Характеристика основних господарських форм феодального ладу. 4 страница

37.Основні тенденції розвитку світової економіки на межі ХІХ–ХХ ст.

Індустріалізація в розвинутих країнах відбувалася на ос­нові НТР. Відкриття в галузі мате­матики, фізики, хімії, інших наук були чинником техн. прогре­су. У XIX ст. наука продовжує сприйматися як класична система знань, як єдина система наук, основні ідеї і принципи якої вважаються остаточно встановленими і непорушними. Відбувається диференціація окремих галузей наукових знань на більш вузькі спеціальні галузі (наприклад, у самостійні науки виділяються експериментальна психологія, соціологія, культурологія) і в той же час - інтеграція наук (саме в цей час виникає астрофізика, біохімія, фізична хімія, геохімія), оформляється і нова галузь знань - техн. науки. Протягом сторіччя було зроблено нечувану раніше к-сть відкриттів, а на основі накопиченого експериментального, аналітичного матеріалу розроблено узагальнюючі теорії. Темпи техн. прогресу були вражаючими. Техн. та технологічні відкриття різко підвищили ефективність праці, почалося масове вир-во товарів, знизилася їх собівартість.Структурні зрушення останньої третини XIX — початку XX ст. зумовили зміни у галузевій структурі машинної ін­дустрії, її провідними галузями стало вир-во електро­енергії, продукції органічної і неорганічної хімії, добувної, ме­талургійної, машинобудівної, транспортної промисл.. Роз­вивалися нові галузі: сталеливарна, нафтодобувна і нафтопе­реробна, електротехнічна, алюмінієва, автомобільна, фармацевтична.Значне зрост. продукт. сил, виникнення нових капіталомістких галузей і нової технології вимагали істотно­го укрупнення вир-ва, створюючи для цього техн. умови. Так, нова сталеливарна технологія вимагала переходу від окремих дрібних доменних печей до великих заводів з повним металургійним циклом. Впровадження електроенергії замість пари дозволило збільшити розміри промислових під­приємств.Але розширення вир-ва вимагало великих капіталь­них вкладень. Тому якісно нові зміни відбувалися і в органі­зації та управлінні вир-вом. Провідне місце належало товариствам на основі акціонерної колективної власності, завдяки яким залучалися вільні капітали. Посилився процес концентрації вир-ва і централізації капіталу, що охопив усі розвинуті країни й основні галузі їхньої ек.. У промисл., банківській сфері виникають і розвиваються монополістичні об'єднання. Банки перетворюються на фінан­сові центри, що контролювали як грошовий капітал, так і про­мислове вир-во. Зрощення банківського капіталу з про­мисловим зумовило формування фінансової олігархії. Капі­талізм вільної конкуренції почав переростати в монополістич­ний капіталізм.

Монополія — крупні підприємства, об'єднання підприємств, які виробляють пере­важну к-сть продукції певного виду, завдяки чому обме­жують конкуренцію, посідають домінуюче становище на рин­ку, впливають на процес ціноутворення і отримують високі прибутки. Основними формами монополій є:

— картель — об'єднання декількох підприємств однієї галузі вир-ва, учасники якого зберігають власність на засоби вир-ва і виготовлений продукт, виробничу та ко­мерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі вир-ва, ціни, ринки збуту, обміню­ються патентами на нову техніку тощо;

— синдикат — об'єднання підприємств, в якому розподіл замовлень на купівлю сировини і реалізацію продукції здій­снюється через єдину збутову контору або інший аналогічний орган. Учасники синдикату зберігають виробничу, але втрача­ють комерційну самостійність;

— трест — об'єднання підприємств однієї або кількох технологічно пов'язаних між собою галузей промисл., учасники якого втрачають свою комерційну і виробничу са­мостійність, підкоряючись єдиному контролю. Юридичне створ. тресту означає передачу контролю над колись незалежними підприємствами (у формі контрольного пакета акцій або особливого довірчого сертифіката) його засновникам. Нерідко трест очолює холдинг — держательська компанія, яка зосере­джує у своїх руках акції учасників цього об'єднання і здійснює контроль за їхньою діяльністю;

— концерн — об'єднання підприємств різних галузей промисл., транспорту, торгівлі, банків, науково-дослідних та навчальних центрів тощо зі спільною власністю і єдиним фінансовим контролем, метою якого є здійснення спільної діяльності. Оперативне керівництво здійснює рада директорів.

