Революція в управлінні та відносинах власності. Соціальне партнерство

Змішана економіка вносить досить багато нового у відно­сини "наймана праця" і "капітал". По-перше, під впливом су­часної НТР змінюється зміст поняття "наймана праця". Най­маними вважаються не лише безпосередньо робітники, а й осо­би управлінської праці, так звані "білі комірці" — менеджери, управлінці тощо. Це відбувається на основі відокремлення ка­піталу - власності від капіталу — функції. Управління підприє­мством відокремлюється від власності, власники функцію уп­равління передають спеціально підготовленим для виконання її особам. По-друге, зменшується частка так званих "синіх комірців", тобто людей переважно фізичної праці, а зростає частка працівників, що поєднують функції фізичної та розу­мової праці, при цьому в такому поєднанні спостерігається прогресуюча тенденція на користь зростання питомої ваги ро­зумової праці.

У США наприкінці 70-х років більшу половину тих, кого називають "білими комірцями", становлять торговельно-кон­торські працівники. Швидко зростає наявність спеціалістів і тех­нічних працівників, так званої "техноструктури" (за словами Гелбрейта).

У цілому поступову вирішальну роль у розвитку виробниц­тва відіграє не власник, а управляючий, менеджер. Найповні­ше це виявляється в корпорації, акціонерному товаристві, де всіма справами, що стосуються господарювання, займаються безпосередньо не власники корпорації, а управлінці - рада директорів та інші.

По-третє, до управління залучається дедалі більша части­на працівників. Людство вступає в період, коли досягнутий рівень добробуту може підтримуватись й зростати лише за умови зростання самостійності, підвищення відповідальності, активної участі в ухваленні рішень і зацікавленості в резуль­татах праці безпосередніх робітників — головного чинника виробництва.

Це вимагає передати частину прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та співуправителів виробництва, тобто спостерігається процес подолання відчуження робітників від засобів виробництва (капіталу), яке породжується приватною власністю і яке вело до знецінення матеріальних стимулів до ефективної праці.

Системи участі найманих працівників у прибутках підви­щують життєдіяльність фірми, що дає можливість мобілізува­ти її внутрішні ресурси й успішно протистояти спаду (рецесії) в окремих галузях або в економіці в цілому.

Рівень участі робітників у прибутках можна звести до та­ких типів:

• Усі наймані працівники фірми є її співвласниками й пов­ністю контролюють управління фірмою.

• Наймані працівники володіють більшою частиною капі­талу і здійснюють контроль більшості.

• Наймані працівники володіють меншою частиною капі­талу фірми, контроль і участь в управлінні мінімальні.

У сучасних умовах фірм, які повністю належать працівни­кам, відносно мало, й вони, як правило, невеликі. Абсолютна більшість фірм, що використовують систему участі в прибутках, належать до третього типу, їхній персонал володіє акціями, що складають лише незначну частину капіталу фірми, тому й конт­роль з їх боку за діяльністю фірми мінімальний. Проте це не знімає загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення власності в капіталістичному світі.

У Великобританії наприкінці 70-х та у 80-ті роки були прий­няті закони, які надавали пільги при оподаткуванні фірмам, що розподіляли акції між найманими працівниками залежно від розмірів заробітної плати, стажу роботи, або надавали їм право купувати акції фірм за фіксованими початковими цінами. У 1974 р. Конгрес США ухвалив план розвитку акціонерної влас­ності, зміст якого зводився до здійснення широкої системи за­ходів щодо залучення робітників корпорацій до акціонування. У наступні роки Конгресом США було прийнято ще понад 20 законодавчих актів, які цьому сприяють.

Як свідчить статистика США, народних підприємств-ком-паній, що повністю належать трудовим колективам, у 1975 р. було 1 601, в 1988 р. - 9 700, в 1990 р. — 10 275. Зростав і персонал таких фірм: - 1975 р. - 248 тис. осіб, 1988 р. - 9,7 млн, 1990 р. -10,5 млн осіб (близько 10 % всього зайнятого населення).