Особливості структури цілісного інформаційного тексту

На сучасному етапі розвитку медіалінгвістичних досліджень посилилася увага науковців до комплексного вивчення текстів засобів масової інформації, зокрема до з’ясування особливостей структури інформаційного тексту, це праці С. Дацюка [15], І. Г. Мащенка [5],
Л. Д. Поліщук [26].

Програма новин на каналі – це цілісна картина дня чи його частини. Добираючи інформацію та створюючи програму, редакційні колективи надають глядачеві можливість побачити й зрозуміти залежність одних подій від інших. Єдність усіх журналістських матеріалів, які утворюють цілісну структуру складеного інформаційного тексту програми, є найвищим рівнем професійної майстерності журналістів. Розуміння структурної організації інформаційного мовлення є необхідним для цілісного уявлення про форми організації інформаційних телепрограм і функціонування їх у сучасному інформаційному просторі нашої держави.

Необхідним у дослідженні текстових засобів телевізійних інформаційних програм є осмислення структурної бази текстотворення. Сучасна українська лінгвістика тексту розвивається в наш час досить інтенсивно, про що свідчать праці М. Д. Феллера [31], К. С. Серажим [33],
Р. Г. Іванченка [17], А. І. Мамалиги [31] тощо.

Потреба лінгвістичного вивчення телевізійного інформаційного тексту постала з необхідності всебічно дослідити організацію усного журналістського повідомлення, засоби вираження складного, розгалуженого комплексу інформування в сучасних умовах комунікації. Такий аналіз телевізійних інформаційних текстів – новітній напрямок як у журналістикознавстві, так і у мовознавстві, він базується на працях науковців, які досліджували питання загальної лінгвістики тексту, а також мовлення різних засобів масової інформації.

1.1.1. Фактологічна структура текстів. Аналізуючи повідомлення в новинах, їхньою загальною структурною особливістю можна назвати висування найважливішої інформації на чільне місце. Цією ключовою інформацією і є новина.

Новина – особливість подієвої інформації, яка в момент свого виникнення (чи пізнання її аудиторією) несе додатковий і якісно інший фактаж у порівнянні з тим, що вже відомий суспільству, тобто – це інформація, що своєю появою відрізняє сьогоднішній день від учорашнього [36]. Журналіст передусім виокремлює дві категорії фактів – повідомлення про головний (подієвий, новинний) факт та повідомлення про факти супровідні (для розширення, уточнення основної інформації).
А. І. Мамалига стверджує, що у тексті є речення, наділені більшою самостійністю порівняно з іншими й, природно, речення несамостійні, сприймані у зв’язку з іншими. Відношення базових, опорних речень до залежних полягає в тому, що базові створюють підґрунтя для цих речень, є вихідними для їхнього формування [32, с. 32]. Супровідні повідомлення про атрибути події, коментар до них, про нові та відомі деталі, які обов’язково перебувають у зв’язку із повідомленням про основний факт, доповнюють та розкривають його зміст.

Метою журналістського матеріалу є всебічне висвітлення головного факту – повідомлення про подію, новину, що цікавить, хвилює суспільство. Найчастіше повідомлення про головний факт містить інформацію, яка відповідає на три запитання: що саме сталося? де сталося? коли сталося? Наприклад (Студія: ВідсьогОднів Україні на чверть дорожчає електрика. Тепер кіловат кОштуватиме – 24 з половиною копійки для містян і 22 з половиною платитимуть селяни). Відповідь на перше запитання (що саме сталося?) якраз і є визначальною для розуміння характеру, різновиду подієвого факту. Ця частина повідомлення про головний факт має конкретні типи мовного вираження, про які йтиметься далі. Відповіді на два інші запитання (де сталося? коли сталося?) складають локальний та часовий компоненти події – тобто її хронотоп («єдність часового і просторового вимірів зображуваного світу і засобів його мовного означування в інформаційному тексті» [22, с. 3]), який має більш стандартизований характер (а в деяких локальний чи часовий компоненти повідомлення можуть бути навіть відсутніми, якщо інформація, яку вони несуть, стає відомою з контексту інформаційного матеріалу).

