Умови приватизації

Для того, щоб приватизація відбувалася з успіхом, необхідністю є виконання таких умов:

• перша умова - існування суб'єктів державної власності, тобто установ, які за законом мають право на продаж чи купівлю акцій державних підприємств.
• друга умова - існування розвинутої ринкової інфраструктури.
• третя умова-достатня ємність фінансових ринків, які повинні "опрацювати" багато акцій тих підприємств, що приватизуються.
• четверта умова - розподіл власності, яка приватизується.
• п'ята умова - оптимальний розподіл повноважень між центральними і місцевими органами державної влади.
• шоста умова - створення правової основи приватизації.

У проведенні приватизації беруть участь окремі органи, фізичні та юридичні особи. Це - суб'єкти приватизації, а також різного роду продавці та покупці державного майна і посередники. Державні органи приватизації включають Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва.

Цей Фонд розробляє приватизації на поточний рік і прогноз на перспективу та здійснює організацію і контроль за приватизацією. Він підзвітний Верховній Раді України. Вперше в Україні така програма була зроблена на 1992 рік і дано прогноз до 1995 року.

Найвищими темпами здійснювалося роздержавлення шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств. Так, на 1995 рік їх чисельність, порівняно з 1993 роком, зросла в 13,6 рази.

Така форма приватизації, як і в попередні роки, в сьогоднішніх умовах стає основною.

Саме ця форма організації господарства стає логічним продовженням орендних відносин. Її виникнення пояснюється і тим, що з поширенням акцій в економіку вносяться елементи розвинутого ринку. Крім того, акціонерна власність створює певні суперечності між інтересами власників-акціонерів і працюючих, що є стимулом саморозвитку. Разом з тим, світова практика показує, що акціонерні товариства ефективно працюють лише в тому випадку, якщо вони створені з майновою відповідальністю членів і функціонують у ринковому середовищі з великою питомою вагою інших форм власності.

З цієї точки зору велике значення має те, як поширюються акції. Їх слід продавати, за думкою багатьох економістів, переважно за гроші населення, а не за фонди підприємств. Коли акціонерами стають не стільки приватні особи, скільки державні підприємства, навіть відомства, то приватизація фактично не відбувається.

Але практика свідчить про те, що на перших етапах акціонування наших підприємств контрольний пакет акцій (кількість акцій, що дає змогу контролювати роботу підприємства, його кошти, визначати економічну політику) зберігається за державою. Рядові ж робітники володіють у даному випадку практично символічною часткою акціонерного капіталу, і тому дуже швидко в них губиться заінтересованість у підвищенні ефективності виробництва та прибутковості фірми. Необхідно також розробити й механізм отримання акцій робітниками, що поступають на роботу вже після перетворення підприємства на акціонерне товариство.

Процес роздержавлення та приватизації призводить до зрощення орендних форм господарювання з акціонерними. За думкою провідних спеціалістів та керівників підприємств, саме поєднання орендної та акціонерної форм господарювання стане визначальним у становленні ринкової економіки. На початок 1990 року в нашій країні близько 300 підприємств проводило свою діяльність з притягненням елементів акціонерних форм господарювання. Перехід на оренду, в свою чергу, прискорює процес перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.

Це підтверджує й досвід країн Східної Європи. Найбільш перспективним напрямом активізації підприємницької діяльності, створення умов для конкуренції вважається тут розвиток акціонерних форм господарювання. Перетворення підприємств в акціонерні товариства повинно допомогти подоланню знеособлення та монополізації власності, подоланню бюджетного дефіциту, низької ефективності господарювання, марнотратства та поганої якості продукції - всього того, чим дискредитувала себе протягом десятиріч державна власність. Процес приватизації стає однією з головних потреб радикалізації економічної реформи, важливим засобом оздоровлення економіки.

На даний період в недержавній власності створюється до половини, а то і більше, валового внутрішнього продукту. Процес приватизації буде продовжуватись і надалі. Та необхідно навести порядок, бо приватизація перетворюється на так звану "прихватизацію", а це викликає незадоволення людей, тому необхідно вдосконалювати юридичну основу і чітко витримувати прийняті норми.

В умовах сучасної ринкової економіки приватизація державної власності не є само метою або втіленням ідеологічних симпатій чи антипатій. Здійснюючи приватизацію, держава прагне умістити свою діяльність в окреслені ринком межі, добиваючись високої ефективності ринкового господарства.