38.Причини втрати Англією світової економічної першості.

В останній третині XIX ст. в Англії почали зни­жуватися темпи промисл. вир-ва. Інтенсивний про­цес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промисл. вир-ва. Анг­л. промисл. почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас амер. та нім. товари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутр. ринок країни. Головною причиною відставання Англії було поступове старіння виробничої бази британської промисл.. Англ. фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII — першій пол. XIX ст. і оснащені ма­шинами та механізмами доби промисл. перевороту. Вони неспроможні були виготовляти таку к-сть виробів і такої якості, як амер. та нім., що базувалися на ефек­тивнішій вир-чій основі, створеній науково-техн. про­цесом останньої третини XIX ст.Техн. модернізація англ. промисл. була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною і вима­гала додаткових капіталовкладень. Англ. підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін. Тим не менше, в англ. промисл. поступово відбу­валися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важкої промисл., особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони ви­передили традиційно розвинені галузі — видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англ. промисл. позначалась слабка енергозабезпеченість країни. Процес монополізації промисл. в Англії проходив по­вільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберіга­лися дрібні та середні підприємства. Банківський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і цент­ралізації. Напередодні І св. в. 27 великих бан­ків Англії володіли 86% усіх вкладів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в ек.-у своїх колоній, які на початку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії. Інвестиції направлялися у буд-во підприємств, шахт, портів, доріг і т. ін. Англ. монополії в колоніях та напівколоніях відігравали роль важ­ливого механізму переливання капіталів і технологій, будува­ли транспортні комунікації, створювали соціальні інституції, готували місцеві кадри для підприємн. діяльності. Незважаючи на окремі випадки, політика Англії щодо залежних країн сприяла їхньому ек. станов­ленню, формуванню сучасної макроцивілізації взагалі.

39.Причини вповільнення темпів економічного розвитку та промислового відставання Франції на межі ХІХ–ХХ ст.

Впродовж XIX ст. Франція займала друге місце у світі за рівнем промисл. вир-ва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на чет­вертому місці. Причиною цього була, перш за все, поразка у франко-прусській війні та її наслідки. Мирний договір 1871 р. був невигід­ним для Франції. Вона зобов'язана була сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території — провінції Ельзас та Лотарінгію. Ці землі були ек.-о найрозвиненіші, багаті на залізну руду, вугілля, тут добре розвивалася текстильна та інші галузі промисл.. Втрата Ельзасу та Лотарінгії примусила Францію ввозити велику к-сть залізної руди і чорних металів.Сировинна база Франції й без того була недостатньою. Вона змушена була імпортувати половину необхідного їй вугілля. Таким чином росла собівартість франц. металовиробів, зменшувалася їхня конкурентоспроможність.У франц. промисл. також необхідно було міня­ти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом франц. капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За да­ними на 1908 р. у франц. промисл. і торгівлю було вкладено 9,5 млрд франків, в облігації та закордонні цінності —104,4 млрд франків. Вивіз капіталу в колонії та напівко­лонії давав величезні прибутки. Відсталою у порівнянні із США та Німеччиною була й струк­тура франц. ек.-и. Скорочувалися потужності ме­талургії, вугільної та інших галузей промисл.. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною. Існування гострих проблем у с/г також стримувало розвиток ек.-и. Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати наявні в с/г суперечності. Роздрібненість селянських господарств і низький техн. рівень зумовили нерозвиненість внутр.го ринку, затриму­вали "зайве" населення у землеробстві, зменшували ринок робочої сили, приріст населення. Непосильною для франц. с/г виявилася конкуренція амер. зерна та інших про­дуктів, що призвело до гострої кризи і необхідності структур­ної перебудови аграрного сектора країни. На світовий ринок Франція виходила в основному з доро­гими тканинами, парфумами, косметикою, ювелірними виробами та іншими предметами розкоші.

40.Причини швидкого промислового та економічного піднесення в Німеччині в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст.