У процесі дослідження інформаційних програм українського телебачення виокремлено такі основні п’ять типів повідомлень про основний факт [26, с. 54-60] (всі приклади взяті з програми «Вікна»):

1) безпосереднє називання події: повідомлення про головний факт стоїть на початку сюжету та виражається, як правило, номінативними реченнями. Далі йде розгортання – супровідні факти, які конкретизують, пояснюють головний факт. Використовується ця схема у випадках, коли подія дуже важлива – на місцевому рівні, на рівні держави чи світовому, такий собі міні-детектив, сюжет-гра: (Студія: «Верховна рада тепер з головою! Критично малою більшістю голосів коаліції вдалося проголосувати за обрАння Арсенія Яценюка очільником українського парламенту. Боротьба тривала до останнього. Билися за кожний б’юлетень, за кожну скриньку для голосування і, навіть, за печатку партії»)

Використання цієї схеми робить текст мобільнішим, бо речення, що презентує головний факт, як правило, коротке. Воно інтригує глядача програми. Однак таке «гральне» речення неодмінно потребує пояснень. І найчастіше вже в підводці (частині матеріалу, яку презентує не журналіст, а ведучий програми новин) є кілька супровідних фактів, що розгортають основний в автологічному плані.

2) назва події – її прояв: ця схема досить повно може розкрити сутність основного повідомлення. І, на відміну від першої схеми, є цілком достатньою для подання матеріалу як ведучим програми, так і самим автором сюжету: (Студія: «ЗнАйдемо роботу рАзом» – акція під такою назвою відбулася в Києві. До послуг відвідувачі надавалася загальноміська база даних про 15 тисяч вакансій, комп’ютерне тестування, новітні технології пошуку роботи і консультації фахівців. Мета в організаторів і потенційних роботодавців спільна: працевлаштувати молодь або допомогти у навчанні»)

Головний факт: «Знайдемо роботу разом» – акція під такою назвою відбулася в Києві. Соціальний компонент схеми прямого повідомлення про факт презентується вже в самій назві: «акція», що є за свою суттю соціалізованою.

3) назва суб’єкта – його дія: ця схема широко використовується працівниками інформаційних програм українського телебачення. Повідомлення про подієвий факт при такій подачі матеріалу має суто інформаційний характер. Часто використовується ведучим у кадрі як презентація авторського матеріалу. Подекуди не потребує додаткового розгортання у тексті ведучого. Ця схема має кілька підвидів:

а) особа (особи) – дія (ключ-рефрен): (Студія: «Наймолодший керівник юридичної фірми, наймолодший міністр кримського уряду, наймолодший з очільників Нацбанку, наймолодший міністр закордонних справ став наймолодшим головою Верховної ради. На головній парламентській посаді він опинився у тридцятитрирічному віці з триденним парламентським стажем. Сам Яценюк свій стрімкий злет зАвжди сором’язлИво пояснює неабИяким везінням. Експертів же тепер більше цікавлять його амбіції. Точніше – єдина можлива його амбіція»)

Головний факт: Наймолодший керівник юридичної фірми, наймолодший міністр кримського уряду, наймолодший з очільників Нацбанку, наймолодший міністр закордонних справ став наймолодшим головою Верховної ради;

б) збірне поняття – дія (дієве фокусування): (Студія: «За даними МВС, в Україні 116 тисяч наркозалежних. Однак деякі організації наводять цифру в 2 мільйони. Відсьогодні розв’язанням проблем перейматиметься ще одна доброчинна організація – «Всеукраїнський батьківський комітет боротьби з наркотиками»).

Головний факт: Відсьогодні розв’язанням проблем перейматиметься ще одна доброчинна організація – «Всеукраїнський батьківський комітет боротьби з наркотиками»;

в) гасло гра, предметна назва – дія: (Студія: « Посадовців – на візки. Під таким гаслом мав відбутися Міжнародний день інвалідів, який відзначають сьогодні. Лозунг кілька місяців томУ проанонсував міністр соціальної політики Михайло Папієв»).

Головний факт: Посадовців – на візки. Під таким гаслом мав відбутися Міжнародний день інвалідів, який відзначають сьогодні.

