Тема 29. Правовий режим земель лісогосподарського призначення

1). Кулинич П. Правовий режим полезахисних лісосмуг та проблеми його вдосконалення / П. Кулинич // Право України. - 2007. - № 11. - С. 62-68.

2). Чопик О. ВИДИ КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ // ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали XVІІ регіональної науково-практичної конференції (3-4 лютого 2011 р.)

Контроль за використанням та охороною земель лісогосподарського призначення – це дія-

льність органів управління у сфері земельних відносин, спрямована на дотримання всіма

суб’єктами використання земель лісогосподарського призначення вимог земельного та лісового

законодавства; має комплексний характер, об’єднуючи діяльність щодо контролю за використан-

ням та охороною земель і лісів.

Земельний контроль, тобто контроль за дотриманням земельного законодавства, охороною і

використанням земель є інститутом земельного права та важливим елементом більш широкого

контролю у сфері використання та охорони інших природних ресурсів, тобто екологічного конт-

ролю. Гуманітарна складова сучасного розвитку та формування інститутів громадянського суспі-

льства передбачає приділення уваги охороні земель та всього навколишнього природного середо-

вища, організації раціонального природокористування, дотриманню земельних прав, їх реалізації,

виконанню земельних обов’язків. Проблема підвищення ефективності земельного контролю, пра-

вового регулювання його видів та форм є однією з найбільш актуальних правових проблем.

Відповідно до ст.187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною

земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого само-

врядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства

України.

Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів як складова частина

екологічного контролю є однією із функцій управління у сфері природокористування та охорони

навколишнього природного середовища. Зазначена функція є діяльністю уповноважених держав-

них органів виконавчої влади, громадських інспекторів охорони навколишнього природного се-

редовища, громадських природоохоронних організацій, що здійснюється в межах матеріальних та

процесуальних норм екологічного законодавства, спрямовану на спостереження (нагляд) і переві-

рку додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,

установам, організаціями та громадянами, власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокори-

стувачами нормативних положень та вимог, сформульованому у чинному лісовому законодавстві.

Лісовим кодексом України прямо передбачено наявність двох видів контролю за охороною,

захистом, використанням та охороною земель лісогосподарського призначення: державний та

громадський. Проте, з огляду на існування місцевого самоврядування як реалізації права територі-

альних громад на вирішення питань місцевого значення, самостійним видом контролю за охоро-

ною та використанням земель вважаємо самоврядний контроль.

Найбільш ефективним та законодавчо врегульованим є державний контроль за охороною,

захистом, використанням та відтворенням лісів, що здійснюється Кабінетом Міністрів України,

центральними органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середо-

вища, з питань лісового господарства, органами виконавчої влади з питань лісового господарства

та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, тери-

торіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього

природного середовища, з питань лісового господарства, іншими центральними та місцевими ор-

ганами виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом (ст. 94 Лісового кодексу

України).

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за ви-

користанням та охороною земель, спрямовані на забезпечення раціонального використання і від-

творення природних ресурсів та охорону довкілля, визначені Законом України «Про державний

контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року.

Діяльність щодо здійснення державного контролю за раціональним використанням та охо-

роною земель у юридичній науці вважається здійснюваною у процесуальній формі упорядкова-

ною сукупністю дій уповноважених посадових осіб (державних інспекторів) та підконтрольних їм

суб’єктів, спрямованих на встановлення юридичних фактів, які свідчать про дотримання або по-

рушення земельного законодавства у процесі використання земель.

Чинне законодавство України у сфері контролю за використанням та охороною земель роз-

різняє державний контроль за використанням та охороною земель та державний контроль за до-

держанням законодавства про охорону земель. Перше поняття є ширшим за друге, що відобража-

ється на обсязі повноважень державних органів у цій сфері.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель – це діяльність сільських, се-

лищних, міських районних і обласних рад, спрямована на додержання вимог земельного законо-

давства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових нормі утвердження законності в зе-

мельних відносинах. Можливість здійснення самоврядного контролю у галузі земельних відносин

передбачена ст.189 Земельного кодексу України, ст.20 Закону України «Про охорону земель», п.

«ї» ст.15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Згідно зі ст.30 Лісового кодексу України, обласні, Київська та Севастопольська міські, ра-

йонні ради у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на відповідній території забезпе-

чують, зокрема, виконання загальнодержавних і державних програм з охорони, захисту, викорис-

тання та відтворення лісів і затверджують регіональні (місцеві) програми з цих питань. Статтею 33

Лісового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин

на відповідній території беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації

наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт насе-

лення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання. Оскільки на законодавчому рівні засади

здійснення самоврядного контролю визначаються лише в загальному вигляді, існує практика де-

талізації положень закону у актах самих органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах

компетенції та відповідності чинним нормативно-правовим актам.

Громадський контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійс-

нюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, які діють

на підставі Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого Наказом

Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року. З цього випливає,

що громадський контроль за використанням та охороною земель лісогосподарського призначення

здійснюється в рамках громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного се-

редовища, оскільки спеціальне положення на сьогодні не затверджене.

