Біологічні особливості та породи свиней

Сучасні свійські свині за походженням поділяються на дві групи. Одна з них походить від європейського дикого кабана, друга - від азіатського. Відповідно, основними центрами одомашнення слід вважати Європу та Східну Азію. Одомашнення відбулось близько 5-4 тис. років до нашої ери.

Свинарство - це галузь тваринництва, що дає 30-35% м'яса від всього м'ясного балансу країни і є скороспілим тваринництвом, що за інтенсивного розвитку в короткі строки може дати значне зростання виробництва м'яса.

Свині володіють рядом біологічних особливостей, що має велике значення для їх розведення: висока плодючість і скороспілість, всеїдність, здатність легко пристосовуватись до різних умов довкілля, високий забійний вихід м'яса високої якості тощо.

Свиням властива висока плодючість. Свиноматка здатна приводити два опороси за рік, які мають 10-12, інколи до 16 поросят. Період виношування (супоросності) короткий - 112-114 днів. Після народження поросят достатнім вважається підсисний період 60 днів, а то і менше.

Скороспілість свиней висока. Свиноматки в 13-14-місячному віці дають приплід. У 6-7 місяців та якісній відгодівлі свині досягають маси 80-120 кг, прибавляючи щодоби 600-800 г, а дорослі тварини - до 1-1,2 кг живої маси.

У м'ясі свиней більше 40% сухих речовин, що дозволяє готувати з неї широкий асортимент консервованих виробів. Після консервування і тривалого зберігання свинина не знижує своїх смакових якостей. Забійний вихід продукції високий: після м'ясної відгодівлі - 70-75%, а сальної - 83-85%.

Годівля свиней значною мірою пов'язана з їх всеїдністю. Тварини добре поїдають корми рослинного і тваринного походження, а також такі специфічні види кормів, як відходи харчування людини тощо.

Свині легко пристосовуються до різних кліматичних умов та способів утримання, що дає можливість їх вирощування від самих північних районів Земної кулі та до екватора.

Удосконаленням та розведенням свиней різних порід в Україні займається близько 27 племзаводів, 16 племінних радгоспів та понад 400 колективних спілок. Основою генофонду свиней України є велика біла порода (80-85% племінного поголів'я), українська степова біла (10-13%) та миргородська (біля 3%) породи свиней.

Племінна робота в свинарстві спрямована на розведення свиней з підвищеною скороспілістю і високими м'ясними якостями.

У племінних і товарних господарствах основним методом розведення є чистопородне розведення свиней. Його метою є удосконалення існуючих порід, збільшення їх чисельності і поширення, збереження постійності ознак в певних рамках мінливості.

Для виведення нових порід і використання явища гетерозису в свинарстві широко використовують міжпородне схрещування і гібридизацію. Наприклад, в Лісостеповій зоні використовують двохпородне схрещування великої білої та миргородської порід.

У свинарстві до розмноження допускають тварин з ознаками не нижче першого класу. Кнурів оцінюють за походженням, здоров'ям, плодовитістю і молочністю дочок, м'ясними і відгодівельними якостями потомства. Свиноматок оцінюють за плодовитістю, молочністю, м'ясними якостями приплоду.

На практиці оцінку кнурів і свиноматок проводять двома методами - контрольною відгодівлею та контрольним вирощуванням.

Контрольна відгодівля приплоду кнурів і свиноматок відбувається на спеціальних контрольних станціях, таких як Сумська, Чернігівська та Черкаська дослідні станції тваринництва, Полтавський науково-дослідний інститут свинарства та ін. На станції одержаних від господарств підсвинків відповідно існуючої методики відгодовують, вивчають відгодівельні та м'ясні якості, виявляють кращих тварин і дають рекомендації щодо дальшого використання кнурів і свиноматок.

Контрольне вирощування - метод, який може застосовуватись на всіх племінних господарствах. Потомство кнурів і свиноматок, яких оцінюють, вирощують як ремонтний молодняк, враховуючи їх середньодобові прирости живої маси, витрати кормів та, за спеціальною методикою, не забиваючи, м'ясні якості. Кращі з вирощених тварин передаються в основне стадо.

Породи і породні групи свиней за напрямком використання поділяють на м'ясні, м'ясо-сальні та сальні.

Напрям використання свиней можна приблизно визначити за особливостями будови голови і хвоста. Так, свині сального типу мають коротке і зігнуте рило, тоненький і закручений хвіст, тулуб короткий та компактний. М'ясо-сальні породи свиней мають довге рило, товстий і прямий хвіст, розтягнутий тулуб.

В Україні, як вже зазначалось, найбільш поширеними є три породи свиней - велика біла, українська степова біла та миргородська породи.

Велика біла порода виведена шляхом тривалої цілеспрямованої селекції свиней, які отримували від схрещування свиноматок місцевих українських порід з кнурами великої англійської породи у 20-50-ті роки 20 ст. Це найчисельніша порода в Україні.

Особливістю породи є наявність у ній тварин усіх існуючих типів свиней: сального, м'ясо-сального та м'ясного.

Масть біла. Голова помірної величини із злегка вигнутим профілем, вуха спрямовані вверх, вперед і в сторони. Тулуб довгий - у кнурів 178-183 см, свиноматок - 162-165 см, масивний. Ноги міцні. Шкіра без складок з довгою густою щетиною. Жива маса кнурів сягає 300-350 кг, свиноматок - 240-260 кг. Багатоплідність (середня кількість потомства в одному приплоді) - 10-12 поросят. Молочність, яка визначається у свиней як приріст кубла молодняку за 1 місяць годівлі свиноматкою, - 45-50 кг.

