Газове і центральне опалення

Встановлювати газові опалювальні котли, опалювальні апарати і газові водонагрівачі біля стін з негорючих матеріалів або біля стін, захищених негорючими матеріалами, слід на відстані не менше 0,1 м. Меблі та вироби (предмети) з горючих матеріалів треба встановлювати на відстані не менше 0,2 м від газових нагрівачів.

Забороняється користуватись вогнем для виявлення витікання газу від газопроводів, а також газовими пальниками та пристро­ями, якщо вони несправні. При появі в приміщенні запаху газу слід негайно припинити його подавання, викликати аварійну га­зову службу, провітрити приміщення. До усунення несправності забороняється в приміщенні запалювати сірники, курити, вклю­чати або виключати електроприлади.

Всі будівлі підприємств, як правило, мають бути обладнані системами центрального опалення. Переобладнання котельних під газове паливо та експлуатація газового обладнання повинні здійснюватись відповідно до вимог Правил безпеки систем газо­постачання України.

У приміщеннях, обладнаних системами водяного або парово­го опалення, є неприпустимим зберігання, застосування та вико­ристання таких речовин і матеріалів:

1) здатних до самозаймання або вибуху при дотику до гаря­чих поверхонь нагрівальних приладів і трубопроводів або при взаємодії з водою;

2) тих, що при контакті з водою виділяють горючі гази або пари (карбід кальцію, калій та ін.).

Не дозволяється залишати без нагляду працюючі котли осо­бам, які їх обслуговують. Виняток становлять котли, контроль за роботою яких та управління якими здійснюється з диспетчер­ського пульта, В окремо розташованих котельних допускається встановлення закритих витратних баків для рідкого палива об'є­мом не більше 5 м3 (для мазуту) або 1 м3 (для легкого нафтово­го палива).

У приміщеннях котельної забороняється:

22. проводити роботи, не пов'язані з технічним обслугову­ванням та наглядом за обладнанням котельної;

23. допускати сторонніх осіб і доручати їм обслуговування котлів;

24. сушити на котлах спецодяг, взуття, інші горючі матеріали;

25. допускати підтікання рідкого палива або витікання газу з системи паливоподавання;

26. подавати паливо при несправній системі паливоподаван­ня, «згаслих» форсунках або газових пальниках;

27. користуватися витратними баками, які не мають пристро­їв для відведення палива в аварійну ємність (тобто безпе­чне місце) в разі пожежі;,

28. палити в топці при несправних приладах автоматичного регулювання, сигналізації та захисту обладнання;

29. застосовувати відкритий вогонь або курити у приміщен­нях, де встановлена ємність з паливом;

30. використовувати як паливо відходи нафтопродуктів та інші легкозаймисті рідини (далі - ЛЗР) та горючі рідини (далі - ГР), не передбачені технічними умовами на екс­плуатацію котельного обладнання;

31. застосовувати паливопроводи з горючих матеріалів.

Попіл і шлак, що їх вигрібають із топки, слід заливати водою і виносити в місця, спеціально відведені для цього.

Калориферне (повітряне) опалення

Галузь застосування калориферних установок визначається СНиП 2.04.05-91.

Перед початком опалювального сезону калориферні установ­ки слід перевірити і відремонтувати. Експлуатація несправних установок неприпустима.

При експлуатації калориферів слід:

• постійно тримати у справному стані контрольно-вимірювальні прилади;

• зашпарувати негорючими матеріалами виявлені шпарини між калориферами та будівельними конструкціями камер;

• забезпечити відстань між калориферами і конструкціями З горючих матеріалів не менше 1,5 м - за наявності вог­невого або електричного підігрівання і не менш 0,1 м, - коли теплоносіями є вода або пара;

• стежити за тим, щоб транзитні канали, якими подається нагріте в калорифері повітря, не мали отворів, крім при­значений для подавання повітря в приміщення;

• систематично очищати калорифери від забруднення пнев­матичним або гідравлічним способом.

5.3.3. Вентиляція і кондиціювання

Відповідальність за додержання вимог пожежної безпеки при екс­плуатації вентиляційних систем (установок), їх технічний стан і справність покладаються на головного механіка підприємства або Іншу особу, призначену наказом по організації (підприємству).

Вентиляційні установки і системи, що застосовуються на під­приємствах, організаціях, повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм, мати інструкції з експлуатації, що визначають експлуатаційний і протипожежний режим роботи залежно від умов виробництва, строки очищення повітроводів, фільтрів, вогнезатримувальних клапанів та іншого обладнання, а також порядок дій обслуги при виникненні пожежі або аварій, Не допускається робота технологічного обладнання у вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях у разі несправності (відсутності) або при відключених гідрофільтрах, сухих фільтрах, пиловідсмоктувальних, циловловлювальних та ін­ших пристроях систем вентиляції.

Щоб у вентилятори не потрапляли металеві і тверді речови­ни, місцеві відсмоктувачі вентиляційних систем, які видаляють пожежо- та вибухонебезпечні речовини, мають бути обладнані захисними сітками і магнітними вловлювачами.

Забороняється прокладати повітроводи, якими переміщують­ся вибухопожежонебезпечні гази, пари і пил, у підвальних примі­щеннях та каналах під підлогою.

Під час експлуатації побутових кондиціонерів забороняється:

• при встановленні кондиціонера у віконному отворі вико­ристовувати як опорні конструкції горючі елементи конс­трукцій рам замість монтажних кріплень заводського ви­готовлення або інших металевих конструкцій;

• кустарно переробляти кондиціонери з метою зміни їх фу­нкціонального призначення;

• замінювати наявні триполюсні штепсельні роз'єднувачі на двополюсні;

• встановлювати кондиціонери у внутрішніх протипожеж­них перегородках та стінах;:

• встановлювати кондиціонери у вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А і Б.

5.3.4. Каналізація

Речовини, які містять легкозаймисті рідини (далі - ЛЗР) та го­рючі рідини (далі - ГР) і у взаємодії з водою виділяють вибухо- пожежонебезпечні гази (карбід кальцію, негашене вапно тощо), скидати (зливати) у каналізаційну мережу неприпустимо, навіть в аварійних ситуаціях. Каналізація для відведення промислових стоків по всій своїй довжині повинна бути закритою і виготовле­на з негорючого матеріалу.

5.4. Вимоги з утримання пожежної техніки та основних засобів гасіння пожеж

Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного облад­нання, інвентарю, інструментів для господарських, виробничих та інших потреб, не пов'язаних з гасінням пожежі або навчанням протипожежних формувань, забороняється. При аваріях і сти­хійних лихах застосовувати «пожежну техніку можна тільки з дозволу органів державного пожежного нагляду.

Пересувну пожежну техніку (причіпні та переносні мотопом­пи та інше обладнання) слід тримати в опалюваних приміщен­нях або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (бо­ксах) з температурою середовища не нижче 10 °С, які мають осві­тлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для гарантування нормальних і безпечних умов роботи.

Пересувна пожежна техніка постійно повинна перебувати в повній готовності до застосування: бути справною, заправленою пальним, мастильними матеріалами, забезпеченою запасом вогнегасних речовин і повним комплектом придатного до застосу­вання пожежно-технічного озброєння. За кожною одиницею по­жежної техніки слід закріплювати водія (моториста), що прой­шов спеціальну підготовку. На пожежні мотопомпи слід виділи­ти бойову обслугу (зі складу членів ДПД). На підприємстві слід розробити порядок доставки техніки до місця пожежі.

Перед уведенням в експлуатацію (постановкою на бойове чер­гування) пожежні автомобілі, за їх наявності, мотопомпи та при­чепи слід випробувати на відповідність вимогам нормативної документації за участю представників пожежної охорони.

Види, періодичність, зміст і технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пожежних автомобілів, мотопомп і причепів повинні відповідати вимогам, установленим в експлуа­таційній документації на вироби конкретних типів (марок). Пе­ревірка стану агрегатів проводиться перед пуском двигуна, про що слід зробити запис у спеціальному журналі, який зберігається в приміщенні, де встановлена ця техніка.

