Періодизація курсу

Періодизація курсу має важливе значення для опану­вання предметом історії держави і права України. Як один з елементів суспільного життя, право розвивається разом із суспільством. Правові відносини, інститути, норми різ­них етапів розвитку українського суспільства являють со­бою своєрідний комплекс правових приписів, притаман­ний даному часу, але в подальшому замінений іншими правовими приписами. Іноді вони дещо випереджають розвиток суспільного ладу і прискорюють його еволюцію, іноді, навпаки, відстаючи від розвитку суспільства, галь­мують цей розвиток. У сучасній історико-правовій науці представлені різні підходи до періодизації.

Автори академічного курсу «Історія держави і права України» за редакцією академіка НАН України В. Я. Та-ція, академіка АПрН України А. Й. Рогожина (К., 2000) питання періодизації вирішують з урахуванням теорії суспільно-економічних формацій. Принципове значення при цьому вони надають відокремленню рабовласницьких, феодальних, капіталістичних і соціалістичних державно-правових утворень.

Професор П. П. Музиченко у навчальному посібнику «Історія держави і права України» (К., 2000) наголошуєна необхідності відійти від формаційного підходу до пе­ріодизації, беручи за основу цивілізаційну теорію, згідно з якою певний період історичного розвитку визначається не стільки об'єктивно-матеріальними (способом вироб­ництва, співвідношенням класових сил), скільки ідейно-духовними, культурологічними факторами (існуючими в рамках культури уявленнями про світ, соціальні цінності, стереотипи поведінки). і

Професор Л. Окіншевич у своїх курсах з історії україн­ського права (Український Вільний університет» Мюнхен) застосував поділ його на епохи: 1) феодальну (Х-ХУ ст.), станової держави (XVI - середина XIX ст,), 3) модерної держави. Позитивною рисою такої схеми є відповідність її аналогічним етапам в історичному розвитку інших євро­пейських націй, членом комплексу яких є й український народ. Такий підхід дозволив би застосовувати історико-порівняльний метод, зокрема, у дослідженнях правових норм за певними аналогічними історичними етапами.

Автори навчального посібника «Історія українського права» за редакцією професора О. О. Шевченка (К., 2001) виходять з того, що періоди розвитку української дер­жави й українського права не збігаються. У багатьох ви­падках українське право існувало і застосовувалось за відсутності української держави. Отож, в основу пері­одизації ними покладене співвідношення джерел права. При цьому вчені стверджують, що українське право мало два основних джерела - звичай і закон. Але від середини XIV ст. звичаєве право поступово трансформується в за­гальне і стає головним джерелом права. Воно містить не тільки юридичні норми, а й норми моралі, етики, підне­сені чесноти миролюбства, працьовитості, гідності і за­галом свідомості народу. Якщо звичаєве право — досить консервативне, то загальне - динамічно розвивається. Тому й законодавство національної української держави Із середини XVII ст. базується на загальному праві. За­кон і загальне право України співіснували аж до кін­ця XVIII ст., збагачуючи й доповнюючи одне одного. Подальші періоди характеризуються домінуванням зако­ну як джерела права й пануванням закону влади.

Усі ці, як й інші варіанти періодизації слугують поглиб­ленню вивчення державно-правового розвитку України. Разом з тим, видається доцільним у визначенні періодизації

курсу виходити з сутності предмета курсу «Історії держави і права України». Вивчення загальних законів виникнення, розвитку й змін типів та форм держави і права, особли­востей функціонування державних установ та інститутів права у конкретних історичних умовах України дає мож­ливість запропонувати таку періодизацію курсу:

1. Початок державно-правового розвитку на тере­нах України (середина І тис. до н. е.— середина І тис. н. є.). Він був закладений появою найдавніших рабовлас­ницьких державницьких утворень у Північному Причор­номор'ї та Приазов'ї. В цих державних утвореннях про­живали не лише греки-колоністи, скіфи та кочові племе­на, а й пращури слов'ян. Передові для тих часів грецькі й римські політичні та правові інститути, соціально-еконо­мічні й культурні надбання впливали на розвиток ран-ньослов'янського населення Середнього Подніпров'я.

2. Період давньоруської державності й права (VI - се­редина XIV ст.). Основний зміст цього періоду пов'язаний з формуванням, розвитком і занепадом Київської Русі. Саме тоді виникла давньоруська правова система, було створено видатну пам'ятку українського права - Руську правду. Продовженням давньоруських державно-правових традицій стало Галицько-Волинське князівство.

3. Литовсько-руська форма української державнос­ті і права (друга половина XIV - середина XVI ст.). Дав­ньоруська державно-правова організація значною мірою була успадкована Великим князівством Литовським, яке на 90% складалося з українців та білорусів. Відбувся по­дальший розвиток українського права, видатними пам'ят­ками якого, а також литовського й білоруського права, є Литовські статути.

4. Подальша колонізація українських земель призвела до втрати після Люблінської унії 1569 р. литовське-русь­кої форми української державності. Центром боротьби за волю українського народу стає Запорізька Січ - військо­во-демократична форма української державності (XVI — середина XVII ст.). Універсальним джерелом права на Січі було козацьке звичаєве право.

5. Цей період започаткувала перемога українського народу в національно-визвольній війні 1648-1654 рр„ в результаті якої виникла українська козацька держава - Гетьманщина та її право (середина XVII — друга половинаХУШ ст). Входження за березневою угодою 1654р. до складу Росії прирікало Україну на поступове обмеження й ліквідацію її автономії. Серед основних джерел права гетьманські статті - конституції Гетьманської держави. Проте дедалі більше царський уряд обмежував дію геть­манського законодавства. Не набула законодавчого оформ­лення й спроба кодифікації українського права.;

6. Суспільно-політичний устрій і правове становище українських земель визначалися їхнім входження^ до складу Російської й Австро-Угорської імперій і поширен­ням на них дії російського та австрійського права (XVIII -початок XX ст.).

1. Період відроджетія української національної дер­жавності і права (1917-1920рр.). Воєнно-політична боро­тьба мала наслідком багатодержавність розвитку України. В цей період виникає національне українське законодавство.

8. Період становлення й розвитку України як радян­ської республіки, а з 1922 р.-як союзної радянської респуб­ліки у складі СРСР (1917-1991 рр.). Виникає й діс радян­ське право, в якому домінуючим е загальносоюзне зако­нодавство. В межах періоду можна виокремити низку етапів, для яких характерними є власні закономірності державно-правового розвитку.

9. Період розбудови незалежної Української держави і права, який розпочався з прийняттям Декларації про дер­жавний суверенітет України 16 липня 1990 р., Акта прого­лошення незалежності України 24 серпня 1991 р. Визна­чальними подіями державно-правового характеру стали Всенародний референдум 1 грудня 1991 р. та прийняття Конституції України 28 червня 1996 р.

Пропонована періодизація виходить із розуміння права, яке у своєму найдосконалішому вигляді — писа­ному законодавстві - основне джерело має у владі, що репрезентує державу. Але правові відносини і норми, які не мають своїм джерелом державне законодавство (насамперед, звичаєве право), у переважній частині зале­жать від умов соціально-культурного розвитку і не мі­няються із політичними змінами. Тому слід враховувати, що в історії державно-правового розвитку України при змінах форми влади, навіть втраті національної дер­жавності, тривав процес еволюції правових відносин на національному грунті.