Водотоки

Питання

1. Визначення витрат води водотоків при проектуванні водопропускних споруд.

2. Розрахунок дорожніх труб.

3. Розрахунок розмірів малого мосту.

4. Габарити мостів.

Тема 8 Дорожні покриття

Питання

1. Покриття доріг.

Тема 9 Дорожні вишукування для проектування доріг

Питання

1. Проектування доріг в сільських населених пунктах.

2. Проектування польових доріг при розробці проектів внутрігосподарського

землеустрою та проектів паювання земель

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Прилуцький агротехнічний коледж

С А М О С Т І Й Н Е О П Р А Ц Ю В А Н Н Я

з дисципліни «Основи проектування доріг

місцевого значення»

Вступ

для студентів 4 курсу відділення «Землевпорядкування»

Питання

1. Предмет, мета і завдання дисципліни.

2. Значення дисципліни в підготовці техніків - землевпорядників.

3. Зв'язок дисципліни з іншими дисциплінами.

Розробив: викладач Корнєва С.П.

2014 рік

Інструкційна картка

для самостійного опрацювання

навчального матеріалу

з дисципліни: основи проектування доріг місцевого значення

1. Тема: Вступ.

2. Студент повинен знати такі терміни, матеріали, поняття:

• Автомобільна дорога...

• Земляне полотно...

• Дорожнє покриття...

• Штучні споруди...

• Обладнання дороги...

3. Студент повинен вміти вільно володіти матеріалом, аналізувати, порівнювати, робити причинно-наслідкові зв'язки, застосовувати знання і вміння на практиці.

4. Дидактичні посібники: література в бібліотеці.

5. Література:

• Ганьшин В.Н., Хренов Л.С. Таблицьі для разбивки
кругових и переходньк кривих. - Л.: Недра, 1985.

• Кузнецов Г.А., Мисенев В.С., Дудко В.Ф. и др. Дороги
местного значення. - Агропромиздат, 1986.

• Лютий Я.Л. КазьмирП.Г. Проектування доріг місцевого
значення. Методичні вказівки. - Львів, 1992.

• Маслов А.В. Геодезия. - Л.: Недра, 1986.

• Могилевський С.Т., Войтенко С.П. Геодезія. - Донецьк, 2003.

• Першай Л.К. Методические указания по вьшолнению
расчетно-графических работ по дисциплине "Проетирование и
строительство дорог местного значення". - Харьков, 1990.

• Першай Л.К., Козазенко Л.М. Проектування автомобільних
доріг місцевого значення. - Харків, 2003.

6. Запитання для самостійного опрацювання:

• Предмет, мета і завдання дисципліни.

• Значення дисципліни в підготовці техніків - землевпорядників.

• Зв'язок дисципліни з іншими дисциплінами.

7. Методичні вказівки: консультація викладача: вівторок 13 -15

8. Вид контролю: письмовий.

9. Запитання для перевірки:

ü 3 якими дисциплінами пов'язана дисципліна «Основи проектування доріг місцевого значення»

ü Мета дисципліни «Основи проектування доріг місцевого значення»

ü Завдання дисципліни «Основи проектування доріг місцевого значення»

10. Підсумки опрацювання: залік

Підготував викладач: ____________ Корнєва С.П.

1. Предмет, мета і завдання дисципліни.

2. Значення дисципліни в підготовці техніків - землевпорядників.

3. Зв'язок дисципліни з іншими дисциплінами.

1. Предмет, мета і завдання дисципліни.

Автомобільний транспорт, завдяки високій маневреності, займає особливе місце в сільському господарстві. Вивезення сільськогосподарської продукції, завезення мінеральних добрив, паливно-мастильних матеріалів, а також: транспортне обслуговування технологічних процесів в межах господарства здійснюється в основному саме цим видом транспорту. На нього припадає обслуговування пасажирів на внутрірайонних і внутріобласних маршрутах.

Ефективність роботи автомобільного транспорту залежить від щільності дорожньої мережі. Відсутність добре обладнаних доріг приводить до значного збільшення собівартості сільськогосподарської продукції, несвоєчасного вивозу, а звідси нерідко до її втрати. Незаперечне соціальне значення благоустроєних доріг в сільській місцевості.

Розвиток мережі автомобільних доріг в сільській місцевості має велике значення. Автомобільна дорога є невід'ємним елементом організації території. Якраз по дорозі здійснюється зв'язок між: земельним масивом, полем, робочою ділянкою і селом.

Під щільністю доріг розуміють відношення протяжності доріг до одиниці площі. На великих територіях показник щільності доріг виражається показником протяжності доріг в км, що припадає на 1 км² території, тобто показником км/км². При аналізі дорожньої мережі порівняно невеликих територій окремого господарства, сільської ради) доцільно виражати щільність доріг показником м/га.

Щільність доріг має бути така, щоб задовольнити дві основні вимоги: забезпечити стійкий і зручний зв'язок між; заданими пунктами та передбачити таку мережу польових доріг, яка б створила добрі умови для обслуговування даної території і тих процесів, яких вимагає технологія сільськогосподарського виробництва.

Чим щільніша дорожня мережа, тим краще задовольняються наведені вимоги, але це в свою чергу вимагає збільшення капіталовкладень і відведення додаткової земельної площі під будівництво цих доріг. Тому важливо знайти таке оптимальне рішення, яке б, з одного боку, вимагало мінімум затрат, як коштів, так і території під будівництво доріг, а з другого - передбачало б достатню щільність доріг.

Треба зазначити, що єдиного нормативного показника в цьому питанні немає, тому що на щільність доріг в кожному окремому випадку впливає багато факторів. Основні з них такі:

1) Пересіченість місцевості. Чим складніша місцевість за рельєфом і за контурністю, тим
більше утруднена доступність до ділянки, а це в свою чергу вимагає більшої щільності доріг та
обслуговування таких ділянок.

2) Вантажообіг земельних ділянок і спеціалізація рослинницької галузі. Поля польових сівозмін
обмежуються поперечними польовими дорогами шириною 7-8 м (лінії обслуговуються допоміжними
дорогами шириною 5м, які розміщені на довгих сторонах полів, Цих доріг достатньо, щоб вивезти
зібраний урожай, і в той же час, поля польових сівозмін мають незначні площі із західного
лісостепу України переважно 10- 20га), на яких вирощуються мало транспортабельні культури, які
порівняно з зерновими утворюють на одиницю площі у 5-7, а деколи 10разів більше вантажів.
Разом з тим, рух автомобілів по бездоріжжю вимагає в рази більше пального, ніж по твердих
польових дорогах. Це означає, що щільність доріг на території овочевих сівозмін повинна бути
більша, порівняно з іншими сівозмінами.

3) Густота населених пунктів та виробничих центрів. Чим більший вантажообіг точок в
загальній системі організації території, тим щільність польової дорожньої мережі має бути
більшою.

4) Склад сільськогосподарських угідь. Велика питома вага ріллі в складі землекористування.

2. Значення дисципліни в підготовці техніків - землевпорядників.

Обов'язковою складовою частиною проектних розробок з землевпорядкування (схем, проектів, робочих проектів) є розміщення доріг. В практиці проектного інституту «Землеустрою» мають місце спеціальні проектні розробки мережі сільськогосподарських доріг на рівні району, окремих господарств. До них належать «Генеральні схеми розвитку внутрігосподарських доріг в адміністративному районі». Такі розробки були виконані для кожного з районів спеціалістами інституту землевпорядкування. Тому курс «Проектування доріг місцевого значення» є важливою ланкою в підготовці техніка-землевпорядника.