Виробничі, адміністративні, складські й допоміжні приміщен­ня, технологічні установки, а також відкриті площадки для збе­рігання матеріалів, продукції, обладнання, стоянки автотранспор­тної техніки повинні бути забезпечені первинними засобами га­сіння пожеж: вогнегасниками, пожежним інвентарем (покрива­ла з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тка­нини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та ручним пожежним інструментом (гаки, ломи, сокири тощо).

Місця, де зберігається пожежна техніка та засоби гасіння по­жеж, треба зазначати на вказівних знаках, які слід розміщувати на видних місцях на висоті 2-2,5 м як усередині, так і зовні приміщення. Норми і потреби в первинних засобах пожежогасіння для діючих підприємств визначаються відповідно до додатка 6.

Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у вироб­ничих, складських та інших приміщеннях, будівлях, спорудах і на території підприємств, як правило, слід установлювати спеціа­льні пожежні щити (стенди). На пожежних щитах (стендах) слід розміщувати ті первинні засоби гасіння пожеж, які можуть за­стосовуватись у даному приміщенні, споруді, установці. Пожежні щити (стенди) і засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори за ГОСТ 12.4.026-76. На пожежних щитах (стендах), ящиках для піску і бочках для води слід указувати їх порядкові номери. Порядковий номер пожежного щита (далі - «ПІЦ») позначають після буквеного індексу «ПІЦ». У складі пожежного щита (стенда) пісок можна замінити флюсом, карна­літом, кальцинованою содою, вогнегасним порошком, глиноземом або іншими негорючими та сипкими матеріалами з належними пожежогасними характеристиками.

Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:

• захист вогнегасників від потрапляння прямого сонячного проміння, а також захист знімних комплектуючих від ви­користання сторонніми особами не за призначенням (для щитів і стендів, що встановлюються поза приміщеннями);

• зручність і оперативність зняття (виймання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.

Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях встановлення не повинні створювати перешкод при ева­куації, їх слід установлювати в легкодоступних і видних місцях (коридорах, на входах і виходах з приміщень тощо).

Переносні вогнегасники слід розміщувати:

• на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані не менше 1,2 м від краю дверей при їх відкриванні;

• у пожежних шафах разом з пожежними кранами у спеці­альних тумбах або на пожежних щитах (стендах).

Конструкція або зовнішнє оформлення тумби чи шафи для розміщення вогнегасників повинні бути такими, щоб можна було візуально визначити тип вогнегасника, який зберігається в них.

Навішувати вогнегасники на кронштейни, розміщувати їх у тумбах чи пожежних шафах слід так, щоб можна було прочита­ти маркувальні написи на корпусі.

Придатність заряду пінного вогнегасника треба перевіряти не рідше одного разу на рік, корпус перевіряється на міцність щороку.

Заряджати і перезаряджати вогнегасники всіх типів треба відповідно до інструкції з експлуатації.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

1) пломби на пристроях ручного пуску;

128. облікові (інвентаризаційні) номери за прийнятою на під­приємстві системою нумерації;

129. бирки і маркувальні написи на корпусі, червоний сигналь­ний колір згідно з державним стандартом.

Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами слід перезаряджати або перевіряти і на цей час на завищуваних площах їх слід заміняти відповідною кількістю заряджених вогнегасників. Вогнегасники, встановлені зовні при­міщення або в неопалюваному приміщенні підприємства і не при­значені для експлуатації при температурі нижче 0 °С, на холод­ний період (+5 "С і нижче) слід знімати. Біля місць зберігання вогнегасників вивішуються покажчики «Вогнегасники зберіга­ються тут», а в тих місцях, де були зняті вогнегасники, - табли­чки із зазначенням найближчого пункту, де вони є.

Грубошерсті полотна і повсть розмірами не менше 1x1м рекомендується зберігати в металевих футлярах з кришками, які. періодично (не рідше одного разу на три місяці) слід просушувати й очищувати від пилу. У місцях застосування і зберігання ЛЗР та ГР розміри полотен слід збільшити до 2 х 1,5 м та 2 х 2 м.

У вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А і Б комплектування пожежних щитів ломами, сокирами, відрами та металевими лопатами (совками), які можуть спричиняти іскрін­ня, неприпустиме.

Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об'єктів во­гнегасниками та іншими засобами гасіння пожеж, забезпечення технічного обслуговування, навчання працівників підприємств правил користування вогнегасниками несуть керівники цих під­приємств або орендарі згідно з договором оренди.

Протипожежне водопостачання

У виробничих, складських, адміністративних і допоміжних при­міщеннях підприємств слід передбачити протипожежне водопо­стачання, яке забезпечує пропуск розрахункової кількості води для гасіння пожежі, виходячи з вимог чинних будівельних норм за кожним типом споруди.

Мережі протипожежного водопроводу повинні забезпечувати необхідні за нормами витрату і напір води. При недостатньому напорі на підприємстві слід установлювати насоси, які підвищують тиск у мережі. Відповідальність за технічний стан пожежних гідрантів, установлених на водопровідній мережі, несуть відпо­відні служби (організації, установи), у віданні яких перебувають водопровідні мережі, а на території підприємств - власники або орендарі (згідно з договором оренди). Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщувати їх треба так, щоб забезпечувати зручний забір води пожежними машинами.

Перевірку працездатності пожежних гідрантів здійснюють осо­би, які відповідають за їх технічний стан, не рідше як двічі на рік (навесні та восени). Кришки люків колодязів підземних пожеж­них гідрантів мають бути очищеними від бруду, льоду і снігу, в холодну пору утепленими, а стояки - звільненими від води. Кри­шки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекоменду­ється фарбувати в червоний колір. До пожежних гідрантів та водоймищ слід улаштувати під'їзди з твердим покриттям.

Якщо на території об'єкта або поблизу нього (в радіусі 200 м) розташовані природні або штучні джерела води (ріки, озера, ба­сейни тощо), то до них треба влаштувати під'їзди з майданчика­ми (пірсами) розміром не менше 12 х 12 метрів для забору води пожежниими автомобілями в будь-яку пору року.

Уразі неможливості забору води з пожежного резервуара (водоймища) слід передбачати приймальні «мокрі» колодязі, з'єдна­ні з резервуаром (водоймищем) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним колодязем на сполучному трубопроводі слід розміщувати в окремому колодязі засувку зі штурвалом під кришкою люка.

Відповідальність за підтримання в технічно справному стані водойм, водозабірних пристроїв, під'їздів до них покладається на керівника підприємства.

Місця розташування пожежних гідрантів і водоймищ треба обладнувати світловими або флуоресцентними покажчиками з нанесеними:

22. для пожежного гідранта - буквеним індексом «ПГ», циф­ровими значеннями відстані в метрах від покажчика до' гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в мілімет­рах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева);

23. для пожежної водойми - буквеним індексом «ПВ», циф­ровими значеннями запасу води в кубічних метрах та

кількості пожежних автомобілів, які можна водночас ста­вити на майданчику біля водоймища;

24. для водонапірної башти - позначенням, яке визначає міс­це розташування пристроїв Для забору води пожежною технікою.

Будову внутрішнього протипожежного водопроводу, його по­требу у воді, кількість уводів у корпуси та окремі будівлі, витрату води на внутрішнє гасіння пожеж, кількість струменів від внутрі­шніх пожежних кранів визначають згідно з вимогами чинних будівельних норм.

Внутрішні пожежні крани слід розміщувати в легкодоступ­них місцях, при цьому вони не повинні перешкоджати евакуації людей. Внутрішні пожежні крани треба укомплектувати пожеж­ними рукавами однакового з ними діаметра завдовжки 10-20 м і стволами, а також важелями для полегшення відкривання вен­тиля. Напірний пожежний рукав слід постійно тримати сухим, добре згорненим, приєднаним до крана і ствола і не рідше одного разу на шість місяців знову згортати в інший бік. Пожежні кра­ни слід розміщувати у вбудованих або навісних шафках, які ма­ють отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання. При влаштуванні ша­фок слід враховувати (за потреби) можливість розміщення в них двох вогнегасників.