Висновок. Не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними.

Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.

Зазначені процеси - дуже необхідні заходи, рішучість і послідовність в проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки в змішану економіку стабільного соціального орієнтованого суспільства.

30. Циклічність розвитку економіки. Макроекономічна нестабільність.

Зміст і загальні риси економічного циклу, фази циклу, довготривалі цикли Кондратьєва, середньотривалі цикли Жугляра, короткотривалі цикли Китчина. Причини циклічності економічного розвитку; сучасна модель економічного циклу.
Макроекономічна рівновага – явище нестабільне. Її порушення пов’язані з трьома основними причинами: циклічним розвитком економіки, неповною зайнятістю й інфляцією. Циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. ЇЇ характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду
років. Такі коливання відбуваються відносно столітнього, або довгострокового тренда (умовної лінії, яка характеризує загальну спрямованість змін економічних показників). Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в
основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком переважно інтенсивного розвитку. В наслідок цього цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку. Економічний цикл – це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли
ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу. Враховуючи основний елемент економічного циклу – економічні кризи, можна дати й іншу назву економічному циклу – рух виробництва від однієї економічної кризи до початку іншої. Економісти вперше звернули увагу на циклічний характер макроекономічних процесів, зіткнувшись із періодичними кризами перевиробництва в Англії у 20-х роках ХІХ століття. Виявилось, що хід і тривалість економічних циклів підкоряються певним закономірностям. В економічній літературі виділяються такі цикли: за одне століття, за декілька десятиліть, нормальні економічні цикли, малі цикли, специфічні коливання всередині окремих галузей економіки (наприклад, сільськогогосподарства) і т.д. Цикли різної тривалості отримали назви за іменами їх дослідників: Миколи Дмитровича Кондратьєва (1892-1938), російського економіста; Клемента Жугляра (1819-1908), французького фізика й економіста, Джозефа Китчина (1861-1932), англійського економіста, статистика; Саймона Кузнеца (1901-1985), американського економіста, статистика. Так, цикли тривалістю 45-60 років (довгі або великі) отримали назву цикли Кондратьєва; 15-20 – річні – цикли Кузнеца; 7-12 – річні (середні цикли) – цикли Жугляра; 3-4 роки, короткі або малі – цикли Китчина. Представники різних напрямів і шкіл політичної економії наводять різні об’єктивні і суб’єктивні причини циклічності економічного розвитку, які можна згрупувати як зовнішні і внутрішні, виходячи з їхнього впливу на характер циклу, його тривалість, специфіку проявів окремих фаз. Серед зовнішніх причин можна виділити: - війни, революції та інші політичні потрясіння; - відкриття великих родовищ золота, урану, нафти та інших цінних ресурсів; - освоєння нових територій і пов’язана з цим міграція населення, коливання чисельності населення земної кулі; - потужні прориви в технології, винаходи й інновації, які дозволяють докорінно змінити структуру суспільного виробництва. Серед внутрішніх причин виділяють: - особисті потреби, скорочення або зростання яких відбивається на обсягах виробництва і зайнятості;
- інвестування, тобто вкладення засобів в розширення виробництва, його модернізацію, створення нових робочих місць;
- економічну політику держави, яка прямо і непрямо впливає на виробництво, попит і споживання. Розглянуті причини взаємопов’язані, можуть викликати як підйом, так і спад економічної активності через певні проміжки часу.
Розрізняють класичний і сучасний економічні цикли. Класичний економічний цикл, зазвичай, включає чотири фази (періоди), які послідовно змінюються: криза (спад), депресія, пожвавлення, піднесення (зростання). Економічна криза – це різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні усталених виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття і, внаслідок цього, - зниженні життєвого рівня, добробуту населення. Криза (спад) є основною фазою економічного циклу, вона є його ключовою характеристикою. Нею завершується попередній періодичний цикл і починається новий, наступний. Без кризи не було б циклу; її періодичне повторення надає ринковій економіці характеру циклічності. Спад в економіці починається з труднощів у збуті виробленої продукції, що згодом веде до скорочення виробництва і зайнятості та попиту на інвестиції. Ціни різко знижуються, але зростає попит на ліквідність (готівку), тому до максимально збільшується ставка позичкового відсотку. Курс акцій і інших цінних паперів на фондових біржах швидко падає; тимчасово закриваються або навіть банкрутують багато фірм, передусім
дрібних (у випадку глибокої і тривалої кризи). Ринкова кон’юнктура стає вкрай несприятливою. Внаслідок дії кризи поступово ліквідуються порушення макроекономічної стабільності і рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією, інвестиціями і заощадженнями, виробництвом і споживанням, тобто знову забезпечується певна пропорційність економічного розвитку, але за низького рівня сукупного попиту, неповної зайнятості виробничих ресурсів, високого безробіття. В процесі руху до своєї найнижчої точки спаду криза створює імпульс для нового розвитку економіки. В цей період виникають спонукальні мотиви до скорочення витрат виробництва і збереження прибутку, посилюється конкуренція. Створюється стимул для оновлення морально зношених засобів виробництва на новій технологічній основі. Коротше кажучи, криза дає початок переважно інтенсивному розвитку економіки, нею закінчується попередній період розвитку і починається наступний. Але перехід до розгортання обсягів виробництва, його технологічного оновлення не відбувається в один момент. Тому на зміну кризи приходить фаза депресії. Депресія (від лат. depressio – придушення) – застій в економіці, який характеризується відсутністю підйому виробництва і ділової активності, низьким попитом на товари і послуги, значним безробіттям. Депресія означає, що економічна криза перейшла у завершальну фазу. Національний продукт вже не зменшується, але й ще не зростає. На низькому рівні стабілізуються ціни; безробіття дуже високе, але більше не зростає; відсоткова ставка падає до свого мінімального значення. Товарні запаси (нереалізована продукція) поступово зникають, зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробництва, ділової активності. Пожвавлення – фаза економічного циклу, яка характеризує початок підйому в економіці після кризи, застою, депресії. В цей період, хоча і незначно, зростають рівень виробництва і платоспроможний попит людей, помітно скорочується рівень безробіття. Поступово підвищуються ціни і позичкові відсотки. На ринку економічних ресурсів зростає попит на нове промислове обладнання, нові капітали втягуються в господарський оборот. В кінці фази пожвавлення закінчується період інтенсивного розвитку. В наступній фазі циклу – піднесенні – знову починається екстенсивний розвиток. Піднесення – стан економіки країни, який характеризується зростанням виробництва, підвищенням його ефективності, пожвавленням ділової активності в різних сферах, підвищенням рівня життя. В цей період рівень виробництва набагато переважає досягнутий в попередньому періоді, суттєво зростають темпи його розвитку. Створюються нові підприємства, зростають зайнятість, попит на прогресивні капітальні ресурси і споживчі блага, збільшуються доходи (заробітна плата, прибуток, проценти, рента), швидко
зростають ціни. На фазі піднесення посилюються диспропорції, які були закладені ще на фазі пожвавлення, готується ґрунт для наступного спаду. Економіка підходить до наступного витка, до нового економічного циклу. Описана картина змін в економіці на різних етапах циклу носить класичний характер Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються від циклів ХІХ і першої половини ХХ століття. Загальні закономірності мають чимраз менше відомих проявів. Деякі фази економічного циклу зазнають значних метаморфоз, а то й зникають узагалі. Більшість сучасних дослідників виокремлюють в економічному циклі лише дві фази: висхідну і спадну (мал. 2.2.2.):