На каналах українського телебачення майже 60 % усіх новин побудовано за схожою схемою. Саме вона презентує інформацію, що найбільше цікавить глядача, оскільки суб’єкт повідомлення про головний факт – це людина, її вчинки та все, що її оточує;

4) повідомлення про основну подію немає, однак у тексті є деталі розгортання, які допомагають зрозуміти, про який факт мовиться: ця модель на перший план виводить не головний факт, а деталі його розгортання. Тому дуже важливо, щоб вони були максимально точними та наближеними до основного факту: (Студія: « Першу клоновану дитину назвали Евою. Компанія «Клонейд» офіційно оголосила, що дівчинка, котра є генетичною копією своєї матері – 31-річної американки, цілком здорова і за три дні її випишуть додому»). За третьою схемою цей факт формулювався б так: «У світі народилася перша клонована дитина».

Використання цієї схеми – вдалий хід при висвітленні подій мистецького, соціального характеру з передбачуваним розвитком. Для сюжетів на політичні та економічні теми таку подачу головного факту не можна назвати доречною. Ці матеріали потребують точності й чіткості передусім від автора та серйозного налаштування слухачів. Особливо – якщо немає настанови сформувати політичний дискурс. Четверта структурна модель створює оповідну тональність, відпружує більше зацікавлення, врешті-решт, готує до сприйняття матеріалів культурно-мистецького, соціально-побутового характеру. У разі потреби таке повідомлення фактів можна замінити розглянутими схемами два і три;

5) головним фактом є заява певної особи («Він сказав, вона сказала..»): Президента, міністрів, народних депутатів тощо. У такому випадку заява має визначальний характер для політичного, економічного розвитку держави і може знаменувати важливі, серйозні наслідки для країни та її населення:

а) у заяві можуть підбиватися підсумки (економічні, політичні, соціальні тощо) за певний період часу: (Студія: «Столичні ялинки та сосни від 15 грудня і аж до Нового року цілодобово охоронятимуть. Так розпорядилася київська міська адміністрація»)

Головний факт: «Столичні ялинки та сосни від 15 грудня і аж до Нового року цілодобово охоронятимуть. Так розпорядилася київська міська адміністрація».

Наведений вище приклад складається з двох речень. Тут використана конструкція прямої мови, посилання ж автора дається окремими реченнями. Така модель повідомлення головного факту використовується, коли журналіст хоче підкреслити значущість сказаного, зробити логічний наголос на словах героя сюжету. Ця модель може бути виражена й одним реченням;

б) змальовуються соціальні перспективи на майбутнє (Студія: «Договір, який підписали на Ялтинському самміті про створення єдиного економічного простору Україна – Росія – Білорусь та Казахстан, Верховна Рада ратифікує обов’язково», - запевнив перший віце-прем’єр Микола Азаров. Він також висловив припущення, що станеться це ще цьогОріч»)

Головний факт: «Договір, який підписаний на Ялтинському самміті про створення єдиного економічного простору Україна – Росія – Білорусь і Казахстан, Верховна Рада ратифікує обов’язково», – запевнив перший віце-прем’єр Микола Азаров;

в) заява містить заклик до певних сил, осіб: (Студія: «Прем’єр Віктор Янукович закликав Кабінет Міністрів до активної участі у політичній реформі: «Ми розуміємо, що уряд і виконавча влада мають можливість під час політичної реформи отримати системні зміни, які значно посилять виконавчу владу», – підкреслив прем’єр-міністр»)

Головний факт: Прем’єр Віктор Янукович закликав Кабінет Міністрів до активної участі в політичній реформі.

У тексті заяви журналіст виокремлює найважливіший факт у житті суспільства і робить його центром, основною сюжету. Якщо він потребує розгортання, то решту повідомлення, взятого із заяви, автор матеріалу подає непрямою мовою, або ж супровідні факти містять інформацію, що коментує заяву. Важливо, аби журналіст чітко зазначив межі цитати, інакше вислів із заяви може бути сприйнятий як слова автора матеріалу;

6) у матеріалі два чи більше основних фактів, рівних за значенням хронометраж телевізійних інформаційних програм 25 – 30 хв. За ці півгодини ведучі та журналісти повинні повідомити новини з життя країни та про події за її межами. Через брак ефірного часу матеріали телевізійної журналістики тяжіють до лаконічності. Якщо певна подія дає велику кількість інформації, газетна журналістика має змогу подати новини кількома статтями. На телебаченні ж найчастіше спрацьовує формула:

1 подія – 1 матеріал

Тому журналісти-телевізійники подекуди використовують цю схему, поєднуючи соціально взаємопов’язані та соціально визначальні факти. Таке поєднання потребує надалі розгортання обох новин. Виникає небезпека перевантажити матеріал інформацією та зробити його складним для сприйняття. Найчастіше такий прийом використовується у випадку, коли подана в матеріалі інформація не лише важлива, а й очікувана суспільством, хоч і не абсолютно нова (ймовірно, що про цей факт давно точаться розмови і він є очікуваним результатом, фіналом, підсумком тощо).

Найчастіше аналізовану схему журналісти використовують, висвітлюючи парламентські події, багаті на інформаційні приводи, коментарі тощо: (Студія: «Війна і мир у Верховні Раді, парламентсько-урядові бюджетні змагання, річний звіт Президента. Такими подіям відзначився нинішній день у житті Парламенту»)

Головний факт: Війна і мир у Верховні Раді, парламентсько-урядові бюджетні змагання, річний звіт Президента.

Факт 1. Війна і мир у Верховні Раді

Факт 2. Парламентсько-урядові бюджетні змагання

Факт 3. Річний звіт Президента

Позитивний момент у поданні головного факту в такий спосіб полягає в тому, що людина за короткий проміжок часу отримує велику кількість сигналів про інформацію. Однак імовірно, що глядач не зможе охопити весь спектр названих новин, а виділити для себе одну чи кілька визначальних, на решту ж не зверне уваги. Тому, використовуючи шосту схему повідомлення головного факту, журналіст не повинен називати більше чотирьох фактів. Оптимальна кількість – два чи три. Для кращого сприйняття інформації глядачами у програмі новин сюжет із поданою схемою головного факту має бути лише один, інакше глядач не зможе зорієнтуватися у такій кількості новин і не сприйме жодної.

Отже, журналіст може використовувати різні схеми повідомлення. Всі вони охоплюють певні соціальні ситуації, які визначають типологію винесення головного факту в структурі повідомлення. Найпоширенішою схемою головного факту є третя. Це доводить, що людина є в центрі уваги суспільства. Щоб задовольнити потреби суспільства та зробити його життя комфортнішим, новини повинні задовольняти «інформаційний голод» людей, зробити так, щоб важливий факт не пройшов повз увагу глядача інформаційної програми.

1.1.2. Композиційні складники інформаційного тексту та їхня взаємозалежність. Інформаційний матеріал – явище складне, і зрозуміти його сутність можна, лише проаналізувавши його композиційні складники та засоби. Г. Я. Солганик вважає, що завдання аналізу текстів певного жанру – це не лише виявити картину використання в ньому різних складових, а й показати їхню функцію, конкретне призначення [34, с. 201]. Тобто інформаційний текст – це так звана композиційна система, тож текст цілісної інформаційної програми – гіпертекст – є складеним. Його формують тексти трьох різновидів, кожен із яких виконує своє завдання та має свої функції
[27, с. 13-16]:

1. Текст ведучого новин (студія). Завдяки цьому текстові всі матеріали вкладаються в цілісну програму, яка має свій початок, розвиток і кінець.
Є. Г. Багіров підкреслює, що «телепрограма – це відтворення дійсності, і, водночас, її тлумачення». Текст ведучого інформаційної програми виконує такі функції: а) повідомляє про новину (повідомлення про головний факт), яка в подальшому розгортається в матеріалі журналіста; б) містить деталі розгортання, які передують повідомленню новини в журналістському матеріалі; в) повідомляє про новину, яка не буде спеціально розгортатися в сюжеті. Для висвітлення цієї новини досить повідомлення самого факту в короткому розгортанні. Ця новина також може бути пов’язана з повідомленням про головний факт вже наступного матеріалу; г) повідомляє про новину та супровідну до неї інформацію. Це повідомлення підкріплюється зображенням. Такий спосіб інформування – своєрідні міні-сюжети – в інформаційних програмах прийнято називати ВМЗ (відеомонтовані знімання) чи БЗ (без закадрового інформування журналістом). Ці матеріали є відеосупроводом, однак, на відміну від сюжетів, інформує глядачів не журналіст, а ведучий програми. Міні-сюжети, як правило, містять в собі повідомлення про головний факт та кілька супровідних повідомлень і не перевищують 6-7 речень. Міні-сюжети дозволяють надати програмі більшої інформативності. Серед них висловлення, погляди, наміри певної особи, які поєднуються з її зображенням-портретом тощо. Це статичне зображення перебуває на екрані 20-30 секунд; д) ведучий повідомляє супровідну інформацію після журналістського матеріалу. У новинах це називається «відводка» від сюжету. Ведучий програми говорить про резонанс від події, про яку йдеться в сюжеті, факти, які стали відомі вже після того, як було видано в ефір матеріал (йдеться про деталі, уточнення повідомлення новини).

