General Characteristics of the Law System in Great Britain

У Об'єднаному Королівстві Великобританії і Північної Ірландії поряд з англійським правом, що діє в Англії й Уельсу, функціонує як зовсім самостійна система право Шотландії. Відомими особливостями відрізняється й англійське право, що діє в Північній Ірландії.

Основними джерелами англійського права є судові прецеденти, тобто рішення вищих судів, що мають обов'язкову силу для них самих і нижчестоящих судів, статути — законодавчі акти британського парламенту і, нарешті, акти так званого делегованого законодавства. У свою чергу, у системі судових прецедентів розрізняються норми загального права, що почало формуватися ще в XI в. і нині відіграє самостійну роль, або доповнює законодавство у всіляких галузях правового регулювання, і норми так званого права справедливості, що складається з рішень Суду канцлера, що існував з XV в. до судової реформи 1873—1875 р. У результаті цієї реформи відбулося формальне злиття права справедливості з загальним правом, однак і понині воно в істотній мірі продовжує регулювати інститути довірчої власності, відшкодування збитку, яке заподіяне порушенням зобов'язань, і інші інститути цивільного права. У ході багатовікового розвитку англійського прецедентного права склалися численні, іноді досить суперечливі, але в цілому дуже ефективні правила, що регламентують силу й обов'язковість судових рішень, способи їхнього тлумачення, застосування і т.п.

Лише починаючи з 30-х рр. XIX в. англійське законодавство було послідовно перетворене у багатьох його найважливіших галузях. Протягом декількох десятирічь видавалися законодавчі акти, що консолідують правові норми по найбільш значних інститутах цивільного та карного права. При виданні такого виду консолідованих актів не ставилася задача кодификації цілих галузей права: вони вбирали в себе в упорядкованому виді, стосовно лише до окремих правових інститутів, норми, колись розсипані в численних раніше виданих законодавчих актах, а нерідко також найбільш важливі положення, сформульовані в нормах прецедентного права. У результаті до кінця XIX — початку XX вв. законодавчим регулюванням, головним чином за допомогою консолідованих актів, була охоплена більшість галузей англійського права. Серед такого роду актів, виданих у XIX в., - закони про сімейні відносини 1857 р., про партнерство 1890 р., про продаж товарів 1893 р. і ін.

У результаті законодавство стало в багатьох відносинах більш важливим джерелом права, ніж норми, сформульовані в прецедентах, тим більше що за допомогою змін у законодавстві право при необхідності може бути піддане набагато більш рішучим і швидким перетворенням, ніж шляхом змін у прецедентном праві. Однак зростання ролі законодавства аж ніяк не означає, що судовий прецедент втратив своє значення в якості важливого і повноцінного джерела англійського права. Насамперед, зберігається відома кількість інститутів,які безпосередньо регулюють норми загального права чи навіть права справедливості (наприклад, деякі види договорів, питання відповідальності за порушення зобов'язань і інші цивільні правопорушення). А головне, у силу історично сформованих і незмінних особливостей правової системи всі нещодавно прийняті законодавчі акти неминуче обростають величезною кількістю судових прецедентів, без яких вони просто не можуть функціонувати, оскільки ті витлумачують, уточнюють і розвивають лаконічні законодавчі формулювання.

Протягом XX в. серед джерел англійського права істотно зростає і роль делегованого законодавства, особливо в таких галузях, як охорона здоров'я, освіта, соціальне страхування, а також деякі правила судочинства. Вищою формою делегованого законодавства вважається «наказ у Раді», виданий урядом від імені королеви і Таємної ради. Багато актів делегованого законодавства видаються міністерствами й іншими виконавчими органами за уповноваженням парламенту.