Позитивні та негативні наслідки сучасної глобалізації

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні.

Позитивне значення глобалізації важко переоцінити: незмірно множаться можливості людства, більш повно враховуються всі сторони його життєдіяльності, створюються умови для гармонізації. Глобалізація світової економіки створює серйозну основу рішення загальних проблем людства.

В загальному вигляді до позитивних наслідків можна віднести:

1. Поглиблення спеціалізації й міжнародного поділу праці. В її умовах більш ефективно розподіляються ресурси, що в остаточному підсумку сприяє підвищенню середнього рівня життя й розширенню життєвих перспектив населення.

2. Економія на масштабах виробництва, що потенційно може привести до скорочення витрат і зниження цін, а, отже, до стійкого економічного росту.

3. Виграш від вільної торгівлі на взаємовигідній основі, що задовольняє всі сторони.

4. Підсилення конкуренції, що стимулює подальший розвиток нових технологій і поширення їх серед країн. У її умовах темпи росту прямих інвестицій набагато перевищюють темпи росту світової торгівлі, що є найважливішим чинником у трансферті промислових технологій, утворенні транснаціональних компаній, що впливає на національні економіки. Переваги глобалізації визначаються тими економічними вигодами, які виходять з використання передового науково-технічного, технологічного й кваліфікаційного рівня провідних у відповідних областях країн в інших країнах, у цих випадках впровадження нових рішень відбувається в короткий термін і при відносно менших витратах.

5. Сприяє загостренню міжнародної конкуренції. Іноді стверджують, що глобалізація веде до досконалої конкуренції. На ділі мова скоріше повинна йти про нові конкурентні сфери й про більш жорстке суперництво на традиційних ринках, що стає не під силу окремій державі або корпорації. Адже до внутрішніх конкурентів приєднуються необмежені в діях сильні зовнішні конкуренти. Глобалізаційні процеси у світовій економіці вигідні, насамперед, споживачам, тому що конкуренція дає їм можливість вибору й знижує ціни.

6. Може привести до підвищення продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь безперервного впровадження інновацій у світовому масштабі.

7. Дає країнам можливість мобілізувати значний обсяг фінансових ресурсів, оскільки інвестори можуть використовувати більш широкий фінансовий інструментарій на більшій кількості ринків.

8. Створює серйозну основу для рішення загальних проблем людства, у першу чергу, екологічних, що обумовлено об'єднанням зусиль світового співтовариства, консолідацією ресурсів, координацією дій у різних сферах.

Кінцевим результатом глобалізації, як сподіваються багато фахівців, повинне стати загальне підвищення добробуту у світі.

Однак глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростання участі країн в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється не завжди рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

До суперечливих і негативних сторін слід віднести перш за все наступні аспекти:

1. Переваги глобалізації розподіляються нерівномірно. У короткостроковій перспективі, як відомо, зміни в обробній промисловості, сфері послуг призводять до того, що галузі, які отримують переваги від зовнішньої торгівлі, і галузі, пов’язані з експортом, відчувають більший приплив капіталу і кваліфікованої робочої сили. У той же час ряд галузей значно програє від глобалізаційних процесів, втрачаючи свої конкурентні переваги через зростання відкритості ринку. Такі галузі змушені докладати додаткових зусиль, щоб пристосуватися до господарських умов, які змінились не на їх користь. Це означає можливість відтоку капіталу і робочої сили з цих галузей, що послугує головною причиною для вживання адаптаційних заходів, пов’язаних з дуже великими витратами. В остаточному підсумку відбудеться перерозподіл робочої сили, але спочатку соціальні витрати будуть дуже великі.

2. Неоліберальна модель (представниками якої були В. Ойкен, Л. Ерхард, Дж. Сорос, Л. Туроу, А. Етціоні, та ін.) породила диференціацію світу на країни, що виграли від глобалізації і які програли в результаті неї. Причому залежно від критеріїв, що вживаються тими або іншими дослідниками для поділу на ці дві групи, їх склад виявляється неоднаковим.

Так або інакше, в наявності труднощі пристосування до викликів глобалізації для країн, що розвиваються і з перехідною економікою через відсутність у них таких засобів, які мають в своєму розпорядженні промислово розвинені країни, а саме непідготовленості національних правових, економічних, адміністративних систем і механізмів і так далі. Це часто змушує країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються, приймати правила гри, які встановлюються більш сильними учасниками світового господарства. Зростаючий розрив в рівні добробуту багатих і бідних країн веде до витіснення останніх на узбіччя світового господарства, збільшення в них безробіття, збідніння населення. Глобалізація в тому вигляді, в якому вона розгорталася в минулі роки, не лише не вирішила, але навіть загострила проблеми, що заважають справжній інтеграції цих країн в систему світогосподарських зв'язків.

