 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Причини занедбання наукового стилю мовлення
|
|
Українська мова, що є невіддільною ознакою самої нації, одним із най-істотніших чинників її самовиявлення i світосприйняття, важливим показником її життєздатності й духовності вздовж століть жила в імперському світі заборон i принижень, її офіційно не визнавали, вважали діалектом російської чи польської мов, дивились як на «хлопську», призначену тільки для домашнього вжитку. Її не допускали у сферу науки, техніки, виробництва, викидали зі школи, армії, спорту – тобто з ycix сфер, важливих для повноцінного життя нації.
Весь період незалежності Української держави українська мова є предметом публічного обговорення i перебуває під пильною увагою мовознавців, письменників або взагалі людей, небайдужих до виражальних можливостей слова або до престижу своєї мови. Українська мова пережила століття прямих заборон i переслідувань та прихованого витіснення її з публічного вжитку. Нині є підстави непокоїтися не тільки про її функціонування як державної мови титульної нації, а й про її долю взагалі.
Витіснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призвело до нехтування її функціональними можливостями, до нерозвиненості окремих стилів, зокрема наукового, до «завмирання багатьох природних форм вираження» [1; с. 4], на зміну яким за умов потужного тиску російської мови приходили форми спотворені, аж до виникнення суржику. Втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють мову унікальності, небезпечно зменшують конкуренто-спроможність української мови в різних сферах мовлення.
Навіть у тих, хто добре володіє українською мовою, виникають труднощі у вживанні тих чи інших слів. Особливо це стосується наукового та офіційно-ділового мовлення. Якщо в інших стилях можна широко використовувати вci засоби мови – від найрізноманітніших лексичних до стилістичних, то науковий та офіційно-діловий обмежені самою специфікою організації текстів, вимогами до них.
Можна назвати багато літературних джерел, у яких розкрито ті чи інші мовні питания [1, 2], проте вони стосуються переважно публіцистичної, художньої та розмовної сфер. Частково функціонування лексичних мовних засобів в офіційно-діловому та науковому стилях розглядають Ярема, Коваль, Гінзбург, а сааме: питания вживання науково-технічних та управлінських термінів залежно від контексту, слова i словосполуки, що описують процеси, українські відповідники до деяких російських термінів, усталених висловів тощо. Особливу тривогу викликає навчальна література. Шкільні підручники поки що видають на належному мовному рівні. Навчальні ж видання вищої школи часто виходять в авторській редакції, без редакторського опрацювання, тому в них можна знайти приклади порушення ycix норм української літературної мови. На жаль, автори навчальної літератури, зосередившись на змісті матеріалу, не зважають на його мовне й технічне оформлення, «забувають», що вимог до навчальних текстів (змістових, мовних i технічних) ще ніхто не скасовував, більше того – у результаті такі видання втрачають своє значення як носії інформації, применшують авторитет науковців.
Тому це дослідження покликане проаналізувати вживання лексичних засобів мови в наукових текстах природничого циклу, виявити випадки відхилення від лексичних норм у таких текстах.
2. 2. Поняття наукового стилю української мови. Основні риси та різновиди
Функціональний стиль – це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір яких зумовлюється змістом, характером i метою висловлювання, а також обставинами, у яких воно відбувається [3; с. 50].
Мова науки чітко відображає рівень науково-технічного прогресу. Вона впливає на розвиток мислення людини, виробляє здатність стандартизувати, узагальнювати явища дійсності й розвивати розумові здібності. Науковий стиль обслуговує сферу науки. Основна функія стилю – повідомлення. Вона полягає у доведенні теорій, обґрунтуванні гіпотез, в оприлюдненні результатів дослідження, класифікації, поясненні явищ, у систематичному викладі певних знань [4; с. 120].
До мови наукової літератури висувають особливо суворі вимоги щодо дотримання норм, що сприяє логізації викладу. На лексичному й фразеологічному рівні можна відзначити наявність великої кількості термінів із різних галузей знання. Оскільки наука оперує не образами, а поняттями, науковий текст насичений абстрактною лексикою. Загальновживані слова використовуються зазвичай в одному зі значень.