Мал. 2.2.2. Економічний цикл
Змінюються також і форми прояву сучасних циклів і криз. Це виражається в: - синхронізації циклічного руху в різних країнах, що обмежує можливості пом’якшення кризових процесів за рахунок розширення експорту; - прискоренні циклічних криз (вони стали виникати частіше) і скороченні тривалості циклу; - відносному зменшенні глибини криз; - нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення; - незмінності показників масштабів і глибини криз. Отже, циклічний характер розвитку економіки зумовлений конфліктом між умовами виробництва й умовами реалізації, протиріччям між виробництвом, яке прагне до розширення, та зростанням платоспроможного попиту, який не встигає за ним. Економічна криза не тільки порушує пропорції суспільного відтворення, але й дає поштовх до рівноваги і збалансованості економіки. Механізмом циклічного руху виступає падіння цін (відповідно, знецінення основного капіталу і зниження заробітної плати).
Сучасна ринкова економіка (змішана) знаходиться під значним впливом держави, що здатна суттєво змінювати хід економічного циклу, характер економічної динаміки: глибину і частоту криз, тривалість фаз циклу і співвідношення між ними. За активного впливу держави видозмінюється самий механізм циклічного руху. Завдяки державному регулюванню
пом’якшуються циклічні коливання. Важливішими важелями, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, є кредитно-грошові і бюджетно-податкові інструменти. Під час кризи державою використовуються заходи, які спрямовані на
стимулювання виробництва, і, навпаки, в час піднесення – на його стримання. Так, з метою послаблення “перегріву” економіки у фазі піднесення держава стимулює подорожчання кредиту, запроваджує нові податки і підвищує ставки існуючих, відміняє прискорену амортизацію і податкові пільги на нові інвестиції. В умовах же кризи, навпаки, державні
заходи спрямовані на здешевлення кредиту, скорочення податків, на прискорену амортизацію і податкові знижки на нові інвестиції. У ідеальній економіці реальний ВВП зростав би швидкими, сталими темпам, рівень цін залишався б незмінним або ж зростав досить повільно. У результаті незначними були б інфляція та безробіття. Проте досвід свідчить про те, що економічні умови ніколи не залишаються сталими — піднесення прокладає шлях до спаду. У роки спаду ВВП, зайнятість та реальні доходи населення падають, прибутки зменшуються, люди втрачають роботу, невдовзі знову починається пожвавлення. Цей етап характеризується підвищенням життєвого рівня. Але за піднесенням настає новий спад економіки.
Зростання і падіння обсягів виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, що є характерною рисою ринкової економіки. Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання. Причинами циклічності можуть бути: технічні нововведення (НТР);
політичні й випадкові події (наприклад, війни, “перебудова” в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);
– зміни у кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси); – нестача національних інвестицій; – зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо. У макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише тоді, коли на них пред'явлено достатній сукупний попит.
Якщо ж цей укупний попит недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток, і ВВП зростатиме. Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз (табл. 15.1).