Племінна робота зі свинями великої білої породи в даний час спрямована на підвищення скороспілості, м'ясних якостей та зміцнення конституції тварин.

Українська степова біла порода створена в Асканії-Новій Херсонської області шляхом відтворювального схрещування місцевих білих порід свиней з кнурами великої англійської породи. Робота проводилась під керівництвом М.Ф. Іванова.

За поголів'ям в Україні займає друге місце та належить до м'ясо-сального напрямку використання.

Масть тварин біла. Голова середнього розміру з трохи вигнутим профілем. Вуха великі трохи нависають на очі. Тулуб довгий - у самців 170-180 і у самок 158-162 см, ноги міцні. Шкіра щільна з довгою щетиною. Жива маса кнурів 300-350 кг, свиноматок - 230-260 кг. Багатоплідність 10-11,5 поросят. Молочність 48-55 кг.

Українська степова ряба порода була також виведена в Асканії-Новій відтворювальним схрещуванням української степої білої, беркширської та мангалицької порід.

Масть - чорно-ряба. Голова середньої величини з прямим профілем. Вуха великі, рідко злегка звисають над очима. Ноги міцні. Жива маса кнурів 280-300 кг, свиноматок - 200-250 кг. Багатоплідність 9-10 поросят, молочність добра.

З свиней сального напрямку в Україні найбільш поширена миргородська порода, яка створена відтворювальним схрещуванням місцевих українських чорно-рябих свиней Полтавщини з кнурами беркширської, середньої і великої білої англійських порід та деяких інших. Робота проводилась під керівництвом А.П. Бондаренка.

Масть тварин чорно-ряба, рідше чорна або рудувато-чорна. Голова середньої величини з невеликими вухами, що спрямовані вперед і вверх, рідше злегка звислі. Профіль голови вигнутий. Тулуб короткий компактний. Шкіра щільна, без складок з густою блискучою щетиною. Жива маса кнурів 230-250 кг, свиноматок - 200-220 кг. Багатоплідність 10-11 поросят, молочність 48-50 кг.

До м'ясного спрямування належать такі породи, як полтавська, ландрас, дюрок, уельс, сибірська північна та ін.

Полтавська порода - це нова вітчизняна порода, яка затверджена в 1993 році. Вона створена складним відтворюючим схрещуванням великої білої, миргородської, ландрас, п'єтрен і уесекс-седебекської порід.

Масть біла. Жива маса кнурів 320-350 кг, маток - 220-240 кг. Багатоплідність свиноматок 10,5-11,5.

За інтенсивної відгодівлі дають приріст 750-800 г на добу, витрачаючи на 1 кг приросту 3,6-3,9 кормових одиниці. Живої маси 100 кг досягають у віці 175-185 днів. Забійний вихід м'яса 60-62%.

Кнурів полтавської породи використовують для промислового схрещування з місцевими породами. Одержувані гібриди на 10-15 днів швидше досягають маси 100 кг за нижчих на 0,3-0,5 корм. од. витратах кормів. Вихід м'яса зростає на 4-5%.

Українська м'ясна породасвиней створена шляхом складного міжпородного схрещування кращих свиней харківської, полтавської, білоруської селекції. Робота із створенню нової м'ясної породи проводилась у два етапи. На першому етапі кращі свині полтавського і білоруського типів використовувались на матках харківської селекції. На другому етапі розводили тварин з проектним генотипом "в собі".

Тварини характеризуються білою мастю, міцним тулубом і добре вираженими м'ясними формами. Дорослі кнури мають живу масу 330-350 кг, матки - 220-250 кг. Середньодобовий приріст при відгодівлі до 120 кг - 700-800 г. Вихід м'яса в туші - 58-60%. Багатоплідність маток базових господарств - 10,3-11,6 поросяти. У племзаводі дослідного господарства Інституту свинарства УААН створено п'ять основних ліній: Цитруса, Цуката, Центра, Цензура, Циклона і вісім родин - Центральної, Цінної, Цуката, Цепочки, Цаплі, Цілини, Ціани, Цикади.

Основні племінні господарства: дослідні господарства Інституту свинарства УААН, Інституту тваринництва УААН, Інституту тваринництва степових районів, Інституту пшениці УААН та ін.

Порода ландрас виведена в Данії схрещуванням місцевих свиней із великою англійською породою та селекцією отриманих помісей на високу скороспілість та добрі м'ясні якості.

Масть тварин біла. Голова легка, видовжена, з великими звисаючими вухами. Тулуб довгий з прямою спиною. Ноги прямі, міцні. Шкіра тонка з рідкою щетиною. Жива маса кнурів 280-300 кг, свиноматок 200-220 кг. Багатоплідність 10-13 поросят. Молочність 53-54 кг.

Свиней цієї породи використовують для ввідного і заводського схрещування з метою покращення відгодівельних і м'ясних якостей інших порід.

Порода дюрок виведена у США. Свині міцної конституції, великі, рудої масті. Тулуб довгий з аркоподібною спиною. Кнурі досягають живої маси до 400 кг і більше, матки - 340 кг. Багатоплідність 8 поросят.

Тварини відрізняються відмінними відгодівельними та м'ясними якостями.

Свині. До м’ясо- сальних порід свиней відносять таких представників: Велика біла [Додаток А], Українська степова біла, Українська степова ряба, Уржумська, Лісогірська. М’ясна порода – Довговуха біла. Беконні породи - Естонська, Латвійська, Литовська. Сальні – Велика біла українська, Миргородська, Брейтовська, Лівенська.

Основна кількість свинини в Україні виробляється від порід комбінованого м’ясо-молочного напряму продуктивності. Провідне місце займає велика біла порода, питома вага якої складає біля 80% від загального поголів’я.

