Національні моделі господарювання

Сучасна ринкова економіка – це змішана система, в якій змагальний ринковий механізм функціонує під контролем держава. Регулюючий вплив держави здійснюється шляхом прямих і непрямих методів. До перших належать встановлення стандартів охорони здоров`я, екології, якості товарів, конкуренції; до других – державний бюджет, грошова, податкова і кредитна політика, політика цін і доходів.

Різні держави розрізняються своєю історією, рівнем економічного розвитку, соціальними і національними умовами, географічним положенням. Тому сучасна ринкова система має національні моделі господарювання. Найбільш відомі з них:

1) „Японська модель” відрізняється певним відставанням рівня життя населення від зростання продуктивної праці. За рахунок цього досягається зниження собівартості продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності. Для заохочення підприємницької активності не вживається серйозних заходів щодо контролю за майновим розшаруванням. Існування такої моделі можливе лише при винятково високому розвитку національної самосвідомості (інтереси нації над інтересами конкретної людини).

2) „Шведська модель” - відзначається сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової нерівності за рахунок перерозподілу національного доходу на користь менш забезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для відтворення висококваліфікованої робочої сили як у матеріальних так і в невиробничих, інтелектуальних галузях виробництва. Така модель ринкового господарювання ґрунтується на відносно високому вихідному рівні економічного добробуту країни і кваліфікації працівників.

3) „Американська модель” - побудована на системі всілякого заохочення підприємницької активності, „збагачення” найбільш активної частини населення. Для зменшення соціальної напруженості малозабезпеченим групам населення гарантується прийнятний рівень життя за рахунок часткового перерозподілу національного доходу. Завдання досягнення „соціальної рівності” тут взагалі не розглядається. Ця модель ґрунтується на соціально-культурних особливостях нації – масовій орієнтації на досягнення особистого успіху, а також на високому рівні економічного добробуту.

28. Міжнародні економічні відносини та їх види. Інтеграційні процеси в світовій економіці.

Міжнародні економічні відносини—це система відносин,що виникають між суб”єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання споживчих благ(товарів,послуг,ідей) в умовах обмеженості ресурсів і міжнародного поділу праці.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв”язків, які характеризуються:

а) виходом за межі національних господарств.

б) взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій.

в) визначеністю форм.

г) різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета-, мікрорівні, де

макрорівен ь—це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів;

метарівень —це міжнародні зв”язки галузевого і регіонального значення;

мікрорівень —це міжнародні зв”язки між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між суб”єктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік:

1. Міжнародні економічні контакти —це найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв”язки, що мають епізодичний характер і регулюються разовими угодами.

2. Міжнародна економічна взаємодія —це добре відпрацьовані стійкі економічні зв”язки між суб”єктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, заключених на доволі тривалий час.

3. Міжнародне економічне співробітництво —це міцні й тривалі зв”язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.

4. Міжнародна економічна інтеграція —це вищий рівень розвитку МЕВ, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

Суб”єкти МЕВ —це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Суб”єктів МЕВ поділяють за критеріями рівнів:

Мікрорівень –це фірми, підприємства, окремі особи, фермерські господарства.

Метарівень –це галузі економіки, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Макрорівень –це зв”язки між державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями.

Ділять суб”єктів МЕВ також на:

Фізичні особи –це право- і дієспроможні особи, які у міжнародних відносинах виступають як окремі індивідуали, тобто діють від власного імені і не представляють ніяких фірм.

Юридичні особи –це організації, фірми, корпорації, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Держва –це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю по відношенню до інших держав. Держави являють собою головні суб”єкти системи світового господарства, а

тому їхні дії визначально відбиваються на фуекціонуванні цієї системи. Відносини і зв”язки між державами знаходяться в основі утворення цілісної світогосподарської системи. Саме держави створюють поле діяльності для суб”єктів мета- й мікрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

Держави регулюють ЗЕД суб”єктів своєї країни та діяльність іноземного капіталу на своїй території.

Міжнародні організації –

Інтеграційні об”єднання –