При цьому циклічно змінюються обсяг випуску, рівні зайнятості, безробіття, інфляції, процентної ставки, обсяг грошової маси і т.п. Проте основними індикаторами фази циклу служать:
– рівень зайнятості;
– рівень цін;
– обсяг випуску.
Фактичний реальний обсяг випуску коливається при цьому навколо потенційного рівня ВВП, під яким ми розуміємо обсяг виробництва за умови повної зайнятості ресурсів. Він опускається нижче цієї позначки під час спаду, потім поступово повертається до неї, а інколи навіть перевищує цей рівень під час чергового підйому економіки. Коливання фактичного обсягу ВВП навколо потенційного характеризується показником, який має назву “розрив ВВП”:
де Y — фактичний обсяг виробництва, Y’ — потенційний ВВП.
Коли Y < Y’, ми говоримо про відставання ВВП — це обсяг продукції, який економіка втрачає через неповне використання свого виробничого потенціалу.
Значно рідше трапляється ситуація перевищення фактичним ВВП потенційного свого рівня (Y>Y’). Це стає можливим найчастіше в екстремальних ситуаціях, коли у процес виробництва залучаються додаткові зміни робітників, капітальне обладнання використовується понад нормативи, понаднормова праця і праця за сумісництвом стають звичайним явищем. Проте тривалий час перевищення фактичного ВВП над потенційно можливим зберігатися не може.
Обсяги виробництва і зайнятості найсильніше реагують на зміну фаз економічного циклу в галузях, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого вжитку. У галузях, які випускають споживчі товари короткострокового використання, коливання зайнятості і випуску є значно меншими.

3. Питання з дисципліни «Мікроекономіка»

1. Аналіз поведінки споживача: криві «ціна – споживання» і «дохід споживання».

Якщо зобразити на рисунку графік, де показані точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву "дохід - споживання" (рис. 4.3).Ця крива дає інформацію про залежність обсягу споживання блага від рівня доходу (і лише доходу) споживача.

