Політика “дорогих” та “дешевих” грошей

Політика "дорогих" грошей полягає в обмеженні пропозиції грошей, щоб зменшити сукупні витрати і стримати інфляцію. У першому випадку відображається кейнсіанські уявлення про грошово-кредитне регулювання, а у другому - неокласичні (монетаристські).

Коли центральний банк проводить політику "дешевих" грошей, він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:

1) купівля державних облігацій в комерційних банків і населення; 2) зниження резервної норми або 3) зниження обліковоїтставки проценту. Це зовсім не означає, що усі ці дії повинні відбуватись обов'язково і одночасно,- центральний банк може застосовувати лише один із цих важелів регулювання пропозиції грошей (як правило, це купівля державних цінних паперів).

Якщо проводиться політика "дорогих" грошей, він здійснює такі заходи: 1) продає державні облігації; 2) підвищує резервну норму або 30 підвищує облікову процентну ставку.

Механізм грошово-кредитної політики.

Політика "дешевих" грошей - Політика "дорогих" грошей

спрямована проти економічного спрямована проти інфляції спаду і безробіття

Центральний банк купує держа- Центральний банк продає

вні облігації, знижує резер- облігації, підвищує резервну

вну норму або знижує облікову норму або підвищує облікову

ставку ставку

Пропозиція грошей зростає Проп. грошей зменшується

Процентна ставка падає Процентна ставка зростає

Інвестиції зростають Інвестиції скорочуються

Зростає чистий експорт Чистмй експорт зменшується

Рівноважний ЧНП збільшується Інфляція зменшується

на величину, кратній зростанню інвестицій

Даний механізм діє таким чином.

В результаті політики "дешевих" грошей збільшуються надлишкові резерви системи комерційних банків, які є основою збільшення грошової пропозиції, через кредитування; тому слід очікувати зростання пропозиції грошей. Це знизить процентну ставку, викликаючи зростання інвестицій, сукупного попиту, сукупних витрат і рівноважного ЧНП залежить від ступеня зростання інвестицій і величини мультиплікатора доходів.

В умовах політики "дорогих" грошей банки виявляють, що їх резерви надто малі, щоб задовільнити передбачену законом норму обов'язкового резервного покриття, тобто їх поточні рахунки надто великі в порівнянні з їх резервами. Тому вони скорочують свої поточні рахунки, утримуючись від видачі нової позики після оплати старої. Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, що викличе підвищення процентної ставки, а це, у свою чергу, скоротить інвестиції, зменшуючи сукупні витрати і обмежуючи інфляцію попиту.