Індустріалізація кінця XIX — початку XX ст. вивела Німеччину на друге місце у світі (після США) та пер­ше місце у Європі. Після перемоги у франко-прусській війні 1870—1871 рр. відбулося об'єд­нання Німеччини навколо Пруссії, консолідація німецької нації. Було ліквідовано політичну роздрібненість, митні бар'єри, сфор­мувалася єдина грошово-фінансова система, прийнята загально­державна система міри і ваги, залізничного і поштового права. Все це сприяло розвитку єдиного внутр.го ринку країни. Перемога над Францією, анексія Ельзасу та Лотарингії, контрибуція у розмірі 5 млрд франків сприяли ек. зрост.ю Німеччини. Різко збільшилися інвестиції у промисловість. Масово вини­кають нові заводи і фабрики. ек. піднесенню Німеччини сприяв фактор часу. Внаслідок запізнення промисл. перевороту та індустріалізації у промисл. запроваджувалися най­новіші науково-технічні досягнення. Інженерно-технічна дум­ка Німеччини в кінці XIX — на початку XX ст. за к-стю та якістю впроваджень та нових розробок поступалася лише американській. Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що при­скорений розвиток промисл., особливо важкої, був спрямо­ваний у державні замовлення на зброю, боєпри­паси, що у значній мірі зумовили ріст галузей важкої індустрії.

Велике залізничне буд-во стимулювало розвиток металургії, добувної промисл.. Нім. металургія поступалася лише амер. Важлива роль належала ма­шинобуд., зокрема вир-ву двигунів внутр. згоряння. Успішно розвивалися нові галузі промисл.: хімічна, електротехнічна, автомобілебудівна. У процесі індустріалізації змінилася структура господар­ства Німеччини: промисл. почала домінувати в ек. системі країни. Німеччина напередодні І св. в. стала індустріально-аграрною, частка населення, зай­нятого у промисл., складала майже 50% від заг. числа працюючих. Темпи ек. зрост. були най­вищими у Європі.Сповільненими темпами розвивалася галузь легкої промисл., її відставання пояснюється відсутністю достатньої сировинної бази, високими цінами та низькою закупівельною спроможністю населення. Крім того, заробітна плата у Німеч­чині була нижчою, ніж у Франції та Англії. На відміну від США процес монополізації відбувався тут на основі картелів та синдикатів. Найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та вій­ськовій галузях промисл.. Напередодні І св. в. у Німеччині було близько 600 монополістичних об'єд­нань. Незначна к-сть колоніальних володінь примушувала нім. підприємців підвищувати продуктивність праці, знижувати собівартість продукції, добиватися високої її якості, щоб перемагати на світовому ринку товарів. Відсутність ринків сировини і збуту зумовили агресивність Німеччини.

41.Перетворення США у провідну індустріальну державу світу.

