Поняття інвалідності, її причини та види

«Інвалід (від лат. – слабкий, немічний), як говориться в ст. 2 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», є «особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті».

Основні причини інвалідності:

Ø хвороби системи кровообігу;

Ø злоякісні новоутворення;

Ø травми й отруєння;

Ø хвороби нервової системи;

Ø хвороби органів чуттів;

Ø хвороби кістково-м’язової системи і сполучних тканин.

Розрізняють наступні види інвалідності:

Ø загальні захворювання;

Ø трудове каліцтво;

Ø професійне захворювання;

Ø інвалідність з дитинства;

Ø інвалідність з дитинства внаслідок поранення (контузії, каліцтва);

Ø інвалідність, пов’язана з бойовими діями в період Великої Вітчизняної війни; інвалідність, пов’язана з аварією на Чорнобильської АЕС, наслідками радіаційних впливів і особистою участю в діяльності підрозділів особливого ризику.

Усі інваліди за різними підставами поділяються на кілька груп

За віком:

– діти-інваліди;

– інваліди-дорослі.

За виникненням інвалідності:

– інваліди з дитинства;

– інваліди війни;

– інваліди праці;

– інваліди загального захворювання.

За ступенем працездатності:

– інваліди працездатні;

– частково працездатні;

– непрацездатні інваліди.

Наприклад, інваліди I групи (непрацездатні), інваліди II групи (тимчасово непрацездатні чи працездатні в обмежених сферах), інваліди III групи (працездатні в певних безпечних, не шкідливих для здоров’я умовах праці).

За характером захворювання інваліди поділяються на:

– мобільних;

– маломобільних;

– нерухомих.

2. Сутність соціальної політики стосовно інвалідів

Соціальна політика стосовно осіб з обмеженими можливостями здійснюється за двома напрямами:

1) з точки зору суспільних, глобальних проблем – зміни суспільної думки до проблеми інвалідності і формування середовища життєдіяльності, створення системи соціального і раціонального працевлаштування і т. ін.;

2) з точки зору окремого індивіда – створення необхідних умов для адаптації до нових життєвих умов з урахуванням індивідуальних особливостей.

Правові засади і основні складові соціального захисту інвалідів в Україні

Загальні права інвалідів сформульовані в Декларації ООН «Про права інвалідів» (1975 р.). Наводимо кілька уривків з цього правового міжнародного документу:

¨ «Інваліди мають право на повагу до їх людського достоїнства»;

¨ «Інваліди мають ті ж громадянські і політичні права, що й інші особи»;

¨ «Інваліди мають право на заходи, призначені для того, щоб дати можливість придбати якомога більшу самостійність»;

¨ «Інваліди мають право на медичне, технічне чи функціональне лікування, включаючи протезні й ортопедичні апарати, на відновлення здоров’я і положення у суспільстві, на освіту, ремісничу професійну підготовку і відновлення працездатності, на допомогу, консультації, на послуги по працевлаштуванню й інші види обслуговування»;

¨ «Інваліди повинні бути захищені від будь-якої експлуатації».

Закон передбачає ряд спеціальних прав для інвалідів, без яких вони не можуть успішно інтегруватись в суспільство, зокрема:

¨ право на медичну допомогу (безкоштовно або на пільгових умовах), право на медичну реабілітацію (ст. 5, 25);

¨ право на забезпечення безперешкодного доступу до інформації з допомогою засобів комунікації (ст. 30, 34, 35);

¨ право на забезпечення безперешкодного доступу до об’єктів соціальної інфраструктури (розділ V ст. 26–30);

¨ право на забезпечення житлом (з обладнанням жилого приміщення спеціальними засобами і пристроями відповідно до індивідуальної програми реабілітації) (ст. 29, 30);

¨ право на освіту інвалідів (ст. 21, 22);

¨ право на працевлаштування (ст. 17, 20);

¨ право на матеріальне забезпечення (ст. 36);

¨ право на соціально-побутове обслуговування (ст. 37);

¨ право на медичне і санаторно-курортне лікування (ст. 38);

¨ право на транспортне обслуговування (ст. 28);

¨ право на створення громадських об’єднань (розділ ІІІ ст. 12–16).

Відповідно до положень цього Закону розроблено і затверджено цілий ряд документів, зокрема:

Комплексну програму розв’язання проблем інвалідності в Україні,

Положення про медико-соціальну експертизу,

Положення про індивідуальну програму реабілітації,

Положення про Фонд соціального захисту інвалідів в Україні.

Протягом останніх років прийнято низку законодавчих і нормативних актів, що гарантують соціальну захищеність державою тих категорій громадян, які в силу вроджених або набутих фізичних чи психічних вад потребують особливої уваги і захисту.

3. Соціально-побутові заходи та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів.

За офіційними даними, в Україні інваліди становлять 5 % населення, але навіть у високорозвинутих державах їх не менше 10 %. Тому, з огляду на екологічні й інші причини, у тому числі стан вітчизняної медицини, вважають інвалідів в Україні приблизно не менше 15 %, тобто близько 8 мільйонів осіб.

Види необхідної матеріальної, соціально-побутової, медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога подається за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів в Україні. Послуги по соціально-побутовому і медичному обслуговуванню, технічні та інші засоби надаються інвалідам безплатно або на пільгових умовах.

Після встановлення інвалідності в місячний термін фахівцями Бюро медико-соціальної експертизи (БМСЕ) розробляється індивідуальна програма реабілітації, що затверджується керівниками БМСЕ й у триденний термін направляється в орган соціального захисту і вручається інваліду. Повторний огляд інвалідів І групи проводиться один раз у два роки, ІІ і ІІІ груп щорічно, дитини-інваліда – через 6 місяців.