Статтею 96 Лісового кодексу України передбачена можливість участі громадських приро-

доохоронних організацій у сфері охорони та захисту лісів, які мають право, зокрема, брати участь

у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною, захистом, використанням та відтворенням лі-

сів; брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони та відтворення

лісів.

На думку Абдраімова Б.Ж. громадський земельний контроль може здійснюватись у різно-

манітних формах, у тому числі не передбачених законодавством, оскільки створення демократич-

ної соціальної держави передбачає ініціативу, пошук та різноманітність форм участі громадян в

управлінні суспільством та державою. Громадяни можуть повідомляти про правопорушення в об-

ласті охорони земель та навколишнього середовища, брати участь у перевірках, пікетах та інших

вуличних заходах, а також у проведенні державного земельного та екологічного контролю. Якщо

раніше ідею існування громадського контролю відкидали через неможливість управління громад-

ськими ініціативами, то зараз доцільність такого контролю стає більш очевидною (для покладення

обов’язків у цій сфері на публічні органи, встановлення обов’язкових форм здійснення громадсь-

кому контролю, стимулюванню громадських ініціатив, навчання громадян способам здійснення

земельного контролю).

Таким чином, контроль за використанням та охороною земель лісогосподарського призна-

чення здійснюється за допомогою комплексу заходів, націлених на забезпечення раціонального

використання такої категорії земель, збереження, відновлення, розведення лісів, як на загальноде-

ржавному рівні, так і на місцях. Плюралізм контрольних державних, самоврядних, громадських

органів за використанням та охороною земель лісогосподарського призначення свідчить про на-

правленість законодавця на реальний захист земель від порушення земельного та лісового законо-

давства у процесі використання земель лісогосподарського призначення.

3). Чопик О. ОСНОВНІ ОЗНАКИ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ЗЕМЕЛЬ ЛІСОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ// ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ І ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ. Матеріали XV регіональної науково-практичної конференції (4-5 лютого 2009 р.)

Новелою Закону України від 08 лютого 2006 року «Про внесення змін до Лісового коде-

ксу України» є визначення поняття земель лісогосподарського призначення та їх правового

режиму. Правовий режим земель лісогосподарського призначення необхідно аналізувати за

такими його елементами, як: визначення поняття цих земель, окреслення кола суб’єктів прав

на землі лісогосподарського призначення, характеру власності на землі цієї категорії, встанов-

лення особливостей державного регулювання та управління у сфері використання земель лісо-

господарського призначення, видів відповідальності за порушення їх правового режиму.

Землі лісогосподарського призначення є одним з елементів екологічних систем лісів, що

беруть участь в природному функціонуванні всієї екосистеми. Земля має тут двояке значення:

як просторовий базис, на якому росте лісова рослинність, і як засіб виробництва, що живить

кореневу систему лісів ґрунтовими компонентами (вологою, корисними речовинами та ін.).

Загальна площа земель лісогосподарського призначення України складає 9400,2 тис. га,

з них: площа хвойних лісів (сосна, ялина) складає – 3969,1 тис. га (42,2%), площа твердолис-

тяних порід (дуб, бук) складає 4064,7 тис. га (43,2%), площа м’яколистяних порід (береза, оси-

ка) складає – 1282,1 тис. га (13,6%).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані

лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болота-

ми, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установлено-

му порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Закріплення в законодав-

стві такої структури земель лісогосподарського призначення обумовлено різним цільовим

призначенням двох зазначених видів земель цієї категорії.

Лісові землі призначені для вирощування, раціонального та ефективного використання,

відтворення лісів. Вони можуть бути покриті лісовою рослинністю, а також тимчасово не по-

криті нею, але призначені для її відновлення – вирубки; гар; деревостої, що загинули; пустирі;

площі, зайняті розсадниками, незімкнутими лісовими культурами; плантаціями; лісовими

шляхами та просіками; лісовими протипожежними розривами; лісовими осушувальними ка-

навами і дренажними системами та інші землі, де відбувається природній чи штучний процес

лісовідновлення.

Нелісові землі – землі, котрі не тільки не зайняті лісами, але і не призначені для їх виро-

щування. Це землі зайняті просіками, дорогами, сільськогосподарськими угіддями, а також

розміщені на кордонах лісового фонду землі, зайняті болотами, каменистими розсипами, та

інші незручні для використання землі.

Лісовим кодексом України та Українським класифікатором цільового використання зе-

млі, затвердженого листом Державного комітету України по земельних ресурсах № 14-1-

7/1205 від 24.04.1998 року, визначено, що основним цільовим призначення земель лісогоспо-

дарського призначення є їх використовуються для ведення лісового господарства.

Лісове законодавство правами на землі лісогосподарського призначення визначає право

власності на землі лісогосподарського призначення, право користування землями лісогоспо-

дарського призначення та лісові сервітути.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українсь-

кого народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи держа-

вної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права

власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. Лісовим за-

конодавством вживається словосполучення «власність на ліси», проте, земля, як природний

компонент лісу, має значний вплив на зміст такого права власності. Вона є базовим елементом

лісу, з яким пов’язані лісові ресурси. Земля забезпечує територіальну цілісність, сталість фун-

кціонування усієї сукупності рослинності, тварин, мікроорганізмів та інших природних ком-

понентів, що утворюють ліс. Тому реалізація власності на ліси здійснюється через власність

на землі лісогосподарського призначення.

