Функції системи. Моделі функціонального аналізу

Функція системи – це дії, які виконує система система або може виконувати для досягнення мети і реалізації свого призначення.

Функція системи (від лат. Functio - виконання, вчинення) характеризує прояв її властивостей у даній сукупності відносин і являє собою спосіб дії системи при взаємодії із зовнішнім середовищем.
Іншими словами, функція - це ПОВЕДІНКА системи в деякому середовищі.

Важливим є з'ясування того, що функція з одного боку визначається внутрішньою будовою (структурою) системи, з іншого боку - зовнішнє середовище. Останнє звичайно дуже часто забувають.
Зовнішнє середовище утворюють зовнішні по відношенню до даної системи цілісні об'єкти, а також речові, енергетичні та інформаційні ресурси середовища. Отже, в основі функції лежать об'єктивно існуючі СПРОМОЖНОСТІ структури системи переробляти речові, енергетичні та інформаційні ресурси, а також здатність переміщатися в просторі. Здібності реалізуються в структурі і внаслідок її відносної консервативності щодо постійні.

Функція системи є проявом властивостей, якостей системи у взаємодії з іншими (зовнішніми) об'єктами.

Основні функції системи в цілому (макрофункції) визначають такі функції, що реалізуються окремими елементами системи, що здійснюють мікрофункції.

Призначення системи визначається сукупністю суб'єктивних і об'єктивних факторів, а також бачень суб'єктом користі і потреби в реалізації конкретного класу систем (по функціональному призначенню).

Функціональна модель – модель, призначена для аналізу функціонування технічних та організаційних систем, відображає процеси всистемі, взаємодію її частин у процесі функціонування.

Функціональна модель системи розробляється на початковому етапі життєвого циклу системи, а саме: етапі аналізу. Перші фази (етапи) проектування технічних систем, під час яких виконується системний аналіз, дуже важливі.

Побудова функціональної моделі дозволяє зрозуміти недоліки роботи системи і впорядкувати її. Побудова моделі потребує в першу чергу чіткого визначення функцій кожного елемента системи, що значною мірою направлене на покращання її роботи. Крім цього, модель вимагає, щоб усі блоки робіт були зв’язані між собою і зв’язки відображали всі об’єкти, дані (матеріальні й інформаційні), якими обмінюються блоки робіт. Внесення зв’язків у модель дозволяє прослідкувати за всіма потоками в системі, впорядкувати їх. Під час побудови моделі виявляються також роботи, які не мають виходу чи мають недостатнє керування, або у них відсутні вхідні величини. Такі блоки робіт програма відмічає як помилкові з вимог синтаксису моделі (в реальній системі це роботи непотрібні, бо керування ними відсутнє або вони не дають ніякого вихідного результату).

Побудова моделі дозволяє виявити функції системи, що повторюються на різних етапах. Виконання одних і тих же функцій різними підрозділами системи знижує ефективність її діяльності, оскільки це вводить непотрібне дублювання робіт. Під час побудови моделі синтаксичний контроль не допускає введення блоків з однаковими роботами.

При аналізі моделі виявляються також функції, які повинні виконуватись, але фактично не виконуються. Це призводить до того, що порушується нормальний цикл роботи системи, виникають прості, вузькі міста. Введення змін в систему, дозволяє виправити ці недоліки суттєво підвищує ефективність роботи.