Інженер-землевпорядник в порядку виконання своїх обов'язків здійснює контроль за раціональним використанням земель, бере участь у вирішенні питань відведення земель під будівництво доріг всіх категорій, тому він повинен добре знати основні принципи розміщення дороги в плані, а це в свою чергу вимагає обізнаності з основними елементами автомобільної дороги як інженерної споруди, нормами її проектування. Інженеру - землевпоряднику доводиться займатися розміщенням доріг нижчих категорій під час розробки схем районної планіровки і схем землевпорядкування районів, проектів міжгосподарського землевпорядкування і організації території окремих господарств, а також: проектів меліорації і протиерозійних заходів. Ось тому так важливі для техніка-землевпорядника знання з дисципліни «Проектування доріг місцевого значення».

3. Зв'язок дисципліни з іншими дисциплінами.

Проектування доріг в землевпорядкуванні є спеціальною дисципліною у процесі підготовки інженерів-землевпорядників, що має на меті вивчення теоретичних засад та отримання практичних навичок студентами з економічного обґрунтування проектування дорожньої мережі, основних правил розміщення доріг на території сільськогосподарських районів та підприємств. Мета викладення дисципліни – вивчення студентами, майбутніми інженерами-землевпорядниками, основ проектування доріг і використання отриманих знань у практичних завданнях. Студенти повинні володіти теоретичними знаннями і практичними навичками розміщення доріг місцевого значення і дорожніх споруд на території землеволодінь і землекористувань при різних формах власності на землю, що реалізується при землевпорядному проектуванні, зокрема організації території. Завдання дисципліни – дати студентам знання, що дозволить їм знаходити оптимальні варіанти вирішення завдань, пов'язаних із раціональним використанням земельних ресурсів при плануванні і проектуванні дорожньої мережі з урахуванням вимог ефективної організації території сільськогосподарських підприємств, раціонального виконання виробничих процесів і використання земель, виконувати економічне обґрунтування розміщення дорожньої мережі, враховувати вантажонапруженість руху та складати технічний проект місцевих автомобільних доріг нижчих категорій.

Основи проектування доріг пов’язані з такими дисциплінами: ґрунтознавство, геодезія, землевпорядне проектування, картографування і т.д.

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Прилуцький агротехнічний коледж

С А М О С Т І Й Н Е О П Р А Ц Ю В А Н Н Я

з дисципліни «Основи проектування доріг

місцевого значення»

Тема 1. Загальні відомості про автомобільні дороги

для студентів 4 курсу відділення «Землевпорядкування»

Питання

1. Класифікація автомобільних доріг.

2. Топографічна класифікація автомобільних доріг.

3. Транспортно-експлуатаційні показники автомобільних доріг.

Розробив: викладач Корнєва С.П.

2014 рік

Інструкційна картка

для самостійного опрацювання

навчального матеріалу

з дисципліни: основи проектування доріг місцевого значення

1. Тема: Тема 1. Загальні відомості про автомобільні дороги

2. Студент повинен знати такі терміни, матеріали, поняття:

• Адміністративна ознака...

• Технічні ознаки...

• Дороги внутрішнього користування...

• Інтенсивність руху...

3. Студент повинен вміти вільно володіти матеріалом, аналізувати, порівнювати, робити причинно-наслідкові зв'язки, застосовувати знання і вміння на практиці.

4. Дидактичні посібники: література в бібліотеці.

5. Література:

• Ганьшин В.Н., Хренов Л.С. Таблицьі для разбивки
кругових и переходньк кривих. - Л.: Недра, 1985.

• Кузнецов Г.А., Мисенев В.С., Дудко В.Ф. и др. Дороги
местного значення. - Агропромиздат, 1986.

• Лютий Я.Л. КазьмирП.Г. Проектування доріг місцевого
значення. Методичні вказівки. - Львів, 1992.

• Маслов А.В. Геодезия. - Л.: Недра, 1986.

• Могилевський С.Т., Войтенко С.П. Геодезія. - Донецьк, 2003.

• Першай Л.К. Методические указания по вьшолнению
расчетно-графических работ по дисциплине "Проетирование и
строительство дорог местного значення". - Харьков, 1990.

• Першай Л.К., Козазенко Л.М. Проектування автомобільних
доріг місцевого значення. - Харків, 2003.

6. Запитання для самостійного опрацювання:

ü Класифікація автомобільних доріг.

ü Топографічна класифікація автомобільних доріг.

ü Транспортно-експлуатаційні показники автомобільних доріг.

7. Методичні вказівки: консультація викладача: вівторок 13 -15

8. Вид контролю: письмовий.

9. Запитання для перевірки:

ü Класифікація доріг за адміністративною ознакою.

ü Класифікація доріг за технічною ознакою.

ü Що розуміють під інтенсивністю руху?

ü Перерахуйте фактори які впливають на інтенсивність руху?

10. Підсумки опрацювання: залік

Підготував викладач: ____________ Корнєва С.П.

1. Класифікація автомобільних доріг.

2. Топографічна класифікація автомобільних доріг.

3. Транспортно-експлуатаційні показники автомобільних доріг.

1. Класифікація автомобільних доріг.

Автомобільні дороги класифікуються за адміністративною і технічною ознаками. За адміністративною ознакою відрізняють дороги державного значення і дороги місцевого значення. Дороги державного значення - це основні автомагістралі України, які з'єднують Київ з великими регіонами країни, а також дороги, які з'єднують між собою обласні центри. Всі інші дороги, які з'єднують обласні центри з районними центрами і сільськими населеними пунктами, відносяться до доріг місцевого значення. Всі ці дороги становлять єдину мережу автомобільних доріг загального користування.

За технічною ознакою автомобільні дороги поділяють на п'ять технічних категорій.

До І - II технічної категорії відносяться автомобільні дороги загальнодержавного значення, що об'єднують між; собою важливі економічні райони, крупні адміністративні, промислові і культурні центри.

До ІІІ технічної категорії відносяться дороги, які з'єднують між собою обласні і районні центри.

До ІV-V технічних категорій відносяться дороги, які мають місцеве господарське та адміністративне значення, зв'язують районний центр з населеними пунктами, а також: населені пункти між: собою.

Крім них, на території сільськогосподарських підприємств існують дороги винятково внутрішнього користування, які в свою чергу поділяються на 3 групи.

1 група - дороги, що з'єднують населені пункти з автомобільними дорогами загального
користування.

2 група - дороги, що з'єднують населені пункти з тваринницькими комплексами, фермами,
підсобними підприємствами, пунктами зберігання та переробки сільськогосподарської продукції та
іншими господарськими об'єктами

3група - дороги, що з'єднують населені пункти та виробничі центри з сільськогоспо-дарськими угіддями.

Технічна категорія дороги визначається інтенсивністю руху.

Під інтенсивністю руху розуміють кількість автомашин, що проїжджає по даній дорозі за добу. Вона визначається за формулою:

авт./добу,

де N - середньодобова інтенсивність руху, авт./добу;

Q - перспективна річна вантажонапруженість дороги в тоннах нетто зарік;

m - коефіцієнт сезонної нерівномірності перевезення вантажів протягом року;

a - коефіцієнт, що враховую транзитні і пасажирські перевезення (1,3 - 1,4).