У кінці XIX ст. США вийшли на перше місце у світі за обсягом промисл. продукції. Прискорений розвиток США пояс­нюється рядом факторів – політичними, соціальними, геогр.-кліматичними, природними. НТР не обминула аме­р. землі – тут активно впроваджувалися власні та європ. винаходи. У зв'язку із запізненням промисл. перевороту, в США використовувалися найновіші досягнення інженерії, застарілого обладнання практично не було. Після Громадянської війни в країні сформувався широкий внутр. ринок, розширювалася географ. спеціалізація. Ек. зрост.ю сприяли зовн. політика дер­жави — високі митні тарифи на ввіз готової продукції і по­вна свобода для ввозу іноземних капіталів, яка підтримувала­ся високою нормою прибутків. Це приваблювало європейські, в першу чергу англ., капітали. Вражаючими були темпи ек. розвитку країни. Цьому сприяло розширення своїх володінь за рахунок Аляски, Куби, Гуаму, Пуерто-Ріко, Філіппін, островів Самоа, які входили до ек. обігу США. Нац. дохід з 1870 по 1913 рр. виріс у 5 разів, а нац. багатство — майже у 7 разів. Важливе знач. в ек. розвитку США мало залізничне буд-во. Довжина залізниць країни з 1870 по 1913 рр. збільшилася у 8 разів. Буд-во залізниць стиму­лювало ріст вир-ва у металургійній, металообробній та ву­глевидобувній галузях промисл., сприяло освоєнню родю­чих земель західних штатів, зміцнило ек.-у єдність країни. Кардинальні зміни відбулися в галузевій структурі промисл. — значно збільшилася частка важкої промисл., яка розвивалася надзвичайно високими темпами. Вперше в історії США була досягнута перевага частки важкої промисл. над легкою і харчовою. Особ­ливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисл. — нафтова, алюмінієва, гумова, електротехнічна, автомобільна, сталеплавильна. У 1882 р. на р. Ніагара була збудована перша у світі гідро­електростанція. Напередодні І св. в. потужність амер. електростанцій була понад 5 млн кВт (по­тужність англійських, німецьких і фр.х в сумі не пе­ревищувала 3 млн кВт). Легка та харчова галузі промисл. переходять на вир-во стандартизованої продукції, чого не було ще в інших країнах. У США вперше отримало розвиток масове серійне вир-во, при якому застосовувались раціональні методи організації вир-ва. Поточний, конвеєрний метод впер­ше було запроваджено на автозаводі Г. Форда у 1913 р. і отри­мано вражаючі результати: монтаж магнето для автомобіль­ного двигуна замість 20 хвилин зайняв всього 5. Раціоналізація вир-ва сприяла небаченому росту продуктивності праці. У кінці XIX — на початку XX ст. відбулися якісно нові зміни в управлінні вир-вом, викликані ростом концен­трації вир-ва і централізації капіталу. Почали виника­ти акціонерні товариства, монополістичні об'єднання. Перші монополії виникли ще у 60—70-х роках. Одна з найбільших — "Стандарт-ойл Компані" — була створена Дж. Рокфеллером у 1872 р. Згодом вона приєднала ще 14 компаній з ви­добутку та переробки нафти. У 1882 р. була реорганізована у трест і монополізувала вир-во понад 90% очищеної на­фти у країні. Монополізація сприяла ефективнішому управлін­ню вир-вом, однак поступово монополії зосередили у сво­їх руках велику ек. владу. Уряд США був змушений при­ймати антимонопольні закони, втручатися в ек. процеси.

42.Розпад феодалізму та генезис капіталізму в Японії. Початок "перетворень Мейдзі".

Перехід до індустр. сусп. в Японії відбувся пізніше, ніж в країнах Західної Європи та СІЛА, і мав ряд особ­ливостей. До середини XIX ст. Японія була типовою аграрною країною, в якій панувала феодальна система господарства, фор­мувалося мануфактурне вир-во. Політична роздрібненість країни, складна соц. струк­тура сусп., в якій панівне становище займали самураї (біля 7% всього населення) гальмували становлення індустрі­ального укладу. Селянство країни становило 80% від загаль­ної к-сті населення, купці та ремісники були малочисельним станом і не виявляли підприємн. активності. Краї­на перебувала у самоізоляції від зовн. світу. Зміни у розвитку Японії почали відбуватися з 1853 р., коли невелика амер. ескадра під командув. комодо­ра Перрі ввійшла у Токійську бухту і змусила Японію відкри­тися для торгівлі із США, а потім і з іншими державами. Торгівля з ек.-о розвиненішими країнами мала не­гативні наслідки для японської ек.-и, викликала соц. невдоволення, яке вилилося у революцію "Мейдзі" — дер­жавний переворот 1868 р., внаслідок якого було ліквідовано феодальний режим Токугава і започатк. процес модерні­зації. Важл. результатом революції була ліквідація фео­д. володінь та привілеїв. Однак аристократія отримала відшкод. готівкою та облігаціями, які були інвестовані у вир-во, в індустріаліз. Була проведена аграрна реформа, яка змінила систему землеволод., модернізувала тогочасне аграрне японське сусп., створила умови для розвитку промисл. Держава відіграла важливу роль в індустріаліз. — уряд створював свої власні підпр-ва — взірцеві фабрики та корабельні, що діяли як державні із шир. залученням іноземних експертів для їхнього керівництва. Згодом уряд передав ці підпр-ва у приватні руки за низькими ціна­ми. Уряд виконував ф-ції науково-дослідної і дослідно-конструкторської установи для нових підприємців і поступо­во перестав брати безпосередню участь у вир-чому процесі. Ліквідація феодальних відносин в Японії створила ринок вільної роб. сили, люди всіх станів стали вільними, а при­ватна власність і приватне підпр-во стали захищени­ми від сваволі старої аристократії. Крім цього, уряд всіляко сприяв розвиткові системи загальної освіти. В Японії починає формуватися стан підприємців. У нього вливалися колишні воїни-самураї, які привнесли в нову діло­ву етику традиції старого самурайського кодексу — чесність, відданість справі та дисципліну. Самураї відіграли вирішаль­ну роль в утворенні нового підпр-ва. Важл. роль в індустріаліз. Японії відіграв інозем. капітал, але в цілому японці покладалися на власні заоща­дження. Це хоч і затримувало "злет" ек.-и, але робило її стійкою та надійною у наступні десятиліття. Становл. індустр. сусп. в Японії сприя­ла аграрна та інші реформи 70-х років XIX ст. Вони ліквіду­в. феод. права самураїв на землю, закріпили зем. наділи за селянами. Правда, значна част. селянства залишалася мало- та беззем.У країні почався промисл. переворот і одночасно інду­стріаліз., які проходили прискореними темпами. Разом з тим напередодні І св. в. Японія залишалася аграрно-індустріальною країною, 60% її населення було зайняте в с/г.

