Розвиток Української держави після прийняття Конституції

Державне будівництво в країні після 1996 р. відбувалося на тлі протистояння між органами центральної влади й регіональними елітами, між політичними партіями лівого, націонал-демократичного й ліберального спрямування. Відбувалося політичне суперництво в самих політичних партіях. Діаметрально різні політичні уподобання виявляли виборці на сході й на заході України, що стало в подальшому чи не головною прикметою всіх виборних перегонів в Україні, включно до 2010 р., коли відбулися чергові вибори Президента України (січень) і вибори до місцевих рад (жовтень). Через тотальну бідність і несправедливий розподіл національного багатства країни на користь невеликої купки олігархів загострився конфлікт між владою і народом.

В умовах небувалого до цього гострого політичного протистояння в суспільстві відбувалися парламентські вибори 1998 р. і президентські вибори 1999 р. Уперше в таких широких масштабах використовувалися не тільки традиційні засоби «адміністративного ресурсу», але й нові виборчі технології, серед яких чорний піар в засобах масової інформації, виступи популярних митців з безплатними концертами під патронатом президента, телевізійні рекламні ролики, які створювали привабливий віртуальний образ політика, застосування величезних фінансових ресурсів, підкуп виборців, тощо. У народний фольклор увійшли кульки з гречкою, якими деякі кандидати улещували пенсіонерів.

Ще більш напруженою стала президентська кампанія 1999 р. Особлива інтрига виникла через край низький рейтинг чинного президента Л. Кучми, якому закидали невиконання своїх попередніх передвиборних обіцянок, сприяння олігархічному капіталу, створення авторитарного режиму, проведення антинародної політики. Чимало впливових бізнесменів і політиків вирішили підтримати його непримиренного опонента О. Мороза. Серед них опальний прем’єр-міністр і лідер всеукраїнського об’єднання «Громада» П. Лазаренко, який розумів, що поки не готовий виборювати для себе особисто найвищу посаду в державі. Однак команді президента, в якій працювали російські політтехнологи, вдалося блискуче розіграти сценарій, що незадовго до цього був успішно випробуваний у Росії, – протиставлення чинного президента Б. Єльцина загрозі «лівого реваншу» в особі лідера російських комуністів Г.Зюганова. Напередодні першого туру виборів влада зовсім не заважала вести агітацію лідеру КПУ П. Симоненку. Натомість використовувала весь комплекс адміністративного ресурсу, щоб протидіяти О. Морозу.

У розпал виборчої кампанії, в лютому 1999 р., загинув в автокатастрофі за досі нез’ясованих обставин лідер Руху В. Чорновіл. Хоча він і мав мало шансів виграти вибори, але міг «відтягнути» частину голосів у західних областях саме у чинного президента. На користь Л. Кучми зіграв і вельми загадковий замах на учасницю виборних перегонів – Н. Вітренко. Підконтрольні чинному президенту засоби масової інформації заявили про ймовірну причетність до цього лідера Соцпартії, що завдало удару по іміджу останнього й дезорганізувало його прихильників. Кінець кінцем у другий тур разом з Л. Кучмою вийшов лідер комуністів П. Симоненко. Тільки після того в засобах масової інформації розпочалася шалена радянського минулого. Як і розраховували в команді президента, рейтинг П. Симоненка впав. Президентом України на другий строк був обраний Л. Кучма.

Ідучи на вибори, Л. Кучма обіцяв виборцям, що країна побачить в його особі нового президента. Однак «новизна» проявилася насамперед у нових енергійних спробах перебрати на себе всі важелі управління в державі й висуванням на посаду голови уряду В. Ющенка, який працював головою центробанку і мав репутацію досвідченого банкіра і реформатора. Попри запевнення В. Ющенка, що він ставиться до Л. Кучми як до рідного батька, незабаром він буде усунутий зі своєї посади й отримав статус лідера опозиційних сил. Навколо нього згуртувалася більшість антипрезидентських сил – від радикальних націоналістів до соціалістів.

Протягом 1999-2004 рр. у країні відбулося декілька політичних криз, які розхитували владу в державі. Особливо помітною подією в політичному житті України стала масова акція «Україна без Кучми». Приводом для неї стали розшифровані магнітофонні записи, що нібито були таємно зроблені в кабінеті президента офіцером СБУ майором М. Мельниченком і які начебто доводили причетність Л. Кучми до вбивства журналіста Г. Ґонґадзе. Кампанія по дискредитації президента тривала з грудня 2000 р. по березень 2001 р. і ледве не призвела до його усунення з високої посади.

Чергові резидентські вибори в Україні відбулися восени 2004 р. У першому турі виборів з невеликим відривом переміг лідер блоку «Наша Україна» Віктор Андрійович Ющенко, друге місце посів чинний прем’єр-міністр Віктор Федорович Янукович. У другому турі перемогу здобув В. Янукович, за якого віддали голоси 49,46% виборців проти 46,61%, які набрав В. Ющенко. Однак опозиція такі результати не визнала. Їй вдалося вивести на головну площу Києва – Майдан незалежності тисячі своїх прихильників з «помаранчевою» символікою. Під шаленим тиском численних «помаранчевих» протестувальників і за «порадою» іноземних візитерів Верховна Рада України ухвалила постанову про недовіру ЦВК і прийняла рішення щодо проведення не передбаченого в Основному Законі України «третього туру» виборів. Перемогу на них здобув В. Ющенко – він набрав близько 52% голосів. Прем’єр-міністром була призначена Ю.Тимошенко.