Важливою рисою наукової мови є ухил до розгорнених складних речень із розгалуженою системою різних видів підрядності (зокрема, причинових та наслідкових), відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових i дієприслівникових), вставних i вставлених конструкцій. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу. Емоційна й експресивна лексика (здебільшого оцінного характеру) вживається подеколи у текстах суспільно-політичного циклу; фізико-математичним та природничим наукам така лексика не властива [5; с. 9].
Ще одна композиційна особливість наукового стилю – документація тверджень, цитати, посилання тощо.
За типом мовлення наукові тексти є монологічними, вживаються в усній та писемній формі з переважанням останньої.
Залежно від конкретних завдань та реципієнтів інформації, у науковому стилі виділяють декілька різновидів:
-суто (власне) науковий – передає інформацію, призначену для фахівців (спеціалізовані видання для вузьких спеціалістів);
-науково-популярний – наукову інформацію подає у формі, яку можуть сприймати й розуміти нефахівці (журнали типу «Наука i життя», «Наука i релігія» тощо);
-науково-публіцистичний – оформлює наукову інформацію, переважно про досягнення науки й техніки, так, що її легко сприймають широкі верстви населення через засоби масової інформації;
-науково-навчальний – призначений для навчання у різних закладах освіти (підручники, навчальні посібники, словники, довідники);
-виробничо-технічний – обслуговує різні сфери виробництва (технічна документація, інструкції, правила тощо).
Кожен із цих різновидів має свої номінативно-виражальні засоби поряд із засобами, спільними для наукового стилю в цілому.
2.3. Дотримання лексичних норм у навчальній літературі
2.3.1. Поняття мовної норми. Лексичні норми
Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови, що має певні вимоги щодо граматики, лексики, вимови, наголошування. Поняття «літературна мова» тісно пов'язане з поняттям мовної норми.
Норма – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Мовні норми характеризуются системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю; вони найповніше й системно фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках i посібниках з української мови.
Лексика, як відомо, є найменш консервативним елементом мовної системи. Лексичні норми, як i норми взагалі, відзначаються стабільністю, певною консервативністю, однак їм притаманна й значна рухливість. Лексичну норму відображають i утверджують насамперед словники. Але відступи від норм слововживання в мовній практиці досить численні.
Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані русизми, іноді більш або менш пристосовані до української фонетики й морфології. Проте жодних підстав для запозичення таких слів немає, оскільки майже всі вони мають в українській мові лексичні відповідники.
Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови – бути засобом спілкування. Наприклад: «Розвести цi дві oci можливо за рахунок нанесення силового удару по oci власного обертання». Російською слово «можливо» перекладається як «возможно». Насправді ж, речення повинно мати такий вигляд: «Розвести ці дві оci можна за рахунок нанесення силового удару по oci власного обертання». Так само в українській мові слово «доля» має російськомовний відповідник «судьба». У реченні: «Значення кутів, кінетична вісь i вісь фігури дуже малі – одна тисячна доля радіан» –вживаючи слово «доля», автор мав на увазі російське слово «часть», тому правильно було б замінити його, i тоді речення виглядатиме так: «Значення кутів, кінетичн вісь i вісь фігури дуже малі – одна тисячна частки радіан».
2.3.2. Термінологічна лексика та професіоналізми на сторінках навчальних видань
До термінологічної лексики належать yci слова, що об'єднуються у мові під поняттям «термін». Саме терміни є основною лексичною одиницею наукових текстів. Терміном називають спеціальне слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо.
Термін – це слово в особливій функції, i саме у зв'язку з цією функцією термін набуває великої точності значення, «чистоти» (він позбавлений образних, експресивних, суб'єктивно-оцінних відтінків значення).
Терміни створюються засобами власної мови, запозичуються або «кон-струюються» з власних i запозичених складників.
У сучасній навчальній літературі з-поміж відступів від лексичних норм найчастіше зустрічаються русизми, тобто терміни російської мови, відтворені засобами української: «Якщо з матриці видаляються рядки та колонки з номером від k до п, то мінор зветься кутовим (треба стовпці)»; «Приймемо рівень значущості q = 0,05 (треба вважатимемо); Родина з трьох амплітудно-частотних характеристик, які відповідають значенням амплітуди збурення...(треба сім 'я)» та ін.
Часто в такі тексти бездумно переносять російське слово „принимать”, хоча у контексті його можна замінити іншими українськими відповідниками: Таким чином, гіпотеза про однорідність дисперсій приймається, вибірки належать одній генеральній сукупності i, відповідно, відтворюваність результатів дослідів забезпечується (треба підтверджується). «Припустимо, що деякий фактор X, значущість якого потрібно перевірити, може приймати N фіксованих рівнів (треба набувати)».
Трапляються також звичайні орфографічні помилки, наприклад, коли замість диференціальний (пов'язаний з диференціалом) вживають слово диференційний: «В обчислювальній математиці вивчаються чисельні методи розв'язання диференційних рівнянь, які є особливо ефективними у поєднанні з використанням обчислювальної техніки (треба диференціальних рівнянь)», тим паче термінологічні словники подають саме таку форму.
Як і у випадку із загальновживаною лексикою, серед термінів є кальки з російських лексем: «Крупнопнольотні конструкції з монолітного залізобетону можуть бути виконані зі склепінним прикриттям (треба великопрольотні)».
Є також помилки у вживанні термінологічних сполук, наприклад, скальковане словосполучення у реченні «Теорія залишається вірною i за врахування лінійних сил» варто замінити на «Теорія справджується i за врахування лінійних сил». Аналогічно і з реченням «Така гетерогенність тягне за собою певну гомогенність усередині цих верств і груп, яка і дозволяє виділяти ринкові структури споживачів», в якому сполуку можна замінити україномовним словом: «Така гетерогенність зумовлює певну гомогенність усередині цих верств i груп, яка й дозволяє виділяти ринкові структури споживачів». Інколи таким сполученням слів можна «знехтувати», тобто взагалі прибрати його з речення (без втрати змісту), порівняймо: «...Відносний коефіцієнт згасання прийнятий рівним S = 0,12, а коефіцієнт нелінійності S = 0,75» i «...Відносний коефіцієнт згасання S = 0,12, а коефіцієнт нелінійності S = 0,75».
Трапляються навіть випадки, коли терміном замінюють загальновживане слово, що може зумовити хибне сприйняття тексту: «Тоді можна записати всі формули методу прогонки в порядку їx використання». У математиці термін порядок означає зведення до ступеню i отримання конкретного числа, тому в цьому реченні варто вжити інше слово: «Тоді можна записати yci формули методу прогонки у послідовності, в якій їх використовують».
У різних виданнях з однієї тематики можна зустріти piзнi слова-терміни на позначення того самого поняття – терміни-дублети. Вони не порушують вимоги до терміна бути однозначним у межах однієї науки. Дублети, чи абсолютні синоніми, – це здебшьшого терміни, один з яких створений на національній мовній основі, а другий – засвоєний з інтернаціонального фонду: наближення – апроксимація, двочлен – біном, кількісний – квантитативний, якісний – квалітативний, розсіяння – дисперсія, накладання – осциляція, виключення – елімінація, уподібнення – асиміляція.
Професіоналізми – це слова або вислови, властиві мові певної вузької професійної групи людей. Вони виникають у двох випадках: коли та чи інша спеціальність або вид занять не має розвиненої термінології або як розмовні неофіційні замінники наявних у певній галузі термінів. Друга група профе-сіоналізмів особливо поширена й досить активно поповнюється. Це зазвичай загальнозрозумілі й часто загальновживані слова, які, проте, не належать до літературної мови.
Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, установ i організацій, проте у практику писемного спілкування їх краще не вводити.
У реченні «Ширину пішохідних тунелів призначаютъ виходячи з перспективної інтенсивності пішохідних потоків» важко зрозуміти, що треба робити з шириною тунелів, якщо слово «призначають» замінити, то стає зрозуміло, що йдеться про проектування: «Ширину пішохідних тунелів обираютъ виходячи з перспективної інтенсивності пішохідних потоків». Аналогічна ситуація i з речениям «Висоту автотранспортних тунелів визначають за..., товщиною лотка, піщаної підстави й дорожнього одягу», де слово «одяг» замінило термін «покриття».
2.3..3. Синонімія та антонімія у наукових текстах
Українська мова за свою довгу історію виробила надзвичайно розвинену синоніміку, здатну задовольнити найрізноманітніші потреби мовного загалу в тому, щоб найменувати, передавати те чи інше поняття з усіма його найтоншими відтінками й виразити всю гаму пов'язаних iз ним емоційно-експресивних та оцінних нюансів [7; с. 296].
Синоніми – слова однієї частини мови, які є назвою того самого поняття; вони спільні за своїм основним значениям, але відрізняються семантичними відтінками або емоційно-експресивним забарвленням.
Розрізняють семантичні (понятйні, ідеографічні), стилістичні та семантико-стилістичні синоніми. Наявність близьких або тотожних за значениям слів дає можливість вибрати з кожного синонімічного ряду найточніше, найдоречніше слово, що має велике значения для наукового стилю.
Тотожні за значениям синоніми (дублети) становлять невелику групу слів. Найчастіше це паралельні назви в термінології, одна з яких –запозичене слово, інша –українське: координувати – погоджувати, превалювати – переважати, домінувати – панувати, переважати; фіксувати – записувати, запам 'ятовуватщ, локальный – місцевий.
3 ряду слідуючий, наступний, подалъший i далыиий перше слово в українській мові не вживають – це русизм. Слово «наступний» вживається зi словами «день, тижденъ, зупинка» та под., тобто конкретними поняттями i тоді, коли явище, про яке йдеться повторюється («наступним кроком буде виведення формули...» – за контекстом перед цим уводили поняття, потрібні для виведення цієї формули, а третім кроком буде перетворення у ряд Фур'є. Отже, в цьому контексті слово «наступний» доречне. Але перед переліком необхідно вживати слово «такий», що, на жаль, майже не зустрічається у навчальній літературі, яка видається в авторській редакції). Слова «подальший» i «дальший» вживають зі словами «життя, доля, робота», тобто з абстрактними поняттями (Подальший розгляд стосуватиметься…).
Багато сумнівів зазвичай викликає вибір серед слів «тепер, зараз, нині, сьогодні». У наукових текстах автори надають перевагу словам «зараз » i «сьогодні», які вживають у значенні «у наш час, останнім часом». Але таке значения мають слова «тепер, нині», а «зараз» означає, що щось відбувається у момент розмови, цієї миті, секунди, хвилини.
Одним iз обов'язкових елементів навчального видання є запитання для самоконтролю, які найчастіше у сучасних виданнях називають питаннями, а це слово має дещо інше значення –проблема, тема.
Синоніми служать не лише для найточнішого висловлювання думки; вони допомагають також знайти найдоречніший cпосi6 висловлення.
Антоніми – слова однієї частини мови, що мають протилежне значення [9; с. 132]. Антонімія найповніше i найвиразніше виявляється у лексиці як спосіб наочного зіставлення, порівняння контрастних понять: «3i збільшенням впливу числа Re зменшуєтъся вплив числа Gr – число Грасгофа "вироджується"».
У науковому стилі за допомогою антонімів протиставляють одні поняття іншим: відняти i додати, помножити й поділити, додатні й від’ємні. На позначення того, що відбувається з температурою, можна зустріти такі слова, як зростає i спадає, збілъшуєтъся i зменшуетъся, хоча насправді температура може лише підвищуватися i знижуватися; це саме стосується частоти. А от напруга може зростати i спадати, навантаження (в енергетиці) –збільшуватися i зменшуватися, потужність – підвищуватися й знижуватися. Інколи у наукових текстах можна побачити «змішування» антонімічних пар, коли потужність підвищується i падає, а температура збільшується i знижується.
2.3.4. Паронімія у наукових виданнях
Серед слів нашої мови є досить багато таких, які мають однаковий корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, наявністю постфікса тощо. Це пароніми – слова (фразеологічні одиниці й синтаксичні конструкції), що за повної або часткової семантичної відмінності подібні за формою. Унаслідок цього вони можуть неправильно тлумачитися. Наприклад, слова «зумовити» й «обумовити» за звучаниям різняться мало (лише префіксами), проте у реченні вони можуть чітко розмежовуватись за значениями: зумовлювати – бути причиною чогось (створювати передумови для виникнення чогось); обумовлювати – обмежувати певною умовою.
Семантичні зв'язки між паронімами бувають різні – синонімічні й антонімічні, іноді пароніми можуть бути близькими за своїм значенням або перебувати у складі однієї тематичної групи лексики, належати до однієї сфери діяльності [10, с. 58].
Найчастіше в наукових текстах трапляються такі пароніми: виключно –лише, тільки («цей багаточлен належить виключно аргументу...») // винятково – дуже, особливо, надзвичайно (це питания має винятково важливе значения); призводити – має негативний підтекст // приводити – передає нейтральну дію; мимохітъ // мимохідь; важкий // тяжкий, керуючий // керівний // керований; ефектно // ефективно; формувати // формулювати; зв'язати // пов 'язати; пальне // паливо; познайомити // ознайомити та ін.
Наприклад, слово «напрямок» використовують для позначення фізичного руху від одного об'екта до іншого, а слово «напрям» означає вид діяльності, шлях розвитку чогось, спрямованість думок, інтересів, суспільну, літературну, наукову школу тощо.
Найчастше, особливо у навчальній літературі з математики, замість слова «вигляд» вживають слово «вид»: «рівняння набуде виду»; «зведемо функіцію до виду» тощо. У подібних словосполученнях треба вживати слово «вигляд», оскільки йдеться про зовнішні зміни в математичних виразах – про спрощення, ускладнення формул, різноманітні перетворення. Проте помилки трапляються i в інших контекстах, наприклад: «У процесі математичного моделювання розглядають заготовку з контуром довільного виду» (треба – вигляду).
2.3.5. Росіянізми та кальки російських лексем у науковому стилі
Росіянізми – одна з поширених вад науково-навчальних текстів.
Серед загальновживаних найчастіше зустрічаються: любий (будь-який), із-за (через), получається (виходить).
Терміни-росіянізми також не винятки у навчальній літературі, наприклад, у таких речениях: Вертикальний тигельний висічний прес призначений для висікання запечатаних паперових або картонних листів (треба задрукованих); У вертикальних тигельних висічних пресах листи вирубуютъся поодинці (треба висікаютъся); Листи розділяються у звичайному плоскостапельному самонакладі i транспортуються в зону висічки за допомогою ланцюга із захватами (треба висікання i захоплювачами); Для останньої зони, яку видно з точки Р, QP становиться дотичною до хвильового фронту (треба стає); Форма поверхні ролика оста ється незмінною на протязі значного часу... (треба залишаєтъся i протягом).
Кальки російських лексем, як виявилося, часто вживаються не лише в усній формі наукового стилю, а також i в писемній. Найуживанішими є багаточиселъні й малочиселъні (треба численні й нечисленні), всезагалъний (треба загальний), cniвnaдamu (треба збігатися), cniвставляти (треба зіставляти), слідуючий (треба наступний). Наприклад, у реченні: «Розмістимо перпендикулярно відрізку SP непрозорий екран з круглим отвором, центр якого с півпадає з точкою О» (звичайно, треба збігається).
Існування зазначених слів в україській мові теоретично можливе, відповідні словотворчі моделі є: багатогалузевий, моловідомий, всеосяжний, співіснувати тощо. Але при творенні традиційно вживаних слів «численний – нечисленний, зіставляти, збігатися» тощо українська мова виразно виявила риси своєї індивідуальності, тому вживання замість них зазначених кальок «є не що інше, як недостатнє опанування лексичних норм, руйнування того, що давно склалося» [5; с. 28].
2.3.6. Сталі словосполучення наукового стилю
Стійке сполучення двох i більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула i зазвичай являє собою семантичну цілість, називають фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами i становлять частину її лексики.
3-поміж усього багатства фразеологічних одиниць у науковому стилі використовують тільки фразеологічні сполучення, у яких цілісне значення вмотивоване прямим значенням компонента.
Найчастіше у наукових текстах вживають такі сталі вирази: абсолютна більшість, акцентувати увагу, поза сумнівом, без винятку, незліченна кількість, з огляду на те, що, через те що, у цьому випадку, значною мірою, у крайньому разі, у загальних рисах, в окремих випадках, на відміну від, на підтвердження, у ряді випадків, у зв'язку з тим, що, унаслідок того, що, відігравати роль, із сказаного випливає, мати на меті, є всі підстави думати, виключити можливість похибки, як зазначено вище, незаперечний факт, неодмінна умова тощо.
У навчальній літературі такі словосполучення часто калькуються з російської мови: Третя складова, перпендикулярна площині прецесії, в силу незмінності кута ς дорівнює нулю (треба через незмінність) [11].
Сталі словосполучення переважно являють собою поєднання слів з цілісним змістом, який виникає з послаблених прямих лексичних значень i синтаксичних відношень їх компонентів.
Як приклад розглянемо такі речення: «Якщо умова (2.1) виконується, то гіпотеза про відповідність вибіркового i генерального середніх підтверджується, а експериментально отримане значения величини х відповідає стандартному, інакше не відповідає» (тут краще вжити в іншому разі); «У системах мають місце різноманітні робочі процеси, наприклад, коливальні процеси, гідродинамічні процеси, процеси на границях (поверхнях) поділу» (краще вжити відбуваються); «Під час математичного моделювання процесів та систем механіки великі трудноші виникають з розробленням моделі робочих процесів, які мають місце у машинах різного виду» (краще вжити слово протікаютъ); «Складні робочі процеси мають місце в рідких та газоподібних середовищах», «Це співвідношення ма є місце для поверхонь, оброблених на обох верстатах» (це речениях варто подати у вигляді «Складні робочі процеси характерні для рідких та газоподібних середовищ» i «Це співвідношення характерне для поверхонь, оброблених на обох верстатах»); «Вісь фігури обертається по косинусу навколо осі (яка у власну чергу обертається у просторі сумісно з кінетичними осями) з постійною кутовою швидкістю» (треба у свою чергу).
2.3.7. Мовні кліше та штампи
У мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях повторюються без змін як усталена словесна формула. Від фразеологізмів вони відрізняються тим, що їх компоненти зберігають пряме лексичне значення i їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення.
Кліше – це звичайний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах i контекстах для тотожного позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.
У навчальній літературі кліше дозволяє уніфікувати виклад та позбутися зайвої емоційності, зекономити енергію сприймання. Найчастіше зустрічаються такі кліше: згідно з, відповідно до, з метою, у цілому, наголосити на, нагальна потреба, за винятком, за рахунок, стикатися з та ін.
Мовні штампи – це готові форми, які використовуються без огляду на те, наскільки повно й точно вони відображають думку. Зовні вони подібні до звичайних повнокровних виразів i словосполучень. Між штампами i фразеологічними сполученнями багато спільного. Це насамперед стосується семантичної структури. Проте якщо фразеологізм конденсує поширену думку, цілий контекст до декількох слів, то штамп не може цього зробити, він прикриває брак думки. Крім того, фразеологізм, увібравши в себе зміст твору, «стає підвалиною для дальшого нагромадження знань, для пізнання ще не пізнаного» [12]. Штамп – це вираз без значения, без смислової структури, а раз так, то він не може бути й засобом вираження, й засобом утвердження думки.
Появу мовних штампів у практиці мовлення можна пояснити прагненням «заощадити енергію». Тільки це заощадження стосується не читача, а автора. Штамп починає служити ширмою небажання або невміння мислити, добирати найвлучніше слово для вираження думки.
Може видатися, що в текстах наукового стилю, на відміну від інших – художнього, публіцистичного, розмовного, – мовні штампи якраз i потрібні, що завдяки ним стане більш уніфікованим виклад матеріалу, а читач не витрачатиме часу на «зайве» осмислення повідомлення. Насправді вони тільки замінюють слова, які несуть справжнє смислове навантаження, «розмивають» думку i відволікають увагу від cуті висловлювання.
Наприклад, складні для сприйняття, «розмиті» такі речения: «Порядок точності можна підвищити шляхом ускладнення різницевої схеми», «Є декілька шляхів побудови чиселъних методів розв'язання задачі Коші з більш високою точністю», «Якщо в дослідженні берутъ участь якісні фактори, то такі задачі віносять до класу «якість – властивості», якщо лише технологічні, – до класу «технолопгія– властивості», «Розглянутий у п. 2.2 підхід до визначення значущих i незначущих факторів можна застосовувати навіть при повній відcymнocmi експериментальних результатів у дослідника», «Якщо точні експериментальні дані відcymні, то перевірка адекватності здійснюється шляхом статистичного аналізу наближених експериментальних даних... Якщо адекватність моделі не підтверджується, то здійснюється уточнення напрямку i стратегії моделювання та проводиться доопрацювання моделі відносно вищевказаних етапів». Часто такі штампи дослівно перекладають з російської мови, в якій вони останнім часом стали нормою. Українською ці речения краще сприйматимуться у такій формі: «Порядок точності можна підвищити, ускладнюючи різницеву схему», «Є декілька способів побудови числових методів розв'язання задачі Коші з більш високою точністю», «Якщо дослідження відбувається із залученням якості факторів, то такі задачі відносять до класу «якість – властивості», якщо лише технологічні, – до класу «технологія-властивості», «Розглянутий у п. 2.2 підхід до визначення значущих i незначущих факторів можна застосовувати навіть тоді, коли у дослідника зовсім немає експериментальних результатів», «Якщо точних експериментальних даних немає, тоадекватністъ перевіряють статистичним аналізом наближених експериментальних даних... Якщо адекватність моделі не підтверджується, то уточнюютъ напрями i стратегії моделювання та доопрацъовуютъ моделі відповідно до визначених етапів».
2.3.8. Проблеми слововживання у науково-методичній літературі
Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови – бути засобом спілкування. Приміром, слово «відтак» віднедавна стали використовувати у значенні отже, таким чином; справжнє значения слова – потім, після того. Слово «відноситься» означає в українській мові «перебувати в певній відповідності з чим-небудь». Інколи в наукових текстах його замінюють на ставиться, вважаючи, що воно звучить більш по-українському, хоча останнє означає «виявляти свої почуття до когось або чогось».
У реченні «Розвести ці дві oci можливо за рахунок нанесення силового удару по oci власного обертання» слово «можливо» вжите у невластивому для нього значенні. Прикметником «можливий» допустимо замінити словом «можна», яке й буде доречним у цьому контексті, а от прислівник «можливо» вживається тільки для вираження припущення чого-небудь. Аналогічно i з речениям «Глибокий друк – старий спосіб друку, відомий з XV століття, коли вперше стали виготовляти відбитки з гравірованих міцних пластин», в якому слово «старий» варто замінити на «давній», яке вживають якраз для позначення подій, які давно минули або існують багато часу, давно відомі.
ВИСНОВКИ
У результаті дослідження особливостей функціонування лексичних засобів української мови у навчальній літературі природничого циклу, а саме: навчальних посібників з математики, енергетики, фізики, машинобудування – можна зробити такі висновки.
У сучасних навчальних виданнях, які виходять в авторській редакії, спостерігаються відступи від лексичних норм. Найбільша кількість таких помилок припадає на невмотивовані росіянізми: немає жодних підстав пере-кручувати слова російської мови, якщо в українській є відповідники з тим самим обсягом значень; кальок російських лексем набагато менше, оскільки кількість досліджуваних мовних одиниць обмежена тематикою аналізованих наукових текстів.
Багато помилок у вживанні сталих словосполучень. Зазвичай вони калькуються з російської мови, хоча мають українські відповідники.
Термінологічна лексика аналізованих видань потребує подальших ґрунтовних досліджень. Серед термінів також багато росіянізмів i калькованих слів, чимало граматичних помилок у написанні термінолгічної лексики. На сьогодні можна зазначити, що наявних галузевих словників недостатньо для нормального розвитку й функціонування наукового стилю української мови, багато галузей науки, техніки та виробництва не мають стандартів (наприклад, целюлозна промисловість), а стандарти, які були введені в 90-х pp. XX ст., потребують доопрацювання відповідно до граматичних i лексичних норм української літературної мови.
Погіршують виклад матеріалу в навчальній літературі професіоналізми, які доречніше було б уживати в усному мовленні фахівців. Вони зазвичай замінюють відповідні терміни.
Мовні кліше певною мірою уніфікують виклад, дозволяють зосередити увагу читачів на змісті навчального матеріалу – отже, їх вживання доречне. А от мовні штампи, навпаки, «розмивають» текст, відволікають увагу від змісту, оскільки не несуть ніякого смислового навантаження. Через надмірне вживання штампів знижується інформаційна цінність видання, оскільки читач мусить сам здогадуватися, про що насправді йдеться у книжці.