Для сільськогосподарських перевезень приймається рівним 2.

t- розрахункове число днів протягом року, коли здійснюються перевезення (при

круглорічній проїздимості дороги приймається рівним 360)

y - коефіцієнт використання вантажопідйомності розрахункового автомобіля (0,8-0,9)

β - коефіцієнт використання пробігу - відношення пробігу автомобіля з

вантажем до загального пробігу автомобіля. Для сільськогосподарських

перевезень приймається 0,6-0,7

q- середня вантажопідйомність розрахункового автомобіля (приблизно 3,5т)

Вантажообіг дороги визначається в результаті спеціальних обстежень.

2. Топографічна класифікація автомобільних доріг.

Для зображення автомобільних доріг на топографічних планах застосовують таку класифікацію (в дужках - колишня назва цих шляхів):

ü автомагістралі (автостради) - ширина їх двох проїжджих смуг від 7,5 і більше метрів (залежно від року спорудження - за раніше діючими або сучасними вимогами), технічна категорія - І;

ü автодороги з удосконаленим покриттям (удосконалене шосе) - ширина проїжджої частини від 7 м і більше, категорії - ІІ і ІІІ;

ü автодороги з покриттям (шосе) - ширина проїжджої частини менше 7 м (переважно 5-6 м), категорії - ІV та частково V;

ü автодороги без покриття (удосконалені ґрунтові дороги) - ширина проїжджої частини не менше 4,5 м, категорія - VІ.

При зображенні доріг на планах масштабів 1:500 - 1:2000 (на останніх - для вищих категорій) може передаватися в масштабі увесь поперечний профіль їх поверхні а саме: проїжджа частина, розподільна смуга на автомагістралях, узбіччя, смуги вздовж них для розміщення дорожніх знаків, пішохідних та велосипедних доріжок і придорожні канави.

На топографічних планах масштабів 1:5000 і 1:2000 автодороги з покриттям і без нього зображують поза масштабними умовними знаками.

На планах усіх масштабів проїжджу частину автодоріг (крім тих, що не мають покриття) виділяють потовщеними лініями (0,3 мм). Поряд із покажчиком ширини проїжджої частини на плані зазначають загальну їх ширину (від канави до канави) та матеріал покриття.

Якщо придорожні канави виражені на місцевості нечітко, то для їх зображення на топографічних планах замість подвійної зеленої лінії знака сухих канав (на планах масштабів 1:500 та 1:1000) або одинарної зеленої (на планах масштабів 1:2000 та 1:5000) проводять (по краю узбіччя) одну чорну лінію. При зображенні забудованої території придорожні сухі канави (кювети) не наносять.

Межу зміни матеріалу покриття дороги та межу між ділянкою з покриттям і без нього показують на планах крапковим пунктиром. Так само відтворюють зміну покриття (якщо таке має місце) на обладнаних з’їздах з основного шляху на боковий.

Матеріал покриття доріг позначають на топографічних планах буквеними індексами:

А - асфальт, асфальтобетон, Бм - бітумомінеральна суміш, Бр - брущатка, Г - гравій, К - камінь колотий, Кл - клінкер, Кр - кругляк, Ц - цементобетон, Шл - шлак, Щ - щебень.

Індекси розміщують рівномірно по осі автодороги, але з обов’язковим зазначенням біля меж зміни матеріалу покриття (з обох боків).

При зображенні на топографічних планах перетину автомобільних або ґрунтових доріг на одному рівні їх умовні знаки взаємно переривають, а на різних рівнях - переривають знак нижньої дороги. Умовні позначення цих доріг розривають при перетинанні їх залізницею.

Автомагістралі відрізняються особливо міцною основою і капітальним покриттям - цементобетонним, асфальтобетонним, брущатим. З іншими дорогами вони перехрещуються на різних рівнях. Як правило, автомагістралі мають дві частини з протилежними напрямками руху транспорту.

Між проїжджими частинами є роздільна смуга, яку залежно від її ширини на місцевості та масштабу плану зображують однією або двома лініями, а при значних розмірах - із показом її зовнішніх огорож, чагарникових посадок, газонів, клумб тощо.

При ширині роздільної смуги 15 м і більше автомагістраль зображують у вигляді двох автодоріг з удосконаленим покриттям, що проходять поряд. Якщо ж на окремих ділянках автомагістралі роздільна смуга відсутня, то в характеристиці дороги на плані ширину її єдиної проїжджої частини підписують однією цифрою (наприклад, 15 замість 7,5х2) і, крім того, вздовж зображення траси проставляють додатковий підпис автомагістраль.

Автодороги з удосконаленим покриттям характеризуються меншою шириною, ніж автомагістралі (див. п. 239), але мають таку саму міцну основу: матеріал їх покриття може бути як капітальним (наприклад, асфальтобетон), так і полегшеним (бітумомінеральна суміш, щебінь або гравій, закріплені в’яжучими речовинами тощо). Цим умовним знаком зображують і такі ділянки автомагістралей, на яких проїжджі частини знаходяться одна від одної на значній відстані.

Якщо автодорога за шириною та матеріалом покриття відповідає автодорогам з удосконаленим покриттям, але споруджена безпосередньо на ґрунті, то її на плані зображують позначенням автодоріг із звичайним покриттям (див.п.246). Так само зображують автодороги з удосконаленим покриттям на міцній основі, але шириною менше 7 м.

До автодоріг з покриттям (звичайні шосе) належать дороги з покриттям перехідного типу, а саме: ущільнене щебеневе; гравійне або шлакове, із маломіцних кам’янистих матеріалів (але з закріпленням), бруківки, з кругляку та колотого каменю.

Умовним знаком цих доріг зображують короткі дороги на територіях промислових підприємств, у сільській місцевості, споруджені із цементобетонних плит без оформлення траси узбіччям і канавами. У цьому випадку ширина проїжджої частини і загальна ширина дороги буде та сама величина, що має знайти відображення в кількісній характеристиці їх на планах масштабів 1:5000 та 1:2000, наприклад, 4,2 (4,2) Ц.

На топографічних планах лісових районів автодороги з покриттям слід вважати лісовозні дороги неповного поперечного профілю (тобто, без узбіччя і канав), але з твердим покриттям шириною 3,0 - 3,5 м. На таких дорогах споруджують роз’їзди-кишені, які зображують у масштабі за місцеположенням на місцевості. Біля позначення кишені підписують її фактичну характеристику по ширині, наприклад, у вигляді 3,0 (6.2) Б, розш., тобто розширення.

Серед лісовозних і деяких інших автодоріг зустрічаються такі, що мають не суцільне тверде покриття, а роздільне двоколійне (причому не дерев’яне). Ці дороги показують на планах умовним знаком автошляхів з покриттям (шосе) і дають кількісну характеристику у вигляді 0,8х2 (3,2) Ці підпис колійна або кол.

Знак автодороги з покриттям використовують і тоді, коли необхідно зобразити на плані дорогу з удосконаленим покриттям, але з недостатньою шириною або без міцної основи.

Проїжджі частини вулиць із твердим покриттям, залежно від наявності або відсутності на них бортового каменю, зображують: у першому випадку - суцільною лінією, у другому - штриховою. На плані мають бути вказані позначки висот на бортовому камені (якщо він є) і поряд із ним (у вигляді дробу), причому цифри розміщують паралельно південній стороні рамки або осі вулиці.

Тротуари вздовж вулиць і пішохідні доріжки в парках, на кладовищах тощо, залежно від їхньої ширини, показують у масштабі або поза масштабним знаком. Використання останнього на планах масштабу 1:5000 передбачається у випадку, коли ширина тротуару (або доріжки) менша ніж 5 м, масштабу 1:2000 - менша ніж 2 м. Поза масштабний знак подається двома паралельними лініями (суцільними або штриховими, залежно від наявності бортового каменю) шириною 1мм. Як виняток, на планах масштабу 1:5000 допускається зменшувати ширину до 0,5 мм.

При зображенні в масштабі 1:5000 тротуарів, що безпосередньо примикають до проїжджої частини, розділяти їх між собою не потрібно. На планах масштабів 1:5000 та 1:2000 не зображують і низькі огорожі тротуарів.

Вулиці з твердим покриттям (проїжджої частини, тротуарів, вимощень будинків), як і автодороги, у випадках, передбачених технічним проектом, зафарбовують блідо-рожевим кольором або виділяють крапковою сіткою від коричневої фарби.

Вулиці в населених пунктах з розосередженою забудовою або з односторонньою забудовою зображують на топографічних планах як автодороги відповідного класу.

Для зображення на планах непроїжджих вулиць установлено окремий умовний знак, розміщений на тому їх відрізку, який через особливу крутизну, східчастість, наявність валунів тощо, недоступний для руху транспорту протягом цілого року. Крайні штрихи знака наносять точно на межах непроїжджого відрізка вулиці, а решту - рівномірно між ними через 2 мм.

Якщо на цьому відрізку є валуни, що відтворюються в масштабі плану, то найзначніші з них зображують на своїх місцях (див.ум.зн.№321) з розривом штрихів умовного позначення непроїжджого відрізка вулиці.

Умовним знаком автодоріг без покриття на топографічних планах зображують профільовані з підсипкою дороги, що регулярно ремонтуються (але не мають основи і покриття). Якщо ґрунт таких доріг покращений домішками гравію, щебеню або шлаку, то відповідні ділянки відділяють на плані крапковим пунктиром (перпендикулярним до осі дороги) і характеризують буквеними індексами (див.п.242). Ділянки з домішками інших матеріалів (наприклад, піску або черепашнику), а також укріплені в’яжучими речовинами на топографічних планах не зображують.

Ширину проїжджої частини автодороги без покриття підписують приблизно через 15 см, передусім у місцях, де профільоване полотно має домішки.

При зображенні автодоріг без покриття потовщену лінію розміщують із східного і південного боку умовного знака. Якщо напрям дороги на місцевості змінюється, то порядок відтінення лінії повинен зберігатися до найближчого населеного пункту або перетину з іншою автодорогою. Потрібно також узгоджувати зображення цих доріг по рамках суміжних планів.

До автодоріг з дерев’яним покриттям (по верху основи із поперечних колод або шпал) відносяться такі, що мають суцільний настил або роздільне полотно у вигляді колії (лежневі дороги). Для їх розрізнення на планах в останньому випадку вздовж траси дають пояснювальний підпис колійний або кол.

Якщо ці дороги на значній території є єдиними, то слід показувати на плані їхню ширину з оформленням залежно від характеру спорудження полотна, згідно з варіантами, передбаченими для автодоріг з покриттям.

Умовним знаком автодоріг із дерев’яним покриттям зображують також торцеві бруківки з дерев’яних шашок або пластин, покладених на шар піску.

Ґрунтовими дорогами вважаються не профільовані, що не мають закріпленої земляної основи і будь якого покриття, та дороги, що ремонтуються нерегулярно. На топографічних планах ґрунтові дороги розділяють за їхніми умовними позначеннями на путівці, польові та лісові.

Оскільки ці дороги зображують на планах двома паралельними різними лініями: одна – суцільна, друга - штрихова, то при їх зображенні потрібно керуватися тим самим правилом відтінення, що застосовується при зображенні автодоріг без покриття (див.п.253).

Знаки ґрунтових доріг, а також стежок, у місцях їх перетину між собою і при підході до автомобільних доріг та рамок планів зображують з таким розрахунком, щоб перехрещувались або поєднувались одна з одною ланки, а не інтервали штрихових ліній. При цьому, допускається зміна довжини ланок відповідних умовних знаків.

Путівці - це накатані дороги, що служать для сполучення між собою населених пунктів, або сполучення цих пунктів з залізничними станціями, пристанями, автодорогами з покриттям тощо. Якщо на місцевості вони є єдиними дорогами, по яких можливий проїзд (наприклад, через болото, ліс тощо), то їх зображення супроводжують характеристикою ширини (до десятих часток метра).

У випадках, коли на планах масштабів 1:500 та 1:1000 потрібно відділити путівець від польових і лісових доріг, передбачається використання пояснювального підпису путівець.

Польові і лісові дороги це ґрунтові дороги, що використовуються автогужовим транспортом сезонно, головним чином під час польових сільськогосподарських робіт і лісозаготівель.

Позначенням польових і лісових доріг рекомендується показувати на планах і деякі другорядні, погано наїжджені путівці.

Всі автомобільні дороги, що споруджуються, зображують на планах відповідними умовними знаками, але з розривами в 1 мм через кожні 8 мм зображення траси з підписом споруд.

Якщо дорогу споруджують по вузькому насипу, що співпадатиме зі знаком самої дороги (її частини), то штрихи, що позначають насип, потрібно розміщувати так, щоб вони лягали на ланки пунктирної лінії, а не на інтервали. Такий метод дозволяє відрізняти на плані дороги, що споруджуються на вузькому насипу, від діючих, котрі зображують з використанням штрихового пунктиру (див.п.263). Зображення доріг, що споруджуються у виїмках, це не стосується, оскільки їхні бровки проектують на плані на достатній відстані від траси.

До важко проїжджих ділянок на автодорогах відносяться розбиті, з ямами і в цілому давно не ремонтовані ділянки доріг, на путівцях - ділянки через заболочені місця, піщані масиви, кам’янисті розсипи та з великою крутизною. В районах, де основними шляхами сполучення є ґрунтові польові й лісові дороги, потрібно показувати їх важко проїжджі ділянки.

Для передачі останніх на планах зображення всіх автодоріг дають з розривами (в 1 мм через кожні 4 мм) однієї із двох лінії, що передають проїжджу частину дороги. Відповідно для всіх ґрунтових доріг передбачається зображення на планах важко проїжджих ділянок поперечними крапковими пунктирами, між якими вздовж лінії дороги наносять підпис важко проїжд.

В заболоченій місцевості ділянки автодоріг без покриття і ґрунтових доріг нерідко закріплені фашинами, гатями і греблями. Фашини - це в’язанки хмизу, покладені на поздовжні лежні і притиснуті жердинами; хмиз поверх засипають землею або піском. Гатями називають суцільні настили із колод, розміщених по хмизу або жердинах. Греблі - невисокі насипи із ґрунту, каміння і піску. У ряді випадків ці примітивні споруди на дорогах мають місцеві назви, наприклад, настил.

Ці об’єкти на топографічних планах зображують одним загальним позначенням. Для розмежування зі звичайними насипами ділянки з фашинами, гатями, греблями, настилами тощо супроводжують на планах відповідними пояснювальними підписами.

Зображення на топографічних планах доріг по насипах, дамбах і доріг у виїмках характеризуються рядом особливостей щодо поєднання позначень цих та інших об’єктів. При їх показі на планах керуються не тільки самими умовними знаками, але й додатково наведеними в таблиці прикладами.

Цензи, що регламентують зображення подібних споруд залежно від розмірів, наведено в п.222, зображення укосів, насипів, дамб і виїмок по дорогах - у пп.457, 458, порядок відбору і нанесення їх висотних позначок - у п.459.

Насипи – це, в основному, дорожньо-транспортні споруди, а дамби (як насипні, так і намивні) – це, як правило, гідротехнічні споруди для захисту низького узбережжя від затоплення. Тому дамби мають більш капітальну будову і достатньо широку вершинну поверхню, по якій можуть бути прокладені дороги повного поперечного профілю.

При показі прокладених по насипах і дамбах ґрунтових доріг (путівців, польових і лісових), зображених з використанням пунктирних ліній, штрихи знака насипів наносять проти ланок або проти інтервалів позначення дороги (на відміну від зображення дороги, що споруджується, див.п.259).

Зображення на топографічних планах ділянок доріг різних класів у виїмках також слід виконувати відповідно до наведених зразків суміщення їхніх умовних знаків. Для повноти показу на планах виїмок виняткове значення має зображення стану (збереженості профілю) придорожніх канав-кюветів. При цьому необхідно керуватися правилами п.241.

Номери автодоріг проставляють у рамках прямокутника, розміщеного на планах через кожні 12-15 см.

При нанесенні буквених індексів доріг потрібно враховувати таку градацію: Е – міжнародні, М - магістральні, Р – регіональні, Т– територіальні.

На топографічних планах показують тільки ті зупинки автобусів і тролейбусів, які розміщені поза населеним пунктом. Основа їх умовного знака повинна бути з того боку позначення шляху, з якого зупинка є фактично. Якщо зупинки у протилежних напрямках дороги розміщені по обидва його боки одна проти одної, то достатньо нанести знак однієї з них.

Різні об’єкти на обладнаних зупинках (наприклад - розширення автодоріг, павільйони, навіси для пасажирів (див.ум.зн.№37)), показують відповідними умовними знаками з урахуванням пояснень, наведених у пп.75,77.

На автодорогах вищих класів крім обладнаних зупинок є ще і постійні стоянки для автотранспорту у вигляді огороджених площадок із твердим покриттям, із службовими будівлями і невеликими технічними спорудами - естакадами для огляду і дрібного ремонту автомашин (див.ум.зн.№184).

Пости регулювальників руху на автомобільних дорогах зображують на топографічних планах усіх масштабів із зазначенням матеріалу, з якого вони споруджені, та підписом п.ДАІ. Будки регулювальників зображують на планах масштабів 1:2000 - 1:500 особливим умовним знаком.

Світлофори на стовпах на автодорогах наносять тільки на плани масштабів 1:1000 і 1:500 за додатковими вимогами. Такі обмеження передбачені і для зображення опор контактної мережі тролейбусних ліній з поділом цих опор за матеріалом, з якого вони споруджені, та за конструкцією.

До обладнання доріг входять кілометрові знаки (стовпи або камені), покажчики напряму і поворотів доріг, назв населених пунктів та річок, ремонтних і медичних пунктів, кафе, кемпінгів, готелів, арок при в’їзді на територію областей, районів тощо.

Кілометрові знаки на автомобільних дорогах, а також на залізницях показують усі, а в разі відсутності у цій місцевості інших орієнтирів передбачено біля зображення цих знаків проставляти також підпис кілометражу.

Для дорожніх знаків передбачено різні позначення: коли вони не виражаються в масштабі плану - один знак, а коли виражаються - інший, причому із зображенням стовпів (як і арок на автодорогах) з поділом за матеріалом, з якого ці стовпи споруджено (див.ум.зн.№86-88).

Дорожні знаки на планах масштабів 1:5000-1:2000 при значному їх навантаженні та наявності на місцевості більш значних орієнтирів, можна показувати вибірково.

Положення кожного дорожнього, кілометрового та інших знаків на планах фіксують якомога точніше, а самі позначення цих об’єктів зображують з розрахунком забезпечення найбільшої наочності їх показу (переважно витягнутими вздовж дороги).

Зображення естакад для ремонту автомобілів за їх зовнішнім контуром можливе тільки на планах у масштабах 1:500-1:2000. При цьому, стрілку умовного знаку (напрям руху автомобілів) розміщують у середині контуру, а сам знак супроводжують скороченим підписом ест. У масштабі 1:2000 стрілку розміщують поряд із зображенням естакади. На планах масштабу 1:5000 зображення естакад для ремонту автомобілів не вимагається.

Підземні переходи під вулицями, автомобільними дорогами і залізницями (пішохідні тунелі) зображують на топографічних планах пунктирною лінією, яка позначає сам перехід, і умовними знаками входів у тунелі. Враховуючи особливості входів на місцевості, їх можна зображувати наступним чином: відкритим входом зі сходами вниз, закритим входом у підземну частину будинку (див.ум.зн.№26), поєднанням того чи іншого з цих двох знаків з буквеним індексом М (коли підземний перехід під вулицею або дорогою є одночасно входом на станцію метрополітену).

При наявності біля входів у підземні переходи парапетів (низьких загороджуючи стінок) їх зображують відповідним умовним знаком, що відповідає масштабові плану (див.ум.зн.№253).

Сходи для підйому вгору, на насип, дамбу або міст показують відповідно до їх розміщення та орієнтування на місцевості, а на планах масштабів 1:2000-1:500, крім того, з точним показом кожного сходового маршу і з’єднуючих площадок.

При зображенні на топографічних планах лотків постійного використання (для переміщення лісу або інших матеріалів з крутих схилів), їхні умовні знаки потрібно орієнтувати відкритим боком проти напряму схилу.

Селеспуски - споруди для пропуску грязекам’яних потоків – характеризуються, як правило, такими обрисами, які наведено в зразках їх умовних знаків, але можуть мати й іншу будову і розміри (бути не в середині улоговини, а біля її краю - упритул до гірського схилу тощо). Все це має бути відображено відповідно до масштабу плану в поєднанні з пояснювальним підписом селеспуск.

В’ючні та пішохідні стежки зображують на топографічних планах однаково (по групах масштабів), але для в’ючних передбачено пояснювальний підпис.

Як правило, в’ючні стежки непридатні для автогужового транспорту. Однак деякими з них рух транспорту все ж можливий, що при наявності точних відомостей має бути відображено на плані відповідним підписом уздовж стежки: наприклад, можливий проїзд на автомобілях.

Пішохідні стежки на топографічних планах масштабів 1:5000 та 1:2000 показують вибірково, в першу чергу потрібно зображувати стежки, які в цьому районі є єдиними шляхами сполучення (зв’язують окремі будівлі з автодорогою, пересікають болото, хребет, долину річки тощо).

Ділянки гірських стежок на штучних карнизах передають на планах масштабів 1:5000 та 1:2000 особливим поза масштабним знаком. Якщо ці карнизи мають довжину 20 м і більше в масштабі плану 1:5000 та довжину 10 м і більше в масштабі плану 1:2000, їх зображують двома відповідними знаками, розміщеними на початку і в кінці карнизу. Між ними проводять суцільну лінію завтовшки 0,3 мм.

На планах масштабів 1:1000 та 1:500 ділянки стежок на карнизах зображують без використання окремого знака, як звичайні стежки, але в поєднанні з пояснювальним підписом шт. карниз.

На топографічних планах прогони для худоби зображують з огорожами або без них. У першому випадку огорожі зображують згідно з варіантами умовних знаків №402 і 403; у другому - безперервним крапковим пунктиром, що відповідає краям витоптаної худобою смуги.

Зображення прогонів для худоби, які не передаються по ширині в масштабі (переважно 1:5000), супроводжують характеристикою до десятих часток метра. Наявність на прогоні для худоби твердого покриття фіксують на планах буквеними індексами (див.п.242), які розміщують поряд з підписом прогін, посеред смуги.

3. Транспортно-експлуатаційні показники автомобільних доріг.

Транспортно-експлуатаційні показники дороги - ряд параметрів, що визначають технічний рівень дороги і її експлуатаційні можливості. Залежно від значень показників дорогу відносять до тієї чи іншої категорії. Основними показниками є: швидкість, інтенсивність і склад руху, пропускна і провізна здібності, рівень аварійності, якість дорожнього покриття, час повідомлення, собівартість перевезень автомобільним транспортом та ін

Оцінку транспортно-експлуатаційного стану дороги здійснюють за рівнем відповідності нормативним вимогам основних транспортно-експлуатаційних показників дороги, які прийняті за її споживчі властивості.

Споживчі властивості дороги - сукупність її транспортно-експлуатаційних показників (ТЕП АТ), які безпосередньо впливають на ефективність і безпеку роботи автомобільного транспорту, що відображають інтереси користувачів доріг і вплив на навколишнє середовище.

До споживчими властивостями відносяться забезпечені дорогою: швидкість, безперервність, безпека і зручність руху, пропускна здатність і рівень завантаження рухом; здатність пропускати автомобілі та автопоїзди з дозволеними для руху осьовими навантаженнями, загальною масою і габаритами, а також екологічна безпека.

Споживчі властивості дороги або її транспортно-експлуатаційні показники забезпечуються параметрами плану, поздовжнього і поперечного профілів, міцністю дорожнього одягу, рівністю і зчіпними якостями покриття, станом штучних споруд, інженерним обладнанням і облаштуванням, рівнем вмісту дороги.

Інтегральним показником, що найбільш повно відображає всі основні транспортно-експлуатаційні показники, прийнята швидкість руху, виражена через коефіцієнт забезпеченості розрахункової швидкості.

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Прилуцький агротехнічний коледж

С А М О С Т І Й Н Е О П Р А Ц Ю В А Н Н Я

з дисципліни «Основи проектування доріг

місцевого значення»

Тема 2 Дороги в поперечному профілі

для студентів 4 курсу відділення «Землевпорядкування»

Питання

1. Земляне полотно дороги і вимоги до нього.

2. Елементи поперечного профілю доріг.

3. Дороги у насипі, виїмці і у нульових замітках

Розробив: викладач Корнєва С.П.

2014 рік

Інструкційна картка

для самостійного опрацювання

навчального матеріалу

з дисципліни: основи проектування доріг місцевого значення

1. Тема: Тема 2 Дороги в поперечному профілі

2. Студент повинен знати такі терміни, матеріали, поняття:

• Поперечний профіль

• Узбіччя

• Проїжджа частина

3. Студент повинен вміти вільно володіти матеріалом, аналізувати, порівнювати, робити причинно-наслідкові зв'язки, застосовувати знання і вміння на практиці.

4. Дидактичні посібники: література в бібліотеці.

5. Література:

• Ганьшин В.Н., Хренов Л.С. Таблицьі для разбивки
кругових и переходньк кривих. - Л.: Недра, 1985.

• Кузнецов Г.А., Мисенев В.С., Дудко В.Ф. и др. Дороги
местного значення. - Агропромиздат, 1986.

• Лютий Я.Л. КазьмирП.Г. Проектування доріг місцевого
значення. Методичні вказівки. - Львів, 1992.

• Маслов А.В. Геодезия. - Л.: Недра, 1986.

• Могилевський С.Т., Войтенко С.П. Геодезія. - Донецьк, 2003.

• Першай Л.К. Методические указания по вьшолнению
расчетно-графических работ по дисциплине "Проетирование и
строительство дорог местного значення". - Харьков, 1990.

• Першай Л.К., Козазенко Л.М. Проектування автомобільних
доріг місцевого значення. - Харків, 2003.

6. Запитання для самостійного опрацювання:

ü Земляне полотно дороги і вимоги до нього.

ü Елементи поперечного профілю доріг.

ü Дороги у насипі, виїмці і у нульових замітках

7. Методичні вказівки: консультація викладача: вівторок 13 -15

8. Вид контролю: письмовий.

9. Запитання для перевірки:

ü Основні елементи поперечного профілю

ü Форми земляного полотна

ü Дати визначення кожній формі земляного полотна

10. Підсумки опрацювання: залік

Підготував викладач: ____________ Корнєва С.П.

1. Земляне полотно дороги і вимоги до нього.

2. Елементи поперечного профілю доріг.

3. Дороги у насипі, виїмці і у нульових замітках.

1. Земляне полотно дороги і вимоги до нього.

Земляне полотно дороги повинно бути запроектовано так, щоб забезпечувалася його стійкість, зручність та безпека руху і не було можливості його перезволоження поверхневими та ґрунтовими водами, Для цього при проектуванні поперечних профілів земляного полотна одночасно проробляється як їх форми і розміри на різних ділянках так і міроприємства і необхідні споруди для збору, затримки і відводу води, совокупність яких складає систему дорожнього водовідводу.

Форма та поперечні розміри земляного полотна, склад та види споруд дорожнього водовідводу залежить від характеру рельєфу, геологічних, гідрологічних умов місцевості по трасі, від способів будови земляного полотна.

Основними типовими формами земляного полотна є:

1)низькі насипи (висотою до О,6м з боковими каналами);

2) насипи середні (від 0,6 до 2м) та високі (від 2 до 12м);

3)виємкі.

Поперечним профілем називають проекцію дороги на площину, перпендикулярну осі дороги. Основними елементами поперечного профілю є проїжджа частина, узбіччя, бічні водовідвідні канави та обрізи.

Проїжджа частина - це смуга поверхні дороги, по якій відбувається рух транспорту. Вона влаштовується у вигляді двох похилих (від середини) поверхонь з ухилом 15-40%, залежно від типу покриття. Середня лінія проїжджої частини називається віссю земляного полотна або віссю дороги.

Смуги земляного полотна, які прилягають до проїжджої частини дороги, називають узбіччям, вони є бічними опорами для дорожнього покриття, а також використовуються для тимчасової стоянки автомобілів (якщо дорожнє покриття недостатньо широке), тимчасового розміщення матеріалів для ремонтування дороги.

Лінія, яка відмежовує проїжджу частину від узбіччя, називається краєм проїжджої частини. Проїжджа частина і узбіччя складають земляне (дорожнє) полотно. Воно може розміщуватись вище поверхні землі і тоді земляне полотно має форму насипу, або нижче поверхні землі - тоді дорога проходить у виїмці.

При невисоких насипах або виїмках з боків земляного полотна влаштовують канави (кювети), які відводять воду з полотна. Переважно вони бувають трапецеподібної форми. Неглибоку канави влаштовують трикутної форми. Розширені бічні канали, які влаштовують з метою одержання проекту для спорудження земляного полотна називаються резервами. Зметою забезпечення стійкості бічні поверхні насипу, виїмок, канав роблять нахиленими. Ці нахилені поверхні називають відкосами. В бічних канавах розрізняють внутрішні і зовнішні відкоси.

Крутизна відкосів виражається відношенням висоти відкосу до основи відкосу. Крутизна відкосів записується через знак ділення. При цьому висота його завжди приймається за одиницю, а основа відкосу виражається відповідною величиною, тобто крутизна відкосу характеризується відношенням Н/1, при цьому п =1, а і записується через коефіцієнт відкосу т = І / Н. Лінія перетину поверхні узбіччя і відкосу насипу внутрішнього відкосу виїмки називається бровкою земельного полотна. Віддаль між; бровками становить ширину земляного полотна. Вона завжди позначається латинською літерою В. Смуга землі між: зовнішньою бровкою конами і межею смуги відведення називається обрізом.

Обрізи призначені для влаштування тимчасових об'єктів тракторних і літніх шляхів., для складання дорожньо-транспортних матеріалів, закладання резервуарів і кавальєрів, влаштування захисних споруд і насаджень, а також; для проведення межових знаків, потрібних для будівництва, ремонту та експлуатації дороги.

Грунт з виїмок підсипають в насип. Якщо грунт з виїмок не можна використати для насипу, то його складають на обрізах дороги у вигляді правильних призм, які називаються кавальєрами. Однак з метою економії земель уникають глибоких резервів і кавальєрів на землях, які можуть використовуватись під сільськогосподарські угіддя, Це досягається за рахунок закладання зосередження резервів, які розміщуються не в межах смуги відведення дороги, використання лишків землі для засипки кар 'єрів. Можна обійтись без влаштування резервів. Для цього поруч з насипом згортається в бік родючий шар грунту, для спорудження насипу знімається нетовстий шар материнської породи, а потім ці смуги знаву покриваються шаром родючого грунту і використовуються під сільськогосподарські угіддя. Аналогічно може бути відсипаний зайвий грунт з виїмок.

2. Елементи поперечного профілю доріг.

Поперечним профілем називають розріз дороги вертикальною площиною перпендикулярною до її поздовжньої осі. На поперечному профілі розміщують такі елементи:

ü проїзну частину – головний конструктивний елемент, який забезпечує рух транспорту відповідної вантажопідйомності, габаритних розмірів і з певною швидкістю; проїзна частина покрита дорожнім одягом, який має бути міцним, а поверхня її рівною, жорсткою і без пилу;

ü узбіччя – бокові смуги, що примикають до проїзної частини, вони є упором для дорожнього одягу, дають змогу підвищувати безпеку руху, а також придатні для короткочасної вимушеної зупинки автомобіля та тимчасового розміщення будівельних матеріалів під час ремонту дороги;

ü водовідвідні споруди – поздовжні рови (кювети, кювети-резерви і резерви), призначені для відведення від земляного полотна поверхневої води;

ü обрізи – крайні смуги між водовідвідними спорудами та межами смуг відведення землі під дорогу; призначені для влаштування об’їзного шляху, складання будівельних матеріалів, розміщення декоративного і снігозахисного насадження, а інколи – упорядкованих майданчиків для відпочинку тощо;

ü кювет-резерв – розширений заглиблений кювет, який влаштовують при розробці ґрунту для спорудження насипу (якщо на відстані до 2 км немає виїмки); його ширину визначають кількістю потрібного ґрунту, а глибина становить не більше, ніж 1,5 м; внутрішній укіс кювету-резерву є продовженням укосу насипу; різниця відміток бровки земляного полотна і дна кювету-резерву становить менш як 4 м;

ü резерв – відрізняється від кювету-резерву тим, що між укосами насипу влаштовують берти – смуги завширшки не менше як 2 м, різниця відміток бровки земляного полотна і дна резерву становить не менше 4 м; нагірний рів – призначений для перехоплення поверхневих вод з укосів і відведення їх у найближчі понижені місця; влаштовують нагірні рови при косогірності більше 1:10;

ü банкет – призма трикутного поперечного перебігу, відсипана з ґрунту, вийнятого з нагірних ровів, яка збільшує площину поперечного перерізу нагірного рову;

ü смуга відводу – ділянка землі, відведена під будівництво дороги, на якій розміщують усі перелічені елементи дороги і дорожніх споруд.

Рис. 1 “Основні елементи поперечного профілю автомобільної дороги”

На поперечних профілях сільських вулиць, крім проїзної частини, розміщують такі елементи:

· тротуари і пішохідні доріжки (алеї), які мають покриття, що забезпечує зручність руху за різних погодних умов; покриття повинно відповідати також архітектурним і санітарно-гігієнічним вимогам;

· велосипедну доріжку влаштовують, якщо в перспективі на проектованій вулиці передбачається висока інтенсивність руху (більше ніж 50велосипедистів на 1 год.), покриття на велосипедних доріжках повинно бути полегшеного типу;

· надземні (щогли для освітлення та засобів зв’язку) та підземні інженерні мережі;

· зелені насадження (захисні та декоративні) і газони (роздільні смуги).

3. Дороги у насипі, виїмці і у нульових замітках

При проектуванні дороги треба мати на увазі форму земляного полотна. Тобто, намічаючи проектну лінію, треба бачити яка буде форма земляного полотна і чи вона економічно виправдана в даних умовах.

Виділяють п 'ять основних форм земляного полотна:

-насип з бічними канавами;

-насип без бічних канав;

-виїмка;

-напівнасип - напіввиїмка;

-полиця.

Висотою насипа (аналогічно глибиною виїмки) вважається положення бровки земляного полотна відносно поверхні землі по осі дороги.

Насип з бічними канавами — це форма земляного полотна, яка характеризується порівняно невисоким насипом і наявністю бічних канав, які призначені для відведення води.

Звичайно, висота насипу при даній формі земляного полотна приймається на рівні рекомендованої робочої відмітки, яка для умов України становить 0, б -0,8 м.

Насип висотою до 0,6м вважається низьким. Такий насип створюють за рахунок грунту канав. Тому таку форму земляного полотна називають профілем нульових робіт. Тобто не потрібно довозити грунт із сусідніх виїмок чи з резервуарів, а потрібно лише перемістити із бічних канав в насип.

Насип з бічними канавами є найбільш розповсюдженою формою земляного полотна. В рівнинній сухій місцевості дорогу, як правило, ведуть в невисокому насипі на рівні рекомендованої робочої відмітки і тільки на окремих ділянках передбачається більш високі насипи чи виїмки.

Насип без бічних канав. Насипи вищі, ніж 2м влаштовуються без канав. Дорожнє полотно при такому насипі достатньо підняти над поверхнею землі і немає загрози потрапляння поверхневої або ґрунтової води в верхні шари земляного полотна. Для стійкості таких насипів потрібний відповідний підбір грунту, правильна його відсипка і ущільнення. Відсипаються такі насипи за рахунок привозного грунту з виїмок. Грунт з бічних канав переважно буває непридатним та його і не досить. Створення таких насипів потребує значного обсягу земляних робіт. Тому така форма земляного полотна передбачається рідко, лише на невеликих відтинках дороги. Звичайно, це при переходах через глибокі заболочені пониження, через долини з періодичним стоянням води, при переходах через водотоки (на підходах до мостів), в місцях, де високий насип продиктований необхідністю зменшення повздовжнього ухилу до допустимої величини.

