Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Чисельність населення країн та регіонів постійно змінюється. Ці зміни відбуваються внаслідок природного руху — народжень і смертей, а також завдяки міграціям населення — переміщенню людей з одних регіонів до інших. Різниця між кількістю народжених та кількістю померлих називається природним приростом, а різниця між кількістю прибулих та вибулих — сальдо міграцій. Величина зміни чисельності населення країни (регіону) дорівнює сумі його природного приросту та сальдо міграцій.
Чисельність населення країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємозумовленого розвитку всієї сукупності процесів суспільного розвитку і в першу чергу — соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Водночас тенденції демографічного розвитку є неодмінним чинником, який зумовлює економічну і соціальну політику держави. Визначення чисельності населення і особливостей його динаміки має практичне значення для механізму взаємозв'язку економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною, а змінюється відповідно до дії всієї сукупності різноманітних чинників. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати плани розвитку народного господарства і напрями демографічної політики.
Україна є однією з найбільших за чисельністю населення держав Європи. Нині за кількістю жителів вона посідає сьоме місце серед європейських країн після Росії, Німеччини, Туреччини, Великої Британії, Франції та Італії.
Демографічна статистика розрізняє поняття «наявне населення» та «постійне населення». Перший термін охоплює осіб, що перебувають на території країни (регіону) незалежно від місця їх постійного проживання. Постійне населення — це сукупність людей, які постійно проживають в країні (регіоні) незалежно від того, де вони перебувають у момент спостереження. Тобто чисельність постійного населення дорівнює чисельності наявного мінус тимчасово проживаючі плюс тимчасово відсутні.
Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розселення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи. Особливе значення мають післявоєнні переписи колишнього СРСР — 1959, 1970, 1979, 1989 pp. та перший перепис незалежної України 2001 р. За кожний рік між переписами
статистичними органами здійснюються розрахунки поточної чисельності та складу населення за основними параметрами з урахуванням природного руху населення та даних міграції.
Згідно з переписами населення по Росії і колишньому СРСР чисельність наявного населення України становила (у сучасних кордонах): у 1897 р. — 28,4 млн чол., 1926 — 29,5 млн; 1939 — 40,5 млн; 1959 — 41,9 млн; 1970 — 47,1 млн; 1979 — 49,8 млн; 1989 — 51,7 млн чол. За попередніми даними першого загальноукраїнського перепису на кінець 2001 р. в Україні проживало трохи менше 49 млн чол.
Як бачимо, чисельність населення України протягом великого періоду часу постійно зростала. Однак під впливом зниження народжуваності, збільшення смертності, переходу позитивного зовнішнього міграційного сальдо у негативне темпи зростання чисельності населення України з початку 1960-х pp. неухильно сповільнювалися. За період між переписами 1959 та 1970 pp. Середньорічні темпи приросту становили 0,9%, між переписами 1970 та 1979 pp. — 0,6%, а між переписами 1970 та 1989 р. — 0,4%. Протягом 1990-х pp. в Україні відбулися різкі зміни тенденцій динаміки чисельності населення. У 1991 р. загальна кількість померлих у державі вперше за відсутності воєн і голоду перевищила кількість народжених. Через два роки почалося зниження абсолютної чисельності населення (додатне сальдо міграцій виявилося меншим за модулем, ніж величина природного зменшення), а роком пізніше сальдо зовнішніх міграцій стало від'ємним. У результаті за 1993—2001 pp. чисельність населення України зменшилась на 3,4 млн чол. В останні роки кількість мешканців держави зменшується приблизно на 400 тис. осіб щорічно.
Такий характер динаміки чисельності населення загострює низку демографічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це стосується, зокрема, погіршення статево-вікової структури населення (його постаріння), режиму відтворення, забезпеченості народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін.
У деяких регіонах України зменшення чисельності населення розпочалося ще в період існування СРСР. Так, за переписом 1989 р. в 6 областях (Вінницька, Житомирська, Сумська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська) кількість мешканців виявилася меншою, ніж за переписом 1979 р. У 1993—1994 рр. депопуляція охопила практично всі регіони України. Збільшення чисельності населення тривало на Рівненщині, Івано-Франківщині та в Закарпатті. Тут депопуляція розпочалася відповідно з 1995, 1996 та 1997 pp. У 1999 р.
знову (після шестирічного зменшення) стала зростати (за рахунок міграцій) чисельність населення Києва.
Україна належить до держав з високою густотою населення. У цілому по країні густота населення становить 82 чол. на 1 км2. Розміщення населення по території повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва, її природно-ресурсному потенціалу.
Найменша густота населення характерна для Українського Полісся та півдня країни. Тут вона становить менш як 60 чол. на 1 км2. Причому в Чернігівській області густота населення не досягає і половини від середнього показника по Україні. Такий рівень заселеності тут зумовлений особливостями господарської діяльності. Рідко заселений і південь України, особливо Херсонська та Миколаївська області. Найвищий показник густоти населення в Україні характерний для Східного регіону, де він перевищує 130 чол. на 1 км2, а в Донецькій області — 185 чол./км2.
Висока густота населення характерна і для західних областей України, в Львівській області вона становить 124 чол./км2, у Чернівецькій — 115 чолУкм2.
Дата публикования: 2014-10-25; Прочитано: 1538 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!