Лісовим кодексом України передбачене право постійного та тимчасового користування

лісами на землях лісогосподарського призначення. Тимчасове користування лісами може бу-

ти: довгостроковим – терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим – терміном

до одного року.

Суб’єктами права постійного користування лісами на землях лісогосподарського при-

значення є:

1. спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства;

2. інші державні підприємства, установи та організації, у яких створено спеціалізовані

лісогосподарські підрозділи для ведення лісового господарства та спеціального ви-

користання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-

оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних, проведення науково-

дослідних робіт.

До суб'єктів прав тимчасового користування лісами належать: власники лісів або упов-

новажені ними особи; підприємства, установи, організації; громадяни України; іноземці та

особи без громадянства; іноземні юридичні особи.

Права та обов’язки суб’єктів прав на землі лісогосподарського призначення чітко визна-

чені нормами Лісового кодексу України. Крім того, у випадку відсутності регулювання окре-

мих питань лісовим законодавством, таке здійснюється відповідно до норм Земельного кодек-

су України.

Особливим різновидом правовідносин землекористування є нормативно визначене та

засноване на дозвільній угоді або рішенні суду право, що надається (встановлюється) на вимо-

гу землевласника або землекористувача для обмеженого цільового використання сусідньої зе-

мельної ділянки, яка належить на праві власності відповідній особі – право земельного серві-

туту. Суб’єктами права земельного сервітуту є власники, лісокористувачі та громадяни.

Громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо

інше не передбачено законом. Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обме-

жені (у вигляді лісового сервітуту) на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону,

заповіту або за рішенням суду.

Крім того, лісовим законодавством передбачене право лісокористування, що є сукупніс-

тю пра вових норм, які встановлюють умови і порядок багатоцільового використання лісів, їх

збереження і відновлення, права і обов'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства

в отри манні деревинної і не деревинної лісової продукції, використання інших корисних вла-

стивостей лісу і забезпечення охорони ото чуючого середовища. Лісокористування може здій-

снюватись в порядку загального та спеціального використання лісових ресурсів.

Державне управління у сфері використання, відновлення і охорони лісу є частиною дер-

жавного регулювання правового режиму земель лісогосподарського призначення. Під держа-

вним управлінням землями лісогосподарського призначення загалом розуміється діяльність

державних органів по забезпеченню раціонального використання, відновлення та захисту лі-

сового фонду.

Роль держави в управлінні та регулюванні використання земель лісогосподарського при-

значення зводиться до того, щоб досягти гармонійного розвитку екологічних, економічних та

соціальних властивостей таких земель і лісів, і охоплює правотворчу функцію, функцію реалі-

зації лісового законодавства та контролю за його виконанням, функцію екологічної й соціаль-

ної цінності лісів, функцію державного забезпечення потреб лісогосподарської галузі.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує державне регулювання у сфері

використання земель лісогосподарського призначення є Державний комітет лісового госпо-

дарства, Положення про який затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 ро-

ку.

Порушення лісового законодавства – це протиправне винне соціально шкідливе (а для

злочинів – суспільно небезпечне) діяння, котре порушує встановлений порядок використання,

відтворення, захисту та охорони лісів, за вчинення якого законодавством встановлено юриди-

чну відповідальність.

Шкода, заподіяна лісопорушеннями, є негативними для лісового господарства наслідка-

ми протиправних діянь у формі знищення, пошкодження, забруднення, іншого погіршення

якості лісу або окремих елементів лісової екосистеми, порушення екологічних зв’язків між

ними, а також зниження ефекту від лісогосподарської діяльності законних лісокористувачів

через недоотримання продукції лісової галузі. Основним способом відшкодування шкоди, за-

подіяної лісовому господарству, є відшкодування збитків, тобто компенсація грошового екві-

валента, грошової оцінки негативних наслідків лісопорушення, як тих, що вже виникли, так і

тих, котрі мають перспективний характер, що зумовлено наявністю в структурі шкоди еколо-

гічної складової – зруйнованих або пошкоджених зв’язків між елементами лісової екосистеми.

Отже, правовий режим земель лісогосподарського призначення вказує на особливу охо-

рону цієї категорії земель з боку держави. Цінність таких земель, в першу чергу, полягає в са-

мих лісах, які мають велике санітарно-гігієнічне, цілюще, естетичне, рекреаційне, а також на-

уково-пізнавальне значення. З прийняттям змін до Лісового кодексу України спостерігається

підвищена зацікавленість законодавця в збереженні, відтворенні, охороні та захисті лісів і зе-

мель лісогосподарського призначення, що проявляється в посиленні централізованого держа-

вного контролю та, зокрема, в підвищенні міри відповідальності за лісові правопорушення.