3. Процеси глобалізації зменшують економічний суверенітет як атрибут влади національних держав і потенціал економічного регулювання відповідних національних урядів, що опиняються в зростаючій залежності від ТНК. Нинішні ТНК функціонують як автономні суб'єкти, які самі визначають стратегію і тактику своєї світогосподарської поведінки. В умовах глобалізації економіки держава не може настільки ж ефективно як раніше використовувати традиційний інструментарій макроекономічного регулювання, такий як: імпортні бар'єри і експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування Центрального банку. ТНК і ТНБ при необхідності протиставляють подібним заходам свій потужний економічний потенціал і розгалужений механізм лобіювання своїх інтересів в різних країнах, що часто зводить нанівець очікуваний державою ефект від заходів, що розробляються, а іноді обертаються навіть на шкоду даній країні.

4. Глобалізація, істотно ослабивши традиційні національні системи державного регулювання економіки, в той же час не призвела до створення таких міжнародних, а тим більше наднаціональних механізмів регулювання, які заповнювали б цей недолік. Виключенням з правила тут є лише ЄС, особливо Єврозона (Європейська валютна система), яка покриває далеко не весь простір, на якому розгорнулася і продовжує розвиватися глобалізація економіки. При цьому в результаті проведеного в 2004-2007 рр. розширення ЄС-15 до ЄС-27, що співпало із багаторічними депресивними явищами в економіці ЄС-15 і збіглося за часом з початком давно назріваючого глибокого інституційного реформування даного інтеграційного блоку, Євросоюз сам опинився в стані важкої адаптаційної кризи.

5. Швидке перенесення економічних збоїв і фінансових криз з одних регіонів світу в інші, а при поєднанні ряду вагових негативних чинників - додання їм глобального характеру. Особливо це стосується міграції короткострокових спекулятивних капіталів на фінансових ринках. При цьому негативну роль відіграє електронізація обміну коштовними паперами через Інтернет, яка накладає певні "кліше" на поведінку світових фінансових брокерів і уніфікує їх поведінку в різних фінансових центрах. У результаті в передкризових умовах їх дії часто складаються в одному і тому ж негативному напрямі, даючи "синергетичний" прокризовий ефект.

6. Розвинуті цивілізації, які вступають в постіндустріальну еру, використали переваги глобалізації, скинувши в країни, що відстають, масове і екологічно шкідливе виробництво. Як зазначив Є. Тоффлер: "По мірі того як масове виробництво в індустріальному світі зменшується, його все більш віддають у так звані країни, що розвиваються. Подібно старим автомобілям, що заіржавіли, найвідсталіші індустрії експортуються від багатих народів к бідним". У даному контексті багато вчених відзначають глибоке протиріччя між об'єктивним (в основному позитивним) процесом глобалізації і самокорисливою політикою глобалізації розвинених країн, перш за все США. У зв'язку з цим деякі автори, наприклад, Н. Абдулгамідов і С. Гурбанов, висувають тезу про однополюсну природу глобалізації економіки, підкреслюючи, що весь процес глобалізації по суті слід розглядати "як інституціоналізацію системи неоколоніальної експлуатації світової економіки "імперіалізмом долара".

7. Глобалізація, на жаль, стала живильним середовищем для різкого прискорення поширення трансграничної злочинності. Так, глобалізація товарних ринків особливо інтенсивно протікає на нелегальних ринках зброї і особливо такого соціально шкідливого продукту, як наркотики. Зворот наркоіндустрії вже відповідає приблизно 8% світової торгівлі. Наркобізнес по самій своїй природі тяжіє до "інтернаціоналізму" і глобалізму.

8. Також загрозою, яку таїть у собі глобалізація, вважається деіндустріалізація економіки, тобто істотне падіння значення обробної промисловості в економіці країни, оскільки глобальна відкритість асоціюється зі зниженням зайнятості в обробних галузях. Однак насправді цей процес не є наслідком глобалізації, хоча і протікає паралельно з ним. Деіндустріалізація – нормальне явище, що породжене технологічним прогресом і економічним розвитком. Дійсно, частка обробних галузей в економіці промислово розвинутих країн різко знижується, але це зниження балансується швидким ростом питомої ваги сфери послуг, включаючи фінансовий сектор.

Отже, глобалізація економіки, яка, звісно, стала фактом наприкінці XX ст. та посилюється зараз, – явище складне, суперечливе, яке не виключає власного економічного обличчя кожної локальної цивілізації, кожної країни. Ця тенденція суперечлива, вона не усуває прірву між багатими та бідними, авангардними та відсталими цивілізаціями та народами, але створює деякі передумови для зменшення розриву в перспективі, при зміні переважаючої зараз моделі глобалізації в інтересах ТНК та західних цивілізацій.