Насипи висотою 10м вважаються дуже високими. Такі насипи потребують ще більших земляних робіт і передбачаються дуже рідко. На місцевих дорогах такі насипи, як правило, не передбачаються.

Виїмка - форма земляного полотна, яка характеризується тим, що дорожнє полотно розміщене нижче поверхні землі, Виїмки є небажаною формою земляного полотна, У виїмках погіршуються умови для відведення води, виїмки більше заносяться снігом, ніж; насип; проїзд у виїмках мало привабливий для пасажирів. Тому проектування дороги у виїмках намагаються уникнути, Виїмки займають порівняно невеликі відтинки дороги. Вони застосовуються переважно в місцях переходу дороги через підвищення з крутими схилами, не підходах до мостів. Щоб запобігти занесенню снігом, виїмки глибиною менше їм влаштовують з дуже пологими зовнішніми відкосами крутизною 1:8 -1:10. Такі виїмки називають розкритими.

Грунт з виїмок вивозиться на суміжні насипи або укладається в кавальєри. Висота кавальєрів становить 1,0 - 1,5 м для зручності відсипки грунту машинами. Кавальєри при малих поперечних ухилах місцевості розміщаються з обох боків полотна не ближче Зм від бровки відкосу виїмок при сухих стійких грунтах.

Але враховуючи те, що на автомобільних дорогах, виїмки здебільшого неглибокі, і об 'єм кавальєра невеликий, то влаштування кавальєрів не рекомендується. Грунт в такому разі розрівнюють з обох боків з таким розрахунком, щоб забезпечити стікання води в протилежний бік від виїмки.

Напівнасип - напіввиїмка - це форма земляного полотна, яка характеризується тим, що частина дорожнього полотна міститься у виїмці, а частина у насипі. Така форма земляного полотна влаштовується тільки в тому випадку, коли дорога проходить поперек крутого схилу.

Полиця. На ділянках, де дорога прокладається поперек дуже крутого схилу, земляне полотно влаштовується у вигляді полиці, Така форма земляного полотна передбачається у виняткових випадках, звичайно в гірських районах, де інше рішення, наприклад, обхід схилу, неможливе.

Необхідність розроблення поперечних профілів виникає в таких умовах:

1)на болотах та інших слабких нестійких грунтах;

2)на ділянках, які зазнають зсуву, осипання;

3)на ділянках, які періодично затоплюються;

4)в місцях рухомих пісків;

5)в районах пучиноутворення та вічної мерзлоти.

Враховуючи незначну інтенсивність руху на сільських дорогах, проїжджа частина на них з метою здешевлення будівництва приймається якомога вужчою, а дорожній одяг шириною для одно смугового руху. Проїжджа частина може розміщуватись симетрично і несиметрично від осі дороги. На сільських дорогах, на яких передбачається переміщення гусеничних тракторів, сільськогосподарських машин, рекомендується розміщувати проїжджу частину так,щоб узбіччя мало звичайну ширину 1-2 м, а друге 3-5 м і використовувалось для руху таких машин.

Ширина всієї смуги відведення дороги повинна бути мінімальною. Вона, як правило, повинна обмежуватись смугою, необхідною для розміщення земляного полотна і канав або лотків. Якщо необхідна додаткова площа на час проведення ремонту дороги або інших робіт, тимчасово може бути використана площа сільськогосподарських угідь. Земляне полотно на сільських дорогах, як правило, влаштовують в нульовому профілі або невисокому насипі.

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Прилуцький агротехнічний коледж

С А М О С Т І Й Н Е О П Р А Ц Ю В А Н Н Я

з дисципліни «Основи проектування доріг

місцевого значення»

Тема 3 Відведення земель під дороги

для студентів 4 курсу відділення «Землевпорядкування»

Питання

1. Процесуальний порядок відведення земель під дороги.

2. Рекультивація земель.

Розробив: викладач Корнєва С.П.

2014 рік

Інструкційна картка

для самостійного опрацювання

навчального матеріалу

з дисципліни: основи проектування доріг місцевого значення

1. Тема: Тема 3 Відведення земель під дороги

2. Студент повинен знати такі терміни, матеріали, поняття:

ü Процесуальний порядок …

ü Рекультивація земель …

3. Студент повинен вміти вільно володіти матеріалом, аналізувати, порівнювати, робити причинно-наслідкові зв'язки, застосовувати знання і вміння на практиці.

4. Дидактичні посібники: література в бібліотеці.

5. Література:

• Ганьшин В.Н., Хренов Л.С. Таблицьі для разбивки
кругових и переходньк кривих. - Л.: Недра, 1985.

• Кузнецов Г.А., Мисенев В.С., Дудко В.Ф. и др. Дороги
местного значення. - Агропромиздат, 1986.

• Лютий Я.Л. КазьмирП.Г. Проектування доріг місцевого
значення. Методичні вказівки. - Львів, 1992.

• Маслов А.В. Геодезия. - Л.: Недра, 1986.

• Могилевський С.Т., Войтенко С.П. Геодезія. - Донецьк, 2003.

• Першай Л.К. Методические указания по вьшолнению
расчетно-графических работ по дисциплине "Проетирование и
строительство дорог местного значення". - Харьков, 1990.

• Першай Л.К., Козазенко Л.М. Проектування автомобільних
доріг місцевого значення. - Харків, 2003.

6. Запитання для самостійного опрацювання:

ü Процесуальний порядок відведення земель під дороги

ü Рекультивація земель

7. Методичні вказівки: консультація викладача: вівторок 13 -15

8. Вид контролю: письмовий.

9. Запитання для перевірки:

ü Що розуміють під щільністю доріг?

ü Які вимоги повинна задовольняти мережа доріг?

ü Що є основою будівництва доріг?

10. Підсумки опрацювання: залік

Підготував викладач: ____________ Корнєва С.П.

1. Процесуальний порядок відведення земель під дороги.

2. Рекультивація земель.

1. Процесуальний порядок відведення земель під дороги.

Землями дорожнього господарства є землі, надані в користування під проїзну частину, узбіччя, земляне полотно, декоративне озеленення, резерви, кювети, мости, тунелі, транспортні розв'язки, водопропускні споруди, підпірні стінки, смуги відведення і розташовані в їх межах інші споруди та обладнання. До складу цих земель входять також; землі, які знаходяться за межами смуг відведення і розташовані в їх межах інші споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг (паралельні об'їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з'їзди, майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу тощо).

Основною складовою земель автомобільного транспорту є автомобільні дороги. Вони становлять лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів. У ст. 5 Закону України від 8 вересня 2005 р. "Про автомобільні дороги" визначені наступні види автомобільних доріг: автомобільні дороги загального користування; вулиці і дороги міст та інших населених пунктів; відомчі (технологічні) автомобільні дороги; автомобільні дороги на приватних територіях.

Автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Вони перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Зазначені дороги можуть передаватися безоплатно в комунальну власність за рішенням Кабінету Міністрів України тільки у випадку входження до вулично-дорожньої мережі міст у зв'язку з розширенням меж; їх територій.

Вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю. Ділянки вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що суміщаються з автомобільними дорогами державного значення, належать до Єдиної транспортної системи України і також не підлягають приватизації.