Останніми роками значне поширення набуває розведення спеціалізованих м’ясних порід - полтавської м’ясної і української м’ясної та червоно-поясної спеціалізованої лінії м’ясних свиней, виведених Інститутом свинарства УААН.

В системі гібридизації використовуються м’ясні породи зарубіжної селекції - дюрок, ландрас, п’єтрен.

Таблиця 2.7. Характеристика свиней найпоширеніших порід, типів і ліній

Порода, тип	Розвиток, продуктивність, екстер'єр, відгодівельні та м'ясні якості
Велика біла В породі створено й апробовано український тип з високими відтворними якостями (УВБ-1).	Свині великі, мають трохи розтягнутий, широкий та глибокий тулуб, пряму або дещо аркоподібну спину, помірної величини черево з 12-14 симетрично розміщеними, а в свиноматок добре розвинутими сосками. Масть тварин біла. Дорослі кнури (36 міс. і старше) досягають живої маси 320-380 кг, свиноматки - 230-280 кг. За опорос від матки одержують 10-14 поросят. В умовах доброї годівлі та утримання молодняк на відгодівлі досягає живої маси 100 кг за 6-7 міс. У породі багато генеалогічних ліній і родин.
Українська степова біла Створена у 1934 році в експериментальному господарстві "Асканія-Нова" схрещуванням місцевих свиней з кнурами великої білої породи.	За зовнішніми ознаками свині цієї породи подібні до свиней великої білої, міцнішою конституцією. Маса дорослих кнурів - 310-360 кг, свиноматок - 230-250 кг. Багатоплідність - 10-12 поросят. Молодняк у 6,5-7,5 міс. досягає живої маси 100 кг, має високий вихід м'яса у 8-10 міс., добре осалюється, а у 12-15 міс. здатні давати 80-100 кг високоякісного сала. Масть біла. Голова невелика, тулуб покритий густою, довгою, пружною й нерідко кучерявою щетиною. Кістяк міцний
Уельська порода В Україну вперше завезені у 1964 p. Свині беконного напряму продуктивності.	За зовнішніми формами схожі із свиньми породи ландрас, але характеризуються міцнішою конституцією. Масть біла. Жива маса дорослих кнурів - 295-320 кг, свиноматок - 220-240 кг. Середньодобий приріст молодняка на відгодівлі у 650-700 г при витратах 3,8-4,0 к.од. на 1 кг приросту.
Порода Дюрок Виведена в США у 1960 p. В Україну свиней цієї породи завезено в 1975 p. Спеціалізована м'ясна порода. Використовується для схрещування і створення нових генотипів	Тварини довгі, з добре вираженими м'ясними формами. Тулуб компактний, спина злегка аркоподібна. Кінцівки високі, міцні, з прямою поставою. Масть червона з різними відтінками. Тварини великі. Маса дорослих кнурів - 340-360 кг, свиноматок -220-260 кг. Багатоплідність - 9-11 поросят. На контрольній відгодівлі тварини забезпечують середньодобовий приріст 760-800 г, вік досягнення 100 кг - 170-180 днів, витрати корму на 1 кг приросту - 3,7-3,8 к.од., товщина шпику над 6-7-м грудними хребцями - 18-23 мм.
Полтавська м'ясна порода Створена на базі складного відтворного схрещування свиней великої білої, миргородської, ландрас, п'єтрен 1 уессекс-седлбекської	Свині білої масті, з добре вираженими м'ясними формами. Жива маса дорослих кнурів - 320-370 кг, свиноматок - 220-250 кг. Багатоплідність - 10,5-11,5 поросят, середня маса кожного у 2 міс. - 20-24 кг. На контрольній відгодівлі середньодобовий приріст - 750-800 г при витратах 3,6-3,9 к. Од. на 1 кг приросту. Вихід м'яса в тушах 60-62%. Од. витрачає корму на 1 кг приросту, має на 3-5% більший вихід м'яса.
Миргородська Виведена в результаті складного відтворного схрещування місцевих чорно-рябих свиней с кнурами-беркширської, великої білої, темворської та великої чорної порід	Сучасні свині миргородської породи легкого м'ясо-сального типу, досить довгі, широкі та глибокогруді, міцної конституції, чорно-рябої масті, іноді з рудим відтінком, добре використовують соковиті та грубі корми. Кнури досягають 300-320 кг, свиноматки - 220-240 кг. Багатоплідність - 10-11 поросят, жива маса гнізда поросят у 60 днів - 190-210 кг.
Українська степова ряба Виведена у 1961 p. в експериментальному господарстві "Асканія-Нова" Херсонської області. Тварини м'ясо-сального типу, пристосовані до умов жаркого клімату та пасовищного утримання	За розвитком і продуктивністю наближається до степових білих. Жива маса дорослих кнурів - 290-340 кг, свиноматок - 210-240 кг. Багатоплідність - 10-11 поросят, маса гнізда у двомісячному віці - 190-210 кг. Масть різних відтінків: темно-ряба, чорна, чорно-руда. Міцний кістяк, довгий і округлий тулуб, спокійний темперамент. При відгодівлі молодняк в умовах промислових господарств досягає живої маси 100 кг за 215-220 днів.
Велика чорна Виведена у Великобританії (графство Корнуел). В Україну завезена в 1947 p. густого м'ясо-сального типу, спокійного темпераменту і міцної конституції	Дорослі кнури в умовах господарства України мають живу масу 300-350 кг, свиноматки - 200-240 кг. Багатоплідність - 9-11 поросят. Кнурів широко використовують для промиcлового схрещування з великою білою породою. Помісний молодняк народжується білої масті. В умовах оптимальної відгодівлі великі чорні свині в 9-10-місячному віці можуть досягати 200-210 кг

21. Особливості застосування методичних підходів для оцінки овець та кіз. Пра­вила вибору бази оцінки залежно від мети оцінки. Біологічні особливості овець та кіз, характеристики тварин різних напрямів продуктивності (вовнової, пухової, м'яс­ної, молочної) та продукція вівчарства, козівництва і їх вплив на вартість тварин. Найбільш поширені породи овець та кіз як один з основних ціноутворюючих чин­ників тварин.

