Література...................................................................................... 391

ВСТУП

Суспільно політичні та соціально-економічні реформи, що здійс­нюються в Україні, не можуть бути ефективно реалізовані без до­корінних змін у сфері праці. Безпечні умови виробництва стоять в одному ряду з такими суспільними потребами людини, як хар­чування, житло, одяг, лікування тощо.

Проблема створення безпечних умов праці в Україні виникла не сьогодні. Статистика нещасних випадків свідчить, що 15-20 ро­ків тому на виробництві щорічно гинуло близько 4 тисяч чоловік. Ллє й тепер проблема виробничого травматизму є дуже гост­рою — щорічно на виробництві травмується близько 120 тисяч осіб, з яких 2,5 тисяч гинуть, більше як 10 тисяч отримують про­фесійні захворювання.

Наша держава приділяє велику увагу поліпшенню умов та під­вищенню безпеки праці. Прийнятий у жовтні 1992 року Закон України «Про охорону праці» (зі змінами та доповненнями в ре­дакції 2002 року) визначив основні шляхи та методи реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, створення сучасної системи запобі­гання і ліквідації техногенних аварій та громадського контролю у цій сфері.

За час, що минув з дня набрання чинності цього Закону, розроб­лено, затверджено і введено в дію значну кількість положень, інст­рукцій та інших підзаконних нормативно-правових актів, прийня­то ряд постанов Уряду, рішень міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, спрямованих на забезпечення ішконання вимог Закону України «Про охорону праці».

Динамічні перетворення в економічній сфері потребували удос­коналення у сфері законодавства. Саме тому у листопаді 2002 ро­ку був прийнятий в новій редакції Закон «Про охорону праці», н якому були враховані нові закони: «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб- шщтві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності», а також умови ринкових взаємовідносин.

Сьогодні Держава не є єдиним роботодавцем, як це було рані­ше, постійно зростає питома вага приватного сектора економіки.

Дію Закону поширено на всіх, хто використовує найману працю, і не має значення, юридична це чи фізична особа.

Крім того, відповідно до Угоди про партнерство та співробіт­ництво між Україною та Європейським Союзом, безпека праці ви­знана пріоритетним напрямком. Тому не тільки прийнятий Закон, а й підзаконні акти опрацьовуються з урахуванням вимог євро­пейських директив.

Таким чином, кардинальні зміни в галузі охорони праці, які ду­же потрібні за умов впровадження ринкових відносин і перебудови нашого суспільства, одержали необхідну нормативно-правову базу.

Разом з тим розвиток виробництва на сучасному етапі здійсню­ється на основі широкого впровадження досягнень науки і техніки, складних систем обладнання, технологічних процесів. З іншого боку, спостерігається значна амортизація основних фондів, їх не­своєчасне оновлення, реконструкція і ремонт. Все це вимагає від керівників і організаторів виробництва, фахівців, усіх працівни­ків більш жорстких вимог щодо забезпечення охорони праці та безаварійної роботи.

Мета курсу полягає в тому, що майбутній фахівець має бути підготовлений до вирішення різноманітних завдань охорони пра­ці на будь-якій виробничій ділянці. Від рівня його підготовки, вміння застосувати свої знання на практиці залежать іноді життя і здоров'я людей, а в багатьох випадках — запобігання аваріям і збереження значних матеріальних цінностей і засобів.

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально- профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Як видно з визначення, охорона праці являє собою систему державних законодавчих актів, а також певний комплекс різних заходів і засобів, що спрямовані на забезпечення безпеки, збере­ження здоров'я та працездатності працюючих при виконанні ни­ми технологічних операцій трудового процесу в умовах вироб­ництва.

Успішне засвоєння курсу вимагає добрих знань суміжних з охо­роною праці загально-технічних і спеціальних дисциплін. Складо­вими компонентами є гуманітарні науки (філософія тощо), при­родничі науки (математика, фізика, хімія, біологія), інженерні науки (технічні конструкції, електроніка тощо), науки про людину (ергономіка, психологія, медицина тощо), науки про суспільство (соціологія, право, економіка тощо). Ґрунтовну підготовку май­бутній фахівець має отримувати у сфері таких наук, як «Безпе­ка життєдіяльності» і «Основи екології».

Завдання курсу «Основи охорони праці» полягає в тому, щоб навчити майбутніх фахівців умінню визначати характерні для залізничного транспорту небезпечні та шкідливі виробничі фак­тори, оцінювати та передбачати можливий несприятливий вплив виробничого об'єкта (операції, технології) на людину і навколишнє середовище, розроблювати і впроваджувати у життя заходи що­до забезпечення безпеки праці з урахуванням специфіки вироб­ництва.

Розділ 1

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1. Основні законодавчі акти про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систе­му взаємозв'язаних нормативних актів, що регулюють відноси­ни у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально- профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці базується на положеннях, що закріплені Конституцією України. Стаття 43 Конституції гарантує право на працю, вільний вибір професії, роду трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці. Стаття 45 Конституції визначає кожному, хто працює, право на відпочинок. У статті 46 громадянам передбачено право на соціальний захист, що вклю­чає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості. Стаття 49 гарантує право громадянам на охорону здо­ров'я і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя.

Закон України «Про охорону праці» є одним з найважливіших актів законодавства про охорону праці. Він визначає основні поло­ження щодо реалізації конституційного права громадян на охоро­ну їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних орга­нів державної влади відносини між работодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і вста­новлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в галузі охорони праці, значне місце серед яких належить пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів ви­робничої діяльності підприємства, принципи повної відповідаль­ності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробницт­ві чи від професійного захворювання.

Закон зобов'язує дбати про особисту безпеку, а також про без­пеку здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт. А роботодавець несе персональну відповідальність за пору­шення вимог, зазначених законодавством про охорону праці.

Закон характеризує положення, що відповідають сучасним ви­могам, а саме:

- впровадження економічних методів управління охороною праці;

- створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи;

- розширення прав і соціальних гарантій працівників, які по­страждали від нещасного випадку на виробництві або професій­ного захворювання, та сімей загиблих;

- визначення місця і ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забез­печенні встановлених прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги і компенсації за роботу в шкідливих і важ­ких умовах праці та за особлививй характер праці;

- визначення правового статусу служби охорони праці на під- приємствах;

- забезпечення якісного навчання населення з питань охорони праці;

- забезпечення активної участі громадського контролю, ство­рення необхідних передумов для можливості обрання комісій охорони праці підприємства та уповноважених трудового колек­тиву з цих питань.

В новій редакції Закону визначені поняття «роботодавець» та «працівник».

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації;ібо уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, ви­ду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує піїйману працю.

Працівник — особа, яка працює на підприємстві, організації, установи та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим до­ктором (контрактом).

Кодекс законів про працю Украіни — це основний законодав- ■ 111 і і документ, який регулює трудові відносини всіх працівників в усіх галузях народного господарства і на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і виду трудової діяльності.

Державою гарантовано такі трудові права працівників:

- право на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, — вклю­чаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи;

- право на відпочинок відповідно до законів про обмеження тру­дового дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

- право на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних спорів, а також індивідуальних спорів у встановле­ному законом порядку;

- право на охорону праці;

- право на здорові і безпечні умови праці;

- право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища;

- право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про охорону праці, умови колективного договору з цих питань;

- право на пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови праці;

- право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або част­кової втрати працездатності;

- право на матеріальну допомогу у разі безробіття;

- право на відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків;

- інші права.

Водночас працівник зобов'язаний:

- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устатку­ванням та іншими засобами виробництва, користуватися засоба­ми колективного та індивідуального захисту;

- додержуватись зобов'язань щодо охорони праці, передбаче­них колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди;

- співробітничати з роботодавцем у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю людей, які його оточують, і навколиш­ньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає загальні пра­вові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної без­пеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяль­ності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є невід'єм­ною частиною державної діяльності щодо охорони життя і здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного се­редовища.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та орга­нізацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному переоснащенні підприємств, будівель і споруд покла­дається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях держав­ного, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і роботодавців, а в жилих будинках приватного житлового фонду та інших спору­дах, на дачах і садових ділянках — на їх роботодавців або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і тех­нологічні процеси, що впроваджуються у виробництво, а також продукція, в стандартах на які є вимоги пожежної безпеки, по­винні мати сертифікат, що засвідчує безпеку їх використання, а всі види пожежної техніки та протипожежного устаткування, що застосовуються для запобігання пожеж і їх гасіння, — сертифі­кат відповідності.

Роботодавці зобов'язані проводити роботи з профілактики по­жеж; забезпечувати додержання протипожежних вимог відповід­но до нормативних документів; розроблювати комплексні плани 11 і,одо забезпечення пожежної безпеки, положення, інструкції тощо, що діють у межах підприємства відповідно до нормативних актів і пожежної безпеки; утримувати в справному стані протипожежні засоби і техніку; організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення.

Громадяни України зобов'язані:

- виконувати правила пожежної безпеки, забезпечувати будівлі, які їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння пожеж і протипожежним інвентарем, вихову­вати у дітей обережність у поводженні з вогнем;

- повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вживати заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

Основи законодавства України про охорону здоров'я визна­чають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охо­рони здоров'я в Україні, а також регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалід­ності та смертності.

Основи законодавства України про охорону здоров'я проголо­шують, що кожна людина має природне, невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язан­ня екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і за­провадження здорового способу життя.

Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічно­го благополуччя населення» регулює суспільні відносини, які ви­никають у сфері забезпечення санітарного і епідемічного благопо­луччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств і громадян, а також порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Закон проголошує, що громадяни України мають право на безпечні для здоров'я та життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побут, на відпочинок та навколишнє природне середо­вище, на участь в розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм та планів забезпечення санітарного та епідеміч­ного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань у відповідні органи. Крім того зазначається, що всі громадяни, здоров'я яких зазнало шкоди внаслідок порушень підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарного законо­давства, мають право на відшкодування збитків, а також на віро­гідну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та ступінь шкідливості їх впливу. У свою чергу громадяни зобов'я­зані піклуватися про стан свого здоров'я і не шкодити здоров'ю інших громадян, брати участь у проведенні санітарних і проти­епідемічних заходів, проходити обов'язкові медичні огляди.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про підприємства в Ук­раїні» підприємство зобов'язане забезпечити всім працюючим на ньому безпечні і нешкідливі умови праці і несе відповідальність у встановленому законодавством порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності.

Закон України «Про транспорт» статтями 12,16 зобов'язує під­приємства транспорту забезпечити безпеку життя і здоров'я грома­дян, запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин ви­робничого травматизму і безпеку експлуатації транспортних засобів.

1.2. Нормативно-правові акти з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП) — це прави­ла, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Нормативно-правові акти з охорони праці роподілюються на:

- нормативно-правові акти, які поширюються на декілька видів економічної діяльності (код 0.00);

- нормативно-правові акти за основними видами економічної діяльності (за кодами КВЕД відповідно до ДК-009-96).

Перехід на державні нормативні акти про охорону праці, що •чатверджуються суто органами державного нагляду України, по­требує виконання значних обсягів робіт та певного часу. До цього ■гасу чинними в Україні залишаються правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, що затверджувались міністерствами та іншими уповноваженими па те державними органами управління колишнього Союзу РСР і нні-діють-«а території. України відповідно до Постанови BP Ук- раїніїlift Ї2.09.1991'№1615'«Про порядок тимчасової дії на тери­торії Українй окремих актів законодавства Союзу РСР».

Тому система стандартів безпеки праці (ССБП) також склада­ється з державних стандартів (ГОСТ), галузевих стандартів (ОСТ), інших правил, інструкцій і нормативних актів, які чинні на те­риторії України до розроблення і впровадження НПАОП, якщо вони не протирічать чинному законодавству.

Державні нормативно-правові акти про охорону праці треба відрізняти від відомчих документів, що можуть розроблятися на їх основі і затверджуватися міністерствами, відомствами України або асоціаціями, корпораціями, концернами та іншими об'єднан­нями підприємств з метою конкретизації вимог НПАОП залежно від специфіки галузі. Відомчі нормативно-правові акти про охорону праці, як правило, погоджуються з відповідним органом (органа­ми) державного нагляду за охороною праці у встановленому ними порядку. Прикладом відомчих (для залізничного транспорту) нор- мативно-правових актів з охорони праці є: «Правила безпеки для працівників залізничного транспорту на електрифікованих лініях», «Правила пожежної безпеки на залізничному транспорті» тощо.

Керівники підприємств розробляють на основі НПАОА і за­тверджують власні нормативно-правові акти підприємств, поло­ження, інструкції або інші нормативні акти з охорони праці, що діють в межах підприємства, установи, організації.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. № 64 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про охорону праці» створено державний реєстр нормативно-правових актів з охорони праці (Реєстр ДНАОП — НПАОП), який містить повний перелік правил, норм, стандартів, економічних норма­тивів та інших документів з питань охорони праці, чинних в Ук­раїні, розроблено Положення про Державний реєстр Норматив- но-првових актів з питань охорони праці. Це Положення регулює порядок ведення Державного реєстру нормативно-правових актів з питань охорони праці та встановлюєправила кодування нормативно-правових актів з охорони праці.

1.3. Колективний договір та регулювання питань охорони праці у колективному договорі

Колективний договір укладається на основі чинного законодавст­ва, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання вироб­ничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників і роботодавців. Колективний договір укла­дається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найма­ну працю і мають права юридичної особи.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язан­ня сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально- економічних відносин, зокрема:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, роз­мірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участі трудового колективу у формуванні, розподілі і вико­ристанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

- умов і охорони праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку праців­ників;

- гарантій діяльності профспілкової чи інших представниць­ких організацій трудящих.

Укладенню колективного договору передують колективні пере­говори. Проект колективного договору обговорюється у трудовому колективі та виноситься на розгляд загальних зборів (конференцій) трудового колективу. Після схвалення проекту колективного до­говору загальними зборами (конференцією) трудового колективу він підписується уповноваженими представниками сторін. Після схвалення та підписання документа зобов'язання стають обов'язко­вою для виконання нормою, що діє в межах підприємства (галузі).

Положення колективного договору поширюються на всіх пра­цівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами проф­спілки, і є обов'язковими як для роботодавця, так і для праців­ників підприємства.

У колективному договорі сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачене законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існу­ючого рівня стану охорони праці, запобігання випадкам виробни­чого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

1.4. Права громадян на охорону праці при укладанні трудового договору та під час роботи

Трудовий договір — це угода між працівником і роботодавцем, згідно з якою працівник зобов'язується виконувати роботу з до­триманням Правил внутрішнього трудового розпорядку, а робо­тодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну пла­ту і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Умови трудового договору не можуть містити положень, які не відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону праці, що діютьв Україні.

Умови праці при укладенні трудового договору можуть бути викладені в самому трудовому договорі, в колективному договорі або в правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства, а також в договорі, укладеному в усній формі.

До початку роботи за укладеним трудовим договором робото­давець зобов'язаний:

- роз'яснити працівникові його права й обов'язки та проін­формувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробни­чих факторів, які ще не усунено, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсацію за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного дого­вору;

- ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку та колективним договором:

- визначити працівникові робоче місце, забезпечити його не­обхідними для роботи засобами;

- проінструктувати працівника з безпеки праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної безпеки.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропонована робота за станом здоров'я.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що викорис­товуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні нідповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці.

Якщо в процесі роботи з'ясувалося, що виробнича ситуація, що створилася, становить небезпеку для життя чи здоров'я праців­ника або інших людей чи навколишнього середовища, він має право відмовитися від дорученої роботи. У цьому випадку простій, якщо він виник не з вини працівника, оплачується в розмірі його середнього заробітку. Про наявність такої ситуації працівник має поінформувати безпосереднього керівника або роботодавця. Під­твердження цього факту проводиться спеціалістами з охорони праці за участю представника профспілки, уповноваженого тру­дового колективу, а також страхового експерта з охорони праці. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це органу державного нагляду за охороною праці, який може надати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудо­вий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує ішмоги законодавства про охорону праці, умови колективного договору з цих питань.

Працівника, який за станом здоров'я потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен відповідно до медичного висновку перевести, за його згодою, на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника л набуття навиків по іншій професії відповідно до законодавства.

1.5. Трудова дисципліна

Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно- правових актів з охорони праці

Працівник зобов'язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь яких робіт чи під час перебування на території підприємств;

- знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охо­рони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устат­куванням та іншими засобами виробництва, користуватися засо­бами колективного і індивідуального захисту;

- проходити у встановленому законодавством порядку попе­редні і періодичні медичні огляди.

Положенням про дисципліну працівників залізничного транс­порту на кожного працівника підприємств, об'єднань, установ та організацій залізничного транспорту покладені такі обов'язки:

- дотримуватись порядку і правил, встановлених чинним за­конодавством Правил технічної експлуатації залізниць, наказів, інструкцій та інших нормативних актів, що діють на залізнично­му транспорті, точно і своєчасно виконувати накази і розпоряд­ження керівників; забезпечувати безпеку руху поїздів і маневро­вої роботи, виконувати вимоги правил і норм охорони праці, вимоги безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки і охоро­ни навколишнього природного середовища;

- дотримуватись графіків руху поїздів, забезпечувати своєчасну доставку до місця призначення пасажирів і вантажів, піклувати­ся про пасажирів, забезпечувати високий рівень культури їх об­слуговування;

- берегти матеріально-технічні засоби, забезпечувати схорон­ність вантажів і багажу, вживати заходів до запобігання випад­кам їх розкрадання, втрат, пошкоджень та псування;

- дотримуватись Правил внутрішнього трудового розпорядку.

1.6. Обов'язки роботодавців щодо охорони праці

Роботодавець зобов'язаний:

- створювати відповідні служби і призначати посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджувати інструкції про їх обов'язки, права та відповідаль­ність за виконання покладених на них функцій;

- розробляти за участю профспілок і реалізувати комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджувати прогресивні технології, досягнення науки і техніки, ласоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергоно­міки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечувати усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактич­них заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовувати проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним ак­там з охорони праці, вживати за їх підсумками заходів з усунен­ня небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

- розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нор­мативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівни­ків на території підприємства, у виробничих приміщеннях;

- здійснювати постійний контроль за додержанням працівни­ками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захис­ту, виконанням робіт відповідно до вимог охорони праці;

- організовувати пропаганду безпечних методів праці та спів­робітництво з працівниками у галузі охорони праці.

- вживати термінових заходів для допомоги потерпілим, за­лучати при необхідності професійні аварійно-рятувальні форму­вання.

1.7. Права працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці та за особливий характер праці

Охорона здоров'я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травма­тизму є одним із основних піклувань Уряду України. Воно прояв­ляється у комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного про­гресу, автоматизацію і механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

Разом з тим рівень розвитку техніки поки що не може забезпе­чити створення у всіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключали б дію шкідливих умов праці на їх орга­нізм. Тому для таких працівників передбачено законодавством різні пільги й компенсації.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профі­лактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачу­вані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення три­валості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і ком­пенсації.

При роз'їзному характері роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактично­го харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів за умов, передбачених колективним договором.

Лікувально-профілактичне харчування надається тим праців­никам, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці з метою зміцнення їх здоров'я і попередження професійних захворювань.

Працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, передбачена безкоштовна видача молока. Основна мета видачі молока — підвищення опору організму людини несприят­ливим факторам виробничого середовища. Молоко слід видавати працівникам, які працюють в умовах постійного контакту з фі­зичними виробничими чинниками і токсичними речовинами при їх виробництві, переробці і застосуванні. Разом з тим не рекомен­дується видавати молоко на роботах, пов'язаних з дією свинця. Тому на таких роботах в заміну 0,5 л молока слід видавати продукти, які містять пектин (киселі, мармелад, концентрат пектину з чаєм) із розрахунку 8-10 г пектину на одну робочу зміну. Якщо відсут­ні такі продукти, то, як виняток, можна видавати працівникам фруктові соки, повидло, джем, конфітюр.

При роботі в умовах високої температури (вище 30°) та інфра­червоного випромінювання відбувається сильне потовиділення.

З потом із організму працівника виділяється ряд необхідних со­лей. Для збереження нормального стану організму при роботі в таких умовах велике значення має раціональний питний режим. Тому обов'язкове надання працівникам гарячих цехів підсоленої газованої води. Поряд з іншими санітарно-гігієнічними і техніч­ними заходами це дозволяє зменшити шкідливу дію високої тем­ператури і променистого тепла на організм працюючих і запобіг­ти теплових ударів.

Працюючим в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних приміщеннях, а також вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку, які включаються у робочий час. Для цього адмініст­рація підприємства повинна обладнати приміщення.

Працівникам, які зайняті на роботах із шкідливими умовами праці, надається додаткова відпустка до основної відпустки і вста­новлюється скорочений робочий день.

Враховуючи наявність підприємств, цехів і дільниць зі шкід­ливими і особливо шкідливими умовами праці, підприємства са­мостійно встановлюють надбавки до тарифної ставки (окладу) за роботу в шкідливих умовах.

Роботодавець може за власні кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) праців­никові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніше як за два місяці, письмово про­інформувати працівника про зміни виробничих вимог і розмірів пільг і компенсацій з урахуванням тих, що надаються йому до­датково.

1.8. Відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушко­дження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюєть­ся Фондом соціального страхування від нещасних випадків від­повідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності».

Роботодавець може за власні кошти здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору, або угоди.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з не­щасним випадком на виробництві або професійним захворюван­ням зберігаються місця роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його на­вчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій медико-соціальної експертної комісії.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до ста­жу роботи із шкідливими умовами, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах.

1.9. Охорона праці жінок і неповнолітніх

Праця жінок і праця молоді регулюється в XII, XIII главах КЗпП. Там закріплені принципи трудових відносин цих категорій пра­цівників.

Щодо праці жінок. Забороняється використання праці жінок на важких, шкідливих та деяких підземних роботах. Не допуска­ється залучення до нічних надурочних робіт, у вихідні, відряджен­ня вагітних жінок та тих, які мають дітей віком до 3-х років.

Заборонено відмовляти жінкам у зарахуванні на роботу та знижувати їм заробітну платню, мотивуючи це вагітністю чи на­явністю дітей до 3-х річного віку, а одиноким матерям — за наяв­ності дітей до 14 років. Не допускається звільнення з роботи цих жінок за ініціативою роботодавця, за винятком випадків повної ліквідації підприємства, в цьому випадку — з обов'язковим пра­цевлаштуванням.

Жінкам надається відпустка під час вагітності і пологів — 70 ка­лендарних днів до пологів і, як правило, 56 — після пологів.

Жінкам, за їх заявою, надається додаткова відпустка без збе­реження заробітної плати до досягнення дитиною 6-річного віку.

Жінкам, які мають дітей віком до 1,5 року надається додатко­ва перерва для відпочинку й годування дитини через кожні три години тривалістю не менше ЗО хвилин.

Щодо праці неповнолітніх. Забороняється використання праці неповнолітніх на важких, шкідливих та деяких підземних роботах. Забороняється залучення до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми. Забороняється залучення до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні.

Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до до­сягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду.

Заробітна плата при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Для робітників віком до вісімнадцяти років норми виробітку встановлюються, виходячи з норм виробітку для дорослих робіт­ників пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не до- с.ягли вісімнадцяти років.

Щорічні відпустки працівникам молодше вісімнадцяти років надаються влітку або на їх бажання в будь- яку іншу пору року.

1.10. Медичні огляди при прийомі на роботу та періодичні (в процесі трудової діяльності) медичні огляди

Закон «Про охорону праці» зобов'язує роботодавця за свої кошти організувати проведення попередніх (при прийомі на роботу) ме­дичних оглядів і періодичних (в процесі трудової діяльності) лікарський контроль за станом здоров'я працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умо­вами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічний обов'язковий медичний огляд осіб віком до 21 року не­залежно від того, в яких умовах вони працюють.

Медичні огляди бувають попередні (при прийомі на роботу), періодичні та позачергові.

Попередні медичні огляди встановлюють фізичну і психофізичну придатність осіб до роботи за конкретно визначеною професією, спеціальністю, посадою, що дозволяє запобігти захворюванням і не­щасним випадкам, а також виявити захворювання (інфекційні та інші), які становлять загрозу зараження працівників, продукції, що випускається.

Періодичні медичні огляди забезпечують динамічний нагляд за станом здоров'я працівників, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов і чинників на організм, а також захворювань, які не дають змоги продовжувати роботу за даною професією, за­побігають нещасним випадкам, поширенню інфекційних та па­разитарних захворювань.

Обов'язкові попередні та періодичні медичні огляди проводять­ся для певних категорій працівників, в залежності від характеру виконуваних робіт чи на передбачений термін проведення періо­дичних медичних оглядів: 1 раз на рік, 1 раз на 2 роки. Можуть проводитися медичні огляди для осіб, які перенесли тяжкі захво­рювання, травми, а також за проханням роботодавця, територіаль­ної санпідстанції чи на вимогу працівника.

Роботодавець на прохання працівника або за своєю ініціативою організовує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці.

Роботодавець має право притягнути працівника, який ухиля­ється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисцип­лінарної відповідальності та зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. За час проходження ме­дичного огляду за працівником зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

1.11. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Закон України «Про охорону праці» передбачає дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність за порушення законодавчих і інших нормативних актів про охо­рону праці.

Дисциплінарна відповідальність

Кодексом законів про працю України встановлено такі дис­циплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи. Законодавст­вом, статутами і положеннями про дисципліну, що діють у деяких галузях народного господарства, можуть бути передбачені для окремих категорій й інші дисциплінарні стягнення.

Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу (обрання, призначення на посаду, затвердження на посаді) цього працівника.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників є порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці та їх дії, спрямовані на створення пере­шкод для виконання посадовими особами органів державного на­гляду за охороною праці їх повноважень.

Дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпо­середньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебу­ванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До того, як накласти дисциплінарне стягнення, роботодавець повинен зажадати від винного працівника письмові пояснення.

У тому випадку, коли працівник відмовляється надати пояснен­ня, про це повинен бути складений акт за підписом посадової особи і працівників підприємства, які були свідками відмови.

За кожне порушення трудових обов'язків може бути застосова­не лише одне притягнення до дисциплінарної відповідальності. При обранні дисциплінарного стягнення роботодавець повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Дисциплінарне стягнення знімається, якщо працівник протя­гом року не матиме нових дисциплінарних стягнень, або знімається достроково, якщо він виявив сумлінність у роботі. На період дії стягнення заохочувальні заходи до працівника не застосовуються.

Адміністративна відповідальність

Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопору­шення за порушення вимог законодавчих та інших нормативно- правових актів з охорони праці накладається адміністративна від­повідальність у вигляді штрафів на працівників, посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян — роботодавців.

Притягненню до адміністративної відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного право­порушення шістнадцятирічного віку.

На підприємство можуть бути накладені штрафи за порушення актів законодавства та інших нормативнио-правових актів (правил, стандартів, норм, положень, інструкцій тощо, що є обов'язкові для виконання) з охорону праці та невиконання розпоряджень по­садових осіб органів державного нагляду за охороною праці з пи­тань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

Адміністративне стягнення накладається посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці на основі складе­них ними протоколів про адміністративне правопорушення. Оскар­жити рішення про стягнення штрафу дозволяється в місячний термін в судовому порядку.

Матеріальна відповідальність

Матеріальна відповідальність у вигляді грошової компенсації накладається:

- на працівників і посадових осіб за шкоду, заподіяну підприємству;

- на роботодавців за порушення вимог щодо охорони праці.

Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підпри­ємству

Загальними підставами накладення матеріальної відповідаль­ності на працівника є наявність прямої шкоди, вина працівника (у формі умислу або недбалості), протиправні дії (бездіяльність) працівника, а також наявність причинного зв'язку між винними і протиправними діями (бездіяльністю) працівника та завданою шкодою. На працівника може бути покладена матеріальна відпові­дальність за наявності всіх перелічених умов, відсутність хоча б од­нієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Матеріальна відповідальність може бути обмеженою, по­вною, колективною, а також у кратному обчисленні.

Обмежена матеріальна відповідальність

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при ви­конанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійс­ної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку.

Відповідно до законодавства обмежену матеріальну відповідаль­ність несуть:

- працівники — за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціаль­ного одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування — у розмірі запо­діяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього заробітку;

- керівники підприємств, установ, організацій та їх заступни­ки, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і збері­гання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псування матеріальних чи грошових цінностей.

Повна матеріальна відповідальність

Повна матеріальна відповідальність настає, якщо:

- про це укладено спеціальний договір;

- майно та інші цінності взяті працівником за разовими доку­ментами, наприклад витрати на відрядження;

- збитку завдано діями, що мають ознаки злочину (крадіжка та інше);

- збитку завдано працівником, який був у нетверезому стані;

- збитку завдано у зв'язку з нестачею, навмисним знищенням чи псуванням майна, виданого працівникові у користування;

- збитку завдано не під час виконання трудових обов'язків;

- доведена вина посадової особи у незаконному звільнені чи переведенні працівника на іншу роботу (наприклад, відшкоду­вання збитку за вимушений прогул).

Колективна матеріальна відповідальність

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), пе­ревезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відпові­дальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну від­повідальність укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади).

Матеріальна відповідальність у кратному обчисленні

Суть «кратної» матеріальної відповідальності полягає у тому, що особа, винна у завданні збитку, відшкодовує його у розмірі, який перевищує номінальний розмір. Передусім це стосується дорого­цінних металів, каменів, хутра, рідкісних тварин, книг тощо.

Особа, яка завдала шкоди підприємству під час виконання тру­дових обов'язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передання рівноцінного майна або налагодити пошкоджене майно при згоді на це роботодавця.

У тому разі, коли працівник добровільно не бажає відшкодову­вати збитки, шкода, що не перевищує середній місячний заробі­ток працівника, відраховується із його заробітної плати за розпо­рядженням роботодавця або уповноваженого ним органу.

В решті випадків, а також у разі незгоди працівника на утри­мання сум розпорядженням роботодавця покриття шкоди прово­диться шляхом подання роботодавцем позову до районного (міського) суду протягом одного року з дня виявлення шкоди.

Матеріальна відповідальність за порушення вимог охорони праці

Крім відшкодування шкоди працівникам (внаслідок нещасно­го випадку чи професійного захворювання), роботодавець повніс­тю відшкодовує збитки іншим підприємствам, громадянам і дер­жаві на загальних підставах у зв'язку з заподіянням шкоди при порушенні вимог охорони праці.

Кримінальна відповідальність

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони пра­ці покладається на працівників і посадових осіб підприємств, а та­кож на роботодавців. Поняттям «порушення правил охорони праці» охоплюється недотримання загальнодержавних, галузевих та локаль­них — для даного підприємства правил, інструкцій, положень та ін­ших підзаконних актів, розроблених і прийнятих відповідно до Зако­ну України «Про охорону праці»і Кодексу законів про працю України.

Кримінальна відповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог охорони праці, яке створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян, яке призвело чи могло призве­сти до нещасних випадків, аварій або інших тяжких наслідків. Ознаки злочину є як у діях, так і у бездіяльності, тобто у невико­нанні того, що слід було робити на виконання відповідних пра­вил, інструкцій тощо.

Ступінь покарання залежить від конкретних обставин і вста­новлюється Кримінальним кодексом України.

1.12. Трудові спори

Трудові спори розглядаються:

- комісіями по трудових спорах;

- районними (міськими) судами.

Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (кон­ференцією) трудового колективу підприємства, установи, органі­зації з числом працюючих не менш як 15 чоловік.

Порядок обрання, чисельність, склад і строк повноважень комі­сії визначаються загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації.

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у три­місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнати­ся про порушення свого права.

Комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, пред­ставників роботодавця. Розгляд спору у відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням пра­цівника при розгляді або за вибором працівника може бути при­сутня інша особа, в тому числі адвокат.

У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах праців­ник чи роботодавець може оскаржити її рішення до народного су­ду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії.

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню робо­тодавцем у триденний строк по закінченні десяти днів, передба­чених на їх оскарження.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про по­рушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі тру­дової книжки.

Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, вста­новлюється строк — один рік з дня виявлення заподіяної праців­ником шкоди.

1.13. Система управління охороною праці (СУОП)

Управління охороною праці здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону праці», чинного законодавства про працю, нормативно-правових актів з охорони праці, постанов і розпоря­джень державних органів управління.

Система управління охороною праці — це підготовка, прийнят­тя і реалізація рішень щодо здійснення правових, організаційно- технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і ліку­вально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Управління охороною праці забезпечується виконанням таких функцій:

- організація і координація робіт в галузі охорони праці;

- планування і фінансування робіт з охорони праці;

- нагляд та контроль за станом охорони праці, функціонуван­ням СУОП;

- облік, аналіз і оцінка показників стану охорони праці;

- стимулювання робіт з охорони праці.

Управління охороною праці в сучасних умовах полягає в то­му, що:

- держава створює законодавство в галузі охорони праці, комп­лекс наглядових інспекцій, до завдання яких належить забезпечення застосування прийнятих нормативно-правових актів, інфраструк­туру виробничо-технічного, інформативного, наукового і фінан­сового забезпечення діяльності в галузі охорони праці;

- роботодавець підприємства матеріально зацікавлений в тому, щоб його працівники не травмувалися і не хворіли, тему забезпечує ни конання на підприємстві вимог всіх нормативно-правових актів про охорону праці. Він повинен широко залучати працівників і уповноважених трудових колективів до управління охороною ці, пропагувати серед працівників культуру охорони здоров'я;

- кожний працівник повинен дбати про здоровий спосіб життя і праці, постійно підвищувати свій кваліфікаційний, фізичний і психологічний стан, програмувати шлях здорового довголіття, запобігання випадкам травматизму і захворювань. Він повинен негайно повідомити свого керівника про виникнення будь-якої небезпечної ситуації. Керівник не може вимагати від працівника им конання роботи до усунення причи небезпечної ситуації.

1.13.1. Державне управління охороною праці

Органами державного управління охороною праці є:

Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений централь- пий орган виконавчої влади з нагляду з охороною праці (Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірни­чого нагляду); міністерства та органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, що здійснює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Мін істрів забезпечує реалізацію державної політики в галузі охоро- пи праці, затверджує Національну програму поліпшення стану оеапеки, гігієни праці і виробничого середовища, визначає функ­ції загальних та галузевих міністерств в питаннях охорони праці та ипзмачає порядок використання коштів на заходи з охорони пра­ці. Для реалізації системи державного управління охороною пра­ці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань без­печної життєдіяльності населення.

Державний комітет України з промислової безпеки, охорони її |іп пі та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) безпосередньо |И«ІІ її I aye державну політику щодо охорони праці та здійснює комп- імчн іїе управління охороною праці в країні; розробляє і контролює мііппііапия Національної програми поліпшення стану безпеки, гі- і її ті праці та виробничого середовища; координує роботу мініс- ti'i» in та інших органів державної виконавчої влади, місцевих вдміміе і рацій та об'єднань підприємств у галузі охорони праці;

опрацьовує і переглядає спільно з іншими органами систему показ­ників обліку охорони праці; бере участь у міжнародному співробіт­ництві та поширює світовий досвід у галузі охорони праці, а також виконує ряд інших робіт. Рішення Держгірпромнагляду є обов'яз­ковими для виконання всіма міністерствами, іншими органами державної влади та підприємствами.

Міністерство охорони здоров'я України розробляє гігієнічно обґрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на робо­чих місцях та у межах робочої зони підприємств, опрацьовує сані­тарні норми щодо нормативів та методик визначення показників шкідливих факторів, проводить контроль виконання вимог гігієни праці та виробничого середовища, розробляє методику проведення атестації робочих місць на їх відповідність нормативним актам з охорони праці, оцінки тяжкості роботи тощо.

Галузеві міністерства та центральні органи державної вико­навчої влади проводять єдину нормативно-технічну політику в галу­зі охорони праці на підпорядкованих підприємствах, розробля­ють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки, гігієни праці і виробничого середовища на підприємствах галузі. На залізничному транспорті об'єктом управління охороною праці є діяльність залізниць, служб і структурних підрозділів щодо за­безпечення безпечних і здорових умов праці на робочих місцях, ділянках, цехах, підприємствах і залізницях.

