Економічна система й економічний лад суспільства

Будь-яке суспільство являє собою соціальну систему.

Соціальна система — це складноорганізована впорядкова­на цілісність, що включає окремих індивідів та їхні суспільні угруповання, об'єднані різноманітними зв'язками.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система.

Економічна система — це сукупність усіх видів економіч­ної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на ви­робництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети сус­пільства. Основними елементами економічних систем є про­дуктивні сили, економічні відносини або відносини власності та господарський механізм.

У цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.

В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Головними критеріями типізації економіч­них систем є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління економічною діяльністю та її координація.

Економічні системи поділяють на ринкові, адміністратив­но-командні, змішані перехідні та традиційні.

Ці моделі різняться, насамперед, формою власності на ресур­си (матеріальні і капітальні) та способом управління економіч­ною діяльністю та її координацією.

Класична ринкова економічна система має такі ознаки: 1) при­ватна власність на ресурси; 2) самостійність учасників еконо­мічного процесу; 3) конкуренція суб'єктів господарювання; 4) цінова координація економічної діяльності та управління, а саме: формування економічних пропорцій відбувається під впливом динаміки цін та конкуренції, а ціноутворення — під впли­вом попиту і пропозиції; 5) держава обмежується захистом при­ватної власності та забезпеченням належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва; 6) функціонує велика кількість виробників однорідної продукції, які не в змозі впли вати на рішення один одного; 7) не існує обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни, якість; 8) відбувається вільне ціно­утворення, відсутні штучні бар'єри для товарного руху і руху ка­піталу.

Монополістична ринкова економічна система характеризуєть­ся: 1) невеликою кількістю виробників певного товару; 2) його диференціацією (відмінностями торгової марки, якості, техні­чної характеристики); 3) дефіцитом необхідної інформації; 4) утрудненим доступом до ресурсів; 5) узгодженістю дій учас­ників ринкових відносин.

Командна економічна система функціонує на таких засадах: 1) діяльність господарських суб'єктів регулюється централізова­но державою; 2) макроекономічні пропорції формуються на базі директивних планів; 3) ціни встановлюються адміністративним шляхом.

Командні економічні системи характеризуються такими основ­ними ознаками: а) суспільною власністю на всі матеріальні ре­сурси; б) колективним ухваленням економічних рішень, що здійснюється за допомогою централізованого планування.

Змішана (ринково-державна) економічна система є проміжною між чистою ринковою і командною. Уряд тут відіграє необхідну роль: а) сприяє стабілізації і зростанню економіки; б) забезпечує економіку деякими товарами і послугами, які ви­робляються в недостатньому обсязі або й зовсім не постачаються ринковою системою; в) модифікує розподіл доходів і ресурсів тощо.

Розрізняють також перехідні та традиційні економічні сис­теми.

Перехідні економічні системи - це різновид змішаної в період трансформації економічної системи з одного в інший функціо­нальний чи функціонально-історичний тип.

Традиційні економічні системи характерні для слаборозвину­тих країн (Афганістан, Нікарагуа, Іран, Заїр та ін.). Це - еко­номічні системи, в яких техніка виробництва, обмін, розподіл доходів ґрунтуються на давніх звичаях; спадковість і касти дик­тують економічну поведінку індивідів, що зумовлює чітко ви­ражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій різко обмежені, оскільки вони супе­речать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.

Поширеною є також класифікація економічних систем за тех­нологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктив­них сил. Розрізняють доіндустріальне (аграрне) суспільство — економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці. Уданий час у розвинутих країнах з ринковою економікою формується інформаційне суспільство.

Марксистській науці притаманний формаційний підхід до типізації суспільства. Суспільно-економічна формація розгля­дається як єдність базису і надбудови. Під базисом розуміють спосіб виробництва, тобто єдність продуктивних сил та економіч­них (виробничих) відносин. Під надбудовою — особливу органі­зацію політичних, правових, ідеологічних, національних, сімей­них й інших суспільних відносин та інститутів.

У розвитку людства виділяється ряд послідовно змінюючих один одного способів виробництва і відповідно суспільно-еконо­мічних формацій.

Прийнято вважати, що класичний приклад зміни способів виробництва продемонстрований у Європі. На європейській те­риторії послідовно складалися, змінюючи один одного, первісно­общинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, та соціа­лістичний лад.

Для первісного ладу характерна зрівняльність розподілу, що було наслідком вкрай важкого існування наших предків. Жоден з них поодинці не міг прогодували навіть самого себе. Із зростанням продуктивності праці, створенням матеріальних благ у роз­мірах, що перевищують безпосередні потреби, стала поступово складатися майнова нерівність, що і привело потім до розкла­дання первісного суспільства і появи експлуатації людини лю­диною.