43.Економічні причини та наслідки Першої світової війни.

ПСВ 1914-1918 мала загарбницький хар-р. Причини війни: 1.Німеччина – перерозподілити світ, дістати нові колонії, ринки збуту; військово-політ. конфлікти з Брит. імперією за Пд-сх Азію; стерти з лиця землі Францію; захопити європ. част. Російської імперії. 2.Австро-Угорщина – встановити повний контроль над словянським світом, захопити Волинь та Поділля, витіснити Британію з Балкану. 3. Італія – повернути собі Трієст, Трентіно і Валон. 4. Великобританія – знищити військово-політ. могутність Нім., конфлікт за Балкани. 5.Франц – повернути Ельзас і Лотарингію, захопити прусський басейн,поквитатись за фр-прусську війну. 6. Росія – взяти під контроль весь словянський світ, захопити Чорноморські протоки. Наслідки: США із запізненням (6 квітня 1917 р.) вступили у війну,воювали на боці країн Ан­танти. Зазнали незначн людських втрат. Підтримув тор­гов відн з усіма воюючими країнами. У зв'язку зі зростаючим попитом на всі види стратегічної сировини — зброю, боєприпаси, продукти харчув, США перетворилися у ек.о найрозв. державу світу. Тут сконцент­рув. 1/2 св. запасу золота. Успішно розв. промисл., с/г, фінансово-кредитна си­стема. Із країни-боржника США перетвор на найб кредитора. Втричі зріс експорт продуктів і товарів. У США продовжувало розвив. ринкове госп., на відміну від інших індустр. країн, в яких ек-ка перетворю­валася у ринково-регульовану. Англія. Належала до країн-переможниць, проте війна зне силила її ек-ку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значн людських і матер. втрат — 1/3 нац багатства. Збільш держ. борг. Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк. Удвічі зменш експорт товарів, натомість зріс імпорт. Продовжув відставання від США у розв окремих галузей промисл., особливо у гірничодобувн, сталепла­вильній, текстильній, суднобуд, обладнання яких було застарілим. Водночас Англії вдалося збільш свої колоні­альні володіння. Вона частково компенсувала свої втрати за рахунок нім воєнних репарацій. Франція ще більше, ніж Англія, постраждала в роки війни. Нім окупувала найрозв промисл регіони Фран­ції. Було зруйн або вивезено фабрично-заводське облад­нання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% пра­цезд нас, під нім окупацією опинилися кращі с/г райони. Видатки на війну підір­вали стабільність фр. валюти.Разом з тим, під час війни розпоч індустріалізація ек.о відсталих пд районів Франції, що не були окуповані Нім. Тут успішно розвив промисл., будувалися електрост, військові підпр-ва. У пд департаментах країни розширювалося с/г вир-во. Нестача сировини, енергоресурсів зму­шували промисловців дбати про інтенсифікацію вир-чих процесів, запроваджувати механізацію, нові технології, що піз­ніше дало позитивні рез. Японія під час війни зміцнила свій ек. потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у бюйових діях. Змогла розшир. свої колоніальні володіння, нав'язала невигідні ек-торгов умови Китаю. всеце дозволило за роки війни подвоїти промисл. вир-во, втричі збільш експорт промисл. товарів у Ки­тай та країни тихоокеанського регіону.Однак відновл. після заверш. війни конкуренції на ринках з боку колишніх союзників по Антанті, ек. криза 1920—1921 рр. та надзвичайно руйнівний землетрус, який завдав вел людських жертв (загинуло 140 млн чол) та руйнувань, поставили японську ек-ку під цілим рядом серйозних проблем. Нім. внасл. війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Нім 28 червня 1919 року, став катастрофою для країни. Згідно з договором, Нім повертала Фр Ельзас і Лотарінгію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві,Данії, Чехословаччині. Нім була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов'язали відшкодувати у формі репарацій збит­ки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодув., встановлені спец. Репараційною комісією, сягали 132 млрд золотих марок. Таким чином ек-ка Нім збанкрутувала. Вже за перші два роки після заверш війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд золотих марок. Оск таких грошей Нім не мала, то контрибуція сплачу­валася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстата­ми, автомоб, с/г сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внасл цих явищ різко погірш життєвий рівень людей. Нім. опинил. на грані катастрофи. Ек.і наслідки другої світової війни.

