Методи аналізу виробничого травматизму

Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дає змогу виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляють заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і профзахворюваності. Єдиної класифікації методів аналізу травматизму не існує. В.О. Ачин запропонував поділити методи аналізу травматизму на дві групи: імовірнісно-статистичні та детерміністичні (рисунок).

Імовірнісно-статистичні методи дозволяють виявити залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків^ що вже сталися.

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за документами і звітами, актами форми Н-1, журналами реєстрації тощо. Цей метод дозволяє визначити динаміку травматизму та його важкість на окремих дільницях виробництва, в цехах, на підприємстві загалом, здійснити порівняльний аналіз з іншими підприємствами галузі, виявити закономірності його зростання чи зниження. Для оцінки рівня травматизму використовують відносні статистичні коефіцієнти (показники):

К_ч = n*1000/р (1.3)

де К_ч - коефіцієнт частоти травматизму; и - кількість випадків травматизму на підприємстві (цеху, дільниці) за звітний період; р - середньоспискова чисельність

працівників за цей самий період; К_в - коефіцієнт важкості травматизму; Д - кількість днів непрацездатності у потерпілих (у робочих днях).

Класифікація методів аналізу травматизму

Коефіцієнт частоти травматизму показує, скільки випадків травматизму за відповідний період (півріччя, рік) припадає на 1000 середньоспискових працівників підприємства (цеху, дільниці), що працювали за цей період, а коефіцієнт важкості травматизму, - скільки днів непрацездатності припадає в середньому на один випадок травматизму за відповідний період.

Інтегровану оцінку рівня виробничого травматизму проводять за коефіцієнтом загального травматизму

К_заг=к_ч*к_в. ( 1. 4 )

При груповому методі дані про травматизм групують за однорідними ознаками: за професіями, характером роботи, стажем та віком працівників, характером одержаних травм, джерелами травмування, днями тижня та годинами зміни, коли сталося травмування тощо. Обробка та аналіз одержаних результатів дає змогу визначити професії, види робіт, устаткування, механізми, технологічні процеси тощо, на які припадає найбільша кількість випадків травматизму, виявити основні його причини та розробити заходи щодо його запобігання (рисунок).

Топографічний метод ґрунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) відмічають місця, де сталися нещасні випадки. Це дає змогу наочно бачити місця з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та проведення профілактичних заходів. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить г>о незадовільний стан охорони праці на цих об’єктах. На ці місця звертають;особливу увагу, вивчають причини травматизму. Шляхом додаткового обстеження вданих місць виявляють причини, що спричинили нещасні випадки, розробляють впроваджують запобіжні заходи.

Детерміністичні методи дозволяють виявити об’єктивний, закономірний зв’язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всього комплексу лов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, прийомів праці, санітарно-гігієнічних умов, засобів колективного та індивідуального захисту, іншими словами, цей метод полягає в аналізі небезпечних та шкідливих і робничих чинників, притаманних лише тій чи іншій дільниці виробництва, 5ладнанню, технологічному процесу. За цим методом поглиблено розглядають всі 5ставини нещасного випадку, якщо необхідно, то виконують відповідні дослідження та випробування. Отже, при монографічному методі застосовується комплексний підхід, за якого кожний випадок травматизму розглядається як система, елементами якої є взаємопов’язані умови, обставини та причини явища, що аналізуються.

Метод моделювання причинних зв’язків застосовується під час аналізу випадків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників. Модель причинних зв’язків будується від моменту травмування до подій, які йому передували, встановлюється логічний зв’язок між явищами. Такі причинні зв’язки можуть мати різну форму: послідовну, коли одна причина спричиняє наступну; і реальну, коли декілька послідовних зв’язків зумовлюють одну загальну причину, яка призводить до травмування; колову, коли одна причина породжує наступну, кінцева збільшує першу і так далі по колу, поки будь-яка з цих причин: призведе до травмування; розгалужену, коли один чинник є джерелом кількох причин, які розвиваючись паралельно, спричиняють одну загальну причину, що призводить до травмування.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі втрат, спричинених виробничим травматизмом. Цей метод не дозволяє виявити причини травматизму, тому лише доповнює інші методи.

Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Цим методом встановлюють переважно причини психофізіологічного характеру.

Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, присто­сувань, інструментів, технологічних процесів до вимог стандартів. Для винесення експертних оцінок призначаються експерти з числа фахівців, котрі тривалий час займалися питаннями охорони праці.

Дія несприятливих виробничих чинників на працівника може спричинити не лише його травмування, а й виникнення професійного захворювання. Для аналізу профзахворюваності можна застосовувати ті самі методи, що й для аналізу травматизму. Основними показниками, що характеризують професійну захворюваність на підприємстві (цеху, дільниці), є коефіцієнти частоти та важкості профзахворюваності, які визначаються аналогічно до коефіцієнтів травматизму.

Вплив шкідливих виробничих чинників не обмежується лише їх роллю як причини професійних захворювань. Давно було помічено, що особи, котрі працюють з токсичними речовинами, частіше хворіють на загальні захворювання (грип, розлад органів травлення, запалення легень тощо), що ці хвороби проходять у них важче, а одужання відбувається повільніше. Тому важливо також визначити показники рівня загальної захворюваності. З цією метою розраховують показник частоти випадків захворювань П_чз та показник днів непрацездатності Д)_и, які припадають на 100 працівників:

Пчз = 3*100/р; Пдн = Д*100/р(1.5)

де 3 - кількість випадків захворювань за звітний період; Д - кількість днів непрацездатності за цей самий період; р - загальна кількість працівників.

На основі всіх порахованих коефіцієнтів та показників визначають динаміку виробничого травматизму, професійної та загальної захворюваності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охорони праці на підприємстві, правильність обраних напрямків щодо забезпечення здорових та безпечних умов праці.