За формою об’єднання капіталу 1 страница

За формою об’єднання капіталу монополії поділяють на трести, синдикати, картелі, багатогалузеві концерни.

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають свою власність на засоби виробництва і вироблений продукт, промислову і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному об’ємі виробництва, цінах, ринках збуту. Існує багато міжнародних картелів. Найвідоміший з них – це картель Організації стран експортерів нафти (ОПЕК). Він намагається регулювати випуск нафти його членам, з метою контролювати ціну, щоб максимізувати групові прибутки.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виго- товлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну само-стьйність. У синдикатів збут товарів здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникає необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, тобто вертикальній інтеграції, або комбінування. Наприклад, у межах велетенських автомобільних корпорацій можуть об'єднуватися підприємства, що видобувають сировину, виплавляють сталь, виготовляють автомобілі та iн. На цій основі виникає така більш висока форма монополістичнх об'єднань, як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, виробничу i комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управліния, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні i привласнювати відповідну частку прибутку.

багатогалузевий концерн. - є об'єднанням десятків i навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втра-чають власність на засоби виробництва i виготовлений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Щоб максимізувати свій прибуток, монополіст дотримується такої ж двокрокової процедури, що й повністю конкурентна фірма: визначення оптимального позитивного випуску, що дозволяє максимізувати прибуток, якщо фірма буде взагалі виробляти, а також визначення чого, чи варто взагалі виробляти, чи припинити виробництво.

15. Поняття дисконтованої величини. Концепція поточної та майбутньої вартості.

Дисконтування являє собою процес знаходження оцінюваної величини в певний момент часу за її відомим або передбачуваним значенням у майбутньому.В економічному сенсі величина PV, визначена дисконтуванням, показує поточне значення майбутньої величини FV.

Теперішню вартість майбутніх грошових надходжень часто називають приведеною, або дисконтованою, вартістю. Якщо такі грошові надходження одержують різних розмірів у кожному періоді, то їх теперішню вартість визначають як суму дисконтованих надходжень за кожний період зокрема

Майбутня вартість (FV) визначається за формулою:

FV = PV(1 + ї)п, де PV - теперішня (поточна) вартість вкладених ресурсів; і - ставка складного відсотка в коефіцієнтах; п - кількість періодів нарахування відсотків.

Отже, виміром часової вартості грошей є сума відсотка на інвестиції, яка отримана або може бути отримана за деякий час. Часову вартість грошей визначають на основі складного відсотка.

Складний відсоток – це відсоток, який нараховують на суму первинних інвестицій та на суму раніше нарахованих відсотків. Складні відсотки забезпечують більші доходи, ніж прості

16. Поняття ефективного розподілу благ. Крива можливостей споживачів. Умови ефективності у сфері споживання.

Ефективний розподіл – розподіл благ між споживачами, за якого будь-який перерозподіл, що здійснюється для кращого задоволення потреб одних груп і верств населення, не призводить до погіршення задоволення потреб інших. Стан економіки називається Парето ефективним в розподілі благ між споживачами, якщо неможливо перерозподілити блага таким чином, щоб добробут хоча б одного з споживачів збільшувавсь без зменшення добробуту інших.

Під економічною поведінкою споживача розуміють його рішення про розподіл свого доходу між різними товарами та послугами, які він намагається придбати. Поведінка покупця, який приймає таке рішення, базується на таких причинах, як раціональність (бажання витратити свої доходи з максимальною корисністю); обмеженість грошей; особиста система цінностей (тобто суб’єктивне уявлення кожного покупця про корисність благ).
Можливості споживача при покупці двох товарів залежно від його доходу відображає бюджетна лінія (рис. 3, а).
а
Рис. 3
Збільшення доходу покупця приводить до зсуву бюджетної лінії вправо (рис. 3, б), а зменшення бюджету — до зсуву лінії вліво

Для економічної системи існує множина точок ефективності, для яких витримується зазначена рів­ність. Ці точки утворюють криву споживацьких мож­ливостей. Вона показує, як корисність, що отри­мують споживачі, змінюється при всіх можливих ва­ріантах розподілу ресурсів та виробленої продукції (рис. 13.7).

