Психофізіологія праці вивчає перебіг психічних і фізіологічних процесів при трудовій діяльності людини і вимоги щодо цих про­цесів при різних видах праці. 3 страница

Виявляється, що 45% людей взагалі погано пристосовуються до зміни добових графіків діяльності. В операторів непомітно розвивається стан монотонності: знижуються увага, готовність до дії, зростають апатія і сонливість. Частішають випадки, коли оператор відволікається від роботи на 30-50 с, не помічаючи цього. У результаті він пропускає важливі сигнали і, навіть помі­тивши їх, не реагує потрібним чином через те, що період вхо­дження в нове завдання при монотонності інколи збільшується в 3-4 рази, а точність дій знижується. З'являється і помилкова тривога - реакція на сигнал, якого немає.

Усі ці негативні явища набувають найбільшої вираженості у нічний час або в години природного зниження фізіологічних функцій.

Західноєвропейська асоціація водіїв, вивчивши матеріали чи­сленних соціологічних опитувань водіїв і ознайомившись із ре­зультатами хронобіологічних досліджень, дійшла висновку, що у вечірні години у водіїв не тільки знижується швидкість реакції, виникає сонливість, але й суттєво зменшується гострота зору. У деяких працівників вона падає майже на 70%, насамперед у тих, які носять окуляри. Як вважають експерти, єдина можливість запобігти аварії - їздити вночі утричі повільніше, ніж удень.

Французький хронобіолог Ален Райнберг активно виступає про­ти деяких поїздок на відпочинок на авто вночі. Незважаючи на те, що дороги вночі не завантажені, низька працездатність і низь­кий рівень уваги призводять до тяжких наслідків. Ризик виник­нення дорожньо-транспортних пригод, пов'язаний з людським фактором, найбільш високий уночі і найбільш низький удень. Питання ефективності діяльності в періоди біологічного спаду працездатності (1.00-3.00 години ночі) особливо важливі для тих виробництв, де помилкові дії можуть спричинювати катастрофи.

Профвідбір і профорієнтація

Для безпечної праці важливим є вибір людиною такої професії, яка найкраще відповідала б її психологічним можливостям. У різних галузях виробництва люди часто не можуть оволодіти деякими професіями, хоч успішно опановують інші, технологічно

не менш складні. Один працівник протягом багатьох років жодного разу не був травмований, а інший за цих же умов - декілька разів протягом року. Це пояснюється антропологічни­ми, фізіологічними чи психологічними особливостями, які в окре­мих ситуаціях можуть призводити до виникнення небезпеки. Вони є постійними чи тимчасовими (погіршення слуху і зору, реакції та орієнтації, невміння зосередитися, погана координація рухів, слабка пам'ять тощо). Для безпечної праці, підвищення її ефективності й успішного розподілу кадрів необхідний професій­ний відбір, який базуєтеся на науково обґрунтованих вимогах, що ставляться до працівників різних професій.

До основних чинників підвищення життєдіяльності слід від­нести оздоровчу фізичну культуру, медико-біологічні та психо­логічні засоби.

Стан доріг

Як зазначалося, в більшості випадків (до 70-80%) винуватцями ДТП водії, які порушили правила дорожнього руху. Але вони дуже часто зумовлені поганим станом доріг і несприятливими погодними умовами, які в 50-80% випадків є однією з активних і непрямих причин, а в 15-20% випадків - головною причиною ДТП. Вивчення аварійності на автомобільних шляхах за склад­них погодних умов (закономірності розподілу ДТП за різними порами року; стан поверхні дороги; роль метеорологічних факто­рів у підвищенні аварійності на автомобільних шляхах) показує, що в несприятливі періоди року, за складних погодних умов стан автомобільних доріг і умови руху значно відрізняються від літ­ніх. Отримані закономірності руху транспортних потоків пока­зують, що найбільше значення в забезпеченні безпеки умов руху мають технічний рівень та якість дороги. Тому при проектуванні доріг слід враховувати комплекс організаційних і конструктив­них рішень, що дозволяють забезпечити за будь-яких погодно- кліматичних умов рух автомобілів з високою швидкістю і висо­ким ступенем безпеки. Ця проблема може бути вирішена тільки зусиллями ряду галузей науки і техніки, таких, як дорожнє буді­вництво, автомобілебудування, організація руху, економіка, клі­матологія, інженерна психологія і фізіологія та інші.

