Право УРСР в умовах тоталітарного режиму в 1930 р

Тоталітарно-репресивний режим сформувався в Україні в 30-ті роки шляхом докорінних змін у розвитку політичної системи. Заволодівши апаратом влади, партійне керівництво створило таку державну організацію, яка позбавила більшість населення і основну масу членів партії реальної політичної влади.

Під виглядом диктатури пролетаріату насаджували диктатуру партійно-державного апарату, систему вождізму. Відбулася тотальна бюрократизація політичної системи, зрощення партійного апарату з державними, військовими, господарськими структурами, верхівкою громадських організацій.

Привласнивши право на провадження кадрової політики, партійні органи створювали умови для формування нової кадрової "номенклатури", яка у поєднанні з правоохоронними органами, армією та засобами ідеологічного впливу була головними важелями влади й опору тоталітарної системи.

У середині 30-х років партійне керівництво СРСР дійшло висновку про необхідність внести "демократичні" зміни до загальносоюзної Конституції і відповідно "підрихтувати" конституції союзних республік. Улітку 1936 р. в Україні при Президії ЦВК УСРР створено конституційну комісію, до складу якої ввійшли партійні й державні керівники. Схвалений Президією проект Конституції передали на так зване "всенародне обговорення". А 30 січня 1937 р. нову Конституцію УРСР було затверджено XIV з'їздом рад.

Вона фактично дублювала загальносоюзну Конституцію 1936 р. Численні демократичні положення, особливо ті, що стосувалися прав людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресіями, масовими арештами, розстрілами, ГУЛАГами. За своєю формою Основний закон був досить демократичним, але відірваним від реалій життя.

Другий розділ, присвячений державному устрою країни, зафіксував такі принципи об'єднання республік у Союз, як добровільність, рівноправність, указував на право виходу зі складу СРСР. Насправді це була лише декларація, що мала фіктивний характер. Реально чинними були лише ті статті, які визначали, що кожен громадянин України є одночасно і громадянином Радянського Союзу.

Найвищим органом державної влади в Україні стала Верховна Рала УРСР, яку обирали всенародно на 4 роки. Вона була єдиним законодавчим органом республіки. Отже, радянська влада, врешті-решт, підійшла до фактичного визнання принципу поділу влади, хоча в тексті Конституції цього терміну немає. Верховна Рада обирала Президію як колегіальний, постійно діючий орган.

До повноважень Верховної Ради належало формування уряду - Ради народних комісарів УРСР, який вважали найвищим виконавчим і розпорядчим органом в Україні.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах були ради депутатів трудящих, що їх обирали на 2 роки.

У Конституції закріплювалися основні права й обов'язки громадян (на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення на старість, на освіту тощо), які до деякої міри було втілено в життя.

Що ж стосується свобод (слова, друку, зборів, маніфестацій та ін.), то вони були просто неможливі за тоталітарного режиму. Недоторканність особи, її житла існувала паралельно з масовими незаконними обшуками, арештами, репресіями.

Конституція відмовилася від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значну частину населення взагалі було позбавлено виборчих прав. Скасовувалися також багатоступеневі вибори і такі, що їх проводили шляхом відкритого голосування.

На відміну від Основного закону 1929 p., який не розглядав питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, тут був спеціальний розділ, присвячений суду і прокуратурі.

Чимало уваги Конституція приділяла питанням зміцнення законності, правам обвинуваченого на захист, процесуальним гарантіям особи. Але водночас діяв виключний порядок судочинства у справах про диверсії чи терористичні акти, була сформована й "ефективно" працювала Особлива нарада при НКВС республіки, процвітали відкритий терор і масові репресії.

Тоталітарно-репресивний режим сформувався в Україні в 30-ті роки шляхом докорінних змін у розвитку політичної системи. Заволодівши апаратом влади, партійне керівництво створило таку державну організацію, яка позбавила більшість населення і основну масу членів партії реальної політичної влади.

Під виглядом диктатури пролетаріату насаджували диктатуру партійно-державного апарату, систему вождізму. Відбулася тотальна бюрократизація політичної системи, зрощення партійного апарату з державними, військовими, господарськими структурами, верхівкою громадських організацій.

Привласнивши право на провадження кадрової політики, партійні органи створювали умови для формування нової кадрової "номенклатури", яка у поєднанні з правоохоронними органами, армією та засобами ідеологічного впливу була головними важелями влади й опору тоталітарної системи.

У середині 30-х років партійне керівництво СРСР дійшло висновку про необхідність внести "демократичні" зміни до загальносоюзної Конституції і відповідно "підрихтувати" конституції союзних республік. Улітку 1936 р. в Україні при Президії ЦВК УСРР створено конституційну комісію, до складу якої ввійшли партійні й державні керівники. Схвалений Президією проект Конституції передали на так зване "всенародне обговорення". А 30 січня 1937 р. нову Конституцію УРСР було затверджено XIV з'їздом рад.

Вона фактично дублювала загальносоюзну Конституцію 1936 р. Численні демократичні положення, особливо ті, що стосувалися прав людини, насправді не діяли. Вони мирно співіснували з репресіями, масовими арештами, розстрілами, ГУЛАГами. За своєю формою Основний закон був досить демократичним, але відірваним від реалій життя.

Другий розділ, присвячений державному устрою країни, зафіксував такі принципи об'єднання республік у Союз, як добровільність, рівноправність, указував на право виходу зі складу СРСР. Насправді це була лише декларація, що мала фіктивний характер. Реально чинними були лише ті статті, які визначали, що кожен громадянин України є одночасно і громадянином Радянського Союзу.

Найвищим органом державної влади в Україні стала Верховна Рала УРСР, яку обирали всенародно на 4 роки. Вона була єдиним законодавчим органом республіки. Отже, радянська влада, врешті-решт, підійшла до фактичного визнання принципу поділу влади, хоча в тексті Конституції цього терміну немає. Верховна Рада обирала Президію як колегіальний, постійно діючий орган.

До повноважень Верховної Ради належало формування уряду - Ради народних комісарів УРСР, який вважали найвищим виконавчим і розпорядчим органом в Україні.

Місцевими органами державної влади в областях, округах, районах, містах і селах були ради депутатів трудящих, що їх обирали на 2 роки.

У Конституції закріплювалися основні права й обов'язки громадян (на працю, відпочинок, матеріальне забезпечення на старість, на освіту тощо), які до деякої міри було втілено в життя.

Що ж стосується свобод (слова, друку, зборів, маніфестацій та ін.), то вони були просто неможливі за тоталітарного режиму. Недоторканність особи, її житла існувала паралельно з масовими незаконними обшуками, арештами, репресіями.

Конституція відмовилася від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством, а значну частину населення взагалі було позбавлено виборчих прав. Скасовувалися також багатоступеневі вибори і такі, що їх проводили шляхом відкритого голосування.

На відміну від Основного закону 1929 p., який не розглядав питання, пов'язані з організацією та діяльністю судово-прокурорських органів, тут був спеціальний розділ, присвячений суду і прокуратурі.