Породы овец. Овцы отличаются самым низким убойным выходом (45-52%), но выгодно отличаются от других видов скота низкой себестоимостью продукции, так как для их содержания обычно используются дешевые пастбищные корма.

С учетом преобладающей продуктивности породы овец подразделяются на тонкорунные шерстного и мясо-шерстного направления, полутонкорунные, овчинно-шубные, мясо-сальные, мясные, смушково-молочные. Наилучшими мясными качествами обладают овцы мясо-сальных и мясных пород. Смушково-молочные овцы отличаются ценными мясными качествами, высокой молочной продуктивностью и настригом грубой шерсти.

Ценными мясными качествами обладают черкасские овцы белой и черной масти с длинным хвостом (без жировых отложений). Живая масса баранов 70-90, маток 60-75 кг.

Иэ тонкорунных пород, дающих тонкую шерсть и мясо, к которым относятся асканийские овцы, прекосы, кавказские, алтайская породы и азербайджанский горный меринос, хорошими мясными качествами обладают асканийские овцы. Живая масса баранов 100 -110, маток 60-65 кг.

Из полутонкорунных пород, дающих шерсть и мясо, хорошими мясными качествами обладают цигайские овцы. Цигайская порода овец распространена в Украине. Живая масса баранов 85-95, маток 50-55 кг. Мясо этих овец отличается высокими вкусовыми качествами.

Из овчинно-шубных пород овец, дающих шубные овчины и мясо, хорошими мясными качествами обладает романовская порода.

К смушковый породам относится решетиловская.

Козы дают мясо, молоко, шерсть, меховые шкурки и эластичную кожу (шевро). По продуктивности породы коз подразделяются на молочные, шерстные, пуховые и комбинированные. Молочные и шерстные породы дают меньше мяса, чем породы комбинированного направления. Мясо молодых коз почти не отличается от ягнятины по цвету, консистенции и пищевой ценности, у взрослых коз мясо плотное, кирпично-красного цвета, со специфическим неприятным запахом, особенно мясо козлов. Подкожный жир развит менее, чем у овец, внутренний откладывается в почечной части.

Вівці. Вівці м’ясні –Карпатська грубошерстна. М’ясо-вовні – Асканійська, Черкаська, Порекос, Чорноголові [ Німецька, Литовська, Латвійська]. Тонкорунні – Асканійська і Азербайджанська. Напівтонкорунні - Цигейська, Куйбишевська, Грузинська. Шубні - Романовска, Колундинська, Північна. М'ясо-вовно-молочні – Цигайська, Гірська, Карпатська. Крім вище наведених існують ще такі породи овець як напівгрубововні, смужкові, м'ясо-сальні.