Розділ З

Виробнича санітарія і гігієна праці

3.1. Вимоги безпеки на території виробничих і допоміжних приміщень

Вимоги виробничої санітарії обов'язково враховують при проек­туванні виробничих приміщень, процесів і технологічного облад­нання. При цьому зазначається, що в процесі виробництва ма­ють бути відсутні або зведені до мінімуму (нижче допустимих значень):

• виділення в повітря приміщень, атмосферу і стічні води шкідливих або з неприємним запахом речовин, а також виділення теплоти 1 вологості в робочих приміщеннях;

• шум, вібрація, ультразвук, електромагнітні хвилі радіочас­тот, статична електрика та іонізуюче випромінювання.

При розробленні технологічної частини проекту слід перед­бачити:

• заміну шкідливих речовин нешкідливими або менш шкід­ливими, сухих способів переробки пилоподібних матеріа­лів - мокрими;

• заміну в технологічних операціях процесів, пов'язаних з виникненням шуму, вібрації та інших шкідливих факто­рів, процесами або операціями, за яких відсутня або знач­но знижена інтенсивність цих факторів;

• заміну твердого і рідкого палива - газоподібним нагрівання за допомогою полум'я - електричним нагріванням;

• герметизацію і максимальне ущільнення стиків і з'єднань, у технологічному обладнанні і трубопроводах;

• теплову ізоляцію поверхонь обладнання, повітро- і трубо­проводів, що нагріваються;

• комплексну механізацію, автоматизацію і сигналізацію про перебіг окремих процесів і операцій, пов'язаних з можли­вістю шкідливих виділень;

• безперервність процесів виробництва;

• сховище для механічного транспорту, а також застосуван­ня гідро- і пневмотранспорту для транспортування пило- подібних матеріалів;

• очищення технологічних викидів від шкідливих речовин;

• переважне застосування обладнання з технічним паспортом;

• автоматичне блокування технологічного обладнання і санітарно-технічних пристроїв, застосування обладнання з вмонтованими місцевими відсмоктувальними пристроями і світильниками;

• шумоглушіння і амортизацію вібрації;

• раціональну організацію робочих місць і захист їх від впли­ву електромагнітних хвиль радіочастот та іонізуючого ви­промінювання;

• застосування процесів з найменшою кількістю стічних вод.

Територія і місця зберігання автомобілів

Територія підприємства повинна бути огородженою і впорядко­ваною, освітлюватися в нічний час, постійно утримуватися в чис­тоті і порядку. В огородженні території підприємства, де передба­чено 10 і більше постів профілактичного обслуговування та ре­монту або зберігання 50 і більше автомобілів, необхідно передба­чати не менше двох воріт для в'їзду (виїзду). Ворота основного в'їзду на територію підприємства слід розташовувати на відстані, не меншій від найбільшої довжини автомобілів, що експлуату­ються на підприємстві, включаючи автопоїзди, від основного про­їзду вулиці, дороги. Ширину в'їзних воріт на територію підпри­ємства необхідно вибирати за найбільшою шириною автомобілів, що використовуються, плюс 1,5 м, але не менше 4,5 м.

Стулчасті ворота виробничих приміщень повинні відкривати­ся назовні, а для в'їзду на територію підприємства і виїзду з неї усередину. Ворота повинні бути обладнані пристроями, що ви­ключають їх самовільне закриття або відкриття. Виїзд (в'їзд) автомобілів із цокольних або підвальних поверхів будівлі через перший поверх не допускається (дозволяється тільки через зов­нішні ворота). Підйомні ворота повинні бути обладнані уловлювачами (фіксаторами), що забезпечують утримання воріт у піднятому

положенні у випадку обриву тросів або несправності механізму підйому і спуску.

За наявності у виробничих приміщеннях профілактичного об­слуговування і ремонту транспортних засобів конвеєрів, управ­ління зовнішніми воротами, через які передбачається виїзд і в'їзд автомобілів, має бути зблоковане з роботою конвеєрів і управлін­ням тепловими завісами. Повітряні завіси (рис. 3.1) застосову­ють для запобігання надходженню холодного повітря з вулиці через ворота в приміщення. Такі установки можуть подавати холодне або підігріте за допомогою калориферів повітря. Швид­кість повітря у таких установках досягає 10-15 м/с, а потік повітря подається під певним кутом до площини воріт або іншого проходу.

В'їзди у виробничі приміщення не повинні мати порогів і виступів, а в'їзний уклон повинен бути не більше 5°.

Територія підприємства повинна бути обладнана водовідво­дами і водостоками. Люки водостоків та інших підземних споруд повинні бути в закритому положенні.

При виконанні ремонтних, земляних та інших робіт на терито­рії підприємства відкриті люки, траншеї і ями повинні бути ого­роджені. В місцях переходу через траншеї встановлюються перехід­ні містки шириною не менше 1,0 м з перилами висотою 0,9 м.

На території підприємства повинні бути проїзди для руху автомобілів і пішохідні доріжки, що мають тверде покриття. Влі­тку їх необхідно очищати від бруду, а взимку - від снігу і льоду. Ширина проїздів на території підприємства повинна бути не менше

6 м при двосторонньому русі і не менше Зм - при односторон­ньому. Ширина пішохідної доріжки повинна бути не менше 1 м. Для проходження працюючих на територію підприємства пови­нна бути влаштована прохідна. Проходження працюючих через ворота забороняється. В місцях пересічення під'їзних шляхів канавами, траншеями, залізничними коліями тощо повинні вста­новлюватися настили або мости для переїздів.

Для стоянки власного транспорту слід передбачати місце на окремих майданчиках поза межами території підприємства. Рух особистого транспорту по території підприємства забороняється.

Автомобілі та агрегати, що підлягають списанню або ремонту, при зберіганні їх поза приміщеннями повинні розміщуватись на окремих рівних площадках з твердим покриттям. Для попере­дження падіння агрегатів, самовільного руху автомобілів і падін­ня вивішених їх частин необхідно встановлювати спеціальні під­ставки, упори.

Зберігання деталей, вузлів, агрегатів і різного металу у вироб­ничих приміщеннях і на території має бути організовано в окре­мих місцях на стелажах.

Виробничі відходи, сміття, непридатні деталі, вузли і агрегати Повинні своєчасно прибиратися і накопичуватися на спеціально відведених майданчиках.

Небезпечні зони і дільниці на території і у виробничих примі­щеннях, перебування та виконання робіт на яких пов'язане з небезпекою для працюючих, повинні позначатися сигнальними кольорами і знаками безпеки, дорожніми знаками згідно з ГОСТ 12.4.026-76, Правилами дорожнього руху України та чинними галузевими нормативними документами.

На території і у виробничих приміщеннях підприємств забо­роняється:"

15. палити поза межами спеціально відведених для цього місць;

16. користуватися відкритим полум'ям у непередбачених для цього місцях без прийняття відповідних протипожежних заходів;

17. завалювати запасні ворота як зсередини, так і ззовні, під­хід та під'їзд до них завжди повинен бути вільним;

18. безладно розміщувати і зберігати (привалювати, упирати) матеріали, агрегати, запчастини тощо до елементів будин­ків, споруд, устаткування і огородження.

І

Контрольно-технічний пункт (КТБ) повинен мати:

6. приміщення для контролера (механіка) технічного стану транспортних засобів;

7. приміщення (навіс) і оглядові канави або естакади для огляду транспортних засобів.

Ухил при заїзді та з'їзді з контрольно-технічного пункту не повинен перевищувати 5%.

При в'їзді на контрольно-технічний пункт повинні бути вивішені:

8. дорожні знаки: «Проїзд без зупинки заборонено», «Обме­ження максимальної швидкості» - 10 км/год;

9. знак безпеки «Вхід (прохід) через ворота КТП заборонено».

Площадка для перевірки гальм повинна бути рівною, з твер­дим покриттям, без вибоїн і ухилів. Розташування і розміри майданчика повинні виключати наїзд автотранспорту на людей, будівлі тощо.

Паливозаправні пункти та пости випуску і зливу газу, що розташовані на території підприємства, повинні відповідати ви­могам чинних нормативних документів і забезпечувати безпечну заправку автомобілів. Для розміщення роздавальних колонок необхідно передбачати острівці, що мають підвищення над при­леглою проїзною частиною на 0,15-0,20 м. За наявності на паливозаправному пункті декількох роздавальних колонок вони повинні розміщуватися так, щоб забезпечувалися безпечний про­їзд і заправка автомобілів одночасно на всіх колонках. Будівни­цтво та розташування наземних резервуарів для зберігання па­лива на території підприємства забороняється. Планування те­риторії паливозаправного пункту і розташування водоприймаль­них пристроїв повинні виключати попадання стічної води і наф­топродуктів за межі його території. Майданчики для пересувних паливозаправних пунктів повинні розташовуватися не ближче 12 м від виробничих будівель і споруд.

На території підприємства, яке експлуатує автомобілі, що пра­цюють на газовому паливі, потрібно передбачати окремий майда­нчик під навісом із негорючих матеріалів для поста зливу зрід­женого нафтового газу або випуску стиснутого природного газу в акумулюючі ємності з подальшою дегазацією балонів, установле­них на автомобілі, негорючим (інертним) газом.

При сумісній експлуатації на підприємстві автомобілів, що працюють на зрідженому нафтовому газі і стиснутому природному газі, пости випуску і зливу газу можуть розміщуватися на одній площадці за умов роз'єднання їх глухою негорючою перегород­кою, яка перевищує висоту транспортних засобів не менше ніж на 0,5 м. Відстань від майданчика (поста) зливу зрідженого нафто­вого газу або випуску стиснутого природного газу до виробничих, адміністративних і побутових будівель повинна бути не менше 20 м.

Приміщення для зберігання автомобілів не повинні безпосе­редньо з'єднуватися з іншими виробничими і допоміжними при­міщеннями, де постійно знаходяться люди. За необхідності таке сполучення має здійснюватися через тамбур-шлюз. Приміщення для зберігання автомобілів повинні мати безпосередній виїзд че­рез ворота, які відкриваються назовні. Підлога в приміщеннях для зберігання автомобілів повинна мати ухил не менше 1% у бік трапів і лотків.

Автомобілі залежно від габаритних розмірів поділяються на чотири категорії згідно з табл. 3.1.

Приміщення і відкриті майданчики для зберігання транспор­тних засобів уздовж стін і огородження території, де установлю­ються автомобілі, повинні мати колесовідбійні пристрої.

Висота колесовідбійних пристроїв має становити для автомобілів:

I категорії - 0,12 м;

II і III категорії - 0,3 м;

IV категорії - 0,4 м.

Таблиця 3.1. Визначення категорії транспортних засобів залежно від розмірів

Категорія транспортного засобу	Розмір автомобіля, м
довжина	ширина
1 категорія	до 6,0 включно	до 2,1 включно
II категорія	6,0-8,0	2,1-2,5
III категорія	8,0-12,0	2,5-2,8
IV категорія	більше-12,0	більше 2,8

Примітки:

16. Для автомобілів і автобусів з розмірами довжини та ширини, що відрі­зняються від розмірів, наведених у таблиці, категорія визначається найбіль­шим розміром.

17. Категорія автопоїздів визначається габаритними розмірами автомобілів-тягачів.

18. Зчленовані автобуси належать до III. категорії.

Відстань від стіни до краю колесовідбійного пристрою пови­нна бути не менше:

а) при установленні автомобілів паралельно до стіни:

6. категорії - 0,4 м;

7. категорії - 0,5 м; III і IV категорії - 0,7 м;

б) при установленні автомобілів перпендикулярно до стіни: для всіх категорій - на 0,5 м більше від заднього або переднього звисання автомобілів залежно від схеми їх роз­становки.

Майданчики для зберігання транспортних засобів повинні мати тверде, рівне покриття і уклон в поздовжньому напрямку осі автомобіля не більше 1% і поперечному - не більше 4%.

Майданчики і підлога в приміщеннях для зберігання автомо­білів повинні мати розмітку, що виконана незмивною фарбою або іншим способом і визначає місця установлення автомобілів і проїздів. При нанесенні розмітки слід враховувати, що відстань між двома автомобілями, що стоять паралельно, повинна бути достатньою для вільного відчинення дверей кабіни.

Майданчики для зберігання автомобілів, що перевозять от­руйні та інфіковані речовини, фекальні рідини і сміття, повинні розташовуватися на відстані не менше 10 м одна від одної і від майданчиків для зберігання інших автомобілів. Майданчики для зберігання автомобілів, що перевозять паливно-мастильні мате­ріали, повинні розташовуватися на відстані не менше 12 м одна від одної і від майданчиків для зберігання інших автомобілів.

Для полегшення запуску двигуна в холодний період року (при температурі повітря нижче - 15 °С) майданчики для відкри­того зберігання автомобілів повинні бути обладнані засобами для їх підігрівання. Обладнання, яке полегшує запуск двигуна в хо­лодний період року, має забезпечувати безпеку обслуговуючого персоналу і водіїв.

При обладнанні засобами підігрівання майданчиків для збе­рігання автомобілів, що працюють на стиснутому природному і зрідженому нафтовому газі, конструкція підігріваючих пристроїв повинна виключати можливість нагрівання газових балонів.

Для зберігання електронавантазкувачів повинно бути перед­бачене спеціальне приміщення. Зберігання їх у виробничих та допоміжних приміщеннях допускається як виняток, на спеціаль­но відведених місцях і за умови, що електронавантажувачі не будуть захаращувати проїзди.

Виробничі і допоміжні приміщення та споруди необхідно ви­користовувати тільки за їх призначенням, яке передбачене прое­ктом. Використання їх не за прямим призначенням дозволяєть­ся у виняткових випадках за погодженням з територіальними органами державного нагляду. Розташування виробничих і до­поміжних будівель, споруд має відповідати технологічному проце­су обслуговування та ремонту транспортних засобів. На всі буді­влі і споруди повинна бути документація (паспорти, акти, техніч­ні журнали, проекти тощо). і

Підлога в приміщеннях будь-якого призначення повинна бути рівна, з твердим покриттям, непроникна для ґрунтових вод, без виступів і вибоїн. Матеріали, що застосовуються для покриття підлоги, повинні мати гладку і неслизьку поверхню, зручну для очищення, відповідати експлуатаційним вимогам даного примі­щення.

Ззовні при вході у виробничі і допоміжні приміщення пови­нні встановлюватися металеві решітки або інші пристрої для очищення взуття від бруду.

Приміщення для профілактичного обслуговування, діагносту­вання, ремонту і зберігання автомобілів, що працюють на газі, повинні відповідати категоріям, класам і групам, які встановлю­ються згідно з Переліком категорій приміщень і споруд автотра­нспортних і авторемонтних підприємств за вибухопожежною та пожежною небезпечністю і класів вибухонебезпечних та пожежонебезпечних зон за правилами будови електроустановок. При цьому в разі повного випуску газу із однієї секції, яка містить максимальну кількість балонів найбільшої ємності одного авто­мобіля (аварійна ситуація), концентрація газу в приміщенні не повинна перевищувати 2,267 г/м3 вільного об'єму приміщення для стиснутого природного газу і 2,713 г/м3 - для зрідженого нафтового газу.

Якщо розрахункова кількість газу, який надходить, переви­щує зазначені величини, то приміщення необхідно додатково об­ладнати:

7. системою автоматичного контролю повітряного середови­ща, яка оснащена світловою і звуковою сигналізацією;

8. системою аварійної вентиляції і аварійного освітлення у вибухозахисному виконанні.

Приміщення для профілактичного обслуговування та ремонту транспортних засобів повинні забезпечувати безпечне виконання

усіх технологічних операцій. Повітря робочої зони, шум, вібрація, освітлення тощо на робочих місцях виробничих приміщень по­винні відповідати вимогам чинних нормативних актів. При роз­міщенні в спільному виробничому приміщенні дільниць (робочих місць), на яких під час технологічного процесу виділяються шкі­дливі речовини (газ, пил, аерозолі тощо), тепло, створюється шум, такі дільниці повинні розташовуватися в окремих приміщеннях, ізольованих від інших стінами до стелі.

Висота виробничих приміщень постів профілактичного об­слуговування та ремонту автомобілів повинна бути такою, щоб відстань від верху автомобіля, що знаходиться на підйомнику, або від верху піднятого кузова автомобіля-самоскида, який сто­їть на підлозі, до низу конструкцій покриття або перекриття, або до низу частин вантажопідіймального обладнання, що виступа­ють, була не менше 0,2 м. Найменша висота цих приміщень повинна бути не менше 3,0 м.

У приміщеннях фарбувальних, фарбоприготувальних і аку­муляторних дільниць для виконання протикорозійних робіт і ремонту паливної апаратури, а також для ацетиленових генера­торів підлога повинна бути виконана з матеріалів, які не дають іскри при ударі по них.

Для регулювання приладів газової системи живлення безпо­середньо на автомобілі виділяється окреме від інших приміщення.

Дільниці, пости, майданчики для мийки автомобілів повинні мати уклон не менше 2% в бік приймальних колодязів і лотків, розташування яких виключає попадання стічної води (від миття автомобілів) на територію (у приміщення) підприємства. Пости миття автомобілів відокремлюються від інших приміщень (пос­тів) глухими стінками з пароізоляцією і водотривким покриттям.

Міжповерхові отвори у виробничих приміщеннях повинні бути огороджені. Висота перил повинна бути не менше 0,9 м при одному проміжному горизонтальному елементі, низ перил пови­нен мати бортову обшивку висотою від підлоги не менше 0,1 м.

Входи в приміщення для виконання акумуляторних робіт і ремонту паливної апаратури необхідно відокремлювати від ін­ших суміжних приміщень, коридорів і сходових кліток тамбур-шлюзами. Двері цих приміщень повинні відчинятися назовні. Для виконання робіт з кислотними і лужними акумуляторами необхідно передбачати окремі приміщення, в кожному з яких мають бути три поєднані між собою відділення, ізольовані від інших виробництв: перше - для ремонту, друге - для заряджання, третє - для зберігання кислоти (лугу) і приготування електроліту.

Для виконання фарбувальних робіт слід передбачати два при­міщення: перше - для приготування фарби, друге - для постів фарбування і сушіння. Якщо фарбування здійснюється поза фа­рбувальними камерами або в камерах з відкритим отвором, то прорізи воріт у фарбувальне приміщення (із суміжного) повинні бути обладнані тамбур-шлюзом довжиною, що дорівнює половині ширини воріт, збільшеній на 0,2 м.

Приміщення для установки ацетиленового генератора пови­нно бути одноповерховим, ізольованим від інших, мати знімний дах і безпосередній вихід через двері, які відкриваються назовні.

Організація робочих місць у виробничих приміщеннях

Будь-яке робоче місце, відповідним чином укомплектоване необ­хідними інструментами, обладнанням, заготівками тощо має бути раціональним з погляду оптимального використання виробни­чої площі, простору, обладнання і з погляду максимальної проду­ктивності праці за найменших негативних впливів виробничих факторів на організм працюючого.

Необхідна відповідність конструкції виробничого обладнання і організації робочого місця антропометричним і фізіологічним можливостям людини є основною умовою оптимізації взаємовід­носин між людиною і обладнанням робочого місця. Недотриман­ня цієї умови в окремих випадках призводить до виконання роботи в незручній позі, виникнення в організмі людини фізіоло­гічних змін, швидкої втомлюваності.

Основними робочими позами працюючого є пози сидячи і сто­ячи. Проектування будь-якого робочого місця має починатися з проектування робочої пози. При цьому виходять із величини зусиль, ступеня точності і швидкості рухів, характеру виконува­ної роботи, мінімальної витрати енергії, максимальної продукти­вності рухів.

При виборі робочої пози перевагу слід надавати позі стоячи, оскільки підвищується стійкість тіла, знижуються напруженість та навантаження на серцево-судинну систему. При цьому дося­гається більша точність робочих рухів.

Маса вантажу, що піднімається, не повинна перевищувати 5 кг.

Роботу стоячи слід проектувати в тих випадках, коли людина протягом зміни вільно переміщується. Таку позу можна допустити, коли оператор протягом зміни обслуговує металорізальні верста­ти, важкі преси або коли основна робота зводиться до налаго­дження виробничого обладнання тощо.

У позі стоячи людина має максимальні можливості для огля­ду, спостереження і руху, може розвивати більші зусилля. Органи керування при такій позі можуть бути розміщені в ширшій фро­нтальній зоні. Слід зауважити, що при виконанні роботи стоячи підвищується навантаження на м'язи нижніх кінцівок і органи кровообігу та частота пульсу.

Перебуваючи тривалий час в одній позі, людина швидше сто­млюється від постійного статичного навантаження, тому часто робоче місце проектують для виконання роботи одночасно стоячи і сидячи.