Синоніми та антоніми зазвичай не викликають труднощів у вживанні. Дуже рідко така лексика порушує стилістичні вимоги до наукового стилю, наприклад, вочевидъ замість очевидно. 3 паронімами справа гірша, такі слова часто вживають одне замість одного.
Отже, з одного боку, автори навчальної літератури не завжди можуть знайти в україномовних словниках, довідниках i стандартах потрібне слово, а з другого боку, можна говорити про їхню інертність у пошуках такої лексеми, оскільки, як показало дослідження, справжні труднощі викликають пошуки невеликої кількості слів.
Матеріали зі сторінок видань зібрала Мурашова І.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Пономарів О. Д. – Стилітика сучасної української мови: підруч. /
О. Д. Пономарів. – Вид. 2-ге, стереотипне. – К.: Либідь, 1993. – 248 с.
2. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо / Уклад. Я. Б. Тимошенко. – К.: Либідь, 1991. – 256 с.
3. Ющук I. П. Українська мова / I. П. Ющук. – К.: Либідь, 2004. – 640 с.
4. Пентилюк М. I. Культура мови i стилістика: пробний підруч. для гімназій гуманіт. профілю / М. I. Пентилюк. – К.: Вежа, 1994. – 240 с.
5. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: підруч. /
О. Д. Пономарів. Вид. 2-ге, стереотипне. – К.: Либідь, 1993. – 248 с.
6. Радишевська М. Новий довідник: Українська мова та література / М. Радишевська, В. Михайлюта, Т. Корольова та ін. – К.: ТОВ «Казка», 2007. – 864 с.
7. Зубков М. Г. Україська мова: універсальний довідник / М. Г. Зубков. – X.: ВД «Школа», 2004. – 496 с.
8. Середа Л. П. та ін. На допомогу авторам навчальної літератури / Л. П. Середа, В. С. Павленко. – К.: Вища шк., 2001. – 78 с.
10. Шевченко Л. Ю. та ін. Сучасна українська мова: довідник /
Л. Ю. Шевченко, В. В. Різун, Ю. В.Лисенко; за ред. О. Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.
11. Сучасна українська літературна мова. Лексика i фразеологія / за заг. ред. акад. I. К. Білодіда. – К.: Наук. думка, 1973. – 438 с.
12. Головащук С. I. Російсько-український словник сталих словосполучень / С. I. Головащук. – К.: Наук. думка, 2001. – 640 с.
13. Іванченко Р. Г. Літературне редагування: навч. посіб. для студ. спец.
«Журналістика» / Р. Г. Іванченко. – К.: Книжкова палата УРСР, 1970. – 366 с.
14. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. i
допов.) / Уклад. i голов. ред. В. Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. –
1728 с.
15. Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / В. В. Гейченко, В. М. Завірюхіна, О. О. Зеленюк та ін. – К.: Наук. думка, 1998. – 892 с.
16. Орфографічний словник наукових i технічних термінів /
В. В. Карачун. – К.: Криниця, 1999. – 528 с.
17. Російсько-український словник / I. О. Анніна, Г. Н. Горюшина,
I. С. Гнатюк та ін.; за ред. В. В. Жайворонка. – К.: Абрис, 2002. – 1424 с.
18. Словник синонімів української мови. В 2 т. / А. А. Бурячок,
Г. М. Гнатюк, С. I. Головащук та ін. – К.: Наук. думка, 2006.
19. Войналович О. Російсько-український словник наукової i технічноі мови (термінологія процесових понять) / О. Войналович, В. Моргунюк. – К.: Вирій, Сталкер, 1997. – 256 с.
20 Словник-довідник з теорії механізмів i машин / Уклад.:
I. П. Білокур, М. Ф. Воронкін, С. М. Бабенко та ін. – К.: НАУ, 2005. – 180 с.
21. Д'яков А. С. Основи термінотворення: Семантичні та
соціолінгвістичні аспекти / А. С. Д'яков, Т. Р. Кияк, 3. Б. Куделько. – К.: Вид.
дім «Академія», 2000. – 280 с.
Завдання для самостійної роботи
Дата публикования: 2015-01-04; Прочитано: 1889 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