Спосіб встановлення пожежного крана повинен забезпечува­ти зручність обертання вентиля та приєднання рукава. Напрям осі вихідного отвору патрубка пожежного крана має виключати різкий злам пожежного рукава в місці його приєднання. На дверцятах пожежної шафи слід зазначити: буквений індекс «ПК», порядковий номер крана, номер телефону найближчої пожежної частини. Зовнішнє оформлення дверцят має відповідати вимогам чинних державних стандартів.

Пожежні крани двічі на рік (весною та восени) підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на працездатність з пус­ком води та реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування. Пожежні крани по­винні бути постійно в справному стані, доступні для використан­ня. У неопалюваних приміщеннях у зимовий період воду з внут­рішнього протипожежного водопроводу треба зливати. Біля вну­трішніх пожежних кранів мають бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання засувки або пуску

насоса. З порядком відкривання засувки або пуску насоса слід ознайомити всіх, хто працює в приміщенні. За наявності засувки з електроприводом відкриття її і пуск насоса слід здійснювати дистанційно - від пускових кнопок, які встановлюються біля внутрішніх пожежних кранів.

5.5. Вимоги пожежної безпеки ло дорожніх транспортних засобів

Вимоги до оснащення дорожніх транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння

Технічний стан дорожніх транспортних засобів повинен відпові­дати вимогам стандартів, Правил пожежної безпеки України, Правил дорожнього руху, Правил охорони праці на автотранспо­рті, Правил технічної експлуатації, нормативних актів з охорони навколишнього середовища, інструкцій підприємств-виробників, реєстраційних документів та іншої нормативної документації. Дорожні транспортні засоби повинні оснащуватися вогнегасни­ками відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1128 «Про забезпечення транспортних засобів пер­винними засобами пожежогасіння».

Легкові автомобілі оснащуються одним порошковим вогне­гасником ВП-2, вантажні автомобілі двовісні - одним ВП-2 або вуглекислотним ВВК-5, багатовісні - одним порошковим ВП-5. Приміщення для пасажирів в автобусі оснащується одним повітря­но-пінним вогнегасником ВПП-9 та вуглекислотним ВВК-7.

Автомобілі (автобуси) для перевезення пасажирів у кількості:

44. до 8 - оснащуються вогнегасником порошковим ВП-2;

45. до 30 - оснащуються вогнегасниками порошковими ВП-2 (або ВП-5) та вуглекислотним ВВК-5;

46. понад ЗО, а також дорожні транспортні засоби для вахто­вих бригад - одним порошковим ВП-5 та ВП-2 (або ВП-5 та вуглекислотним ВВК-5).

Автоцистерни для транспортування нафтопродуктів та інші дорожні транспортні засоби для перевезення небезпечних ванта­жів оснащуються двома порошковими вогнегасниками ВП-5 та одним вуглекислотним вогнегасником ВВК-7.

Причіп — автоцистерна для транспортування нафтопродуктів оснащується двома порошковими вогнегасниками ВП-5 та вуг­лекислотним ВВК-7: один перебуває на шасі, два - на цистерні або в кузові з небезпечним вантажем. На великовагових автомобілях-самоскидах повинен бути один вогнегасник ВП-5.

Пересувні ремонтні майстерні та лабораторії, інші дорожні транспортні засоби типу «фургон», що монтуються на автомобі­льних шасі, повинні оснащуватись двома порошковими вогнегас­никами ВП-2 або одним ВП-2 та вуглекислотним ВВК-7.

В усіх автомобілях вогнегасники розміщуються в кабіні без­посередньо біля водія в легкодоступному для нього місці. Вогне­гасники, які розміщують поза кабіною, потрібно захищати від впливу атмосферних опадів, сонячних променів і бруду.

Вогнегасник у легкових автомобілях кріпиться зліва (спере­ду) під сидінням водія або під переднім сидінням для пасажира - таким чином, щоб не виникали перешкоди при регулюванні положення крісла водія і не існувала загроза його травмування. Місцями кріплення вогнегасників у кабіні вантажних автомобі­лів можуть бути задні кути та задня стінка кабіни.

У пасажирських салонах автобуса вогнегасники слід розмі­щувати приблизно на рівні центра вікон або вище в передньому куті салону для забезпечений їх цілості, для можливого контро­лю з боку водія та доступу до них через передні двері. Найбільш зручними місцями для ВП-5 та ВВК-5 в автобусах великого кла­су є стінка кабіни з боку водія або місце під правим переднім кріслом для пасажирів. На автоцистерні вогнегасник може бути розміщений на торцевій передній частині або на лівому її борті, висота кріплення - не більше 1,8 м.

Допускається кріплення вогнегасників в нахиленому або го­ризонтальному положенні корпусу. Індикатор тиску вогнегасни­ка закачувального типу повинен бути добре видним, щоб можна було контролювати тиск без зняття вогнегасника з кронштейна. Допускається короткочасне перебування вогнегасників у воді, коли вантажні автомобілі рухаються вбрід через водоймище. Заборо­няється зберігання вогнегасників у багажнику легкового авто­мобіля, кузові вантажного автомобіля та інших місцях, доступ до яких є складним. Вогнегасниками дорожні транспортні засоби комплектуються переважно на заводах-виробниках.

Конструкція кронштейна вогнегасника повинна бути надійною, щоб виключалася імовірність випадання з нього вогнегасника

під час руху автомобіля, а також при зіткнанні або ударі його об перешкоду. Конструкція кронштейна, який належить до компле­кту вогнегасника, що використовується на автотранспорті, пови­нна бути узгоджена з розробником або виробником автомобілів.

Вимоги пожежної безпеки при експлуатації спеціалізованих дорожніх транспортних засобів

Дорожні транспортні засоби, призначені для перевезення вибухо­вих речовин і виробів, а також легкозаймистих рідин і газів (у цистернах, балонах, бочках, бідонах тощо) обладнуються випуск­ною трубою з виносом її в правий бік перед радіатором. Якщо розміщення двигуну не дозволяє такого переобладнання, то допу­скається вивід випускної труби в правий бік поза зоною кузова або цистерни і зоною паливної комунікації. Випускна труба до­рожніх транспортних засобів для перевезення легкозаймистих рідин і газів обладнується іскрогасниками. Паливні баки дорожньо-транспортних засобів захищаються спереду і ззаду металеви­ми щитками, а знизу - сіткою з вічком 1,0 х 1,0 см.

Відстань від паливного бака до щитків і сітки повинна бути не менше 2,0 см.

Електричне обладнання дорожніх транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі класів 1, 2, 3, 4, 5, повинно відпові­дати таким вимогам:

67. номінальна напруга не повинна перевищувати 24 В. Еле­ктромережі слід захищати від підвищених струмів запобі­жниками заводського виготовлення;

68. електромережі повинні розмикатись пристроями для від­ключення акумулятора від усієї мережі за допомогою дво­полюсних вимикачів або інших приладів, управління якими проводиться з кабіни і ззовні;

69. дорожні транспортні засоби, які перевозять легкозаймисті рідини або гази в нерухомих або знімних цистернах, слід обладнувати пристроєм для відведення статичної напру­ги: під час руху - металевим заземлювальним ланцюгом з дотиком до землі в навантаженому стані на відстані 0,2 м; на зупинці - металевим штирем з тросом (3-5 м).

Автоцистерни для перевезення легкозаймистих рідин мають бути обладнані: буксирним пристроєм, захисним заднім бампе­ром по всій ширині автоцистерни, який повинен виступати від

задньої площини цистерни на 0, 1 м; мікронштейном (або міс­цем) для кріплення інформаційних таблиць. Дорожні транспорт­ні засоби, які перевозять небезпечні вантажі і автоцистерни з небезпечними речовинами, повинні бути позначені інформаційни­ми таблицями системи інформації про небезпеку (прямокутник розміром 0,6 х 0,3 м, праву частину якого завдовжки 0,4 м пофарбовано в оранжевий, а ліву - в білий колір з каймою чорно­го кольору (ширина - 1,5 см) із зазначенням: кодів екстрених заходів (під час пожежі або витоку небезпечного вантажу), знака небезпеки, класу небезпеки і номера небезпечного вантажу.

При перевезенні на дорожньому транспортному засобі декі­лькох видів небезпечних речовин інформаційні таблиці повинні містити інформацію про найбільш вибухопожежонебезпечну ре­човину.

При перевезеннях небезпечних вантажів класів 1, 3, 7, а та­кож легкозаймистих рідин, отруйних газів і сильнодійних отруй­них речовин дорожні транспортні засоби комплектуються: двома знаками «В'їзд заборонено», набором інструменту для дрібного (аварійного) ремонту ДТЗ, двома упорними колодками, а напів­причепи - фіксаторами робочого положення опірних стійок, по­встяним полотном розміром 1,5 х 1,5 м, пісочницею ємністю 20 кг і лопатою, знаком аварійної зупинки або ліхтарем зі склом червоного кольору з миготливим світлом, а при перевезенні спирту етилового - двома ліхтарями зі склом оранжевого кольору з миготливим чи постійним світлом, засобами нейтралізації не­безпечних вантажів, що перевозяться, і засобами індивідуального захисту водія і супровідного персоналу, який супроводжує.

Кузови вантажних дорожніх транспортних засобів при пере­везенні небезпечних вантажів закриваються вогнестійким брезе­нтом, який закріплюється дерев'яними рейками на 0,2 м нижче від верхніх країв бортів.

Кузови-фургони дорожніх транспортних засобів при переве­зенні небезпечних вантажів обладнуються системою вентиляції, стіни в салоні фургона оброблюються вогнестійкими речовинами, електричні лампи для освітлення кузова захищають скляними ковпаками, міцними сітками або решітками, двері фургона облад­нуються надійними засувами.

На обох боках автоцистерни, у якій перевозиться зріджений (скраплений) нафтовий газ, від шва переднього днища до шва

заднього днища має бути нанесена смуга червоного кольору ши­риною 0,2 м нижче від повздовжньої осі ємності. Над смугою наноситься напис чорного кольору «Пропан - вогненебезпечно». На задньому днищі ємності повинен бути зроблений напис «Вог­ненебезпечно».

При перевезеннях інших легкозаймистих рідин з обох боків цистерн уздовж осі слід нанести напис «Вогненебезпечно» - ко­льором, який повинен вирізнятися на фоні цистерни.

З метою попередження нагріву легкозаймистих рідин і газів у цистернах під впливом сонячного проміння зовнішня поверхня ємності повинна бути покрита (пофарбована) емаллю світло-сі­рого кольору.

Для запобігання пожежам на дорожніх транспортних засо­бах забороняється:

18. експлуатувати автомобільні цистерни після закінчення строків періодичного технічного огляду ємності, маномет­рів і свідоцтв про допуск ДТЗ до перевезення небезпечно­го вантажу за наявності механічних пошкоджень газоба­лонної установки або ємності;

19. подавати при несправній системі живлення бензин у кар­бюратор безпосередньо з будь-якої ємності через шланг чи іншим способом;

20. експлуатувати несправні прилади систем живлення;

21. залишати в кабіні та на двигуні забруднені мастилом і паливом обтиральні матеріали (клоччя і т.ін.);

22. допускати скупчення на двигуні та його картері бруду, змішаного з пальним і мастильними матеріалами;

23. застосовувати для знежирення і миття двигуна, вузлів і агрегатів бензин та інші ЛЗР та ГР;

24. користуватися відкритим вогнем при визначенні та усу­ненні несправностей механізмів, розігрівати двигун відкри­тим полум'ям;

25. курити в автомобілі, у якому перевозяться вибухові речо­вини, легкозаймисті рідини, гази і тверді речовини, і розво­дити вогонь ближче 100 м від стоянки дорожнього транс­портного засобу;

26. курити біля автомобіля на відстані не менш 50 метрів.

Вимоги пожежної безпеки при експлуатації газобалонних дорожніх транспортних засобів

З метою виключення проникнення газу в кабіну і кузов, а також в атмосферу газову апаратуру, трубопроводи, вентилі та арматуру слід своєчасно, в установлені строки перевіряти на герметичність. Балони, установлені на газобалонні автомобілі, повинні бути по­фарбовані в червоний колір, мати нанесені на них паспортні дані відповідно до «Правил безпеки, систем газопостачання України» та напис білою фарбою: «Пропан - бутан» або «Метан».

Перед вмиканням запалювання для запуску двигуна або осві­тлювальних приладів після стоянки, перед ремонтом чи регулю­ванням приладів електрообладнання слід провітрити підкапотний простір, упевнитись у відсутності газу і в герметичності газо­вої системи.

На стоянку в закрите приміщення дозволяється ставити га­зобалонні автомобілі тільки з герметичною газовою системою живлення і тільки після відпрацювання газу з магістрального газопроводу та закриття витратних вентилів.

У разі неможливості усунення витоку газу з балонів через вентиль, запобіжний клапан чи з'єднання газобалонний дорож­ній транспортний засіб слід евакуювати в безпечне місце (далі від людей та джерел вогню), де випустити газ у спеціальну єм­ність або атмосферу. Для підігрівання двигунів дорожніх транс­портних засобів, системи живлення, усунення намерзлого льоду і пробок застосовувати тільки гаряче повітря, гарячу воду або пару. Для запобігання пожежам на газобалонному дорожньому транс­портному засобі забороняється:

23. експлуатувати автомобілі з несправною газовою апарату­рою і за наявності витоку газу через нещільність з'єднання;

24. залишати автомобіль на тривалу стоянку із відкритими вентилями;

25. заправляти балони стисненим або скрапленим газом при працюючому двигуні;

26. залишати автомобіль поблизу місць з відкритим вогнем або підносити до автомобіля відкритий вогонь для освіт­лення, паяння тощо;

27. ставити автомобіль, у газовій апаратурі якого є витікання газу, у приміщення і поруч з іншими автомобілями на відкритій стоянці, а також поблизу джерел вогню і місць

перебування людей; чи або основних агрегатів автомобіля за наявності газу в системі живлення;

28. ремонтувати і регулювати апаратуру на працюючому дви­гуні (крім регулювання холостого ходу);

29. заправляти балони стисненим або скрапленим газом при працюючому двигуні.

Вимоги пожежної безпеки при зберіганні дорожніх транспортних засобів

Дорожні транспортні засоби в приміщеннях, під навісами або на спеціальних майданчиках слід розставляти відповідно до вимог будівельних норм і норм технологічного проектування транспо­ртних підприємств. У приміщенні або під навісами відстань між боковими бортами машин і стіною (колоною) повинна бути не меншою 0,8 м.

Для приміщень і майданчиків, де зберігається більше 25 оди­ниць транспорту, слід розробляти спеціальний план розстановки транспортних засобів із зазначенням черговості та порядку ева­куації в разі виникнення пожежі. Цей план має передбачати чер­гування персоналу в нічний час, у вихідні і святкові (неробочі) дні, а також порядок зберігання ключів запалювання, щоб черго­вий міг скористатися ними в разі евакуації транспорту. Місця зберігання транспорту слід забезпечити буксирними тросами і штангами з розрахунку не менш як один трос (штанга) на 10 одиниць техніки.

Над приміщенням, де розташовані гаражі, неприпустиме роз­ташування приміщень з масовим перебуванням людей. Примі­щення для обслуговування автомобілів (за винятком приміщень для миття і прибирання) слід відокремлювати протипожежними стінами (перегородками) від приміщень для зберігання автомобі­лів. У підвальних, підземних гаражах — стоянках забороняється стоянка газобалонних автомобілів, а також автомобілів для пе­ревезення фекальних рідин, сміття, отруйних і паливно-мастиль­них матеріалів. Автомобілі, які перевозять ГЗР і ГР, слід зберіга­ти в одноповерхових приміщеннях II ступеня вогнестійкості, ізо­льованих від інших приміщень стінами 2-го типу.

Автомобілі, які перевозять нафтопродукти, зберігаються як у приміщеннях, так і на відкритих майданчиках, групами із зага­льним об'ємом ємностей для перевезення означених матеріалів

не більше 600 м3, але не більше 50 автомобілів. Відстань між групами автомобілів, які перевозять нафтопродукти, а також до майданчиків для зберігання інших автомобілів повинна бути не меншою за 12 м.

Газобалонні автомобілі можуть зберігатися в багатоповерхо­вих будинках І та II ступенів вогнестійкості з кількістю поверхів не більше семи.

Розміщення в таких будинках автомобілів, які працюють на стисненому природному газі (далі - СПГ), має здійснюватися на верхніх поверхах, вище від автомобілів, які працюють на рідкому паливі або зрідженому нафтовому газі (далі - ЗНГ), а тих, що працюють на ЗНГ, - на нижніх поверхах, нижче автомобілів, які працюють на рідкому паливі і СПГ.

Обладнання (пристосування) для підігріву газобалонних ав­томобілів на майданчиках для їх відкритого зберігання повинно виключати можливість нагрівання газових балонів. На майдан­чиках і в приміщеннях для зберігання автомобілів з двигунами, які працюють на ЗНГ, не допускається наявність підземних (під­вальних) споруд (місць зливу газу) - підвалів, калориферних ка­мер; для відкритих стоянок автомобілів - наявність канав, туне­лів, колодязів.

Автоцистерни, призначені для перевезення ЛЗР і ГР, потрібно розміщувати в приміщеннях одноповерхових будівель, ізольова­них від інших приміщень протипожежними стінами 2-го типу, або на спеціально відведених для цього відкритих майданчиках.

Дорожні транспортні засоби, які працюють на СПГ та ЗНГ, дозволяється ставити на стоянку тільки зі справною газовою апаратурою та обладнанням. Перед постановкою такого автомо­біля на стоянку слід закрити витратний вентиль, відпрацювати газ із системи живлення (до повної зупинки двигуна), після чого перекрити магістральний вентиль, включити подачу бензину і заїхати на стоянку.

Після постановки газобалонного автомобіля на відкриту сто­янку слід, не виключаючи двигун, перекрити витратний вентиль і відпрацювати увесь газ із системи, перекрити магістральний вен­тиль, після чого вимкнути запалювання і відключити «масу». При виявленні витікання газу із балонів на газобалонному авто­мобілі, який поставлений на стоянку, його слід відбуксирувати на пост зливу (випуску) газу. При зберіганні автомобілів на від­критих майданчиках, що працюють на стиснутому природному

газі, підігрів газових комунікацій дозволяється робити тільки за допомогою гарячої води, пари або гарячого повітря.

У приміщеннях, під навісами та на відкритих майданчиках, де зберігається транспорт, не допускається:

• встановлювати дорожні транспортні засоби в кількості, що перевищує норму, порушувати план їх розстановки, зме­ншувати відстань між ними, а також від них до конструк­тивних елементів будівель (споруд);

• захаращувати в'їзні ворота і проїзди;

• проводити будь-які ремонтні роботи;

• тримати дорожні транспортні засоби з відкритими горло­винами паливних баків, а також за наявності витікання пального і мастила;

• заправляти дорожні транспортні засоби пальним і зливати з них пальне (ці роботи слід виконувати на заправно­му пункті);

• зберігати тару з-під пального, а також пальне і мастила, за винятком палива в баках і газу в балонах, вмонтова­них на автомобілях;

• підзаряджати акумулятори безпосередньо на дорожніх транспортних засобах;

• підігрівати двигуни, трубопроводи відкритим вогнем (смо­лоскипами, паяльними лампами та ін.), користуватись від­критими джерелами вогню для освітлення;

• установлювати на загальних стоянках дорожні транспортні засоби для перевезення ЛЗР та ГР, а також горючих газів;

• залишати в дорожніх транспортних засобах промаслені обтиральні матеріали і спецодяг після закінчення роботи;

• залишати автомобілі на стоянці з увімкненим запалюванням;

• ставити на зберігання транспорт з несправною електро­проводкою та з увімкненим вимикачем «маси» (де такий є), з несправною пневматичною гальмовою системою.

Вимоги пожежної безпеки при заправленні дорожніх транспортних засобів на автозаправних пунктах

Автозаправні пункти (далі - АЗП) поділяються на стаціонарні, пересувні (далі - ПАЗП) і контейнерні (далі КАЗП). Відповіда­льність за пожежну безпеку АЗП покладається на їхніх керівни­ків. До роботи на АЗП допускаються тільки особи, які пройшли навчання за програмою пожежно-технічного мінімуму та мають про це відповідні посвідчення.

Протипожежні розриви від АЗП до прилеглих будівель спо­руд, відкритих майданчиків, лісових масивів, а також між будів­лями та обладнанням на території станцій, мають відповідати вимогам будівельних норм. Під'їзди не можна захаращувати, зимою їх потрібно очищати від снігу і льоду.

Територія АЗП має бути спланована так, щоб унеможливлю­вати потрапляння розлитих нафтопродуктів (у том;у числі при аварії) за її межі. Автомобільна техніка, яка чекає черги для заправки, повинна знаходитися при в'їзді на територію АЗП, поза зоною розташування паливних резервуарів і колонок.

Забороняється - як у будинку АЗП, так і на відстані менше 20 м від її території - курити, проводити ремонтні та інші робо­ти, пов'язані з застосуванням відкритого вогню.

На АЗП слід вивісити на видних місцях плакати з переліком обов'язків водія при заправленні автотранспорту, а також інструкції про заходи пожежної безпеки.

Місця заправлення та зливання нафтопродуктів мають бути освітлені вночі. АЗП, як правило, повинні бути оснащені теле­фонним та гучномовним зв'язком. Зливати нафтопродукти в підземні резервуари слід закритим способом (через шланг).

Перед зливанням нафтопродукту з автоцистерни в ємність слід заміряти рівень нафтопродукту в цій ємності. Процес зливання повинні контролювати працівник АЗП і водій автоцистерни.

Під час зливання гнучкий заземлювальний провідник авто­цистерни має бути постійно приєднаний до корпусу автоцистерни і мати на кінці пристрій для приєднання до заземлювального пристрою (струбцину, спеціальний наконечник і т.ін.). Кожна цистерна автопоїзда повинна бути заземлена окремо до повного зливу з неї нафтопродуктів. Кожне технічне обслуговування, ре­монт, перевірку роздавальних колонок слід фіксувати в журналі обліку ремонту обладнання. Кришки оглядових та приймальних колодязів можна відкривати тільки для вимірювання та відбору проб, при зливних операціях і проведенні профілактичних заходів.

У вибухонебезпечних зонах на АЗП треба мати набір інстру­менту із металу, який не утворює іскор.

При заправленні на АЗП слід додержуватися таких правил:

32. мотоцикли і моторолери (за їх наявності) слід подавати до бензоколонок з вимкненими двигунами, пуск і зупинку яких треба здійснювати на відстані не менш 15 м від колонок;

33. автомобілі подавати до бензоколонок своїм ходом з вимкнен­ням у подальшому двигунів до початку процесу заправлення;

34. нафтопродукти слід відпускати безпосередньо в бензоба­ки. Якщо автомобілі направляються в далекий рейс, то дозволяється відпускати бензин (інші нафтопродукти) і в металеві бочки або каністри зі щільними пробками;

35. облиті нафтопродуктами частини автомобілів до пуску дви­гунів водії повинні витерти насухо;

36. випадково пролиті на землю нафтопродукти слід засипа­ти піском, а цей пісок і промаслені обтиральні матеріали зібрати в металеві ящики зі щільними кришками;

37. відстань між автомобілем, який заправляють, і тим, що за ним у черзі на заправлення, повинна становити не менше 3 м;

38. відстань між автомобілями, які стоять у черзі на заправ­лення, - не менш як 1 м, при цьому для кожного дорож­нього транспортного засобу має бути забезпечена можли­вість маневрування та виїзду з території АЗП.