У рабовласницькому і феодальному суспільствах головні за­соби виробництва (і насамперед земля) належали панівним про­шаркам, класам і державі. Вони, використовуючи силу політичної влади, сприяли відтворенню відносин експлуатації, особистої за­лежності безпосередніх виробників від своїх хазяїв - рабовласників та феодалів. Усе це на визначеному етапі почало стримувати роз­виток продуктивних сил. Найбільш відчутний імпульс для свого розвитку продуктивні сили одержали лише в зв'язку з появою капіталістичних відносин, коли виробники стали прагнути до удосконалення знарядь праці, щоб збільшити кількість продукції, що постачається на ринок.

Капіталізм, що ґрунтується на ринкових відносинах, відкриває простір для небаченого раніше прогресу продуктив­них сил, оволодіння досягненнями науки і техніки. Вади капі­талізму були одною з причин спроби замінити його на соціалізм у колишньому СРСР та ряді інших країн Європи, Азії та Ла­тинської Америки. Однак вона (спроба) виявилась невдалою і в 90-ті роки минулого століття в більшості цих країн розпочав­ся "зворотний" процес - від продекларованого соціалізму до ка­піталізму з соціально-орієнтованою ринковою економікою. У кожній з формацій розвиваються притаманні їй типи економіч­них систем.

На основі такої ознаки, як форма власності, соціально-еко­номічні формації можна зобразити такою схемою на мал.3.1.

3.2. Продуктивні сили та виробнича функція. Технологічний спосіб виробництва

Продуктивні сили суспільства — це система факторів вироб­ництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відпо­відно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага та визначає зростання продуктивності суспільної праці.

Продуктивні сили утворюють провідний компонент будь-якої економічної системи.

До продуктивних сил відносять насамперед людей, праців­ників та засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, науку, форми і методи організації виробництва, інформацію. Наука перетворилася на окремий елемент продук­тивних сил з початку розгортання НТР, тобто з середини 50-х років, а інформація — з середини 70-х років XX ст.

Головною продуктивною силою суспільства є люди — тоб­то працівники виробничої і невиробничої сфери. Продуктивні сили є провідною стороною суспільного способу виробницт­ва, а їх рівень є загальним показником соціально-економічного прогресу. З їх розвитком зростають продуктивність праці, національне багатство, добробут населення.

У сучасній економічній науці продуктивні сили представлені двома основними ресурсами: ресурсом праця та ресурсом капітал. Під першим розуміють людей — головну продуктивну силу, під другим — засоби виробництва, створені людиною для поліпшен­ня умов та підвищення ефективності процесу праці. Взаємозв'я­зок ресурсів праця — L та капітал — К з результатом, тобто обся­гом виробництва — Y, можна представити у вигляді виробничої функції: Y=f (К, L). Найпростішим виглядом виробничої функції є рівняння (функція) Кобба—Дугласа (американських дослідників - математика Ч. Кобба й економіста П. Дугласа), яке було побудовано у 1928 р. за даними розвитку промисловості США за 1899

—1922 рр. Воно має такий вигляд:

при α+β=1

де: Y—обсяг суспільного продукту;

К— обсяг капіталу; L — обсяг праці; А — коефіцієнт масштабності, що показує вплив інших чинників, окрім праці і капіталу, на обсяг виробництва;

α та β — коефіцієнти реакції обсягів виробництва на зміни ресурсів капіталу та праці.

Теоретична економіка розглядає також виробничі функції Я. Тінбергена, Р. Солоу, Е. Декінсона та інші.

Технологічний спосіб виробництва — це спосіб виробництва, який ґрунтується на техніко-економічному поєднанні речових і особистих чинників виробництва та складається із системи про­дуктивних сил і техніко-економічних відносин. Розвиток люд­ства супроводжувало три технологічні способи виробництва, які були засновані на:

1) ручній праці;

2) машинній праці;

3) автоматизованій праці.

Суттєва роль у розвитку технологічного способу виробниц­тва належить науково-технічному прогресу.

На початку людської цивілізації трудові відносини здійсню­вались у межах племені чи общини, члени якої спільно володію­чи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існу­вання і спільно присвоювали їх. Подібне зустрічалось і при нату­ральному виробництві. За часів товарного виробництва колективний характер праці посилюється. Цьому сприяє засто­сування машин та функціонування ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлюють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає суспільним.

Під впливом НТР суспільне виробництво перебуває в постій­ному русі, розвитку і вдосконаленні.