Пріоритетні напрями соціальної політики України в перехідний до ринку період

Основні пріоритетні напрямки соціальної політики у перехідний період визначені у доповіді Президента України Л. Кучми «Про основні засади економічної та соціальної політики» ще в 1995 р. Як зазначено у цьому документі, здійснювана соціальна політика базуватиметься на реалізації того, що вона має бути:

· по-перше, адекватною стану економіки;

· по-друге, сприяти виходу з кризи;

· по-третє, забезпечувати задоволення мінімально необхідних стандартів життєвого рівня населення.

Стратегічними цілями соціальної політики на державному рів­ні має бути:

▲ інтеграція суспільства навколо національної ідеї, відтворення соціальних цінностей, соціальне партнерство, розвиток демократичних інститутів самоврядування у суспільстві, формування державної стратегії для зупинення тенденції моральної та духовної деградації суспільства;

▲ досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту й умов життя людей;

▲ забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості й конкурентоспроможності робочої сили;

▲ гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист населення, освіту, охорону здоров’я, культуру, житло;

▲ переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї;

▲ забезпечення соціальної підтримки соціально найвразливіших верств населення;

▲ вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя;

▲ значне поліпшення соціальної інфраструктури.

В Україні застосовуватимуться такі види страхування:

1) пенсійне;

2) медичне;

3) у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, з витратами, зумовленими народженням та похованням;

4) від нещасних випадків і професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності;

5) на випадок безробіття.

Важливе місце в реалізації соціально-економічної політики Уряду займуть заходи, спрямовані на реформування пенсійної системи, метою якої є підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян, запровадження диференціації розмірів пенсій залежно від трудового внеску

6.НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

План

1. Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

2. Система державних соціальних стандартів і нормативів в Україні.

3. Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

4. Правове і нормативно-методичне забезпечення соціальної політики.

1. Соціальні нормативи і державні соціальні стандарти — основа нормативно-правового забезпечення соціальної політики.

Соціальні нормативи — це регламентовані значення соціаль­них показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб’єктів до соціальних об’єктів з метою забезпечення відтворення і розвитку суспільства як цілого, та вирішення його соціальних проблем.

Найбільш важливі групи соціальних нормативів:

I група — нормативи, що мають «природничо-наукове» обґрунтування і є найбільш об’єктивними (норми харчування, одягу, медикаментів, витрат на комунальні послуги). Ці норми покладено в основу мінімального споживчого бюджету людини. Цей бюджет включає витрати на:

1. продукти харчування;

2. одяг, білизну, взуття;

3. предмети санітарії, гігієни, ліки та медикаменти;

4. меблі, посуд, культтовари та інші предмети культурно-побутового господарювання;

5. житло та комунальні послуги;

6. культурно-освітні заходи;

7. побутові послуги (транспорт, зв’язок);

8. перебування дітей у дошкільних закладах;

9. ведення особистого підсобного господарства (в межах, що забезпечують задоволення особистих потреб).

II група — це нормативні показники по визначенню рівня допомоги у разі нестандартних ситуацій (на поховання, травматизм, при втраті годувальника, нормативи допомог багатодітним сім’ям тощо). Ця група нормативів залежіть від рівня розвитку економіки.

III група — це нормативи, що важко нормувати, але можна планувати:

1 — нормативи рівня здоров’я;

2 — нормативи рівня життя;

3 — нормативи тривалості життя;

4 –нормативи рівня травматизму (виробничого й побутового).

державні соціальні стандарти — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

Ø державні соціальні гарантії — встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, установлені законами та іншими нормативно-право­вими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

Ø прожитковий мінімум — величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;

Ø соціальні норми і нормативи — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комуналь­ними, соціально-культурними послугами;

Ø нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат із бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Соціальні потреби і відповідні соціальні нормативи в Україні класифікують за рядом ознак (рис. 1).

Зокрема:

¨ за характером задоволення соціальних потреб;

¨ за рівнем задоволення соціальних потреб;

¨ за рівнем розповсюдження та дії соціальних потреб.

За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються:

· на нормативи споживання

· нормативи забезпечення

· нормативи

· За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються:

· на нормативи раціонального споживання — рівень, що гаран­тує оптимальне задоволення потреб;

· нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;

· статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Соціальні стандарти і нормативи можуть прийматися і діяти на різних рівнях:

· державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, діють на всій території України і є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності;

· регіональні соціальні стандарти

· місцеві соціальні стандарти

· соціальні стандарти і нормативи галузі соціальної сфери затверджуються відповідним міністерством чи відомством, діють у межах компетенції та сфери діяльності даної галузі;

· соціальні стандарти і нормативи підприємства (установи) затверджуються керівними органами підприємства, діють тільки в його межах;

· міждержавні соціальні стандарти і нормативи прийняті державами, що приєдналися до Угоди про проведення погодженої політики у сфері стандартизації і сертифікації; міжнародні соціальні стандарти — міжнародною організацією зі стандартизації.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» «базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти».

2. Система державних соціальних стандартів і нормативів в Україні

Як зазначено в ст. 3 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами:

Ø забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

Ø законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

Ø диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

Ø наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення;

Ø соціального партнерства;

Ø гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;

Ø урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин.

Основними цілями процесу соціальної стандартизації є

1) забезпечення в повному обсязі рівнодоступних і якісних соціальних послуг для різних категорій населення відповідно до досягнень науки, практичного вітчизняного і закордонного досвіду;

2) забезпечення взаємозв’язку систем стандартизації, сертифікації, ліцензування і контролю якості у сфері соціального обслуговування населення;

3) використання соціальних стандартів при формуванні бюджетів різних рівнів і аналізу щодо їх виконання.

Система державних соціальних стандартів і нормативів в Україні

Згідно із Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (ст. ст. 7—15) система державних соціальних стандартів і нормативів в Україні включає:

1) державні соціальні стандарти у сфері доходів населення;

2) державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування;

3) державні соціальні нормативи у сфері житлово-комуналь­ного обслуговування;

4) державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв’язку;

5) державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я;

6) державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчаль­ними закладами;

7) державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури;

8) державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної культури та спорту;

9) державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування.

Держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

3. Основні та додаткові види державних соціальних гарантій

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

¨ мінімальний розмір заробітної плати;

¨ мінімальний розмір пенсії за віком;

¨ неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

¨ розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум, установлений законом.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються інші державні соціальні гарантії, додаткові державні гарантії щодо:

· рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

· рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

· стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

· індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

· надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки

4. Правове і нормативно-методичне забезпечення соціальної політики

Правове забезпечення системи управління соціально-політич­ними процесами направлене:

· на регулювання соціальних і перш за все трудових відносин, що складаються між роботодавцями та найманими працівниками;

· захист прав та законних інтересів працівників, що виходять із трудових відносин;

· дотримання, виконання та використання норм чинного законодавства у сфері праці, її охорони, пенсійного та соціального забезпечення;

· розробку та затвердження локальних нормативних і ненормативних актів організаційного, організаційно-розпорядчого та соціально-економічного характеру;

· підготовку пропозицій щодо зміни діючих або відміни застарілих, що фактично втратили чинність нормативних актів з питань соціальної політики.

7.ПЛАНУВАННЯ І ФІНАНСУВАННЯ

РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

ПЛАН

1. Поняття соціальної сфери.

2. Галузі соціальної сфери.