Таблиця 2.8. Загальна характеристика порід овець України Порода Загальні відомості Характеристика Асканійська тонкорунна Створена у 1925-1934 рр. в Асканії-Нова на основі схрещування місцевих тонкорунних овець з американськими рамбульє. Вівці довгохудохвості, належать до тонкорунного вовново-м'ясного напряму. Займає близько 35% загальної кількості овець в Україні Вівці помірноскладчасті, з тонкою вовною штапельної будови. Барани рогаті, матки комолі. Тілобудова тварин задовільна, широтні проміри тулуба невеликі, зустрічається вузька постава ніг, деяка "перерослість" холки і звислість крижів. У кращих племінних господарствах жива маса дорослих баранів-плідників досягає 115-125 кг, маток - 55-65 кг, настриг немитої вовни становить відповідно 14-16 і 6-7 кг, вихід чистого волокна - 55-60 і 50-55%, настриг чистої вовни - 8-10 і 3,0-3,5 кг, довжина вовни - 10-11 і 9-10 см. Жива маса ягнят при відлученні у 4 міс. - 27-29 кг, молодняка у річному віці - 70-75% маси дорослих тварин. Прекос Створена в кінці XIX - на початку XX століття Прекоси належать до групи довгохудохвостих тонко рунних овець м'ясо-вовнового напряму.. Прекоси становлять близько 25% загальної кількості овець в Україні, мерино-фляйші - десь 0,5% Прекоси - це малоскладчасті або безскладчасті тонкорунні вівці з штапельною будовою руна. Барани і матки комолі. У кращих племінних тварин добра тілобудова. Широтні проміри мають відносно високі показники. Передні і задні ноги широко поставлені, добре виповнені окости. В кращих племінних господарствах жива маса баранів-плідників досягає 120-130 кг, вівцематок - близько 60-70 кг. Настриг немитої вовни становить відповідно 10-12 і 5,0-5,5 кг. Вихід чистого волокна - 50-55 і 48-52%, o настриг чистої вовни - 6-8 і 2,5-2,8 кг, довжина штапелю - 9-10 і 8-9 см. Ягнята при відлученні від маток у 4 міс. мають живу масу 30-32 кг. Молодняк у річному віці досягає 75-80% живої маси дорослих тварин. Цигайська Культурна порода овець країн Балканського півострова і Малої Азії. На південь України її завезли у XIX столітті. Цигаї - це напівтонкорунні довгохудохвості вівці вовно-м'ясного напряму з внутрішньопородним (приазовським) м'ясововновим типом. Вівці цигайської породи становлять близько 25% загальної кількості овець в Україні Вівці без складчатості, з напівтонкою вовною штапельної або штапельно-косичної будови. Барани рогаті, матки комолі. Мають високі адаптивну та відтворну здатність. У кращих племінних господарствах жива маса баранів-плідників досягає 110-120 кг, вівцематок - в межах 55-65 кг. Настриг немитої вовни - відповідно 9-10 і 4-5 кг, вихід чистого волокна - 60-65 і 55-60%, настриг чистої вовни - 6-8 і 2,6-3,0 кг, довжина вовни - 10-11 і 8-9 см. Недоліки, пожовтіння вовни, невирівняність і жорсткість волокон, значна вимитість ("сухість") вовни, особливо на спині. Жива маса ягнят при відлученні від маток у 4 міс. становить 28-30 кг, молодняка у річному віці - 70-75% живої маси дорослих тварин. Гірсько-карпатська Створена на основі схрещування відрядь місцевих грубововних овець типу цакель (цуркана, рацька, гуцулка, волошка) та їхніх помісей з цигаями (ЦГК - цигай x гірсько-карпатськими вівцями). Це масив довгохудохвостих грубововнових овець вовно-м 'ясо-молочного виробничого напряму Вівці мають грубу і частково напівгрубу вовну косичної будови. Барани рогаті, матки комолі. Тварини не мають складок шкіри. Пристосовані до вологого й холодного клімату Карпат (косичне руно добре обтічне, з підвищеним вмістом жиропоту і незначною кількістю пуху). Тварини здатні до тривалих гірських переходів і використання полонин, невеликі, енергійні, з міцним копитним рогом й доброю молочністю. У кращих господарствах жива маса баранів-плідників становить близько 60-80 кг, вівцематок - 40-48 кг. Настриг немитої вовни досягає відповідно 4-5 і 2,7-3,8 кг, вихід чистого волокна - 60-80%, довжина вовни - близько 18-20 см. За лактацію (75-80 днів) від вівцематки одержують 25-30, іноді до 50 кг молока, або 5-6, іноді до 10 кг бринзи В Україні є також незначна кількість овець (менш 1% загального поголів'я) інших порід: мерино-фляйш, північнокавказької м'ясо-вовнової, романівської, полварс, австралійського мериноса. Різноманітність загального генетичного потенціалу створює реальні умови для успішного поліпшення стад й порід у бажаному напрямі. Бонітування — це комплексна оцінка власної продуктивності овець із метою найбільш ефективного використання їх у племінній роботі та технології виробництва. Існує індивідуальне і класне бонітування. Під індивідуальним розуміють таку оцінку власної продуктивності, коли враховують всі селекційні ознаки й результати оцінки ступеня розвитку кожної ознаки записують у спеціальному журналі, а на вусі тварини ставлять (вищипом) відповідний клас (у смушкових вищипують також смушковий тип ягнят і розмір завитків). Так бонітують овець в племінних господарствах. Класне бонітування — це оцінка власної продуктивності овець за всіма ознаками, проте ступінь розвитку їх ніде не зазначають, а ставлять тільки клас вищипом на вусі (у смушкових — розмір завитків і смушковий тип ягнят). Класне бонітування молодняку застосовують на товарних фермах. На основі бонітування визначають клас тварин. Чистопородних овець усіх порід поділяють на еліту, перший, другий клас і брак. До першого класу належать тварини, які за комплексним рівнем продуктивності відповідають нормативам породи. Овець, що значно переважають ці вимоги (10-15%), відносять до еліти. В інструкціях з бонітування овець введені мінімальні вимоги для тварин першого класу та еліти. До другого класу відносять овець, які за комплексним рівнем продуктивності не відповідають нормативам, але за окремими ознаками мають певну виробничу цінність (велика довжина вовни, підвищена щільність руна тощо). Брак — це тварини, які не мають селекційної цінності навіть за окремими ознаками, або характеризуються значними вадами екстер’єру чи вовнового покриву. Одержання продукції овець. Вовну одержують шляхом стриження овець. Тварин тонкорунних та напівтонкорунних порід, які мають однорідну вовну, стрижуть один раз — у травні-червні, грубововнових — двічі: навесні та восени (серпень-вересень). Це досить складна і трудомістка робота. До комплексу обладнання для стриження входять: точильний агрегат, транспортер рун, стіл для класирування вовни і прес. Вистрижену вовну з кожної вівці (руно) транспортують чи вручну подають на ваги для зважування і далі забирають для класирування. Загальна технологічна схема класирування полягає в тому, що в межах кожного виду вовни (мериносова, кросбредна, цигайська та ін.) руна розділяють на окремі групи за найменуваннями (рунність). Вовну основного сорту і пожовтілу поділяють за тониною, довжиною і станом. Вовну кожного сорту, що утворюється в процесі класирування з частковим розривом рун, забирають від класирувального столу й розміщують у тимчасових лабазах. Коли загальна кількість вовни певного сорту досягає можливої маси одного паку (близько 100 кг), вовну пресують, паки маркують, зважують і тимчасово зберігають чи реалізують. У межах конкретної ринкової ситуації реалізаційну ціну немитої вовни встановлюють на основі результатів класирування й величини відсотка виходу чистого волокна, а чистої — тільки за результатами класирування. Вихід чистого волокна визначають тільки лабораторним методом за зразками вовни (100-200 г), які відбирають трафарет-сіткою в період класирування від кожного 20-30 руна. Смушки (каракуль) одержують після забою ягнят у віці 1-3 дні, для чого обладнують спеціальні пункти. Молоко одержують шляхом доїння овець ручним або машинним способами. Як правило, доять тварин ззаду, а іноді — збоку. З одержаного молока виготовляють сири. Баранину і овчину одержують після забою овець на м’ясопереробних підприємствах. Забійні цехи можуть бути і в господарствах. Туші овець розділяють (розрубують) на вісім частин (відрубів), які групують за трьома сортами. До першого (75% маси туші) відносять спинолопатковий відруб (37%) і задню частину (38%); до другого (17% маси туші) — шию (4%), грудинку (10%) і пахвину (3%); до третього (8% маси туші) — заріз (2%), рульку (3%), задню гомілку (3%).

