Види та форми сучасних міжнародних економічних відносин

Форми МЕВ:

1.Міжнародні валютні відносини.

2.Міжнародні фінансово-кредитні відносини.

3.Міжнародне виробниче співробітництво.

4.Міжнародне науково-технічне співробітництво.

5.Міжнародні трудові відносини.

6.Міжнародна торгівля товарами.

7.Міжнародна торгівля послугами.

8. Міжнародні транспортні відносини.

Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато субформ, котрі знаходяться на перетині двох і більше форм.

Мiжнароднi економiчнi вiдносини мiж рiзними групами країн мають свої характернi риси i вiдмiнностi. Тому можна видiлити такi види МЕВ: МЕВ промислово розвинутих країн, МЕВ країн, що розвиваються, МЕВ країн з перехiдною економiкою.

МЕВ промислово розвинутих країн - це МЕВ ринкової економiки, вони розвиваються в умовах конкуренцiї, для них характернi зрiлi форми iнтернацiоналiзацiї виробництва i капiталу, глибокi економiчнi зв"язки, якi переходять у стадiю iнтеграцiї.

МЕВ країн, що розвиваються характеризуються змiною моделi їх ролi у свiтовому господарствi: iз аграрно-сировинної периферiї цi країни перетворюються на учасникiв виробництва готової продукцiї на свiтовий ринок, але при збереженнi панiвного становища розвинених країн в НДДКР i наукоємних галузях.

МЕВ країн з перехідною економікою – характеризуються процесом реформування економіки, здійснюється перехід від планово-адміністративних до ринкових методів регулювання економіки.

Інтеграція являє собою об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за економічним рівнем. Охоплюючи зовнішньоеконо­мічний обміні сферу виробництва, вона веде до тісного перепле­тення національних господарств, до створення регіональних гос­подарських комплексів.

Конкретні форми економічної взаємодії залежать від рівня господарського розвитку країн-учасниць. Особливості країн від­повідно впливають на характер і рушійні сили інтеграції.

Процес розвитку економічної інтеграції складний і супереч­ливий. Він викликаний не тільки економічними, а й політичними причинами. Хоча основною причиною інтеграції є вимоги висо­корозвинутих продуктивних сил, що переросли межі національних господарств, історично цей процес складався таким чином, що співвідношення політичних і економічних чинників на окремих етапах змінювалося.

Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті й виявляється в кількох формах. У розвинутих країнах — це між­державна інтеграція та інтеграція на мікрорівні або інтеграція, підкріплювана приватними закордонними інвестиціями. Міждер­жавні інтеграційні об'єднання виникають як зона вільної торгівлі і ставлять за мету ліквідувати перешкоди у взаємній торгівлі країн-учасниць, митні союзи яких, окрім згаданої мети, прагнуть за­хистити свій внутрішній ринок від конкуренції третіх країн за допомогою митних і податкових засобів.

Інтеграційний процес у своєму розвитку проходить кілька ста­дій, у тому числі — створення єдиного ринку з уніфікацією юридичних та економіко-технічних умов торгівлі, спрямування капіталу і робочої сили, утворення валютного та економічного союзів. Економічний союз передбачає уніфікацію функціонуван­ня всіх сфер господарської діяльності, координацію економічної політики країн-членів і створення єдиного законодавства. Мож­ливе формування наднаціональних органів, наділених компетен­цією ухвалювати обов'язкові для всіх рішення.

У розвинутих країнах інтеграційні процеси дістали найбільший розвиток у Західній Європі (Європейський Союз) і в Північній Америці (НАФТА). Практика показує, що розширення ринку через регіональну інтеграцію може приводити до значної економії на масштабі виробництва для країн-учасниць. При цьому вони здобувають додаткові вигоди в ефективності виробництва від по­силення конкуренції, якщо країни —члени інтеграційного об'єд­нання випускають однаковий асортимент продукції. За цих умов скорочуються відносно неефективні виробництва й розширюють­ся більш конкурентоспроможні. У результаті створення митного союзу, єдиного ринку може виникати і протилежний ефект — через те, що виробники третіх країн могли б поставляти ті самі товари за нижчою ціною.

Процеси господарського зближення відбуваються і в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Там налічується більш ніж 20 регіональних угруповань. Форми і сфери співробітництва країн різноманітні, і не всі угруповання мають інтеграційний характер. В основі інтеграційних процесів у країнах, що розвиваються, лежить прагнення правлячих кіл об'єднати зусилля для подолання економічної відсталості. Ліквідація тарифів серед економічних угруповань країн, що розвиваються, розглядається як один із засобів індустріалізації через регіональне заміщення імпорту шля­хом «обміну» ринків для кожного іншого товару. Регіональні об'єднання країн, що розвиваються, іноді досягають економії іноземної валюти шляхом заснування клірингових союзів.

До регіональних угруповань, що мають інтеграційний характер, можна віднести Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІА), Андський пакт. Центральноамериканський спільний ринок (КДКМ), Спільний ринок Південного Конуса (МЕРКОСУР). Виникнення альтернативних варіантів регіональної інтеграції всередині ЛАІА викликане труднощами інтеграційних процесів. У Південно-Схід­ній Азії відомим угрупованням є АСЕАН. Торговельно-економічні утворення існують на Близькому Сході, у Тропічній Африці.

Поділ світового господарства на інтеграційні угруповання справ­ляє суперечливий вплив на процес інтернаціоналізації вироб­ництва. Утворення міжнародних економічних об'єднань і союзів сприяє розвиткові виробничих відносин між країнами-членами. Одночасно це створює перешкоди для економічних відносин між країнами, що належать до різноманіних угруповань, призводить до концентрації товарних потоків усередині економічних об'єднань.

29. Роздержавлення і приватизація економіки: необхідність, сутність, особливості.

Як вже було зазначено, в нашій країні в ході відносин власності змінюється характер державної власності, вона починає функціонувати в умовах ринку, а отже в умовах конкуренції. Ринкова система пред'являє до економічної діяльності держави доволі жорсткі вимоги. В жодній країні ще не вдавалося їх реалізувати. Отже, Україна в умовах ринку.

Головним шляхом перетворення відносин власності стало роздержавлення. Воно є загальносвітовою тенденцією. Досвід, накопичений розвинутими країнами, свідчить, що роздержавлення не тотожне виходу держави з економіки. Проблема роздержавлення особливо актуальна для країн, які здійснюють перехід від тотального одержавлення до ринку.

Роздержавлення - це перетворення державних підприємств у такі, що засновані на інших (недержавних) формах власності. Воно означає істотне скорочення державного сектора економіки і масштабів державного втручання в економіку.

Роздержавлення-це загальноекономічний процес.