На АЗП забороняється:

39. заправлення транспортних засобів з двигунами, які в цей час працюють;

40. проїзд транспорту територією АЗП з порушенням дорож­ньої розмітки;

41. робота в одязі та взутті, що облиті бензином;

42. заправлення транспортних засобів (крім легкових авто­мобілів), у яких перебувають пасажири;

•. заправлення автомобілів, навантажених небезпечними ва­нтажами (вибухові речовини, СПГ і ЗНГ, ЛЗР і ГР та ін.);

43. в'їзд на територію АЗП і заправлення тракторів, не облад­наних іскрогасниками;

44. під'єднання заземлювальних провідників до пофарбова­них і забруднених частин автоцистерни;

45. використання як заземлювачів трубопроводів з ЛЗР, ГР та горючими газами, а також інших трубопроводів;

46. експлуатація вибухозахисного електрообладнання зі зня­тими деталями оболонки, у тому числі кріпильними, пе­редбаченими конструкцією.

На кожній АЗП слід мати інструкцію про заходи пожежної безпеки для заправника. Перед початком відпуску нафтопродуктів на пересувних автозаправних пунктах (далі - ПАЗП) водій- заправник повинен:

47. забезпечити надійне гальмування автомобіля і причепа на майданчику;

61. надійно заземлити ПАЗП (вертикальний заземлювач при встановленні забивають у землю на глибину 0,5-0,6 м);

62. підготувати до застосування первинні засоби пожежогасіння;

63. надійно зафіксувати дверцята ящиків паливороздаваль­них агрегатів, відкриваючи їх;

• перевірити герметичність трубопроводів і паливороздава­льних агрегатів, за потреби - негайно усунути виниклі несправності.

Використання ПАЗП дозволяється тільки за прямим при­значенням. Контейнерні АЗП застосовуються на підприємствах двох типів:

62. АБП - автозаправний блок-пункт;

63. КАЗП - контейнерний автозаправний пункт, що склада­ється з контейнера зберігання палива і контейнера керу­вання (операторної).

Кожен контейнерний АЗП повинен проходити випробування для підтвердження відповідності вимогам технічних умов не рід­ше одного разу на 3 роки, про що необхідно складати акт.

Контейнерні АЗП треба встановлювати на бетонованих май­данчиках, бетонних плитах, у виняткових випадках - на асфаль­тованих майданчиках, які забезпечують швидке прибирання па­лива при його витіканні.

Майданчики, де встановлюються контейнерні АЗП, слід обго­роджувати негорючою стінкою, яка перешкоджає розтіканню пали­ва в разі аварії. Висота стінки визначається з такого розрахунку, щоб уміщувався обсяг, що дорівнює обсягу ємності з паливом.

Перед роботою автозаправних блок-пунктів (далі - АБП) слід:

64. відчинити двері і зафіксувати їх;

65. провітрити приміщення протягом 15 хв;

66. переконатись у справності електроживлення, заземлення, засобів гасіння пожежі, герметичності трубопроводів і ко­лонки.

Забороняється:

64. зливати паливо з автоцистерни через замірювальний люк;

65. приймати нафтопродукти при нещільностях у з'єднаннях вентилів і трубопроводів, при підтіканні;

66. залишати без нагляду відкритими блок-пункт і контей­нер зберігання.

У паспорті (інструкції) КАЗП слід зазначити номер телефону, прізвище та посаду особи, відповідальної за її безпечну експлуа­тацію. Усі виробничі приміщення, підсобні ділянки і території АЗП, ПАЗП і КАЗП (АБП) слід забезпечити первинними засоба­ми пожежогасіння.

Під час грози зливання-наливання нафтопродуктів, заправ­лення автотранспорту на АЗП забороняється. З метою надійного захисту АЗП від прямих ударів блискавки їх слід обладнати справними блискавковідводами (один раз на рік - влітку - при сухому ґрунті АЗП перевіряються на омічний опір, про що скла­дається акт).

При заправленні автомобіля стисненим природним газом повинні виконуватися такі вимоги:

33. автомобіль поставити на ручне гальмо, вимкнути запа­лення і відключити акумуляторну батарею (масу);

34. заправлення проводити тільки у тому випадку, якщо ба­лони пройшли черговий огляд;

35. не починати заправлення, якщо немає впевненості в гер­метичності з'єднань;

36. не від'єднувати шланги, у яких є газ або які перебувають під тиском;

37. не підтягувати гайки в період наповнення балонів;

38. при випадковій розгерметизації наповнювальних шлангів - негайно перекрити вентилі, щоб уникнути зливу газу із балонів автомобіля;

39. не ударяти металевими предметами по апаратурі і газо­проводах, які перебувають під тиском;

40. перед запуском двигуна перевірити герметичність газової апаратури і арматури, справність роботи контрольно-вимірювальних приладів;

41. при перебоях у роботі двигуна (коли лунають гучні «ви­хлопи») його слід негайно зупинити, а автомобіль відко­тити на 15 м за допомогою інших водіїв та їхніх транс­портних засобів.

При заправленні автомобіля зрідженим нафтовим газом слід виконувати такі вимоги:

42. заздалегідь зупинити двигун, витягнути ключ із замка за­палювання, відключити «масу»;

43. не наповнювати газом балони, які не пройшли чергового огляду, і при виявленні порушень герметичності в газо­проводах і з'єднаннях;

• залишати не менш як 10% вільного об'єму балона для виникнення в ньому парової подушки;

• після завершення заправлення виявлені візуальним огля­дом підтікання газу слід негайно усунути;

• здійснювати перехід з одного виду палива на інший в радіусі менш як 15 м від газонаповнювальної колонки.

При заправленні газом забороняється:

• курити і користуватись відкритим вогнем; випускати газ із балонів автомобіля на території заправ­них пунктів;

• здійснювати заправлення за наявності механічних пошко­джень, корозії, змін форми газової апаратури, балонів, а також при несправностях заправних вентилів;

• виконувати будь-які роботи з ремонту електрообладнання і замінювати стандартні захисники саморобними.

При короткому замиканні в електромережі або несправнос­тях в електрообладнанні заправник повинен негайно вимкнути загальний вимикач і викликати електрослюсаря. При виникнен­ні пожежі заправник зобов'язаний негайно припинити заправ­лення автомобілів, вимкнути загальний рубильник, викликати Телефоном пожежну охорону і розпочати гасіння пожежі наяв­ними засобами.

Вимоги пожежної безпеки при технічному обслуговуванні і ремонті дорожніх транспортних засобів

Виготовлення і капітальний ремонт дорожніх транспортних за­собів, як правило, мають здійснюватися на спеціалізованих заво­дах. Технічне обслуговування і ремонт автомобілів мають прово­дитись у спеціально пристосованих майстернях або пристосова­них для цієї мети гаражах з негорючих матеріалів, у яких примі­щення для зберігання техніки відокремлені від зазначених майс­терень відповідно до вимог будівельних норм. Забороняється тех­нічне обслуговування і ремонт у не пристосованих для цього приміщеннях.

Електрозварювальні і фарбувальні роботи дозволяються тільки в спеціально обладнаних приміщеннях з негорючих матеріалів, забезпечених вогнегасниками і пожежним інвентарем. Зварюва­льні пости слід розташовувати у кабінах із негорючих матеріалів площею не менш як 3 м2 кожна.

Цехи або відділення, де проводиться гаряче обкатування дви­гунів внутрішнього згорання, слід розміщувати в окремих примі­щеннях, збудованих з негорючих матеріалів.

Автомобільну техніку, що надходить на технічне обслугову­вання, поточний ремонт тощо, слід очищати ззовні від бруду і залежно від виду ремонту чи обслуговування вузлів та агрегатів за необхідності зливати паливо і мастила, а також знімати газові балони.