22. Особливості застосування методичних підходів для оцінки коней. Правила вибору бази оцінки залежно від мети оцінки. Джерела інформації, необхідної для оцінки. Біологічні особливості коней, характеристики тварин різних напрямів про­дуктивності (робочого, спортивного, м'ясного, молочного), показники продуктив­ності, основні види продукції конярства, найбільш поширені породи коней (верхові, рисисті, ваговозні, місцеві) і їх вплив на вартість тварин.

Племінне свідоцтво (сертифікат) коня:

Свідоцтво складається з таких частин:

Графічний опис відмітин і прикмет

Робоча продуктивність

Відмітини і прикмети

РОДОВІД

5. Конярство

У конярстві передбачається проведення селекційно-племінної роботи з метою: забезпечення основних напрямів ведення племінного, робочо-користувального, спортивного, призового, продуктивно-прикладного конярства;

з російською рисистою породою - покращання показників жвавості шляхом чистопорідного розведення, а також схрещування з американською рисистою породою (не більш як 50 відсотків наявних у господарстві кобил), поліпшення запряжних форм тілобудови, породності, екстер'єру та збільшення росту;

з орловською рисистою породою - чистопорідне розведення, спрямоване на поліпшення тілобудови, екстер'єрної статі, вираженість породності, покращання запряжних форм і показників

жвавості;

із чистокровною верховою породою - удосконалення основних селекційних ознак скакового класу, поліпшення показників дистанційності, міцності конституції, вирощування коней для участі в змаганнях з класичних видів кінного спорту і поліпшення напівкровного конярства;

з українською верховою породою - чистопорідне розведення, коригуюче схрещування з вихідними породами, одержання коней бажаного типу для племінних цілей, господарського використання, участі в змаганнях з класичних видів кінного спорту, а також для експорту;

з новоолександрівською ваговозною породою - чистопорідне розведення, вирощування племінної продукції для поліпшення робочого та продуктивного конярства. Відтворення бажаних типів робочих коней;

з гуцульською породою - чистопорідне розведення. Для збереження та поліпшення генофонду породи необхідно імпортувати гуцульських жеребців з однієї з країн Східної Європи.

Науково-технічний прогрес, якого досягло людство, призвів до значного скорочення поголів’я коней у світі. Цьому, зокрема, сприяли поява парового двигуна, залізничного транспорту, винахід двигуна внутрішнього згорання, створення автомобіля та вогнепальної зброї. Вони зумовили скорочення поголів’я коней, яких використовували для міського та міжміського сполучення, зв’язку, потреб армії. Значно зменшилася частка живого тягла в сільськогосподарському виробництві. Так, якщо у 1913 p. кількість коней у світі становила 101,6, у 1937 р. — 115,4, то на початок 1993 р. вона зменшилася до 66,7 млн. голів. Така закономірність, звичайно ж, характерна і для конярства України. Перший перепис кінського поголів’я в Україні було проведено в 1882 р. Згідно з ним поголів’я коней становило 2858 тис. У 1916 р. воно досягло максимуму -5 млн. 424 тис., але на початок 1993 р. становило лише 581 тис. голів.

Нині роль і значення коней у народному господарстві країни має комплексний характер. Так, коней використовують як племінних тварин для поліпшення існуючих і виведення нових, значно досконаліших порід, які б відповідали вимогам європейських та світових стандартів. Племінні коні доброї якості високо ціняться на міжнародному ринку.

Незважаючи на високий рівень механізації сільськогосподарського виробництва, коней використовують як тяглову силу в колективних, приватних і фермерських господарствах для перевезення вантажів на невеликі відстані, заготівлі кормів, обслуговування тваринницьких ферм і потреб населення, роз’їздів, особливо під час весняної та осінньої негоди. Це і ряд інших причин обумовлюють потребу в інтенсифікації розвитку конярства. У другій половині XX ст. у світі значно зросла популярність верхової їзди, кінного спорту, туризму “в сідлі”, кінних ігор. Коні стали засобом фізичної культури, активного відпочинку, розваг людей. Основним завданням господарств України на найближчі роки є збільшення поголів’я до оптимальних розмірів (до 1 млн. голів) та якісне поліпшення насамперед робочих коней.

Годівля та утримання коней

Якість племінних, спортивних та робочих коней значною мірою залежить від умов вирощування, які були створені їм у ранньому віці. Повноцінна годівля, оптимальні умови утримання, систематичний моціон є запорукою нормального розвитку плода та перебігу наступної лактації кобили (табл. 14.5.).

Годують підсисних кобил за раціонами, збалансованими за основними поживними речовинами, вітамінами, мікро- і макроелементами відповідно до діючих норм. Для забезпечення повноцінності раціонів до їх складу вводять високоякісне злаково-бобове сіно, два — три види концкормів (ячмінь, кукурудзу, шрот, комбікорми), соковиті корми та коренебульбоплоди (трава, морква буряки) а також премікси, сіль-лизунець.

