Мінімальна заробітна плата та її гарантії в системі соціального захисту

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Мінімальна заробітна плата, відповідно до Закону України «Про оплату праці» (ст. 3) – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати згідно із Законом України «Про оплату праці» (ст. 9) визначається з урахуванням:

Ø вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни;

Ø загального рівня середньої заробітної плати;

Ø продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Мінімальна заробітна плата, як визначено частиною другою ст. 9, встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

До державних норм і гарантій відносять також норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою не з вини працівника; за продукцію, що виявилася браком не з вини працівника. Держава регулює і гарантує доплати працівникам, які молодші 18 років, за скороченої тривалості робочого дня, оплату щорічних відпусток, за час виконання державних обов’язків та підвищення кваліфікації, обстеження в медичному закладі, при переведенні за станом здоров’я чи через вагітність на легшу нижчеоплачувану роботу, при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів; при переїзді на роботу до іншої місцевості, при службових відрядженнях тощо.

Більш повний перелік державних норм і гарантій в оплаті праці та порядок їх застосування визначено в ст. 12 Закону України «Про оплату праці». Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України є мінімальними державними гарантіями.

4. Індексація заробітної плати працюючих як елемент захисту в умовах інфляції

Ще одна складова системи соціального захисту населення – це індексація грошових доходів відповідно до рівня цін. Вона практикується в усіх розвинутих країнах.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 2. – Ст. 2) і Постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 1998 р. № 663 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів громадян.

Індексації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

Ø пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсій, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

Ø соціальна допомога (сім’ям з дітьми, по безробіттю, тимчасовій непрацездатності тощо);

Ø стипендії;

Ø оплата праці (грошове забезпечення);

Ø суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника;

Ø грошова компенсація при поновленні на роботі;

Ø інші виплати, якщо відповідно до законодавства вони провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

5. Компенсації працюючому населенню.

Компенсації втрати частки заробітної плати через затримку її виплати

Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується в усіх випадках порушення встановлення термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або вповноваженого ним органу (особи).

Компенсація ушкодження здоров’я від нещасного випадку та профзахворювання

З метою захисту працівників від нещасних випадків на виробництві відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування Верховною Радою України прийнято Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який вступив у силу з 01.01.2001 р. Він визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

У преамбулі до закону сказано, що «страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов’язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності».

Основними завданнями (ст. 1) страхування від нещасного випадку є:

Ø проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров’ю застрахованих, викликаним умовами праці;

Ø відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

Ø відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності.

Гарантом забезпечення прав застрахованим у страхуванні від нещасного випадку виступає держава.

Страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст. 21 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім’ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку зі втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров’я настало не тільки з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків фінансує також витрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК (медико-соціально-експертної комісії).

У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

У разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті. Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із пенсійним законодавством.

12. ФОРМИ ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ДІТЕЙ, МОЛОДІ ТА СІМ'Ї

ПЛАН