Кожна точка на кривій споживацьких можливос­тей відповідає ефективному варіанту розподілу про­дукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити становище однієї особи без заподіяння шкоди іншій.

криві байдужості криві байдужості — криві, що з'єднують всі споживчі набори (комбінації кількості товарів), які перебувають у відношенні байдужості. Інакше кажучи, порівнюючи будь-які два набори, що знаходяться на тій самій кривій байдужості, споживач не надасть перевагу жодному з них. Криві байдужості є наглядним способом представлення відношення переваги у випадку двох товарів.

Умовою ефективності обміну (споживання) є однакова оцінка відносної корисності двох благ всіма споживачами: розподіл благ с ефективним, коли гранична норма заміни блага X на благо У (ГІІЗху) є однаковою для всіх індивідів:

У конкурентній „економіці обміну” кожен споживач, розподіляючи оптимально свій доход, прирівнює відношення граничних корисностей благ до відношення їхніх цін і згідно з кардиналістською версією максимізує корисність за умови: або. Оскільки, то.
На конкурентному ринку всі споживачі купують товари за одними й тими ж рівноважними цінами, тому гранична норма заміни благ для всіх споживачів в економіці буде однаковою:. Взаємовигідний обмін триває доти, доки всі для всіх споживачів не зрівняються:.
За умови рівності граничних норм заміни для всіх учасників обміну досягається оптимальний розподіл благ між індивідами у споживанні, має місце рівновага, ефективна за Парето. Будь-які можливості поліпшення розподілу ресурсів споживання вичерпані. Не існує вигідних обмінів і жодної можливості підвищення добробуту як всіх споживачів у цілому, так і будь-якого з них за рахунок іншого.
Оптимізацію рішень щодо ефективного розподілу благ у процесі обміну на досконало конкурентному ринку за ординалістською версією ілюструє графічна модель „скринька Еджворта” (рис. 12.3). Вона представляє всі можливі варіанти розподілу двох благ між двома споживачами. Рівновага встановлюється у точках дотику кривих байдужості кожного зі споживачів до лінії відносних цін (бюджетного обмеження). Якщо на конкурентному ринку попит не відповідає пропонуванню, ціни будуть змінюватись доти, доки криві байдужості обох споживачів знов стануть дотичними до лінії цін. У точці рівноваги граничні норми заміни благ кожного учасника ринку дорівнюють співвідношенням цін товарів:.
Якщо кожен учасник обміну максимізує свою корисність і при цьому відбувається взаємовигідна торгівля, то в результаті на ринку споживчих товарів встановлюється рівновага, за якої розподіл благ є Парето-ефективним за споживанням та обміном.
Крива контрактів у продуктовій скриньці Еджворта єднає всі точки ефективного розподілу обмежених благ між двома індивідами. Кожна точка на кривій контрактів відповідає точці ринкової рівноваги і ефективна за Парето, оскільки у цих точках жоден зі споживачів не може поліпшити свого стану, не погіршуючи при цьому стану іншого. На основі кривої контрактів будується межа можливих корисностей.

17. Поняття ефективного розподілу ресурсів. Крива ефективного використання ресурсів. Діаграма Еджворта.

Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій. Можна побудувати діаграму Еджворта для розподілу продуктів. Нехай одна з точок на кривій виробничих можливостей відповідає таким обсягам виробництва продуктів: Ці продукти розподіляються між споживачами А та Б у пропорції, що відповідає точці С (рис. 13.5).

Для визначення ступеня задоволення потреб спо­живачами А і Б проведемо через точку С відповідні криві байдужості Аналізуючи ситуацію, щосклалась, можна дійти висновку про неефективність розподілу у точці С. Рухаючись по кривій байдужості можна поліпшити становище споживача Б, не погіршуючи становища споживача А. діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ре­сурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діа­грамі Еджворта відповідає певному варіанту розподі­лу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів X та Y (рис. 13.2).

На діаграмі від точки О у відповідні сторони від­кладаються затрати праці та капіталу на виробниц­тво товару X, а від точки О1 — на виробництво то­вару Y. Наприклад, у точці А на виробництво товару X буде здійснено такі затрати: lx = 28 000, kx = Ю 000,

а на виробництво товару = 10 000. І

Щоб визначити обсяги випуску товарів X та У при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару X становитиме 600 одиниць, а товару У — 300 одиниць.