2. Текст інтерв’ю (у новинарній практиці синхрон). Синхрон – частина інтерв’ю, яка логічно включається в інформаційний матеріал. Цей професійний термін виник тоді, коли виступи учасників зйомки записувалися за допомогою синхронної кінокамери. Інтерв’ю певним чином перериває тканину самого сюжету або авторського тексту, однак воно є і своєрідним місточком, перекинутим від однієї думки до іншої. Синхрони розставляють важливі акценти в матеріалі журналістів і слугують для поглиблення інформативності. Інтерв’ю розміщуються як у сюжетах, так і в тексті ведучого програми. Якщо синхрони переривають текст ведучого, то вони подекуди набирають вигляду цілісного сюжету. Найчастіше такі сюжети містять висловлення компетентних осіб. Вони досить повні і не потребують додаткових пояснень.

3. Текст сюжету. Він становить найбільший відсоток (60 – 70 %) від загального обсягу тексту цілісної інформаційної програми та міститься значний обсяг інформації. У програмі новин хронометражем 25-30 хвилин містить 6 – 8 сюжетів. Тексти сюжетів складаються з: а) журналістського тексту, виголошеного у кадрі (стендап); б) журналістського тексту, поза кадром (кореспондент за кадром); в) тексту інтерв’ю (синхрон). У сюжеті може бути від одного до чотирьох синхронів. Деякі сюжети переважно містять матеріали, що презентує сам журналіст, однак їхня кількість невелика.

Для інформаційного телевізійного мовлення характерне існування складених текстів різного рівня – повідомлення однієї новини, об’єднання журналістських матеріалів в окремому інформаційному блоці та зрештою – формування цілісної телепрограми новин. У створенні інформаційного тексту всіх рівнів телевізійної інформаційної програми (як комунікативної єдності) важливу роль відіграє композиція та характер зв’язків між складовими частинами.

Визначальною рисою телебачення є формування складеного тексту вже на рівні повідомлення однієї, або кількох паралельно поданих, зіставлених новин. Складений текст на рівні однієї чи кількох новин утворюється внаслідок розгортання повідомлення про головний факт супровідною інформацією, яке часто має дистанційний характер, оскільки повідомлення про головний факт і його розгортання можуть розміщуватися в різних текстах: у тексті студії, у тексті кореспондент за кадром та в тексті інтерв’ю.

Специфіка інформаційних текстів полягає в тому, що повідомлення в різних видах текстів об’єднується під певним настановним кутом відносно повідомлення про головний факт. Кожен такий текст слугує розгортанню головного повідомлення (наприклад, текст студія розгортається текстом кореспондент за кадром, текст кореспондент за кадром розгортається текстом інтерв’ю).

Створення композиційної цілісності журналістського матеріалу на рівні повідомлення новини потребує групування інформації таким чином, щоб усі тексти, з яких вона складається, були поєднані за допомогою тематичного (обговорюється спільна тема новини), семантичного зв’язків (йдеться про спільність ключових понять, спільність власних імен, про належність імен учасників до відомостей одного поля, про спільність географічних назв тощо).

Так, спільність теми і відповідних семантичних складників об’єднала тексти студія і кореспондент за кадром у такому повідомленні новини в програмі «Вікна» (3.12.2007, СТБ): Студія: «(ТИТР: ЕПІГРАМИ НА ГАСТРОЛЯХ) Сучасний “ Соврємєнник”. Леґендарний театр знову в Києві. Цього разу Галина Волчек привезла лише одну виставу-прем’єру “Заєць. Лав сторі”. У двох головних ролях – найдосвідченіші актори Валентин Гафт та Ніна Дорошина. Попри поважний вік, доводять – на сцені вони ще заткають за пояси молодих».

Кореспондент за кадром: Важка артилерія театру “ Соврємєнник” - Валентин Гафт, Ніна Дорошина та незмінна керівниця Галина Волчек. Несподівано зіркова трійця вирішила згадати про власний вік. І поглузувати одне з одного...