Для миття та знежирювання треба застосовувати негорючі сполуки, пасти, розчинники та емульсії, а також ультразвукові та інші пожежобезпечні установки. Тільки в окремих випадках, коли негорючі суміші не забезпечують потрібної за технологією чисто­ти обробки, допускається застосування відповідних горючих або легкозаймистих рідин. Мити та знежирювати легкозаймистими або горючими рідинами треба в окремих приміщеннях або на відокремлених виробничих ділянках і постах, обладнаних ефек­тивними засобами пожежогасіння та шляхами евакуації, за умо­ви суворого додержання потрібних заходів пожежної безпеки.

На постах відкритого шлангового (ручного) і закритого (ме­ханізованого) миття джерела освітлення, проводки та силові дви­гуни повинні бути герметичні. Електричне управління агрегата­ми мийної установки має бути низьковольтним (12 В). Пости відкритого шлангового (ручного) миття слід розміщувати в зоні, ізольованій від відкритих ліній електропередач і від обладнання під напругою. Підлога в приміщеннях та на ділянках, де миють і знежирюють деталі з застосуванням легкозаймистих і горючих рідин, має бути виконана з негорючих матеріалів, які не утворю­ють іскор при ударі, мати шорстку (рифлену) поверхню. Миття і знежирювання деталей слід проводити тільки при діючій при­пливній та витяжній вентиляції, за умови систематичного очи­щення мийних ванн від бруду. Мийні ванни з гасом та іншими мийними засобами, передбаченими технологією, після закінчення миття треба закрити кришками. Ванни слід обладнати пристро­ями аварійного зливання в підземні резервуари, розміщені поза будівлею.

Нейтралізацію деталей двигунів, які працюють на етиловано­му бензині, дозволяється здійснювати промиванням гасом тільки у спеціально виділених для цієї мети місцях. Використані горю­чі та легкозаймисті мийні речовини забороняється зберігати на постах миття, їх слід тримати в спеціально призначених місцях

у щільно закритій тарі. Не допускається застосування мийних і знежирювальних рідин невідомого складу. Ці матеріали можна використовувати тільки після відповідного аналізу, визначення їх пожежонебезпечних властивостей і розроблення заходів для безпечного їх використання. У місцях миття і знежирювання за допомогою легкозаймистих та горючих рідин неприпустиме про­ведення робіт із застосуванням відкритого вогню та іскроутво­рення (електрозварювання, заточування та ін.). Забороняється застосовувати бензин для миття деталей, протирання автомобі­лів та обладнання. Пролиті горючі та легкозаймисті рідини слід негайно видаляти. Роботи, пов'язанні з миттям і знежирюван­ням деталей, при використанні ЛЗР і ГР можна виконувати на спеціальних майданчиках, на відстані не менше 10 м від виробничих приміщень.

Опалювання виробничих приміщень заводів, майстерень і га­ражів має бути пароповітряним або центральним водяним. Піч­не опалення є неприпустимим.

Забороняється проводити ремонт автомобілів із працюючим двигуном.

При ремонті карбюраторних двигунів вимикається запалю­вання, дизельних - паливоподача.

Забороняється виконувати виробничі операції на обладнанні з несправностями, які можуть призвести до пожеж, а також при відключенні контрольно-вимірювальних приладів, за якими ви­значаються задані режими температур, тиску, концентрації горю­чих газів, пари та інші технічні параметри.

Для зберігання мастильних, лакофарбових, горючих і легко­займистих матеріалів слід передбачати окремі, спеціально облад­нані приміщення. Використані обтиральні матеріали (промасле­не клоччя, ганчір'я та ін.) слід негайно прибирати в металеві ящики з щільними кришками, а після закінчення робочого дня виносити з виробничих приміщень у спеціальна відведені місця.

При обслуговуванні та ремонті автомобілів, якщо це пов'яза­не зі зняттям паливних баків, а також перед ремонтом паливо-проводів, через які може витікати паливо з баків, баки слід повні­стю звільнити від палива. Зливати паливо слід у місцях, де неможливе його загорання. Зберігати злите паливо на постах обслуговування і ремонту забороняється. Зливати відпрацьоване масло треба в металеві бочки або ємності на окремих майданчиках.

Перед ремонтом автомобіля-цистерни для перевезення легко­займистих, горючих, а також вибухонебезпечних вантажів її слід повністю очистити від залишків вантажів, які перевозили, і на­дійно заземлити. Робітник, який очищає або ремонтує всередині цистерну чи резервуар з-під легкозаймистих або горючих рідин, повинен застосовувати інструмент, який не дає іскор при ударі.

Газобалонні автомобілі можуть в'їжджати на пости обслуго­вування і ремонту тільки після переведення їх на роботу на бензині (дизельному паливі).

Переводячи роботу двигуна на бензин, слід перекрити витрат­ні вентилі і повністю відпрацювати газ із системи живлення (до повної зупинки двигуна), після чого перекрити магістральний вентиль і включити подавання бензину.

Перед подаванням газобалонних автомобілів у приміщення для обслуговування та ремонту слід перевірити на спеціальному посту газову систему живлення на герметичність. В'їжджати в приміщення з негерметичною газовою системою живлення забо­роняється. Регулювати системи живлення, запалювання, прила­ди газової системи живлення газобалонних автомобілів, а також ремонтувати та перевіряти газову апаратуру на герметичність дозволяється тільки в добре провітрюваному приміщенні при уві­мкненій вентиляції або на відкритому майданчику.

Перед перевіркою (регулюванням) приладів електрообладнан­ня на газобалонному автомобілі слід щільно закрити всі вентилі, перевірити герметичність газової системи живлення і старанно провітрити підкапотний простір.

При проведенні на газобалонному автомобілі ремонту, пов'я­заного з виконанням зварювальних або фарбувальних робіт (включаючи штучне сушіння), газ із балонів треба випустити або злити на посту зливання газу, а балони слід дегазувати інертним газом».

Забороняється підтягувати нарізні з'єднання і знімати з ав­томобіля деталі газової апаратури та газопроводи під тиском.

При обслуговуванні та ремонті газової апаратури слід бути особливо обережними, не допускати іскроутворення. Ударні на­вантаження при цих роботах забороняються.

У приміщеннях, призначених для обслуговування та ремонту автомобільної техніки, забороняється:

• встановлювати автомобілі в кількостях, що перевищують норму, порушувати спосіб розстановки, зменшувати від­стань між ними та елементами будівлі;

1.18. встановлювати автомобільну техніку з відкритими горло­винами паливних баків,,а також за наявності витікання пального з паливної системи;

1.19. зберігати легкозаймисті і горючі рідини, відпрацьоване ма­сло, кислоти, фарби та ін.;

1.20. заправляти автомобільну техніку паливом;

1.21. зберігати тару з-під легкозаймистих і горючих рідин;

1.22. захаращувати проходи між стелажами і виходи з примі­щень матеріалами, обладнанням, тарою і т.ін.

При газовому зварюванні не допускається потрапляння мас­ла на шланги та пальник. При електрозварювальних роботах слід заземлювати раму й кузов автомобілів. Паяти, зварювати ємності з-під легкозаймистих і горючих рідин (паливні баки, тару, та ін.) слід після їх старанної протипожежної обробки.

Перед зварюванням паливні баки слід промити гарячою во­дою, пропарити парою, знову промити гарячою водою з каустич­ною содою або іншими технічними мийними засобами, просуши­ти гарячим повітрям за режимом, що відповідає затвердженому технологічному процесу, до повного видалення слідів легкозай­мистих і горючих рідин. Зварювати або паяти слід при відкри­тих горловинах і.пробках.

Дозволяється виконувати зварювання, наперед заповнивши ємність гарячою водою або інертним газом, що безперервно пода­ється (азотом, відпрацьованими газами від карбюраторного дви­гуна). Для заповнення ємності (паливних баків) відпрацьовани­ми газами їх слід подавати шлангом, обладнаним іскрогасни­ком. Шланг приєднують до вихлопної труби автомобіля, що пра­цює на малих частотах обертання колінчастого вала.

Зварювання слід виконувати при безперервному подаванні відпрацьованих газів. Для видалення газу зі зварюваної ємності можна використовувати: в паливному баці - зливний отвір; у цистерні - газовідвідну трубку.

При ремонті автомобільної техніки потрібно, щоб робоче місце для паяльних робіт було очищене від горючих матеріалів, а горючі конструкції на відстані менше 5м - надійно захищені металеви­ми екранами від займання. Паяльні лампи слід тримати цілком справними і не рідше одного разу на місяць перевіряти на міц­ність та герметичність із занесенням результатів і дати перевірки у спеціальний журнал. Крім того, не рідше одного разу на рік слід проводити контрольні гідравлічні випробування тиском.

Кожна лампа повинна мати паспорт із зазначенням резуль­татів заводського гідравлічного випробування і припустимого робочого тиску. Лампи забезпечуються дружинними запобіжни­ми клапанами, відрегульованими на заданий тиск, а лампи міст­кістю Злі більше - манометрами.

Заправляти паяльні лампи пальним і розпалювати їх слід у спеціально відведених для цього місцях. При заправленні не допускати розливання пального і Застосування відкритого вог­ню. Щоб не допустити викидання полум'я з паяльної лампи, пальне, яке заправляється в неї, має бути очищене від сторонніх домішок і води.

Щоб не допустити вибуху паяльної лампи, забороняється

1.5.12. застосовувати як пальне для ламп, що працюють на гасі, бензин або суміш бензину з гасом;

1.5.13. підвищувати тиск у резервуарі лампи при накачуванні повітря більше допустимого робочого тиску згідно з пас­портом;

1.5.14. заповнювати лампу гасом більш ніж на 3/4 об'єму її резервуара;

1.5.15. підігрівати пальник рідиною з лампи, накачуваної насосом;

1.5.16. відкручувати повітряний ґвинт і наливну пробку, коли лампа горить або ще не вихолонула;

1.5.17. розбирати і ремонтувати лампу, а також виливати з неї або заправляти її пальним поблизу відкритого вогню чи курити при цьому.

При зварюванні, газорізанні і паянні забороняється ставати до роботи при несправній апаратурі.

Заряджати акумуляторні батареї слід у приміщеннях, ізольо­ваних від інших протипожежними стінками (перешкодами) з входом через тамбур-шлюзи. Виконувати інші роботи в цих при­міщеннях забороняється. Зарядні приміщення слід обладнати припливно-витяжною вентиляцією у вибухобезпечному виконанні. Припливно-витяжна вентиляція повинна включатись як перед початком, так і в кінці зарядження. Відключення вентиляції про­водиться не раніш як через 1,5 год після закінчення робіт. Робота акумуляторного цеху при несправній припливно-витяжній вентиляції є неприпустимою. У приміщенні зарядки акумулятор­них батарей слід передбачити, блокування відключення процесу зарядження, якщо відключається вентиляція.

Для освітлення приміщення зарядки повинні застосовувати­ся лампи розжарювання у вибухозахисному виконанні. Електро­мережа для освітлення повинна виконуватись у захисній кисло­тотривкій чи луготривкій оболонці. Електродвигуни, випрямлювачі, запобіжники, вимикачі, розетки штепсельні повинні бути встановлені в приміщенні, ізольованому від приміщень зарядки акумуляторних батарей, і заземлені.

Акумуляторні батареї, встановлені для зарядки, з'єднують між собою тісно прилеглими пружинами або затискачами для кисло­тних акумуляторних батарей чи пласкими наконечниками для лужних акумуляторних батарей, які мають надійний електрич­ний контакт, що виключає можливість іскроутворення. З'єднува­ти зажими акумуляторних батарей дротом «закручуванням» за­бороняється. Підключення та відключення акумуляторних бата­рей на зарядження проводити тільки при вимкнутому зарядному пристрої. Контроль за ходом зарядження повинен здійснювати­ся за допомогою спеціальних приладів (термометра, навантажу­вальної вилки, ареометра та ін.). Перевіряти акумуляторну бата­рею коротким замиканням забороняється. Зарядження акуму­ляторних батарей повинне проводитися при відкритих пробках. Для нагляду за акумуляторними батареями використовуються переносні лампи у вибухозахисному виконанні.

У зарядному приміщенні забороняється:

2.21. курити і користуватись відкритим вогнем (запаленим сі­рником, цигаркою і т.ін.);

2.22. користуватись електронагрівальними приладами;

2.23. зберігати і заряджати кислотні і лужні акумуляторні ба­тареї в одному приміщенні;

2.24. перебувати стороннім особам;

2.25. користуватись апаратами та інструментами, які можуть дати іскру при ударі;

2.26. зберігати кислоти і луги в кількостях, що перевищують змінну потребу;

2.27. залишати спецодяг, сторонні предмети і горючі матеріали;

2.28. зберігати продукти харчування та вживати їжу.

При ремонті шин роботи з приготування та нанесення гумо­вого клею на склеювані поверхні слід проводити в ізольованому приміщенні з негорючими обгороджувальними конструкціями біля зовнішньої стіни. У приміщенні, де шини промащуються гумо­вим клеєм, забороняється вести роботи з вогнем або такі, що

дають іскри. Інструмент для приготування та нанесення клею має бути виконаний з матеріалу, який унеможливлює іскроутво­рення. Робочі столи повинні бути обшиті гладкими листами з кольорового металу, заземлені і обладнані місцевими відсмоктувачами. У виробничих приміщеннях допускається зберігання бе­нзину і клею в кількостях, що не перевищують змінної потреби, і тільки в закритому посуді, відкриваючи його в міру потреби. Забороняється зберігати бензин, клей та інші легкозаймисті і горючі матеріали поблизу вулканізаційних установок. Електрооб­ладнання установок та арматура електричних світильників повин­ні бути у вибухозахищеному виконанні і заземлені. Приміщення повинно бути обладнане припливно-витяжною вентиляцією.

5.6. Вимоги пожежної безпеки для складського господарства

Матеріальні склали

При зберіганні матеріалів і виробів потрібно враховувати поже- жонебезпечні фізико-хімічні властивості (здатність до окислення, самонагрівання тощо), сумісність, а також ознаки однорідності речовин, що застосовуються для гасіння пожежі. Спільне збері­гання в одній секції з автомобільною гумою інших виробів і матеріалів, незалежно від однорідності застосовуваних для їх га­сіння вогнегасних речовин, не дозволяється. На складах слід до­тримуватися правил сумісного зберігання матеріальних ціннос­тей (ГОСТ 19433-88, ГОСТ 12.1.004-91).

Електрообладнання на складах встановлюється у вибухобезпечному щодо займистості виконанні. Загальний електрорубильник повинен розміщуватися поза складськими приміщеннями в спеціальних шафах або нішах.

Горючі конструкції всередині складських приміщень повинні бути оброблені вогнезахисними речовинами.

Використання електроопалювальних приладів допускається тільки в приміщеннях для обслуговуючого персоналу (обслуги) складів (побутових приміщень), відділених від складських при­міщень протипожежними перегородками та перекриттям.

Матеріали, що зберігаються не на стелажах, слід складати в штабелі. Проти дверних прорізів складу слід залишати проходи шириною, що дорівнює ширині дверей, але не меншою 1 м;

У складських приміщеннях не дозволяється:

2.6.9. зберігати пожежовибухонебезпечні товари (лаки, фарби, роз­чинники), балони з газом та продукцію в аерозольній упа­ковці, не вивісивши на зовнішньому боці воріт (дверей) інформаційні картки, що характеризують пожежну небез­пеку матеріалів, які зберігаються в приміщенні, їх кіль­кість та заходи щодо ліквідації загорання цих матеріалів;

2.6.10. зберігати продукцію на стелажах (навалом) на відстані менше 0,8 м від стін і труб опалення;

2.6.11. в'їзд автотранспорту до складських приміщень без іскро­гасників.

Наприкінці роботи завідувач складу (комірник) повинен обі­йти всі приміщення і, лише впевнившись в їхньому пожежобезпечному стані, вимкнути електронапругу, закрити склад та зро­бити запис у журналі.

Склади легкозаймистих і горючих рідин