Підвищення ефективності міжнародної конкурентоспроможності США

Кожна країна займає певну, досить стійку нішу у відповідному параметричному рівні інноваційно-технологічному розвитку та має певний науково-технологічний потенціал. На нижчих щаблях знаходяться бідні, слаборозвинені країни, які є ресурсною основою для підготовки розвиненими державами нового технологічного прориву. Тобто відбувається трансформація суб'єктів конкуренції, зміна характеру конкуренції, поява її нових форм.

Інноваційно-технологічна ніша країни значною мірою відображає значущість її економіки, зумовлює коло відповідних ключових економічних партнерів, по суті, формує основу міжнародного поділу праці, визначає роль країни в глобальній інноваційній конкуренції та її конкурентоспроможність. Новий феномен – глобальна інноваційна конкуренція – врешті-решт впливає на розвиток людства через відповідну модель. Вона має, безумовно, ринкову форму, але орієнтується не на прибуток як підприємницька діяльність, а на масштаби вивільнених ліквідних ресурсів (організаційних, інтелектуальних, комунікаційних) і основним її змістом є самовідтворення та експансія в чистому вигляді.

Інновації у найбільш розвинених країнах уже стали рушійною силою продуктивного економічного зростання. Динаміка та якість економічного піднесення все більшою мірою залежить від технологічних зрушень на базі знань, що підтверджується інтенсивним зростанням інвестицій у наукові дослідження, технологічними й організаційними інноваціями та підвищенням економічної віддачі від них; випереджаючою динамікою високотехнологічних галузей промисловості та сфери послуг.

Інноваційна конкуренція бере свій початок із сфери виробництва споживчих товарів, що утворилася на базі нецінової конкуренції, та має специфічні особливості формування конкурентних переваг. З усвідомленням можливостей і ролі інновацій орієнтація на інноваційність закріпилася як самостійний та універсальний механізм розвитку. Впровадження інновацій поступово вийшло за межі сфер технологічних нововведень і виробництва нового продукту, поширилося на організаційно-управлінські та інституціонально-правові зміни в суспільстві.

Причини переходу до інноваційної конкуренції полягають у феномені власне суспільного прогресу. Сучасний ринок в умовах глобалізації функціонує з дотриманням зовсім інших принципів, ніж раніше. Так, зміна ціннісних настанов і сприйняття стало можливим у результаті зростання доходів і культурного рівня населення низки країн, що обумовило відповідну реакцію виробників. Нові вимоги споживачів мали нецінову природу, а стосувалися споживчих властивостей, іміджу, новизни, унікальності, оригінальності.

Отже, основою сучасної конкурентоспроможності є інновації: вони створюють конкуренті переваги не тільки для виробників, але й суспільно-політичного розвитку, удосконалення інституційного забезпечення економіки, дозволяють країнам, що ними володіють, посідати гідне місце у світі в умовах глобалізації. Враховуючи те, що конкуренція в сучасному глобальному світовому просторі набула специфічних характерних ознак, це зумовлює необхідність її трактування як глобальної інноваційної конкуренції.

Отже, забезпечення конкурентоспроможності економіки США за допомогою інновацій має стати метою національної економічної політики в умовах глобалізації. Підвищення конкурентоспроможності економіки можливе за рахунок інноваційно-структурних механізмів її модернізації та розширення участі в міжнародному поділі праці на основі інноваційно-технологічних, а не цінових конкурентних переваг.

Конкурентоспроможність в умовах глобалізації повинна спрямовуватись на масовий випуск інноваційних продуктів і технологій, тобто конкурувати за рахунок інноваційних товарів та послуг. Нові технологічні інновації в міру їх ускладнення і збільшення частки інтелектуальної праці створюють передумови для зміни глобальної парадигми розвитку, а саме переходу до загальносвітового інтеграційного розвитку за участю широкого кола країн світу.

Сучасний період розвитку міжнародних відносин характеризується ускладненням світової політики, перегрупуванням фінансово-економічних і політичних сил. Сучасна модель світової економіки, де головними пріоритетами розвитку для Китаю є заощадження та експорт, для країн Європи – споживання, а для США – запозичення та споживання, не є оптимальною, збалансованою та стабільною. Як підкреслює Джозеф Стігліц, «поки що наші відповіді щодо стимулювання та регулювання глобальної економіки розроблялися у більшості на національному рівні і часто не приділяли достатньої уваги впливу на інших. У результаті рівень координації є недостатнім, а механізми стимулювання неоптимальними». Одним з можливих нових механізмів урядування є «Велика двадцятка», що може стати унікальним механізмом, здатним зближувати підходи країн з різними економічними моделями до вирішення ключових світових проблем.

Реформування світової системи фінансів, запроваджене «Великою двадцяткою», обумовлене впровадженням ефективної системи фінансової стабілізації. Ефективна система фінансової стабільності повинна спиратися на реалізацію стабілізаційних програм і конкретних заходів щодо стимулювання та підтримки економічного зростання, визначення базових принципів реформування глобальних інститутів з метою запобігання майбутнім катаклізмам, формування механізмів протидії міжнародним фінансовим потрясінням.

Згідно з рішенням «Великої двадцятки» Форум фінансової стабільності, що повністю контролювався провідними західними державами, був перетворений на Раду фінансової стабільності, із включенням до нього країн-членів, що розвиваються. Рада покликана сприяти стабілізації глобальної фінансової системи та займатися розробкою правил наднаціонального фінансового регулювання і нагляду.

«Велика двадцятка» ініціює створення Глобальної мережі фінансової безпеки, що забезпечить оперативний доступ країн світу до фінансових ресурсів у випадку виникнення кризи або появи її ознак. Всі ці заходи є шляхом до формування нового типу глобального регулювання.

Вирішення проблем боргової кризи ЄС також вплине на світову геоекономічну конфігурацію через посилення ЄС та подальше обмеження світової ваги США. Зміцнене євро може запропонувати життєздатну альтернативу долару у якості резервної валюти, а відновлена Єврозона може понизити центральну роль США у глобальній банківській системі та одноосібний міжнародний вплив США.

Перебіг посткризового відновлення сприяв перегляду глобальної економічної архітектури. Передусім це стосується посилення геоекономічної потуги країн, що динамічно розвиваються, особливо Азійського регіону. Ці країни не лише лідирують у відновленні, вони є важливим джерелом стабільності, тоді як багато ризиків глобального зростання зосереджені у країнах із високим рівнем доходу».

Криза 2007 – 2010 років призвела до сповільнення світових потоків прямих іноземних інвестицій, але також спричинила певні зміни у їхній географії на користь країн, що розвиваються. За підрахунками Світового банку, потоки ПІІ до країн, що розвиваються, зросли на 16 % у 2010 році після падіння на 40 % у 2009 році.

Аналітики Світового банку підкреслюють, що «важливим чинником відновлення ПІІ було їхнє зростання у напрямку «Південь-Південь», головним чином їх джерелами були країни Азії. Потоки ПІІ із країн, що розвиваються, зросли до оцінюваного обсягу у 210 млрд дол. США у 2010 р., перевищивши рекордний показник 2008 р. у 207 млрд дол. США. Понад 60 % цих потоків мали походження із Бразилії, Росії, Індії та Китаю, до того ж 60 % мали форму інвестицій у нові проекти (greenfield investment). Такі зміни вимагатимуть нових каналів фінансового посередництва та політичних інтервенцій.

З іншого боку, криза викликала значною мірою посилення геоекономічної конкуренції в світі, включно зі сферою геофінансів. Держави стали відігравати все більш значні ролі, що викликає побоювання щодо «фінансового націоналізму». Пол Круґман ще напередодні загострення політичного протистояння сумнівався у високій імовірності фіскальної кризи в США у короткостроковому періоді, зазначаючи, що: «справжні інвестори – люди, які ризикують реальними грошима, помітно не стурбовані якоюсь фіскальною кризою в найближчий період часу: Департамент казначейства продовжує без проблем випускати боргові інструменти та здатний позичати дуже дешево, що є індикатором високої довіри з боку інвесторів, що борги будуть виплачені повністю». У довгостроковому періоді, бюджетна політика США повинна вирішити питання витрат на охорону здоров’я та оподаткування.

Таким чином, проблема кредитоспроможності США видається головним чином політичною: «Критичне питання є політичним, воно не стосується фіскальної платоспроможності як такої. США можуть та зроблять все, що є необхідним з фіскальної точки зору, як тільки віднайдуть політичний консенсус щодо ролі федерального уряду».

Водночас перспективи як американської, так і глобальної економіки значною мірою залежатимуть від успішності заходів політики адміністрації президента Б.Обами стосовно вирішення проблеми збалансованості державних фінансів. Важливим індикатором ризику фінансової стабільності стала зміна прогнозу міжнародного кредитного рейтингу США агентством Standard & Poors у липні 2011 року. Підставою для зміни прогнозу стали сумніви аналітиків агентства у можливості політичного схвалення програм скорочення бюджетного дефіциту та вирішення проблеми значної заборгованості США. Політичні проблеми з прийняттям рішення про встановлення нової «стелі» боргового навантаження викликали занепокоєння у світі. Проте паніки не сталося через розуміння політичного характеру суперечностей.

Завдяки ефективному ресурсному забезпеченню інновацій, якісному інституціональному середовищу, динамічно функціонуючим механізмам взаємодії окремих елементів національної інноваційної системи США є технологічним лідером у світі. Пріоритетним напрямком соціально-економічного розвитку США є нарощення інвестицій в освіту, людський капітал, нематеріальні активи, визначальною функцією держави є формування сприятливого середовища для нарощення інноваційного потенціалу. Як відомо, США лідирують у конкурентоспроможності макротехнологій, зокрема у таких високотехнологічних сферах, як напівпровідникові матеріали і мікросхеми, програмне забезпечення, композиційні матеріали, штучний інтелект, надшвидкі ЕОМ, біотехнології та новітня медична техніка. Таким чином, економіка США найбільшою мірою освоює початкові стадії світового науково-технологічного циклу, отримуючи від цього найвищу інноваційну квазіренту у вигляді надприбутків

Конгрес США та Сенат прийняли на початку серпня 2011 р. закон про підвищення «стелі» державного боргу на 400 млрд дол. США, запланувавши ще одне підвищення на 500 млрд дол. США після вересня. Адміністрація президента Обами пообіцяла скоротити протягом десятиріччя дефіцит державного бюджету США на 2,1 трлн дол. США, що тягне за собою скорочення витрат на державний апарат та потреби оборони. До кінця 2011 року мала бути прийнята додаткова програма скорочення бюджетного дефіциту – ще на 1,2 – 1,5 трлн дол. США. У разі прийняття такої програми, «стеля» державного зовнішнього боргу збільшиться відповідно на суму, на яку планується зменшити бюджетний дефіцит. На сьогодні, об’єднаному «суперкомітету» демократів та республіканців не вдалося дійти згоди та прийняти цю програму фінансової стабілізації.

Водночас американська економіка наражається на не меншу масштабну проблему поглиблення економічної стагнації та депресії, на що вказує зростання безробіття. У дискусіях зазначається, що поточний рівень безробіття у 9 % майже вдвічі перевищує прийнятний поріг для США. У звіті МВФ World Economic Outlook, підготовленому в червні 2011 року, зазначається, що «темп покращень на ринку праці продовжує розчаровувати, зважаючи на масштаби втрат протягом спаду» - низка індикаторів зайнятості, зокрема стосовно вимушеного припинення пошуку роботи перебуває на історично найнижчих рівнях.

Проблеми стосуються також зростання структурного безробіття. Так, відомий американський експерт Фарід Закарія зазначає, що хоча офіційна статистика свідчить про 7 млн безробітних у США, разом із частково зайнятими та тими, хто припинив пошук роботи, кількість незайнятих становить близько 24 млн американців. Це безробіття, спричинене технологічними змінами виробництва та ефектами глобалізації, має структурний характер і, на думку Закарії, становить «системну кризу». Особливо чутливим до впливу цього ризику є середній клас американців.

За даними Бюро статистики зайнятості, тенденції щодо зростання зайнятості у США дещо покращилися у липні 2011 року. Кількість зайнятих збільшилася на 117 000, що перевищувало консенсусний прогноз, проте, на думку економістів, яку наводить агентство Bloomberg, значно нижче середніх темпів зростання у лютому – березні (215 000) та показника, який вважається необхідним для запобігання зростанню безробіття – 125 000.

Задля вирішення проблем безробіття, адміністрація президента Обами розробила програму створення робочих місць The American Jobs Act, яка містить наступні заходи економічної політики:

- Продовження поточних пільг щодо скорочення на 2 % податку на особисті доходи працівників та надання допомоги у зв’язку з безробіттям.

- Скорочення удвічі податку на доходи працівників для 98 % фірм малого бізнесу.

- Звільнення від податку на доходи нових найнятих працівників або у разі збільшення платні.

- Державні інвестиції в інфраструктурні проекти.

- Податкові пільги для капітальних інвестицій. Реформи у сфері регулювання для полегшення доступу до фінансування малого бізнесу.

Загальний обсяг пропонованих пільг та державних витрат становить 447 млрд дол. США. Американська адміністрація очікує, що впровадження «Плану створення робочих місць» приведе до скорочення рівня безробіття з 9 % до 8 %. Можна очікувати позитивний вплив цього плану на стимулювання економічного зростання у США. З іншого боку, можлива фінансова криза в зоні євро може спричинити негативний вплив через послаблення глобального попиту.

У США у 2011-2012 роках очікувалось повільне зростання ВВП та нові політичні антикризові заходи, спрямовані на досягнення стабільності у царині державних фінансів. Водночас існують значні ризики розбалансованості політики скорочення державних витрат та стимулюючих заходів задля прискорення економічного зростання.

Варто зауважити, що такий погляд є досить радикальним. Проте переважна більшість з 30 економістів та аналітиків, за прогнозами яких стежить агентство «Блумберг», прогнозує поглиблення стагнації американської економіки у 2013-2015 році: медіанний прогноз темпу приросту реального ВВП становить 0,2 % (у 2012 році – 0, 6 %).