Таким чином, кожна точка на діаграмі відповідає певним значенням шести змінних:

Розподіл заданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли він відповідатиме точкам дотику кривих байдужості цих споживачів (рис. 16.4).

Лінія А В, що з'єднує всі можливі точки дотику кривих байдужості двох споживачів, називається договірною лінією. Вона показує всі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ між двома споживачами.Оскільки у точках дотику нахили кривих байдужості однакові, то однакові також норми заміщення продуктів:Виробництво тоді буде ефективним, коли воно буде мак-симізувати корисність для споживачів і водночас не виходитиме за межі наявних ресурсів, тобто знаходитиметься на кривій виробничих можливостей. Отже, крива виробничих можливостей і крива байдужості, що відображає максимальний рівень задоволення потреб, будуть мати тільки одну спільну точку — точку дотику (рис. 16.5).

Коли і ресурси, і продукція розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище однієї особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів:

Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ре­сурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зору викорис­тання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаю­чись на ізокванті Qx та пересуваючись вліво, ми пе­реходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару У.

Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сі­мейств ізоквант, є ефективними варіантами їх роізпо ділу (рис. 13.3).

Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності вико­ристання ресурсів в економічній системі. Вона п<ока-зує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використо­вуються ефективно.

18. Поняття ізокванти та ізокости. Знаходження максимуму виробництва продукції та мінімуму витрат шляхом накладання карти ізоквант на карту ізокост.

Можливо передбачити, що поведінка підприємства на ринку факторів виробництва аналогічна поведінці споживача на ринку товарів. Основна відмінність полягає в тому, що підприємство купує особливі товари, а саме: виробничі ресурси. Воно намагається збільшити не загальну корисність, а випуск продукції у натуральному вираженні.
Нехай підприємство купує два види ресурсів: К – капітал і L – працю. Ці ресурси певною мірою взаємозамінні, оскільки можуть застосовуватися різноманітні виробничі технології з переважним використанням механізованої та ручної праці. Отже, для підприємства можна вирахувати свого роду криві байдужості.
Крива байдужості для фірми носить назву „ізокванта”, тобто „лінія рівного випуску”.
Ізокванта – це крива, усі точки якої представляють можливі комбінації ресурсів, необхідних для випуску однієї і тієї ж кількості продукції. У ізокванти можуть бути кінці кривої зворотньозігнуті, що показує, як надмірність кількості фактора у виробництві призводить до зниження випуску продукції

Назвемо основні властивості ізоквант:
1. Чим вище і правіше розташована ізокванта, тим більший об'єм продукції вона представляє.
2. Ізокванти в зоні заміщення мають від'ємний нахил.
3. Ізокванти можуть перетинатися, але при цьому точки перетину будуть знаходитися у зоні неефективності однієї з ізоквант.
4. Ізокванти в зоні заміщення випуклі в бік початку координат.
Будь-яка ізокванта у кожній своїй точці характеризується показником, що називається граничною нормою технічного заміщення.

Ізокоста – це лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Це еквівалент бюджетного обмеження, у даному випадку для виробника. Тобто, усі можливі комбінації витрат, що дають максимум продукції при даному бюджеті, лежать на прямій – із окості. Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої.

Правило оптимального вибору виробника (П)

З'ясуємо, яка комбінація факторів виробництва К и L виявиться найкращою для підприємства.

Логічно припустити, що підприємство не обмежене якоюсь визначеною сумою витрат на виробництво (як споживач бюджетом). Головну роль у виборі оптимального сполучення факторів повинен відігравати обсяг виробництва, якого дане підприємство прагне досягти. Умовою оптимуму в такому випадку буде мінімізація загальних витрат на заданий обсяг виробництва.

Сумістимо в одній системі координат одну ізокванту, яка відповідає бажаному обсягу виробництва Q, і декілька ізокост, які відображають різні суми витрат /мал.11.7/.

Вибір виробника буде оптимальним, якщо буде придбана комбінація факторів, яка відповідає точці, у якій ізокванта торкається найнижчої з доступних ізокост /точка Е/. У точці оптимального вибору Е дотримується умова:

/11.6 /,

тобто гранична норма технічного заміщення дорівнює співвідношенню цін факторів виробництва. Зліва від точки рівноваги

,

праворуч

.

