Додаткова. 26. Банківське право: навч.-метод

26. Банківське право: навч.-метод. посібник / уклад. Л.М. Кравченко. – К.: КНТЕУ, 2005. – 93 с.

27. Дмитренко Е.С. Фінансове право України: Загальна частина: навч. посібник / Е.С. Дмитренко. – К.: Алерта; К.: КНТ, 2006. – 376 с.

28. Дмитренко Е.С. Фінансове право України: Особлива частина: навч. посібник / Е.С. Дмитренко. – К.: Алерта; К.: КНТ, 2007. – 613 с.

29. Єфімов О. «Нетрадиционные» формы расчетов во внешне-экономической деятельности / О. Єфімов // Юридичний радник. – 2007. – № 4. – С. 50-55.

30. Легкова М.Ф. Фінансове право: навч. метод. посібник / М.Ф. Легкова. – К.: КНЕУ, 2005. – 119 с.

31. Орлюк О.П. Банківське право: навч. посібник / О.П. Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 376 с.

32. Стрижко Л. Нове обличчя позики: правові новації позики в господарських відносинах / Л. Стрижко // Юридична газета. – 2004. – 15 січня. – № 1. – С. 17.

33. Федоренко Г.О. Банківське право: навч.-метод. посібник / Г.О. Федоренко. – К.: КНЕУ, 2006. – 86 с.

Тема 13. Захист прав та законних інтересів суб’єктів комерційної діяльності

Реальність прав людини, в тому числі права на здійснення підприємницької діяльності, значною мірою залежить від можливості їх ефективного правового захисту. Метою вивчення цієї теми є з’ясування видів, засобів і основних процедур захисту прав та законних інтересів суб’єктів комерційної діяльності.

Законодавство України закріплює можливості судового, адміністративно-правового та нотаріального захисту прав підприємців.

Адміністративно-правовим вважається захист, що здійснюється засобами державно-правового впливу із залученням: 1) вищестоящих органів ви­конавчої влади; 2) державних органів, які спеціально уповноважені на за­хист прав суб'єктів підприємницької діяльності.

До останніх належать: 1) правоохоронні органи (міліція, прокуратура, податкова міліція); 2) органи, що здійснюють державний нагляд і контроль у сфері підприємницької діяльності і мають повноваження на проведення перевірок у відповідних галузях господарювання (зокрема, Антимонопольний комітет України).

На органи прокуратурип. 5 ч. 1 ст. 121 Конституції України покладає нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Органи внутрішніх справ відповідно до п. 24 ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. мають право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення за фактами порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до їх компетенції. Кримінально-процесу­альний кодекс України надає слідчим органів внутрішніх справ право провадити досудове слідство у справах про ряд злочинів.

Антимонопольний комітет України, не маючи статусу правоохорон­ного органу, в силу повноважень, наданих Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р., розглядає заяви суб'єктів підприємницької діяльності про порушення їх прав внаслідок недотримання законодавства про захист економіч­ної конкуренції.

В адміністративному порядку права і законні інтереси суб'єктів підприємницької діяльності можуть бути захищені шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб) зі скаргою (заявою) на дії (бездіяльність) підлеглих. Звернення до вищестоящого органу (посадової особи) є позасудовим шляхом вирішення спору і не перешкоджає наступному зверненню до судових органів незалежно від рішення цього органу. Процедура роз­гляду відповідних звернень регулюється підзаконними нормативними актами – інструкціями, правилами, положеннями тощо вищестоя­щих органів, а за їх відсутності – загальними нормами Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Нотаріальний захист суб'єктів підприємництва полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи договори, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. тим самим сприяє суб'єктам підприємницької діяльності у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовують обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах; у разі укладання угод представником перевіряють його повноваження; роз'яснюють права й обов'язки, попереджають про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються; перевіряють відповідність документів, що подаються для вчинення тієї чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляють в учиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам України.

Судовий захист прав суб'єктів комерційної діяльності здійснюється судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України.

Захист прав і законних інтересів Конституцій­ним Судом України провадиться згідно із Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р., відповідно до ст. 13 якого цей орган приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

- конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабміну України, правових актів Верховної Ради АРК;

- відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду спра­ви про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;

- офіційного тлумачення Конституції та законів України.

До повноважень КСУ не належать пи­тання щодо законності актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, які віднесені до компетенції судів загальної юрис­дикції.

До системи судів загальної юрисдикції належать місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України. Судовий розгляд відповідних справ відбувається за процедурою, передбаченою Кримі­нально-процесуальним, Цивільним процесуальним, Господарським процесуальним кодексами, Кодексом адміністративного судочинства України, Митним кодексом України та іншими законами.

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

У разі, якщо справа розглядається в порядку позовного провадження, до суду подається позовна заява, яка повинна складатися в письмовій формі і містити ряд передбачених ЦПК України положень. Якщо заява подана і оформлена в порядку, встановленому ЦПК України, суддя відкриває провадження у цивільній справі. Протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі з метою з'ясування можливості врегулювання спо­ру до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, повинно бути призначено і проведено попереднє судове засідання. Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, передбачені ст. 152 ЦПК України. Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі. Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

Згідно зі ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім: спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також та­рифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позов­ного провадження. Справи про банкрутство розглядаються у порядку, передбаченому ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі. Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Суд­дя, прийнявши позовну заяву, не пізніше 5 днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі. Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініціативи має право вжити заходів щодо забезпечення позову.

Спір має бути вирішено господарським судом у строк, який не пере­вищує 2 місяців від дня одержання позовної заяви. Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк, що не перевищує одного місяця від дня одер­жання позовної заяви. У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду мають право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Приймаючи рішення, господарський суд має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони; зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; стягти у доход державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому ст. 9 ГПК або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах; стягти в доход державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону; відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно зі ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України пра­восуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами, на вирішення яких передаються публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місце­вого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі зако­нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання не чинним рішення відповідача – суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача – суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача – суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повнова­жень) суб'єкта владних повноважень.

За ст. 122 КАС України ад­міністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом ро­зумного строку, але не більше 2 місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За результатом розгляду справи по суті приймається рішення у формі постанови.

Порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні, вимоги щодо третейського розгляду встановлені в Законі України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р. Згідно зі ст. 1 цього Закону третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окре­мої письмової угоди. Також спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи виз­нання його банкрутом; справ, однією зі сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або КСУ; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди аd hос). Як постійно діючі, так і третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. Розгляд справи третейським судом не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом тре­тейського суду або третейською угодою.

Рішення третейського суду приймається після дослідження усіх об­ставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третей­ського суду. Рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого само­врядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Рішення третейського суду може бути оскаржене стороною у випадках, передбачених законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Специфічним різновидом третейського розгляду спорів, що виникають у сфері міжнародної торгівлі, є міжнародний комерційний арбітраж, який створюється і діє на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.