Під час управління охороною праці на підприємствах залізнич­ного транспорту вирішуються завдання щодо організації навчан­ня працівниківі безпечним методам праці, забезпечення безпеки рухомого складу та іншого виробничого устаткування а також ви­робничих процесів. Важливе місце надається нормалізації сані- тарно-гігієнічних умов праці, забезпеченню працівників засобами індивідуального захисту, впровадженню оптимальних режимів праці та відпочинку тощо.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самовряду­вання розробляють, затверджують та організовують виконання регіональної програми заходів з питань безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища. Робота здійснюється за участю відповідних профспілкових об'єднань даного регіону. До програми, як правило, включаються заходи міжгалузевого характеру, в яких зацікавлені багато підприємств, установ, організацій, або які мають значення для всього народногосподарського комплексу району, міста, області.

Л метою виконання функцій в апараті обласних, міських, рай-

..... их органів державної виконавчої влади створюються служби

<> хорони праці.

1.13.2. Управління охороною праці на підприємстві

()б'єктом управління охороною праці є діяльність функціональ- 11 и х служб і структурних підрозділів підприємства щодо забезпечен­ій! безпечних та здорових умов праці на робочих місцях, вироб­ничих дільницях, у цехах та підприємстві в цілому.

Управління охороною праці здійснюють: на підприємстві в ці­лому — керівник підприємства; в цехах, на виробничих ділян­ки ч та у службах — керівники відповідних підрозділів і служб.

Служба охорони праці на підприємстві

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» служба 11 х о| іони праці створюється роботодавцем для організації виконання и ранових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціаль­но економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямова­них на запобігання нещасним випадкам, професійним захворю- наппям і аваріям у процесі трудової діяльності.

('лужба охорони праці вирішує такі завдання:

забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування, пуді ноль і споруд;

забезпечення працівників засобами індивідуального та ко­лективного захисту;

професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівни- u і н з питань охорони праці, пропаганда безпечних методів праці; нибір оптимальних режимів праці та відпочинку працівників; професійний добір виконавців для певних видів робіт.

< лужба охорони праці входить до структури підприємства як пдна з основних виробничо-технічних служб. Ліквідація служби пкоропи праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства. (' чужбя охорони праці в залежності від чисельності працівників мите функціонувати як самостійний структурний підрозділ або v и її і дяді групи спеціалістів чи одного спеціаліста, у тому числі.ні і-умігництвом.

< пгціалісти служби охорони праці мають право:

оезнерешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, і < і ■ чavтурні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устаткування та інших засобів ви­робництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих; одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і пояснення (письмові чи усні) з питань охо­рони праці;

- перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середо­вища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, виробництва обов'язковий для виконання припис;

- вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи праців­ників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з питань охорони праці, не мають допуску до відпо­відних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці;

- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відпові­дальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Комісія з питань охорони праці

Комісія з питань охорони праці підприємства має створюватися відповідно до Закону України «Про охорону праці» на підпри­ємствах, в організаціях, господарствах з кількістю працівників 50 і більше чоловік незалежно від форм власності та видів госпо­дарської діяльності.

Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та роботодавця, створюється з метою залучен­ня представників роботодавця та трудового колективу (безпосеред­ніх виконавців робіт, представників профспілок) до співробітництва в галузі управління охороною праці на підприємстві, узгоджено­го вирішення питань, що виникають у цій сфері.

Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Комісія не менше одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу.

1.14. Нагляд і контроль за охороною праці

1.14.1. Державний нагляд

Законодавством гарантується право громадян на охорону їх жит­ні і здоров'я в процесі трудової діяльності. Для можливості реалі­зації цих прав в Україні створена система органів, що здійснюють державний нагляд за охороною праці.

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці здійснюють:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої клади з нагляду за охороною праці (Державний комітет України а промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду);

спеціально уповноважений орган з питань радіаційної безпеки; спеціально уповноважений орган з питань пожежної безпеки, спеціально уповноважений орган з питань гігієни праці.

()ргани державного нагляду за охороною праці не залежать від Пуді, яких господарських органів, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і рад народних де п у татів та діють відповідно до положень, що затверджуються Ка­ти петом Міністрів України.

Посадові особи органів державного нагляду за охороною праці (<)гі>жавні інспектори) мають право:

безперешкодно в будь-який час відвідувати підконтрольні підприємства для перевірки дотримання законодавства про охоро­ну праці, одержувати від роботодавця необхідні пояснення, ма­теріали та інформацію з даних питань;

надсилати керівникам підприємств, а також їх посадовим оеиГіам, керівникам структурних підрозділів обов'язкові для ви­конання розпорядження (приписи) про усунення порушень і не- д< мі і к і в в галузі охорони праці;

зупиняти експлуатацію підприємств, окремих виробництв, ііечіи, дільниць, робочих місць і обладнання до усунення пору­шені. вимог охорони праці, які створюють загрозу життю або здо­ров'ю працюючих;

притягати до адміністративної відповідальності працівників, мипних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

і підсилати роботодавцем подання про невідповідність окремих осіб займаній посаді, передавати в необхідних випадках матеріали органам прокуратури для притягнення їх до криміна­льної відповідальності.