Комбінація факторів / | - найбільш економічна комбінація, яка дозволить забезпечити бажаний обсяг виробництва.

Умова /11.6/ відображає правило оптимального вибору виробника /II/.

Умова мінімізації витрат виробництва заданої кількості продукції:

Нахил ізоквант для двох видів ресурсів повинен бути рівним нахилу ізокости для цих ресурсів, і вони повинні мати спільну точку.

19. Поняття та моделі олігополії.

Олігопо́лія- структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим. Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які припадає половина чи більше загального об'єму продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому часовому масштабі одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід фірм-новачків до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

На олігополістичних ринках деякі фірми можуть впливати на ціну завдяки великій долі своєї продукції у загальній кількості товару. Продавці на олігополістичному ринку знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни чи обсяг продажів, наслідки позначаться на прибутках усіх фірм на ринку. Продавці усвідомлюють свою взаємозалежність. Передбачається, що кожна фірма в галузі визнає, що зміна її ціни чи випуску викликає реакцію з боку інших фірм. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм. Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, чим були б у багатьох фірм.

Моделі олігополії:

Модель Курно. Базується на припущеннях: на ринку діють тільки 2 фірми та кожна фірма, приймаючи своє рішення, вважає ціну та об’єм виробництва конкурента постійним.

Модель цінової війни, що полягає у поетапному зниженні цін з метою витіснення конкурентів з ринку.

„Дилема олігополістів” – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів. На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну.

Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Найбільш поширеною формою явної змови є картель. Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника.

Модель Штакельберга. Припускається, що один з дуополістів виступає у ролі лідера, а інший- у ролі аутсайдера. Лідер завжди першим приймає рішення стосовно об’єму виробництва, а аутсайдер сприймає виробництво лідера як екзогенний параметр.

20. Попит. Закон, функція та крива попиту. Зміна попиту та її фактори.

Попит виражає сформовану на ринку потребу в життєвих засобах, що визначається кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність. Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

Функція попиту – це залежність обсягу реалізації продукції, або попиту, від ціни одиниці продукції. Щоб побудувати функцію попиту, по-перше, проводяться заміри зміни попиту залежно від ціни. Для заміру попиту здійснюється його оцінка при різних цінах (експериментальним шляхом на основі контрольного продажу або на основі накопичених даних), у ході якої з’ясовується реакція споживачів на зміни цін. Далі з’ясовується еластичність попиту за ціною. Отримана інформація обробляється засобами кореляційного аналізу, і в результаті отримуємо модель функції попиту у такому загальному вигляді (цей вигляд моделі зумовлений тим, що функція попиту з постійною еластичністю є лінійною спадаючою функцією):

Р = aQ +b,

де Р – ціна одиниці продукції; Q – обсяг попиту; а, b – коефіцієнти, що характеризують еластичність попиту.

Крива попиту — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї.Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час по цінах даного рівня. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар. Еластичність попиту — це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якості товарів, природне зростання інфляції і на інші чинники.

P

Q

Зміни попиту: Якщо ціна товару зро­стає від точки Б до точки А, обсяг продаж скоро­чується. Напрям стрілок на осях графіка змінить­ся на протилежний, якщо ціна знизиться в напрямі від точки А до точки Б. Рух по кривій попиту з однієї точки до будь-якої іншої показує, як зміна однієї змінної, тобто ціни, зумовлює зворотний рух, тобто обсягу продаж. Може бути і так, що крива попиту ДД не змінюється, не зміщуєть­ся в той чи інший бік. Це означає, що попит не змінився. У цьому разі зміна ціни впливає лише на обсяг продажу товарів, але не на попит.

21. Предмет мікроекономіки. Гіпотеза раціональності поведінки людини. Необмеженість бажань та обмеженість ресурсів.

Мікроекономіка вивчає прийняття рішення та поведінку окремих економічниходиниць і структуру, таких як домашні господарства, фірми, ринки окремих благ тощо, що прагнуть досягти певних цілей, шляхом використання обмежених ресурсів, яким можна знайти альтернативні варіанти використання. Предмет мікроекономіки - прийняття рішень та поведінка окремих суб'єктів, що намагаються досягти певних цілей, шляхом використання обмежених ресурсів, яким можна знайти альтернативні варіанти застосування. Об'єкт мікроекономіки - це мікросистеми різних видів (підприємства, покупці, галузі, домогосподарства тощо), що являються власниками факторів виробництва, і прагнуть до оптимізації цільової функції. Методологія мікроекономіки - це сукупність прийомів та засобів, які використовуються для вивчення процесів і явищ. Основними методами є аналітичний, статистичний, табличний, моделювання ситуації. Широко застосовуються: ординалістський метод, кардиналістських метод, маржиналістський метод.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторо-ни загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільство, що прагне за-

безпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально набли-зитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці (як живої, так і уречевленої), тобто до ефективного використання еко-номічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі" - створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т. д. На індивідуальному рівні дія закону виявляється в тому, що кожна людина, заінтересована, з одного боку, в максимальному задово-ленні потреб, завжди намагається зберігати свою працю - раціо-нально розподілити її між різними видами діяльності, полегшити, зробити ефективнішою за допомогою різних засобів праці, еко-номно використовувати предмети праці, а з другого, - забезпечи-ти раціональне обмеження потреб, жорстку черговість їх задово-лення, пошук найефективніших комбінацій.

22. Ринковий механізм збалансування попиту і пропозиції. Рівноважна ціна.

Реальна ціна на ринку ф фактичний обсяг продажу визначають взаємодію попиту і пропозиції. Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову рівновагу. Щоб показати цю взаємодію, об’єднаємо криві попиту та пропозиції на 1-му графіку (рис.2.6.). Цей графік називається «хрестом Маршалла» або «ножицями Маршалла».

Обидві криві перетнуться у точці кількісно-цінової рівноваги Е. У цій точці обсяг попиту = обсягу пропозиції. Тобто, це ринкова рівновага. Ціна, за якою попит = пропозиції, називається рівноважною ціною (P*), а обсяги попиту та пропонування – рівноважним обсягом (Q*).

Рівновага окремого ринку певного товару, називається частковою рівновагою. Її умовою є: QD=QS.
Ринковий механізм – це тенденція ціни на вільному ринку змінюватись доти, доки ринок не досягне рівноваги. У точці рівноваги відсутні як дефіцит, так і надлишок товарів, отже, зникають чинники, які спричиняють зміну ціни. Ринок не завжди перебуває в стані рівноваги, але завжди існує тенденція до вирівнювання обсягів попиту і пропонування.

Існує декілька моделей механізму встановлення ринкової рівноваги, які базуються на різних припущеннях, а саме: модель «невидимої руки», павутиноподібна модель, модель аукціоніста (але остання є моделлю встановлення рівноваги з втручанням держави). Механізм встановлення ринкової рівноваги в моделі «невидимої руки» (рис.2.7.) ґрунтується на припущеннях миттєвої реакції цін на ринкову ситуацію та конкурентної поведінки учасників обміну.

Якщо ціна відхиляється вгору від рівноважної, з’являється надлишок товарів у продавців (Qs1>Qd1), загострення конкуренції змушує їх знижувати рівень ціни до рівноважного, а якщо ціна опустилась нижче за рівноважну, то виникає дефіцит товарів (Qd2>Qs2), і, користуючись конкуренцією серед покупців, продавці піднімають ціну. Отже, зміна ціни повертає ринок до попередньої рівноваги. Точка рівноваги є стійкою, а коливання ціни відіграє роль механізму саморегулювання ринкової системи.

Павутиноподібна модель є динамічною моделлю механізму встановлення ринкової рівноваги. Модель одержала назву завдяки графічному зображенню процесів пристосування, що нагадує павутиння. Ціна і обсяги на ринку коливаються від періоду до періоду і зрештою досягають рівноважного значення. Суть моделі полягає в тому, що виробники визначають заздалегідь обсяги пропонування.

Ринковий механізм є само регульованим, самодостатнім. Відновлення ринкової рівноваги відбувається автоматично, без будь-якого зовнішнього для системи втручання. Разом з тим, в реальному житті у функціонування ринкового механізму іноді втручається держава або інші інституції.

23. Ринок праці, його характерні особливості та функції.

Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками.