Свідомість і активність учня як принцип навчання

Успіх процесу навчання значною мірою залежить від ставлен­ня школярів до засвоєння знань, мотивів навчально-пізнавальної діяльності. Ю.К. Бабанський для їх розвитку радить:

а) роз'яснювати школярам громадську і особисту значущість навчання не лише для розвитку науки, а й для творчої діяльності у сфері матеріального виробництва;

б) навчати учнів виявляти наполегливість, силу волі;

в) заохочувати виконання завдань підвищеної трудності;

г) чітко визначати цілі, завдання, форми звіту, критерії оціню­вання;

д) навчати школярів пред'являти вимоги до себе, щоб заохочу­вати їх до самовиховання обов'язку, відповідальності тощо.

Розв'язання цих завдань нерозривне з формуванням у школя­рів пізнавальної активності та самостійності.

Активність школярів у навчанні знаходить вияв у їх ставленні до пізнавальної діяльності: стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного до­свіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності, а також в якості діяльності, яка здійснюється шляхом вибору оптимальних шляхів досягнення мети пізнання. Самостійність школярів пов'яза­на з визначенням об'єкта, засобів діяльності, її здійснення без уча­сті дорослих та допомоги ззовні, що вимагає активності. Тому пі­знавальна активність і самостійність невіддільні; їх важко відокре­мити. Джерелом пізнавальної активності і самостійності є потреби школярів у набутті знань, оволодінні засобами навчально-пізнава­льної діяльності, в самоутвердженні та самовираженні та ін. Задо­волення одних потреб веде до виникнення нових. Завдання вчите­ля — стимулювати формування цих потреб, що вимагає створення в навчанні умов, які спонукають учнів до активної самостійності діяльності. Педагогічно обґрунтоване стимулювання потреб, моти­вів, інтересів, активності й самостійності школярів передбачає:

— активізацію навчально-пізнавальної діяльності школярів як «процес, спрямований на поглиблену, спільну навчально-пізнаваль­ну діяльність учителя та учня, на спонукання до її енергійного, цілеспрямованого здійснення, на подолання інерції, пасивних і стереотипних форм викладання і навчання».

Головна мета активізації — вдосконалення якості навчально-виховного процесу в школі, яка досягається формуванням актив­ності й самостійності учнів, що вимагає певної організації спільної діяльності учнів і вчителя. Активізація пізнавальної діяльності потребує використання різних методів, способів, форм навчання, які стимулюють школярів до виявлення активності і самостійнос­ті. Для цього необхідно, щоб об'єкт пізнання був залучений до сфери діяльності школяра і діалектична взаємодія між ними ство­рювала б умови прояву активності і самостійності особистості.

На уроках це можуть бути ситуації, в яких учень повинен:

«захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, до­кази, використовувати набуті знання;

задавати питання вчителю, товаришам, з їх допомогою з'ясову­вати незрозуміле, заглиблюватися в процес пізнання;

рецензувати відповіді товаришів, твори, інші творчі роботи, вно­сити творчі корективи, давати поради;

ділитись своїми знаннями з іншими;

допомагати товаришам у труднощах, пояснювати їм незрозу­міле; виконувати завдання-максимум, розраховані на читання додат­кової літератури, першоджерел, на довгочасні спостереження (зрос­тання рослин, звички тварин, вирощування кристалів та ін.);

знаходити не єдине рішення, а декілька самостійних; практику­вати вільний вибір завдань, переважно пошукових, творчих;

здійснювати самоперевірку, аналіз особистих пізнавальних і практичних дій.

Активізації пізнавальної діяльності школярів сприяє також захоплений виклад навчального матеріалу (новизна, історизм, показ сучасних досягнень науки, практичного значення науко­вих знань та ін.). При цьому інтерес формується не шляхом відхилення від змісту основного матеріалу, а за рахунок роз­криття тих боків, до яких повинна бути привернена увага учнів у першу чергу.

Розвиток активності учнів забезпечується використанням методів, форм організації навчання, які спонукають школярів до самостійної пізнавальної діяльності, а саме:

— методів проблемного навчання;

— методично цілеспрямованих засобів наочності;

— групових способів організації учіння, взаємонавчання;

— проведення нестандартних уроків;

— проведення дидактичних ігор та ін.

Система знань при цьому засвоюється не в готовому вигляді, а в процесі активної самостійної розумової діяльності школяра, в результаті чого знання стають досягненням учня і дозволяють йому в певних умовах здійснювати творчу діяльність, мотивом якої є пізнавальний інтерес. Характер активності, ступінь інтересу в діяльності учня вели­кою мірою залежить від якості його знань і від рівня опанування способами розумової діяльності. «Спочатку повинні навчити ди­тину вчитись, а потім уже доручити цю справу їй самій», — зазна­чав К.Д. Ушинський.

Активізації учнів сприяє створення сприятливого емоційного тонусу (довіра, такт учителя, його емоційність, доброзичливість однокласників та інше) й особистість учителя, його ставлення до учнів, навчального предмета, своєї професії, інших учителів.

Учні навчаються більш успішно в тих учителів, з якими їх по­в'язують дружні стосунки, котрих вони цінують і поважають. У книзі «Психологические основы формирования личности в педагогиче­ском процессе» представлено такі дані про взаємозв'язок ставлен­ня учнів до вчителя і до предмета, який він викладає: