Основні форми трудової діяльності людини. Розумова і фізична праця

Вивчення трудової діяльності і визначення її впливу на організм людини передбачає насамперед характеристику фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження, нервове і емоційне напруження, ритм і темп роботи, її монотонність, обсяг сприймання і переробки інформації, біохімічні й антропометричні дані). Це дає змогу встановити ступінь і характер навантаження організму під час роботи, відповідність робочого місця і засобів праці анатомо-фізіологічним особливостям людини і розв'язати важливі практичні проблеми, такі, як побудова раціональних режимів праці і відпочинку, раціональна організація робочих місць, проведення професійного добору, професійної орієнтації і т.п. У будь-якій трудовій діяльності людини виділяють дві складові: механічну і психічну. Механічна складова визначається м'язовою роботою. Трудові операції складаються з простих м'язових рухів, які регулюються нервовою системою. Коли м'язи працюють, до них посилено припливає кров, приносячи їм поживні речовини й кисень і забираючи продукти розпаду. Цьому сприяє активна робота серця й системи органів дихання. Водночас для роботи цих органів потрібні додаткові затрати енергії.

Психічна складова визначається участю у трудовій діяльності органів чуттів, пам'яті, мислення, емоцій, вольових зусиль.

Частка механічної та психічної складових у різних видах трудової цільності людини неоднакова. Під час фізичної праці переважає м'язова діяльність, під час розумової активізуються процеси мислення. Цей поділ умовний, оскільки жоден з видів праці не обходиться без регулюючої діяльності центральної нервової системи, насамперед великих півкуль головного мозку. Будь-яка праця потребує творчої активності.

Особливості розумової праці широко розповсюджене помилкове уявлення про розумову працю як про легку. Таке уявлення ґрунтується на тому, що при розумовій праці енергетичні затрати значно нижчі, ніж при фізичній. У фізіологічному відношенні головною особливістю розумової праці є те, що при ній мозок виконує функції не тільки координаційні, але й основного працюючого органа. При цьому значно активізуються аналітичні та синтетичні функції центральної нервової системи, ускладнюється прийом і переробка інформації, зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зору, слуху і навантаження на них.

Незважаючи на суттєві фізіологічні відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досигь умовний. З розвитком в науки і техніки межа між ними все більше згладжується.

До розумової трудової діяльності можна віднести: управлінська праця, творча праця наукових працівників, письменників, композиторів, художників, артистів, архітекторів, учителів і викладачів, медичних працівників тощо.

Мала рухливість, вимушена одноманітна поза при розумовій праці послаблюють обмінні процеси, зумовлюють застійні явища у м'язах ніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршують постачання мозку киснем.

Розумовій праці притаманний і найбільший ступінь напруження уваги: при читанні спеціальної літератури це напруження майже удвічі вище, ніж при водінні автомобіля у місті, і в 5-10 разів вище, ніж при виконанні багатьох видів механізованої фізичної праці.

Формальне завершення робочого дня часто не перериває процесу і професійно спрямованої розумової діяльності. Розвивається особливий стан організму - втома, яка може перетворитися на перевтому. При розумовій праці стан перевтоми характеризується відсутністю повного відновлення працездатності до чергового робочого дня, порушенням сну, зниженням опору до несприятливих факторів навколишнього середовища, підвищенням нервово-емоційної збудливості.

Такий стан може призвести до загострення серцево-судинних, бронхо-легеневих, ендокринних і багатьох інших хронічних захворювань, створює сприятливі умови патології (гіпертонічний криз, інфаркт міокарда, гострі порушення мозкового кровообігу і т.ін.).

При розумовій праці стан перевтоми не такою мірою демонстративний, як при фізичній. Люди, які займаються розумовою працею, навіть у стані перевтоми здатні довгий час виконувати свої професійні обов'язки без помітного зниження рівня трудової активності і продуктивності праці.

Фізична праця. Будь-яка праця фізично являє собою упорядковану в часі й просторі систему рухів. Ця система визначається різновидом праці: ручна; з використанням інструменту; з використанням машин; автоматизована. При цьому будь-яка праця складається з елементарних трудових рухів.

Різноманітність робіт вимагає різного напруження функціональних систем організму і виконання їх у різних умовах, зумовлює необхідність їх класифікації, розв'язання ряду важливих практичних завдань - нормування праці та відпочинку.

Класифікація праці за важкістю й напруженістю включає два підходи:

1. Фізіологічна класифікація, яка базується на фізіологічних характеристиках; напруження функцій і втоми;

2. Професіографічна класифікація трудової діяльності, яка ґрунтується на описових характеристиках праці.

Під поняттям важкість праці розуміють напруження функцій, які зумовлені фізичним навантаженням, а напруженість характеризує рівень напруження центральної нервової системи. Різні автори за основу класифікації беруть окремі ознаки, передбачають поділ праці на групи, класи, категорії тощо. Та найпоширенішою є класифікація фізичної праці за певними категоріями, кожна з яких має встановлені межі енергетичних затрат (у джоулях за секунду, кілоджоулях за хвилину, кілокалоріях за хвилину, кілокалоріях за годину і т.ін.).

Залежно від енергетичних затрат існують різноманітні класифікації праці, в основі яких лежать різні градації і принципи.

Так, фізична праця поділяється на легку, середньої важкості і важку (ГОСТ 12.1.005 -88).

До категорії легкої праці відноситься праця, що виконується сидячи, стоячи, або пов'язана з ходінням, але не вимагає систематичного фізичного напруження чи піднімання і перенесення вантажів (основні процеси швейного виробництва, точного приладобудування І машинобудування, поліграфічної промисловості, роботи контролерів, працівників зв'язку і т.ін.). Відрізняють категорії легкої праці:

Іа - енергозатрати до 120 ккал/год;

Iб - енергозатрати 121 - 150 ккал/год.

До категорії середньої важкості праці відноситься праця, що виконується стоячи, пов'язана з постійним ходінням, перенесенням невеликих вантажів - до 10 кг (основні процеси в ткацько-прядильному виробництві, при механічній обробці деревини, в зварювальних цехах тощо). Ця праця поділяється на категорії:

IIа - енергозатрати від 151 до 200 ккал/год;

Пб - енергозатрати від 201 до 250 ккал/год.

До категорії важкої праці відноситься праця, пов'язана з систематичним фізичним напруженням, а також з постійними переміщеннями і перенесеннями значних (вище 10 кг) вантажів (основні процеси ливарного, прокатного, термічного виробництва і т.ін.). Це категорія III - енерговитрати перевищують 250 ккал/год.

За напруженістю праця поділяється на чотири ступені: І - мало напружена; II - помірно напружена; III - напружена; IV - дуже напружена.

Будь-яка трудова діяльність, якщо вона оптимальна для організму за інтенсивністю і тривалістю і здійснюється в сприятливих виробничих умовах, благотворно впливає на організм і сприяє його вдосконаленню.

Людина володіє колосальними резервними можливостями і при оптимальному їх використанні домагається найвищого їх розвитку. Коли ж робота надмірна за тривалістю чи інтенсивністю, то це призводить до розвитку вираженої втоми, зниження працездатності, неповного її відновлення у період відпочинку.