Скіфська рабовласницька держава і право

Серед перших паростків державності на теренах Ук­раїни історико-правова наука традиційно називає Скіфію. Більшість дослідників вважає, що формування скіфів відбулося внаслідок взаємодії місцевих (кімерійських) племен та прибулих (Іранських) кочових племен. Дав­ньогрецький історик Геродот вважав скіфів одним наро­дом, однак аналіз їх способу життя та господарювання свідчить про інше.

У УІІ-У століттях до нашої ери утворюється могутній союз скіфських племен. Основу його становили скіфи царські - най могутніше і найчисленніше плем'я, яке про­живало на лівобережжі нижньої течії Дніпра, а також у степовому Криму. До цього союзу входили також скіфи-кочівпики (правий берег нижнього Дніпра), скіфи-земле-роби (між Інгулом і Дніпром), еліно-скіфи (в басейні Північ­ного Бугу). В межах степової смуги України проживали скіфи-хлібороби (орачі). Деякі вчені саме їх вважають прапращурами українського народу. Існують різні гіпо­тези відносно того, чи входили праслов'яни лісостепового межиріччя Дністра і Дніпра до складу Скіфії. Об'єктивно міра політичної залежності місцевого населення від іра-номовних кочівників зумовлювалась їх віддаленістю від центру Скіфії та конкретно-історичною обстановкою. Якщо південні райони правобережної частини Середнього

Подніпров'я могли безпосередньо входити до складу Скіфії, то лісостепові племена перебували, швидше, під її впливом.

За правління царя Атея (IV століття до н. е.) Скіфії належала величезна територія Причорномор"я від Дунаю до Дону. Центром держави було Кам'янське городище на Нижньому Дніпрі. Після розгрому сил Атея військом Філіпа 11 Македонського (339 р. до н. е.) почався занепад Великої Скіфії. Володіння скіфів значно зменшились у ПІ ст. до н. е. під тиском сарматів.

У Нижньому Подніпров'ї та в Степовому Криму решт­ки скіфського населення утворили нову державу, що ЇЇ Страбон назвав Малою Скіфісю, Найбільшого піднесен­ня вона досягла в другому столітті до н. е. за царів Скі-лура та його сина Палака. Столиця держави - Неаполю (поблизу Сімферополя) була важливим ремісничо-торго­вельним і культурним центром. Скіфія вела успішну боротьбу з античними містами-державами, зокрема, взяла під контроль Ольвію. Влада скіфів поширилась на всю Тавриду.

На зламі 1І-Ш століть н. е. скіфське царство зазнало нищівного нападу готів. Вторгнення у 375 р. гунїв при­звело до остаточного розпаду Скіфії.

Суспільний лад у скіфському царстві характеризується соціальним розшаруванням. Розкопки курганів свідчать про різкий контраст поховань знаті й простих людей. Панівну верхівку суспільства становили; царська сім'я, військова аристократія, родоплемінна знать, багаті купці, які постійно збагачувалися за рахунок воєнних походів, работоргівлі, експлуатації общинників і рабів.

За Геродотом, відособленою соціальною групою, яка відігравала значну роль у житті суспільства, були жерці.

Найчислсннішу верству населення становили вільні общинники, які відбували військову службу, платили да­нину, виконували інші повинності.

У Малій Скіфії (степовому Криму) основну масу мі­ського населення становили вільні ремісники й купці.

На найнижчому щабелі скіфської соціальної ієрархії перебували раби. Хоча кількість рабів була значною, во­ни не відігравали вирішальної ролі у виробництві, їх ви­користовували у домашньому господарстві, а також як

15товар у торгівлі з грецькими містами. Головними джере­лами рабства були; підкорені народи, військовополонені, народжені від рабині та ін.

Основу скіфського війська становила легкоозброєна кіннота, головною ударною силою були загони важко-озброєних вершників, захищених панцирями та щитами.

Державний лад. Скіфія була державою рабовласни­цького типу. За формою правління - один із рпнд,еидів рабовласницької монархії, За даними писемних джерел, вона поділялася на три частини, кожну з яких очолював цар. Один з них, що владарював над скіфами царськими, був верховним царем. У свою чергу, царства поділялися на округи - номи. На чолі царств і номів стояли представ­ники царської династії. Верховному цареві належала вся повнота законодавчої та розпорядчої влади. Він само­стійно вирішував питання внутрішньої та зовнішньої по­літики, виконував судові функції. Базуючись на уявленні про божественне походження царської влади, цар вико­нував також функції жерця. Апарат державного управ­ління складався з найближчих родичів, найвідданіших слуг І військової верхівки. Найвпливовіші з них складали наближений до царя дорадчий орган - царську раду. За часів Геродота у скіфському суспільстві існував також демократичний орган — народні збори всіх воїнів, на яких обговорювалися важливі питання суспільного жит­тя і престолонаслідування. Із зміцненням царської влади, починаючи від Атея, значення зборів втратило силу.

Виникнення державного апарату не знищило повніс­тю колишньої родової організації, особливо у місцевому управлінні, де зберігалися свої старійшини й вожді.

Державна структура скіфів була ще досить крихкою і значно відрізнялась від розвинутих рабовласницьких або феодальних держав. Але вона була політичною організа­цією за своїми основними функціями:

- підтримання відносин залежності й панування;

- зміцнення верховної влади;

- накопичення багатств у руках пануючої верхівки.

Право. Основними джерелами права у Скіфії були: звичай та правила, встановлені царською владою. Певний вплив на право справляла релігія. Скіфи уникали запози­чення чужоземних звичаїв, особливо від еллінів, таврів, неврів та інших груп населення.

Цивільно-правові норми захищали державну владу, життя, майно та привілеї царської сім'ї. Верховна влас­ність на землю належала цареві. Скіфське право захища­ло приватну власність на рухоме майно, худобу, домашні речі, рабів, особисті речі, зброю, знаряддя виробництва.

Було розвинене зобов'язальне право, яке регулювало відносини купівлі-продажу, дарування, міни. Зазвичай до­говори скріплювалися клятвою.

Здійснювалася правова регламентація данницьких від­носин. Так, відмова від сплати данини вважалася достат­нім приводом для початку воєнних дій, які супроводжу­вались пограбуванням майна, худоби, захопленням по­лонених (рабів).

Шлюбно-сімеше право базувалося на принципах пат­ріархату. Відлік родоводу провадився за чоловічою лінією. Практикувалося багатоженство. Жінки не мали жодних прав на власність і спадщину. Якщо вдову після смерті чоловіка не було вбито й поховано разом із ним. то вона, як і майно померлого, переходила у спадщину до його старших родичів. Майно після смерті батька успадкову­вав молодший син, а старші сини наділялися частинами рухомого майна при одруженні.

Кримінальне право перебувало у початковому стані. Зазвичай існувала кровна помста. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя, замах на життя можно­владця, непокора царському наказові, що каралися скі­фами на смерть. Жорстоко переслідувалося нехтування законами, порушення звичаїв та боговідступництво. Чітко визначеної системи покарань не існувало. Суддя сам ви­значав покарання за злочини, серед яких, окрім смертної кари, були калічення, вигнання за межі держави.