Однак зміна влади не призвела до зниження гостроти політичного протистояння в українському суспільстві. «Гарант Конституції» В. Ющенко, за підрахунками політологів, порушував Основний Закон держави 47 раз. У вересні 2005 р. В. Ющенко повідомив засоби масової інформації, що підписав Указ про припинення повноважень прем’єр-міністра Ю. Тимошенко. Після парламентських виборів, що відбулися в березні 2006 р., В. Ющенко змушений був призначити прем’єр-міністром України В. Януковича, оскільки Партія регіонів здобула найбільше голосів. Однак при цьому В. Ющенко нав’язав новому прем’єру підписання так званого Універсалу національної єдності, попри те, що в Конституції немає й згадки про таку новацію в процедурі формування уряду. Президент зобов'язаний призначити головою уряду особу, запропоновану парламентською більшістю. У червні 2007 р. В. Ющенко фактично здійснив державний переворот, примусивши Верховну Раду України саморозпуститися під приводом «політичної корупції» у парламенті та відправив у відставку уряд В. Януковича, попри те, що той успішно управляв економікою.

У вересні 2007 р. в Україні відбулися позачергові парламентські вибори, які, як і попередні, відбувалися за пропорційною системою (за списками політичних партій і блоків). Хоча відносну більшість голосів виборців (34,37%) на них отримала Партія регіонів, однак голоси, віддані за правоцентристські («помаранчеві») блоки – Ю. Тимошенко (БЮТ) і «Наша Україна-Народна самооборона», в сумі становили 44,86%, з них за БЮТ – 30,71%. Тож новим прем’єром, згідно з попередньою домовленістю, В. Ющенко змушений був вдруге призначити Ю. Тимошенко. Це не завадило йому в подальшому конфліктувати з нею, «змагаючись» за повноваження. Все це, певна річ, завдавало серйозного удару по авторитету влади, породжувало правовий нігілізм в країні, шкодило управлінню, державою, спричинило в кінцевому рахунку політичну кризу, яка посилилася на тлі глобальної світової фінансово-економічної кризи 2008-2010 рр. і призвела до руйнівних наслідків у економіці України.

У 2009 р. ВВП в Україні впав на 15,1%, тоді як у середньому по СНД падіння ВВП становило лише 1,4%. Та й то в основному з урахуванням падіння в економіці України. Припинилося інвестування економіки. Погіршувався життєвий рівень людей. При цьому чисельність співробітників тільки центральних органів управління збільшилася за період 2005-2009 рр. на 23,5 тис. і становила 286 тис. людей. (Для порівняння – в 1994 р. їх було 145,8 тис.). Витрати на забезпечення діяльності органів влади зросли на шість млрд. грн., або вдвічі. Призначені на високі державні посади особисто віддані В. Ющенку люди («любі друзі») у переважній більшості виявили непрофесіоналізм і використовували службове становище для власного збагачення.

Узимку 2010 р. в Україні відбулися чергові президентські вибори. У першому турі, який відбувся 17 січня, як і очікувалося, більшість голосів виборців отримав лідер Партії регіонів В. Янукович. Друге місце посіла лідер БЮТ Ю. Тимошенко. Далі були: лідер «Сильної України» С. Тигіпко, лідер «Фронту змін» А. Яценюк, лідер КПУ П. Симоненко, лідер Народної партії В. Литвин, лідер виборчого об'єднання «Свобода» О. Тягнибок», лідер об’єднання «Громадянська позиція» А. Гриценко. У другому турі, що відбувся 7 лютого, перемогу здобув В. Янукович. За нього віддали голоси 48,95% виборців, за Ю. Тимошенко – 45,47%. Незабаром був обраний новий склад уряду на чолі з М. Азаровим. На основі Партії регіонів, Блоку Литвина, КПУ була сформована нова парламентська більшість, до якої невдовзі приєдналося чимало народних депутатів з БЮТ та «Нашої України». Тож завершився п’ятирічний період перебування при владі «помаранчевих». Він запам’ятався конституційно-правовим хаосом, постійними чварами і скандалами у владних структурах, проявами націоналізму і русофобії в державній політиці.

За час перебування при владі В. Януковича система державної влади в країні зазнала радикальних змін. Попри формально існуючу парламентсько-президентську форму правління, В. Януковичу вдалося підпорядкувати собі всю державну владу. Президент отримав вплив на парламент, керівників силових відомств і судів. До того ж вибори до місцевих Рад, що відбулися в жовтні 2010 р., привели представників Партії регіонів практично у всі місцеві органи влади. Завдяки налагодженню всього державного механізму відбулося пожвавлення економіки, встановився стабільний курс валют, дещо зміцніли позиції України на міжнародному рівні.

Контрольні запитання

1. Коли і як була проголошена незалежність України?

2. Які першочергові завдання постали перед Українською державою після проголошення незалежності?

3. Які форма державного правління існувала в Україні після проголошення державної незалежності?

4. Коли і як була прийнята чинна Конституція України?

5. Які основні положення Конституції України?

6. Якою форма державного правління (врядування) в Україні?

7. На які гілки поділена державна влада в Україні?

8. Яким є держаний устрій України?

9. Які політичні події відбулися в 2000-і рр.?

10. Чому відбулася «помаранчева» революція і якими є її наслідки для країни?

11. Як змінилася внутрішня політика в Україні після обрання президентом В.Ф. Януковича?