Характер кривої "дохід-споживання" буде залежати від оцінки товару споживачем. Нормальні товари — це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід. Неякісні товари (товари низької споживчої цінності) — це такі товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача.Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей,скільки від сприйняття цього товару споживачем. Крім того, оцінка товару змінюється залежно від доходів споживача. Так, при певному рівні доходу користування міським транспортом буде сприйматися як нормальний товар. Проте, коли доходи зростуть до певного рівня, споживач віддаватиме перевагу таксі або власному автомобілю, а тому поїздка на автобусі чи трамваї перетвориться у неякісний товар.Тому для нормальних товарів крива "дохід - споживання" матиме зростаючий характер, а для неякісних — спадний.Разом з тим, є група товарів, яка не належить ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають ефективних субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збільшить чи зменшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "дохід - споживання" для цієї групи товарів матиме вигляд вертикальної прямої лінії.Крива "ціна - споживання" показує, як змінюється обсяг закупок товару X (точки X,, X,, Х₃ на рис. 4.6) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту.

2. Бюджетне обмеження споживчого вибору і його графічне зображення. Бюджетна лінія.

На поведінку споживача впливають не тільки переваги тих чи інших наборів товарів, оцінка їх сукупних корисностей. Межу задоволенню необмежених потреб накладають певні обмеження-обмеження у вигляді фіксованої величини доходу споживача та цін на товари.При певних цінах на товари і фіксованому доході можна придбати обмежену кількість цих товарів і доступні різні набори, які складаються з цих товарівБюджетна лінія показує на різні доступні набори, які складаються з певної кількості двох товарів (X і У), які споживач може придбати за фіксований дохід при певних цінах на ці товари.

Властивістю бюджетної лінії є те, що, по-перше, кут її нахилу залежить від відношення ціни товару Xдо ціни товару У. Іншою властивістю бюджетної лінії є та, що в будь-якій її точці кут нахилу лінії є однаковий.Третьою властивістю бюджетної лінії є залежність її розташування від величини доходу і зміни цін на товари. Чим більший бюджет є в розпорядженні споживача, тим більшу кількість обох товарів вінможе придбати і навпаки. Тому із зростанням доходу бюджетна лінія переміщатиметься паралельно вправо і займатиме положення БЛ1 (графік 6-7). При зменшенні доходу бюджетна лінія переміщатиметься паралельно вліво і займатиме положення БЛ2.Бюджетна лінія буде переміщатися і під впливом зміни в цінах на товари, оскільки останні викликатимуть зміну купівельної спроможності доходу: при зростанні цін на товари бюджетна ліеія переміщатиметься вліво, а при зменшенні цін-вправо.

Слід відзначити, що паралельне переміщення бюджетної лінії буде мати місце за умови зміни в доході, а також тоді, коли ціни на обидва товари змінюються в однаковому напрямку і пропорції. (гр. 6-7) Коди ж ціни на товари змінюються в різних напрямках чи пропорціях, то бюд лінія переміщатиметься під іншим нахилом (гр. а). Особливим є випадок, коли ціна на один товар змінюється, а на інший-залишається незмінною. За таких умов бюд лінія залишається прикутою до кількості товару з постійною ціною і переміщається на нову кількість товару, ціна на який змінилась (гр..б)

3. Нахил бюджетної лінії та вплив цін, податків, субсидій і квот на її положення.

Якщо змінюється ціна одного товару за незмінної ціни іншого і сталому доході, бюджетна лінія змінює кут нахилу внаслідок зміни співвідношення цін. Вона обертається навколо точки переривання того товару, ціна якого не змінилася. У ситуації, коли ціни товарів і доход змінюються одночасно і пропорційно, лінія бюджету не змінить свого положення.Узагальнимо властивості бюджетної лінії:1. бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;F бюджетна лінія має від’ємний нахил – це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого. Пропорції заміни показує співвідношення цін (відносні ціни товарів);2. зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;3. зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

4. Взаємозамінні, взаємодоповнюючі, нейтральні блага, блага з від’ємною корисністю. Види поверхонь байдужості для цих благ.

Крива байдужості — це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик або кошик споживача) (рис. 3.2).

Взаємодоповнюючими (або комплементарними) благами (Comple­ments) два блага, зростання ціни одного з яких призводить до зменшення попиту на інше, інавпаки. Ці блага можуть споживатись лише разом і в певних пропорціях. Взаємозамінні блага (Substitutes)два блага, зростання ціни одного з яких призводить до зростання попиту на інше, і навпаки. Ці блага мо­жуть замінювати однеодного у процесі споживання. Блага з від'ємною корисністю, або антиблага (Bads)— блага, збільшення яких небажане для людини.

Ринковий кошик (споживчий кошик) — це комбінація товарів X і У для споживання їх протягом певного часу.

Споживач не розрізняє набори товарів X і У, які розташовані на кривій байдужості и. Рівень корисності кожного з наборів на кривій байдужості однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Карта кривих байдужості — це засіб відображення переваг споживача, що відповідають різному рівню задоволення його потреб (рис. 3.3).Карта кривих байдужості складається з безлічі ліній, що не перетинаються.

Шкідливі товари — це та група товарів, споживання яких шкідливе для споживача. Прикладом є інтенсивність функціонування підприємств і забруднення навколишнього середовища. Криві байдужості для таких товарів (рис. 3.8, а) показують, що з інтенсифікацією виробництва зростає забруднення навколишнього середовища.

5. Вибір обсягу виробництва та рівня ціни фірмою-монополістом. Ціна на продукцію природної монополії.

Вирішальна відмінність між чистою конкуренцією та чистою монополією полягає у своєрідності кривої попиту якщо для конкурентної фірми вона має абсолютно еластичний характер (пряма лінія), то для чистого монополіста — спадний характер.Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Насамперед слід ма­ти на увазі, що ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує додат­ковий доход, отриманий від її продажу (граничний доход). Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї. Проте він буде змушенийодночасно знизити ціну не тільки на додаткову оди­ницю продукції, а й на весь обсяг продаж. Якщо на конкурентному ринку граничний доход продавця формується лише за рахунок виграшу від збільшення обсягу продаж, то для чистого монополіста цей ви­граш зменшується на розмір програшу від зниження ціни на попередній обсяг проданої продукції.

На рис. 8.2, де відображено описану ситуація, бачи­мо, що втрата доходу від зниження ціни дорівнює пло­щі фігури. а додатково отриманий доход від збільшення обсягу продаж — площі фігури
Залежно від співвідношення цих площин граничний доход може бути позитивною величиною від'ємною або дорівнювати нулю

Розглянемо приклад фірми, що вироб­ляє стільці. Припустимо, що вона працює не на кон­курентному ринку, а є чистим монополістом, тоді збільшення обсягів продажу буде супроводжуватися зниженням ціни.

Тобто монополіст максимізує прибуток, якщо обсяги виробництва менші, ніж це могло бути на конкурентному ринку При цьому він реалізує продукцію за цінами що пере­вищують середні витрати для запропонованого обсягу продаж і отримує економічний прибуток.

Оскільки вступ у галузь, де панує монополіст, за­блоковано, то для нього немає загрози з боку конку­рентів, які, збільшивши пропозицію та відповідно пе­ресунувши її криву вправо, знизили б ціну рівноваги та ліквідували економічний прибуток. На відміну від конкурентної фірми монополіст має змогу як у корот­котерміновому, так і у довготерміновому періоді отримувати економічний прибуток.

6. Виробництво і закон, функція та крива пропозиції. Детермінанти і зміна пропозиції.

Крива пропозиції ілюструє дію закону пропозиції, тобто чим вища ціна товару за однакових інших умов, тим більше його може бути вироблено і запропоновано до продажу на ринку.

Детермінанти (нецінові фактори):

1. Ціни на виробничі ресурсиЗниження цін на ресурси, які використовують у виробництві товару, що розглядається, зменшує витрати виробництва і, відповідно, збільшує пропозицію товару, бо існує пряма залежність між витратами виробництва та пропозицією товару (див. обгрунтування закону пропозиції), і навпаки.2. Зміни у технології виробництва. Вдосконалювання технології дає змогу ефективніше, тобто з меншими витратами, виробляти одиницю товару, що збільшує пропозицію товару, і навпаки.3. Ціни на інші товари. Тут розрізняють товари-“конкуренти" і товари, які виробляють "спільно" з даним товаром. Зміна пропозиції товару, який розглядають, обернено залежить від зміни цін на товари-"конкуренти" і прямо залежить від зміни цін на товари, які випускають "спільно" з даним товаром.4. Державна політика у сфері оподаткування. Зниження податку на даний товар (на продаж, на власність тощо), як і введення дотації, зменшує витрати виробника чи продавця, збільшуючи пропозицію товару, і навпаки.5. Очікування продавців щодо майбутніх цін на товар. Тут відсутня детермінована залежність. Як правило, вважають, що у короткотерміновий період (при незмінній величині капіталу як фактора виробництва) існує обернена залежність між очікуваною ціною на товар і його реальною пропозицією. У довготерміновому періоді (при зміні величини капіталу) дана залежність має прямий характер.6. Кількість продавців товару. Зростання на ринку кількості продавців веде до збільшення пропозиції, і навпаки.

7. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.

8. Витрати виробництва у довгостроковому періоді. Ефект масштабу виробництва.

9. Вподобання, корисність та вибір. Поняття відношень переваги. Побудова поверхонь байдужості.

10. Графічний аналіз ринкової рівноваги фірми-монополіста в короткостроковому та довгостроковому періодах.

11. Досконала конкуренція. Особливості функцій доходу і прибутку для фірми – досконалого конкурента.

12. Крива трансформації виробничих можливостей. Альтернативна вартість.

13. Монополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави, безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.
Монополістична конкуренція має наступні ознаки: · відносно велике число невеликих фірм; · диференційована продукція; · деякий, проте обмежений контроль над ціною;· нецінова конкуренція; · відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї.
Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на монопольну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний. Отже, в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції поєднується з незначною монопольною владою над ринком. Ринок сегментується, кожна фірма формує свій мікро – ринок, і на кожному з сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти, конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.
Концентрація виробництва в галузях з монополістичною конкуренцію є невисокою.Основна ознака монополістичної конкуренції:

Диференціація продукту – при монополістичній конкуренції фірми випускають різні види одного продукту. При цьому диференціація продукту може мати ряд різних форм. Якість продукції. ПК можуть відрізнятися по потужності.Послуги. Упакування та доставка додому, надання кредиту та відсоткові знижки. Розміщення. Малі магазини, які розташовані ближче жилих масивів можуть мати вищі доходи, ніж крупні супермаркети.Стимулювання збуту і упакування. Взаємозв’язок назви товару з ім’ям

знаменитості, реклама. Багато фірм робить “ставку” на значки та товарі знаки, з метою переманити споживачів.

Найважливіше значення диференціації продукту – не дивлячись на наявність відносно великої кількості фірм, виробники, в умовах монополістичної конкуренції, володіють обмеженим степенем контролю над цінами на свою продукцію. Споживачі надають перевагу продукції певних продавців і в певних границях платять більш високу ціну за цю продукцію, щоб задовольнити свої потреби.

Видами монополістичної конкуренції є цінова, нецінова і нечесна (ведеться неекономічними методами).

14. Монополія. Особливості функцій доходу і прибутку для фірми-монополіста.

Термін “монополія” походить від грецьких слів (“mono” – один, “poleo” – продаю) – наявність одного продавця товару чи послуги на ринку. Це монополія одного підприємства або продавця

Причини виникнення монополій.

1) через процес концентрації виробництва, коли підприємства замість введення між собою всеможлива конкурентна боротьба укладають між собою угоди, тобто об’єднують і капітал.

2) на основі централізації виробництва і капіталу.

Метою монополізму є максимізація прибутку. Фірма прагне зберегти своє па-нівне становище на ринку, щоб максимально використати монопольну владу.

Ринок чистої монополії – це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару в межах даного ринку, і тому це підприємство ототожнюється з галуззю. В широкому розумінні монополія — це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується.

Головними ознаками ринку чистої монополії є: - відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;- неможливість входження на ринок інших фірм;- велика кількість покупців на ринку;- досконала інформованість щодо цін, фізичних ознак товару, інших параметрів ринку.

Суб’єкт господарювання займає монопольне(домінуюче) становище на ринку товарів, якщо: - на цьому ринку немає жодного конкурента;- немає значної конкуренції внаслідок обмеженої можливості доступу інших підприємств на ринок;- частка підприємства на ринку продукції перевищує 35 % і суб’єкт господарювання не довів, що зазнає значної конкуренції.

Протягом всієї історії розвитку монополій, вони були представлені різними видами, які можна класифікувати за такими ознаками: