Межі ринку та межі державного втручання в економіку

Найхарактернішою рисою змішаної економічної системи є поєднання в економіці стихійного (ринкового) та свідомого (державного) елементів.

Ринкова складова економіки спирається на приватну власність, особистий інтерес; державна складова — на держав­ну власність та суспільний інтерес. Найефективніше функціо­нує змішана економіка, коли досягається оптимальне співвідно­шення вказаних складових: узгоджуються особистий і суспіль­ний інтереси через найповніше задоволення як особистих так і суспільних інтересів.

Якщо абсолютно переважає приватна, ринкова складова, тобто на перший план висувається особистий, егоїстичний інте­рес, то виявляються риси так званого дикого, варварського ка­піталізму вільної конкуренції з його аномаліям и, зокрема, глибо­кою диференціацією населення за доходами, кризами, інфляцією та безробіттям.

Якщо ж абсолютно переважає державна складова, то най­повніше виявляються риси централізованої (планової, тоталі­тарної, командно-адміністративної) економічної системи: не­зацікавленість окремої особи у високопродуктивній праці, а звідси і низький рівень останньої; економічне неприйняття досягнень НТП, повільне впровадження його досягнень у ви­робництво, низький рівень добробуту, життя населення тощо.

Таким чином, йдеться про оптимальні межі ринку та дер­жавного впливу на економіку. Основні критерії цих меж:

• свобода підприємницької діяльності у вирішенні пи­тань "Що"?, "Скільки"?, "Як"?, "Кому"? при вироб­ництві так званих індивідуальних благ і послуг; обо­в'язковість (потреба) виробництва державою суспіль­них благ та послуг;

• максимальне сприяння та підтримка позитивних і виправлення негативних рис (наслідків) ринку з допомогою держави;

• створення державою умов для нормального функціону­вання ринку: грошей, банків, інших елементів ринкової інфраструктури; розробка і контроль за виконанням відпо­відних законодавчих актів.

Теоретично можна говорити про мінімально необхідні і мак­симально допустимі межі державного регулювання, хоч на прак­тиці їх реалізувати неможливо. Навіть система вільної конкуренції не «працює», якщо держава не бере на себе відповідальність за правильну організацію грошового обігу, задоволення частини колективних потреб людей, компенсацію, ліквідацію та недопу­щення негативних ефектів ринкової поведінки. У цілому про межі такого регулювання можна мати уяву, наприклад, з таких суд­жень:

1. Ринок визнає лише один варіант розподілу доходів, один критерій справедливості. Справедливим визнається будь-який доход, отриманий унаслідок конкуренції. Справедливими є низькі доходи тих, хто зазнав невдачу. До уваги при цьому не беруться ті обставини, що збанкрутувати можна не лише в ре­зультаті своєї малоефективної праці, а й унаслідок прорахунків
уряду, структурної перебудови економіки, незахищеності від іноземної конкуренції тощо. Тобто винуватцем у ринковій складовій може виступати сама державна складова.

Однак зворотний напрям безпідставний: невдачі в дер­жавній складовій не можуть бути списані на ринкову складову, тому що остання діє стихійно, об'єктивно, тоді як державна — свідомо, суб'єктивно.

2. Ринок, висунувши на перший план особисту вигоду, не гарантує невід'ємного соціально-економічного права людини на певний стандарт добробуту, який забезпечує їй достойне існування незалежно від форм і результатів її діяльності. А без дотримання прав людини не може бути ні сучасного демокра­тичного суспільства, ні його економіки. Останнє забезпечується за допомогою державної складової. Однак слід відрізняти фор­мальні і реальні права людини. Держава часто формально про­голошує ці права, а вони не реалізуються і часто з вини самої держави.

3. Ринкова складова, як правило, орієнтується на поточні наукові досягнення, однак стратегічні прориви в галузі науки і технології, глибока структурна перебудова виробництва їй не під силу. Тому держава бере на себе вирішення стратегічних завдань розвитку економіки, і насамперед, розвитку фундамен­тальних наук тощо.

Одночасно рамки таких завдань обмежені, оскільки ресурси для цих цілей держава може черпати, в основному, з ринкової складової.

4. У "генах" ринкової складової закладена така вада, як мо­нополізм. Держава, допомагаючи усувати її за допомогою антимонопольного законодавства, сама повинна не допускати надмірного власного монополізму в економіці.

Таким чином, при вирішені проблеми меж ринку і держави слід виходити з того, що об'єктивно існує ринок (товарне ви­робництво), він в основному визначає обсяг і характер вироб­ництва, а держава:

• допомагає йому успішно реалізовувати свою роль;

• виліковує, певною мірою, хвороби ринку;

• бере на себе те, в чому ринок не зацікавлений.