Стильовий розподіл лексики як спосіб оформлення авторського задуму

Пишучи для дитячої аудиторії, письменник має врахувати реальний запас (активний і пасивний) слів дітей та поріг розуміння ними нових понять. Важливо й те, що малюки ще не входять у всі сфери спілкування дорослих. Для них звичне побутове й естетично-образне спілкування. Отже, реалією дитячої мови є розмовно-побутове мовлення (стиль), котре позначене на окремих територіях місцевим колоритом (діалектом), і художній стиль, котрим діти користуються у вигляді запам’ятовуваних віршів, скоромовок, переказуваних казок, а крім того, що особливо цікаво, у вигляді цитованих, перефразованих, а подекуди й стилізованих фрагментів творів у грі й навіть побутових ситуаціях.

Для того, щоб у дитини не складалося враження неприродності мовлення героїв твору, мовні рівні мають бути максимально наближеними до тих рівнів, якими володіють діти того чи іншого віку. Проте тут варто пам’ятати про норми літературної мови, не допускати зловживання діалектизмами, жаргонізмами, рідковживаними та іншомовними словами, не використовувати «псевдодитячу мову».

Наочність фактичного матеріалу повинна бути такою, щоб осмислення змісту при читанні проходило на оптимальному рівні. Читач повинен уявити предмет, явище, процес максимально точно, відповідно до задуму автора. Будь-який літературний твір повинен бути доступний читачеві. Доступність фактичного матеріалу у творах для дітей залежить від ступеня їх новизни, точності, доречності, яскравості, виразності, наочності. Мова дитячої книги повинна поєднувати у собі лаконічність, логічну стрункість з багатством, емоційністю викладу твору, «створювати систему уявлень та образів, апелювати не лише до логічного, а й до емоційного аспекту дитячого сприйняття, розвивати асоціативне мислення» [12; с. 132].

У журналі «Барвінок» стильовий розподіл лексики такий: художній стиль, розмовний, науковий.

Художній стиль наявний у подовжуваному фентезі від Галини Малик.

Розмовна лексика, зважаючи на вік читача, пронизує увесь випуск видання. Використання розмовно-літературної лексики допускається. Наприклад:

· «Вештається ледащо» [2. – № 5. – с. 12];

· «Дрімає соня» [2. – № 7. – с. 23];

· «всівся пан» [2. – № 8. – с. 14].

Найчастіше розмовно-літературна лексика сконцентрована в рубриках порад та розважальних.

Розмовно-просторічна лексика трапляється така:

· «цмокнув у щічку» [2. – № 7. – с. 13];

· «справжній гульвіса» [2. – № 9. – с. 12];

· «такий добряк» [2. – № 11. – с. 9].

Міститься багато діалектизмів на сторінках газети:

· «вуйко» [2. – № 1. – с. 7];

· «кумина» [2. – № 8. – с. 20];

· «пудити» [2. – № 9. – с. 17];

· «пріч» [2. – № 10. – с. 8].

У журналі має місце наукова лексика. Її вводять із метою ознайомлення читача та полегшення сприйняття. Наприклад:

· «чорна діра» [2. – № 1. – с. 11];

· «земна літаюча тарілка» [2. – № 2. – с. 13];

· «сенсор вологості» [2. – № 3. – с. 15];

· «sms» [2. – № 6. – с. 3];

· «дидукція» [2. – № 6. – с. 5].

Отже, у журналі «Барвінок» наявні різні стилі лексики. Вживання розмовної лексики допустиме, адже видання для дітей молодшого та середнього шкільного віку. Вона є знайомою, доступною для читачів. Також виправдане введення наукової лексики, бо вказано пояснення термінів. Ми вважаємо, що не зовсім доречним є надмірне вживання діалектизмів, які невідомі широкому загалу читачів. Загалом, журнал «Барвінок» є багатогранним виданням, що відзеркалює стильовий розподіл лексики.