Дефіцит поживних речовин у різні фази ембріонального розвитку призводить до затримки росту тих органів і тканин, які в цей період ростуть найінтенсивніше (наприклад, кістки кінцівок тощо). При поліпшенні умов годівлі організм здатен частково компенсувати затримку росту, але ступінь компенсації залежить від тривалості та рівня недостатньої годівлі, віку лошат, породи, статі молодняку. Крім загальновідомих положень про повноцінну годівлю, умови утримання та догляду, слід звернути увагу на деякі особливості перебігу жеребності у кобил. Вони полягають, насамперед, у тому, що її перші 7 — 8 міс вагітності маса плода невелика (5,5-9,0 кг). За цей період потреба кобил у поживних речовинах істотно не відрізняється від такої потреби холостих кобил і може бути забезпечена звичайним раціоном або пасовищем.

Відбір та оцінка ремонтного молодняку.

Для заміни та розширення основного відтворювального поголів’я в господарствах, особливо у племінних, вирощують так званий ремонтний молодняк. Як правило, це крупний молодняк, який за рядом селекційних ознак вирощують у власному господарстві. Іноді практикують також закупівлю тварин в інших господарствах, враховуючи ряд факторів (статус господарства та рівень племінної роботи в ньому, умови годівлі, утримання, тренування, вдалий відбір неоціненого молодняку, як правило жеребців тощо).

У групу ремонтного молодняку включають насамперед кращих за походженням жеребців і кобил. При відборі молодих кобил звертають увагу на належність їх до певної лінії та родини, на показники відтворення кобил — представниць різних поколінь родини: регулярність вижереблення, молочність, материнські якості, особливості проявлення і тривалості охоти, вираження типу, калібр, працездатність. Бажано, щоб батько матері ремонтної кобили характеризувався високим біговим чи скаковим класом. Оцінюють також розвиток ремонтного молодняку, дані про який отримують на основі зважування тварин, вимірювання висоти в холці, косої довжини тулуба, обхвату грудей і п’ястя у 3 дні, 6, 9, 12, 18, 24, 30 та 36 місяців. Однак існуюча методика контролю, при якій вимірюють і зважують тварин з інтервалом у 6 міс, неефективна: за такий тривалий час може статися досить відчутна затримка росту і розвитку лошат чи молодняку старшого віку, яку потім непросто надолужити.

Остаточну оцінку ремонтного молодняку проводять за результатами іподромних випробувань. Практично завжди перевагу при відборі до основного складу віддають тим жеребцям і кобилам, які, поряд з іншими ознаками, характеризуються кращими показниками бігового чи скакового класу — кількість виступів у бігах чи скачках, власний рекорд і стійкість на дистанціях, стиль перемог, здатність до фінішного ривка (кидка) тощо.

Технологія тренінгу та випробувань рисистих коней.

У кіннозаводстві розрізняють заводський та іподромний тренінг рисистих та верхових коней. Заводський тренінг розподіляється на груповий та індивідуальний. Груповий тренінг виробляє у молодняку витривалість і продуктивні рухи? готує до індивідуального тренінгу та іподромних випробувань. При груповому тренінгу лошат примушують рухатися перемінним алюром по визначеному маршруту. Для цього використовують кругову доріжку? огороджену із зовнішнього і внутрішнього боків, як правило завдовжки 600-800 м і завширшки 10-12 м з двома поворотами по 100-150 м. Протягом зими дистанцію тренувань поступово збільшують і до весни доводять до 10-11 км.

Заїздка. У процесі заїздки лошат привчають до збруї? екіпажу? управління віжками. Заїздка проводиться у віці 1-1?5 року, у просторому манежі? а також на спеціально огородженому майданчику або у варках. Спочатку лоша привчають до розв’язок? потім водять в поводу у тому місці? де буде проводитися заїздка. У подальшому переходять до навчання лошат рухатися кроком і риссю на корді.

ІНСТРУКЦІЯ з експертної оцінки племінних коней

1.1. Інструкція з експертної оцінки племінних коней (далі – Інструкція), розроблена відповідно до законів України „Про племінну справу у тваринництві” та „Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року”, визначає порядок проведення експертної оцінки племінних коней.

1.2. Інструкція поширюється на суб’єктів племінної справи у тваринництві, що займаються конярством.

1.3. Експертна оцінка племінних коней (далі – Оцінка) проводиться з метою визначення їх племінної цінності за типом, екстер’єром та потенційної роботоздатності. Її результати враховують під час визначення подальшого використання коней, чим забезпечується поліпшення генетичної якості у нащадків, підвищення селекційного ефекту в породах, зростання економічної ефективності та конкурентоспроможності галузі конярства.

1.4. Оцінка включає визначення племінної цінності: за типом та екстер’єром (для всіх порід); за потенційною роботоздатністю (для коней спортивного напряму використання).

1.6. Офіційним документом про результати Оцінки є зведений протокол експертної оцінки племінних коней (додаток 1).

2. Порядок допуску коня для участі в Оцінці

2.1. Оцінка проводиться на підставі відповідного наказу Міністерства аграрної політики України, яким визначається: дата проведення; місце проведення; строк подання заявок на участь; склад експертної комісії;

кошторис видатків на проведення Оцінки.

2.2. Для участі коня в Оцінці, його власник подає експертній комісії заявку (додаток 2).

2.3. До заявки додаються: копія паспорта коня, оформленого відповідно до Положення про ідентифікацію і реєстрацію коней, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 31.12.2004 № 496 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.04.2005 за № 362/10642 (зі змінами); копія племінного свідоцтва (сертифікату) коня, оформленого відповідно до Положення про племінне свідоцтво (сертифікат), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 29.12.2002 № 416 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.01.2003 за № 55/7376); копія ветеринарного свідоцтва, яке підтверджує стан здоров’я тварин та благополуччя місць, звідки вони вивезені, щодо гостро інфекційних та хронічних захворювань згідно із законодавством про ветеринарну медицину.