При формуванні складеного тексту на рівні блоку новин зв’язки між текстами мають більш загальне значення: тематичний зв’язок зумовлений на основі теми блоку (політика, економіка, культура, спорт тощо); когнітивно-концептуальний зв’язок (наскрізні подієві питання – вибори, важлива загальнодержавна проблема, актуальна подія світового масштабу тощо); семантичний зв’язок, пов’язаний зі змістом блоків (належність імен учасників до певної сфери (спорт, економіка, культура тощо); спільність ключових слів із цієї сфери, певних слів-атрибутів тощо); просторовий зв’язок (окресленість краєзнавчого кола – події в Україні та події за кордоном).

Наступний рівень – формування складеного завершеного тексту телепрограми. У його створенні, зокрема задіяний композиційний зв’язок тематичних блоків на основі чіткої усталеної послідовності. На початку програми розміщуються матеріали про події в Україні. Інформація, що стосується внутрішнього життя країни, вибудовується в такій послідовності:

1) у першій рубриці подія – разова, надзвичайна, зачіпає масові інтереси, ексклюзивна інформація (стихійні лиха, техногенні катастрофи, епідемії, поразки, тероризм);

2) рубрика політика вміщує матеріали про боротьбу інтересів, конфлікти (між гілками влади, владою та опозицією), про зовнішню політику, вибори, політичний кримінал;

3) рубрика соціум – це матеріали про суспільні зміни, реформи, конфлікти, освіту, умови життя, медицину, релігію, екологію, мовні конфлікти тощо;

4) матеріали з рубрики регіони розповідають про суспільні зміни в них, реформи, скандали, промисловість, культуру. Наступна частина програми відведена для висвітлення подій у світі де також представленні такі рубрики як: Росія / СНД, Європа, решта світу.

Наприкінці програми розташовуються матеріали, які містять інформацію про нові технології (космос, комунікації, здоров’я, побут, наукові відкриття); культуру (культурне життя в Україні, Європі, світі, музика, театр, книговидавництво, мистецтво, кіно, архітектура); стиль життя (дизайн, мода, шанувальники моди, відпочинок).

Така чітка послідовність матеріалів телепрограми зумовлює зв’язок частин цілого тексту програми на когнітивно-психологічному рівні. Часто глядач підсвідомо готується до того, що за новинами політики з’являться новини економіки. Підсилюючи зв’язок текстів у програмі, ведучий використовує прийом анонсування журналістських матеріалів, які продовжать випуск новин («Далі у програмі ви побачити … », «Далі у випуску ми розповімо про таке…»).

Всі матеріали в програмі поєднуються також завдяки загальним функціонально-смисловим атрибутам подієвості. Тобто в усіх матеріалах інформаційного випуску йдеться саме про події. Наприклад, у програмах «Вікна», «Вікна-спорт» від 4.12.2007 (СТБ) повідомлялося про те, що: «Донецький “Шахтар” не перемагає “Бенфіки” і відправляється в Кубок УЕФА; “Азовмаш” і БК “Київ” переривають свої програшні серії в Кубкові УЛЕБ; Самуель Ето нарешті відновився й ладен вийти на поле; Росія оголосила ціну на газ; Спікеріада в розпалі. Парламент перериває роботу й зриває голосування» Усі події співвідносяться з реальним перебігом дня – у цьому їхній виразний часовий зв’язок (сьогодні, нині). Часові зв’язки пов’язують також тексти всіх інформаційних програми того чи іншого каналу. У різних інформаційних випусках найважливіші новини дня повторюються (однак ці матеріали різняться за обсягом, у кожному наступному можуть уточнюватися змістові деталі). В інформаційних програмах подається також анонсування тих подій, що будуть висвітлені в наступних випусках: «Матеріал готується до ефіру. Глядачі матимуть змогу ознайомитися з ним у наступному випуску програми», анонсуються також інформаційні випуски наступного дня: «Далі про те, що буде завтра 5 грудня…», «ми зустрінемося завтра» тощо.

Інформаційні матеріали телевізійних програм можуть розглядатися як окремі складники лише на рівні аналізу. Насправді всі вони постають у системно-структурній нерозривній єдності з їхніми композиційно-функціональними зв’язками.