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних госп. Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено госп.о Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє ек.е піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових госп. розвинутих євр.их країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового госп.а стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота — незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.

44.Версальська система та її економічна суть.

Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеч­чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

За Версальським мирним договором з Німеччиною:

Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світо­вої війни;

Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;

накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;

Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю передавало­ся на 15 років Лізі Націй;

Данциг (Гданськ) було оголо­шено «вільним містом»;

Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Прусії й Померанії);

Данії передавався Північний Шлезвіг;

до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене.

Порівняно з 1914 p. німецька те­риторія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасову­валася. її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підвод­ний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнсь­кою демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лон­донській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метою гарантії виконання Версальського догово­ру країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років. Мирні договори з союзниками Німеччини були укла­дені за зразком Версальського.

Сен-Жерменський мир­ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колиш­ня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина те­риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува­ла репарації переможцям.

Севрський з Ту­реччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

Версальська система мирних договорів закріплюва­ла територіальні зміни, які відбулися в результаті пер­шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

45.Плани Дауеса та Юнга, їх суть та мета.

Становище Німеччини викликало занепокоєння урядів кра­їн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допо­могти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що госп. країн Антанти вийшло із кризи, породженої війною, і поступово стабілізувалося. Так, з 1922 по 1929 роки економіка США невпинно зростала, країна стала процвітаю­чою. З 1924 р. успішно розвивається госп. Англії та Франції. Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарль-за Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною. Основна мета плану — відновлення промислового потен­ціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн дол., в т. ч. 100 млн дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення гос­подарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть свою заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передба­чав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та фран­цузькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину в Німеччину.План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п'ять років по 1—1,75 млрд марок у рік, а потім — по 2,5 млрд марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося вста­новити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійсню­вався спеціальним комітетом експертів, який очолював гене­ральний агент з репарацій. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.У зв'язку з прийняттям плану Дауеса, між Францією і Бель­гією з одного боку, і Німеччиною — з другого, було підписано угоду про припинення окупації Рурського басейну і виведен­ня звідти французьких і бельгійських військ. План Дауеса діяв до 1929 року. Він відрегулював репа­раційні платежі, сприяв ввозу іноземного капіталу в Німеччи­ну. До вересня 1930 р. сума іноземних (головним чином аме­риканських) капіталовкладень в Німеччині склала 26—27 млрд марок, а загальна сума німецьких репараційних платежів за той же період — дещо більше 10 млрд марок. Ці капітали сприяли відновленню промислового вир-ва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Частка Німеччини у світовому експорті збільшилася з 5,73% у 1924 р. до 9,79% у 1929 р. Внаслідок виконання плану Дауеса США отримали великі прибутки у вигляді процентів від позик і дивідендів від пря­мих інвестицій у промисл..