2.5. Після закінчення строку подання заявок все поголів’я коней, що проходить Оцінку, розподіляють на групи залежно від породи, статі та віку. Складається реєстр коней з присвоєнням реєстраційних номерів.

3.1. Експертна комісія створюється чисельністю не менше 5 осіб. До її складу входять провідні фахівці галузі конярства.

3.2. Експертна комісія: приймає заявки для участі; складає реєстр коней з присвоєнням реєстраційних номерів; проводить Оцінку та складає зведений протокол експертної оцінки племінних коней.

3.4. Під час проведення Оцінки експерти користуються відповідними шкалами оцінки згідно з Інструкцією з бонітування племінних коней, що затверджена наказом Міністерство аграрної політики України від 15.10.2003 № 364 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 30.10.2003 за № 992/1313).

3.8. Загальна оцінка за кожною групою ознак виводиться шляхом підсумовування балів за кожну ознаку та виведення середнього бала.

3.9. До зведеного протоколу експертної оцінки племінних коней вносяться середні загальних оцінок експертів за кожною групою ознак.

3.10. Загальна експертна оцінка визначається як середня за оцінками по групах ознак.

3.11. Зведений протокол експертної оцінки коней підписують голова і всі члени комісії, які брали участь в Оцінці.

3.12. Результати Оцінки є офіційними, якщо на ній присутні не менше як дві третини членів експертної комісії.

6.5. Під час показу коня в зоотехнічній стійці експертами оцінюються тип будови тіла, вираженість статевого диморфізму, статі екстер’єру (голова та шия, холка, лопатка, плечі, груди, спина, поперек, круп), будова та постава передніх і задніх кінцівок.

Експертами оцінюються характер та наявність вад руху передніх і задніх кінцівок, зазначаються достоїнства і недоліки їх будови.

6.7. За рішенням голови експертної комісії можливе контрольне взяття основних промірів (висота в холці, коса довжина тулубу, обхват грудей та п’ястки).

7.1. Випробування складається з двох етапів: оцінка за руховими якостями; оцінка за стрибковими якостями.

Головною метою проведення експертної оцінки племінних коней є визначення їх племінної цінності за типом, екстер’єром та потенційної робочої продуктивності. За результатами буде визначене подальшого використання коней, що забезпечить поліпшення генетичної якості у потомків, підвищення ефекту селекції в породах, росту економічної ефективності, конкурентоспроможності галузі конярства та відновлення зацікавленості суб’єктів племінної справи всіх форм господарювання в розвитку племінного конярства.

Інструкція передбачає проведення об’єктивної оцінки племінних коней за системою, аналогічною, що запроваджена в країнах з розвиненим конярством. Широке запровадження експертної оцінки за запропонованою системою спрямоване на реалізацію державної політики щодо поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин, що є вирішальним фактором у збільшенні обсягів виробництва та реалізації коней.

23. Особливості застосування методичних підходів для оцінки свійських птахів. Основні підходи до вибору бази оцінки залежно від мети оцінки. Біологічні особли­вості свійських птахів, характеристики птахів різних видів (кури, качки, гуси, інди­ки, інші) та різних напрямів продуктивності (яйцевої, м'ясної), найбільш поширені породи свійських птахів і їх вплив на вартість птахів.

Домашняя птица отличается большой скороспелостью (она дает продукцию в 2-3-мссячном возрасте), высоким выходом полупотрошеных (77-80) и потрошеных тушек (57-60% к живой массе).

В общем объеме производства мяса птицы не менее 2/3 составляет мясо цыплят-бройлеров, мясных цыплят, обладающих большой скоростью роста: в 70-дневном возрасте они достигают массы до 1,5 кг.

По преимущественной продуктивности породы кур делят на мясные, яичные и мясо-яичные. Куры мясных пород (кохинхина, брама, лангшан и пр.) характеризуются крупными размерами (до 4,5—5 кг), хорошей откармливаемостью, высоким выходом мяса, невысокой яйценоскостью, хорошо развитой мускулатурой. Яичные куры (русские белые, леггорны, минорки и пр.) отличаются небольшими размерами (2,5-3 кг), скороспелостью (начинают яйцекладку в 5-месячном возрасте), хорошей яйценоскостью (около 200 яиц в год), менее развитой мускулатурой, эластичной кожей, слаборазвитой соединительной тканью. Мясо-яичные куры (юрловские, ливан­ские, московские, первомайские, загорские, род-айленды, плимутроки, виандоты, ньюгемпширы и др.) наиболее широко распространены, несколько крупнее яичных пород (3,5-4 кг), отличаются средней яйценоскостью (140-180 яиц в год), начинают нестись в 6-месячном возрасте, отличаются хорошей откармливаемостью, дают мясо хо­рошего качества.

Утки (белая московская, зеркальная и хаки-кемпбелл) в возрасте 8—10 недель достигают живой массы 2 кг, а приплод одной утки дает 75 кг мяса в год.

Гуси всех пород (холмогорская, псковская лысая, тульская, калужская, роменская, уральская и пр.) по продуктивности относятся к мясному типу, отличаются большой живой массой (гусаки 4—8 кг, гу­сыни 3-6 кг). Выращивают их для получения мяса.

Все породы индеек (бронзовые, северокавказские, волгоградские, белые московские и пр.) мясные; индюки имеют живую массу 6-16 кг, индейки 4—8 кг. Яйценоскость 50—100 яиц в год.

Цесарок разводят для получения мяса и яиц Их мясо напоминает мясо дичи, но значительно нежнее и жирнее Живая масса птицы около 2 кг, самки крупнее и упитаннее самцов. Яйценоскость цесарок породы жемчужной 100-120 яиц в год.