Соціальне обслуговування здійснюється за рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм установах або за договорами, укладеними органами соціального захисту з установами соціального обслуговування інших форм власності.

Соціальні послуги (допомоги) надаються винятково за згодою інваліда. Законом і іншими нормативними актами передбачаються різні форми соціального обслуговування інвалідів, у тому числі:

¨ соціальне обслуговування вдома (включаючи соціально-медичне обслуговування);

¨ напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування громадян в установах соціального обслуговування;

¨ стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах і інших стаціонарних установах соціального обслуговування;

¨ термінове соціальне обслуговування (як правило, у ситуаціях, що не терпить зволікання, – організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, нічлігом, термінове надання тимчасового житла і т. ін.);

¨ соціально-консультаційна допомога.

Усі соціальні послуги, що входять до переліку гарантованих державою послуг, можуть бути надані громадянам безкоштовно, а також на умовах часткової чи повної оплати.

Безкоштовно соціальні послуги надаються:

1) самотнім громадянам (самотнім подружнім парам) і інвалідам, що одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму;

2) громадянам літнього віку й інвалідам, що мають родичів, але одержують пенсії нижче прожиткового мінімуму;

3) людям похилого віку й інвалідам, що проживають у сім’ях, в яких середньодушовий дохід нижче прожиткового мінімуму.

Соціальні послуги на рівні часткової оплати надаються особам, чий середньодушовий дохід (чи дохід їхніх родичів, членів їхніх сімей) становить 100–150 % прожиткового мінімуму.

Соціальні послуги на умовах повної оплати надаються громадянам, що проживають у сім’ях, середньодушовий дохід яких перевищує на 150 % прожитковий мінімум.

Система соціального обслуговування поділена на два основні сектори – державний і недержавний.

Державний сектор представляють регіональні і місцеві органи соціального обслуговування.

Недержавний сектор соціального обслуговування поєднує установи, діяльність яких заснована на формах власності, що не відносять до державної чи комунальної власності, а також осіб, які здійснюють приватну діяльність у сфері соціального обслуговування. Недержавними формами соціального обслуговування займаються суспільні об’єднання, у тому числі професійні асоціації, благодійні і релігійні організації.

Закон установлює умови оплати медичних послуг, що надаються інвалідам, відшкодування витрат, зроблених самим інвалідом, його відносини з реабілітаційними органами соціального захисту інвалідів.

Закон ставить за обов’язок усім органам влади, керівникам підприємств і організацій створювати умови, що дозволяють інвалідам вільно і самостійно користуватися всіма громадськими місцями, установами, транспортом, безперешкодно пересуватися на вулиці, у власному житлі, у громадських установах і т. ін.

Законом передбачаються пільги на позачергове одержання житла, відповідним чином обладнаного. Зокрема, інвалідам і сім’ям, що мають дітей-інвалідів, надається знижка не менш 50 % із квартирної плати й оплати комунальних послуг, а в житлових будинках, що не мають центрального опалення, – з вартості палива. Інвалідам і родинам, що мають у своєму складі інвалідів, надається право на першочергове одержання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва, ведення підсобного і дачного господарства (ст. 30 Закону).

Діти-інваліди, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або в інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя (ст. 33 Закону).

3. Пенсійне забезпечення інвалідів.

Пенсія з інвалідності – це така пенсія, яку призначають особі на тривалий час чи постійно у зв’язку з виявленням у неї певної хвороби і визнанням інвалідності І, II чи III групи.

Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлюють органи медико-соціальної експертизи (МСЕ), що діють на підставі Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22. 02. 92 р. Пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначають незалежно від стажу роботи. Пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання призначають за наявності такого стажу роботи на час настання інвалідності (табл. 9.1).

Пенсії з інвалідності призначають у таких розмірах: інвалідам І групи – 70 %, II – 60 %; інвалідам III групи – 40 % заробітку. Якщо в інвалідів є трудовий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсію з інвалідності призначають у розмірі пенсії за віком при відповідному стажі роботи.

Мінімальний розмір пенсії встановлюють на рівні соціальної за відповідною групою інвалідності:

¨ інвалідам І групи – 200 % мінімального розміру пенсії за віком;

¨ інвалідам II групи – 100 % мінімальної пенсії за віком;

¨ інвалідам ІІІ групи – 50 % мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії особам, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку, а також громадянам, яких необґрунтовано було піддано політичним репресіям і в майбутньому реабілітовано, інвалідність яких пов’язана з репресіями встановлюється:

¨ інвалідам І групи – у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком;

¨ інвалідам II групи – у розмірі трьох з половиною мінімальних пенсій за віком;

¨ інвалідам III групи – у розмірі двох мінімальних пенсій за віком.

Максимальна пенсія не може перевищувати трьох, а для працівників зайнятих на роботах – чотирьох мінімальних пенсій за віком.

Інвалідам унаслідок загального захворювання, які не мають достатнього для призначення повної пенсії стажу роботи, призначають пенсію з інвалідності при неповному стажі роботи в розмірі, пропорційному їхньому стажу, але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної групи інвалідності.

До пенсії за інвалідністю встановлюють такі надбавки:

¨ непрацюючим інвалідам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, – на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії непрацездатних;

¨ інвалідам І групи, самотнім інвалідам II групи, які потребують постійного стороннього догляду або досягли пенсійного віку, одиноким інвалідам III групи, які досягли пенсійного віку, – на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії.