Див аналогічні міркування у роботі. Мильчин А Э Методика редактирования текста. М.. Книга, 1980 С 256

Ч

8.2. Класифікація методів контролю

Класифікуючи методи контролю, будемо виходити з того (див. розділи 6.3.1 і 6.3.2), що кожна норма належить до певного виду, а в межах кожного виду — до певного рівня структури повідомлення (див. розділ 5). Оскільки кожен метод контролю базується на певній нормі, то в такий спосіб кожен із йих виявляється класифікованим так само, як і ті норми, на яких ці методи базуються.

Проте така класифікація методів редагування важлива лиціе з позиції послідовності застосування методів контролю. Не менш важливою єй інша класифікація, Що базується на технологічних особливостях виконання якогось методу, а тому має особливе значення для редакторів. Така класифікація передбачає, що з» своїми технологічними особливостями методи контролю можна класифікувати на параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні та спеціальні. Технологічні особливості кожного з цих методів детально' описані в розділі 8.4.

Можлива й така ситуація, коли з'являється нова норма, і для неї ще не знайдено чи не розроблено потрібного методу контролю. У цьому випадку редактор повинен добирати такіметоди сам (на основі існуючих формалізованих методів)» або розробляти їх самостійно, що належить до творчого редагування. Очевидно, що на початку такі методи належатимуть до неформалізованих.

8.3. Послідовність операцій контролю

Під час редагування повідомлень редактор, як правило, працює інтегрально, тобто одночасно контролює різні види норм—соціальні, лінгвістичні, композиційні, видавничі тощо. Проте, коли в повідомленні є багато помилок різного типу чи виду (див. розділ 7.4), в його роботі можуть виникати "розщеплення": що контролювати спершу — лінгвістичні норми чи композиційні, логічні чи інформаційні? Досвідчені редактори завжди мають інтуїтивну відповідь на такі запитання¹. Рано чи пізно вони виникають і під час

У додатку до одного з підручників редагування, який витримав уже п'ять перевидань, на десяти сторінках перелічена послідовність дій, які повинен виконувати редактор для того, щоби відредагувати повідомлення (Butcher I. Copy-Editing: The Cambridge Handbook. London: Cambridge University Press, 1975. P. 268—281).

,

розроблення систем редагування, які не можуть, як людина, опрацьовувати повідомлення інтегрально, а лише послідовно. Отож, спробуємо відповісти на поставлене запитання.

Послідовність застосування методів контролю повідомлень' повинна бути такою, щоб: а) забезпечити найменшу кількість виправлень, тобто мінімізувати ступінь редагованості повідомлення (розділ 4.10); б> усунути можливість повторного виправлення фрагментів тексту; в) усунути можливість виправлення тих фрагментів теисту, які під час подальшого опрацювання можуть бути видалені взагалі. Для досягнення зазначених цілей (якщо авторський оригінал успішно пройшов рецензування і прийнятий До редагування) методи слід застосовувати, конгролюючи норми В такому Порядку:

—інформаційні;

—соціальні;

—композиційні;

—логічні;

—лінгвістичні;

—психолінгвістичні;

— видавничі; —поліграфічні;

— інші (якщо вони є).

Стосовно методів контролю слід розглянути також порівневу послідовність їх застосування. Здавалось би, що це питання елементарно просте (наприклад, контроль лінгвістичних норм слід розпочати з рівня графем, а далі вести його послідовно аж до рівня дискурсу включно). Проте таке вирішення є помилковим: Не можна виконувати контроль стилістичних характеристик одиниць різних рівнів, не знаючи, до якого стилю належить повідомлення; визначення ж стилю самого повідомлення можна здійснити лише на рівні дискурсу. Тому порівиеве опрацювання повинно відбуватися в такій послідовності: спершу слід контролювати найвищий рівень серед норм певного виду, далі контроль повинен переходити на найнижчий рівень, а тоді поступово підніматися вгору до передостаннього найвищого рівня'.

Під час контролю одного виду норм на якомусь певному рівні не можна також забувати, що той чи інший компонент повідомлення часто повинен узгоджуватися не з однією, а одночасно з кількома нормами, і, відповідно, підлягати контролю кількома методами.

