Теорії вартості

Категорія вартості є однією з найскладніших у політичній економії, свідченням чого є різноманіття теорій вартості: тру­дова теорія вартості, теорія витрат виробництва, теорія трьох чинників виробництва, теорія граничної корисності (маржиналістська), неокласична тощо.

Теорія трудової вартості під вартістю вбачає суспільно-корисну працю, втілену в товарі. Розроблення теорії трудо­вої вартості було розпочато представниками класичної політич­ної економії У. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо та іншими. Свій подальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці, розкрив супе­речність між приватною і суспільною, конкретною й абст­рактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дос­лідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та зас­нована на ній теорія додаткової вартості займають централь­не місце.

Прихильники теорії витрат виробництва (Р. Торренс, Н. Сеніор та ін.) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюєть­ся нелише живою, а й уречевленою працею, оскільки вели­чина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх еле­менти (предмети і засоби праці, робочу силу).

Родоначальники теорії трьох чинників виробництва фран­цузькі економісти першої половини XIX ст. Ж. Б. Сей і Ф. Ба стіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних чинників: праці, капіталу і землі.

В останній третині XIX ст. набув поширення принципово новий підхід до аналізу вартості - з позиції маржиналістської теорії граничної корисності (маржиналізм — граничний). її при­хильники (У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер та ін.) вважали неприйнятним зведення вартості до витрат праці або трьох чинників виробництва. На їхню думку, вартість (цінність) визна­чається мірою корисності результату. Вони розмежували сукуп­ну корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничну корисність блага (тобто корисність останньої одиниці цього запасу).

Згідно з маржиналістською концепцією, вартість визна­чається граничною корисністю останньої одиниці товару, яка купується споживачем.

Значний вплив на сучасні теорії вартості і ціни справляє неокласична теорія англійського економіста кінця XIX — почат­ку XX ст. А. Маршалла, а з 30-х років ХХ ст. Дж. М. Кейнса. Вони поєднали теорію класичної політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теоріями граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і русі цін.

Початок загальному перегляду трудової теорії вартості по­клав видатний український економіст М.І. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корис­ності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпа­ки, якщо правильно її розуміти, підтверджує вчення зазначених економістів.

Чимало російських і українських економістів (В.К. Дмитрієв, Р.М. Орженицький, А.Д. Білімович та ін.) також виступали за органічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

А. Маршалл процес формування вартості порівнює із з'єднанням двох лез ножиць. Одне лезо — витрати виробництва, друге — корисність (споживну вартість). З'єднання витрат і ко­рисності й породжує вартість товару. Таким чином, вартість згідно з цією концепцією є проявом відносин між виробником (продав­цем) і споживачем (покупцем). Виробник (продавець) зацікавлений у відшкодуванні витрат та одержанні прибутку, споживач (покупець) — у придбанні необхідної йому споживної вартості — корисності.