Для виконання роботи в зручній позі сидячи або стоячи тех­нологічне обладнання повинно проектуватись з урахуванням ан­тропометричних даних.

Робоче місце для виконання робіт «сидячи» організують при легкій роботі, яка не вимагає вільного переміщення працюючого, а також при роботі середньої важкості у випадках, зумовлених особливостями технологічного процесу. Оптимальне положення тіла працюючого досягається регулюванням висоти робочої по­верхні, сидіння І простору для ніг.

Конструкція робочого місця повинна забезпечити виконання трудових операцій в границях зони досягання як у вертикаль­них (рис. 3.2), так і в горизонтальних (рис. 3.3) площинах.

Частоту виконання операцій беруть «дуже часто» - дві чи більше операцій за 1 хв; «часто» - менше двох операцій за 1 хв, але не менше двох операцій за одну годину; «рідко» - не більше двох операцій за 1 годину. Трудові операції «часто»! «дуже час­то» виконуються в границях зони легкого досягання і оптима­льної зони моторного поля.

Важливе значення має ергономічна оцінка. Раціональність роз­поділу функцій між людиною і машиною визначають на основі технічної документації на машину, технології робіт, спостереження в процесі роботи і порівняння отриманих даних з відповідними критеріями.

При виборі зони досяжності на кожному робочому місці виз­начають оптимальну зону - найзручнішу, в межах якої робота

протягом зміни виконувати­меться без значних напружень м'язів.

Надзвичайно важливим параметром робочого місцям є висота робочої поверхні. Вона впливає на формування робо­чої пози і визначається від­станню від підлоги до горизо­нтальної площини (існуючої або уявної), у якій виконують­ся основні рухи. Висота робо­чої поверхні визначається ха­рактером виконуваної роботи, її складністю і точністю.

Крім цих даних, необхідно раціонально розмістити обла­днання на всій площі робочо­го місця.

У приміщеннях (цехах) ме­ханічної обробки металів нор­ми відстаней між верстатами за фронтом залежно від їх роз­мірів знаходяться в межах від 0,7 до 1,8 м; між тильними сторонами верстатів відповід­но від 0,7 до 1,3 м; при роз­міщенні верстатів один за од­ним - від Х,3 до 1,8 м; при розміщенні фронтом: один пра­цюючий обслуговує один верс­тат) - 2,0 - 2,8 м; один пра­цюючий обслуговує два верста­ти - 1,3 - 1,5 м; відстань між стіною або колоною будівлі і тильною або боковою сторо­ною верстата - від 0,7 до 1,0 м; між стіною або колоною і фронтом верстата - від 1,3 до 1,8 м.

Естетика на робочих місцях і у виробничих приміщеннях

Естетика - наука, що вивчає два різновиди взаємопов'язаних явищ - специфічне ставлення людини до навколишнього світу і її художню діяльність.

Виробнича естетика - наука про закони художньої творчо­сті стосовно середовища, яке оточує людину в умовах виробництва.

У процесі будь-якого виробництва у працюючої людини ви­никають певні відчуття і настрій. Доведено, що на відчуття і настрій, а також на продуктивність праці впливають такі катего­рії, як переконаність у доцільності праці, особиста зацікавленість у виконанні певної роботи, впевненість у безпеці і нешкідливості виробництва, забезпеченість зручними в роботі знаряддями праці, наявність добре облаштованого робочого місця і приємної навко­лишньої обстановки тощо. Зрозуміло, що між зазначеними фак­торами існує органічний зв'язок.

Отже, виробнича естетика ставить до виробництва певні ви­моги, що стосуються культури виробництва, поліпшення техно­логії, механізації і автоматизації важкої праці, створення комфо­ртних умов праці на робочих місцях, зниження до нешкідливого рівня шуму та вібрації, досягнення оптимальної освітленості, за­безпечення чистоти одягу тощо. До виробничої естетики також можна віднести благоустрій території підприємства, справність і зручність розміщення доріг, пішохідних проходів, створення об'­єктів малої архітектури, раціональне фарбування елементів при­міщень та виробничого обладнання тощо.

Відомо, що раціональні форми предметів, якими користується людина в процесі праці, позитивно впливають на її настрій, зни­жують напруженість окремих груп м'язів тощо.