Приклад. Іноді стосовно якогось слова у повідомленні потрібно послідовно застосовувати кілька методів контролю, параметричний (контролювавддовжину слова), шнековий (контролювати його орфографічну правильність), когнітивний (контролювати, чи у правильному значенні воно використане), а також компаративний (контролювати, чи в інших позиціях повідомлення, коли слово має два варіанти написання, воно записане так само).

Опрацьовуючи певний компонент повідомлення, редактор не повинен, виявивши помилку, відразу ж'виправляти її і переходити до наступного компонента. Він повинен спершу застосувати до нього всі потрібні методи контролю і, лише володіючи такими результатами, усунути помилку. Тільки після цього можна переходити до контролю наступного компонента повідомлення.

Див аналогічні міркування у роботі. Мильчин А Э Методика редактирования текста. М.. Книга, 1980 С 256.

1Q5

8.4- Методи контролю

8.4.1. Параметричні методи

Суть параметричних методів полягає в тому, що компонент повідомлення порівнюють з відповідною нормою, сформованою в нормативній базі у вигляді параметра, і на підставі критерію відповідності вирішують, чи € в компоненті помилки, чи ні.

Приклад. На редагування надійшов авторський рукопис словника обсягрм 300 авт. арк. Контролюючи обсяг, редактор на підставі норм про те, що максимальний обсяг видання не може перевищувати 100—150 авт аркЛ повинен запропонувати автррові опублікувати словник у вигляді кількатомного видання. Так само редактор газетного видання чи студії радіомовлення повинен скорочувати матеріал відповідно до наданої площі на газетній сторінці чи тривалосте передачі.

П риклад. У підручнику з математики для першого класу (друге півріччя навчального року) є речення з 14 слів. Маючи норму, згідно з якою для цієї групи реципієнтів довжина речень повинна бути меншою восьми слів, редактор зобов'язаний скоротити речення (норма не може стосуватися читанок, у які включають твори невеликого розміру або їх фрагменти; тому твори, що відповідають цій нормі, для читанок найкраще добирати спеціально).

Приклад. На редагування надійшов рукопис технічної книги, у якій є марка мікросхеми К176ЛА7. Редактор зобов'язаний перевірити правильність цієї цифрово-літерної констайти за довідниками і, коли такої назви раніше не було в нормативній базі, ввести її туди.

Приклад. У країні N відбулися вибори президента, на яких переміг претендент зі складним і незвичним прізвищем (прізвище — також літерна константа). У такій ситуації редакторові інформаційного агентства, що опрацьовує повідомлення, доречне-проконтролювати правильність написання прізвища, використавши навіть пресову службу посольства країни N. Зафіксувавши правильне написання прізвища, його слід ввести в нормативну базу.

П^рикляп Припустімо, що редагуванню підлягає бібліографічний опис статті, в якому вказані такі номери сторінок її опублікування: 38^-33. У цьому випадку редактор повинен скористатися параметричною нормою, згідно з якою остання сторінка публікації не може бути меншою за першу.

В останньому прикладі контроль включає перевірку одночасно двох параметрів, а тому є складнішим, ніж описані у Першому — четвертому прикладах. Такий метод називають ще "перехресним" контролем.

8.4.2. Спискові методи

Для контролю повідомлень списковим методом редактор у своїй нормативній базі повинен мати веі необхідні списки (книги чи адреси Інтернет-серверів- із такими списками). До їх числа належать:

— орфографічні словники й словники чужомовних слів;

— фразеологічні словники; —термінологічні словники;

—словники географічних та адміністративних назв;

— словники персоналів (списки власних імен людей та найпоширеніших
і частовживаних прізвищ);

— номенклатурні списки (списки £азв промислових вйробів'таїх маро*);
—списки скорочень, прийнятих у повідомленнях і бібліографічних описах;

—списки постійних елементів бібліографічних описів (ваяриклад, список назв міст, де є видавництва; списки назв видавництв; списки назв періодичних видань тощо); —списки одиниць вимірювання.