Суб’єктом якого злочину може бути тільки жінка?

а) підміна дитини;

б) умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини;

в) використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом;

г) зґвалтування.

2. Особливості жіночої злочинності пов’язані із:

а) соціальним прогресом;

б) соціальними факторами;

в) економічними факторами;

г) фізіологією жіночого організму.

3. Для жіночої злочинності, порівняно з чоловічою, притаманні такі риси:

а) більша розповсюдженість;

б) менша суспільна небезпечність;

в) менша жорстокість;

г) більша жорстокість.

4. Рівень жіночої злочинності:

а) значно нижчий за чоловічу злочинність;

б) постійно зростає;

в) досяг рівня чоловічої злочинності;

г) постійно знижується.

5. Питома вага жіночої злочинності у загальній структурі злочинності складає приблизно:

а) 17 %;

б) 33 %;

в) 25 %;

г) 50 %.

6. У структурі жіночої злочинності переважають:

а) насильницькі злочини;

б) корисливі злочини;

в) службові злочини;

г) умисні злочини.

7. Найбільш поширеними морально-психологічними рисами жінок, що вчинили злочини, є:

а) психічна неврівноваженість;

б) підвищена навіюваність;

в) соціальна незахищеність;

г) алкогольна і наркотична залежність.

8. Головними негативними явищами, з якими пов’язана жіноча злочинність, є:

а) зростання напруженості у суспільстві;

б) поширення пияцтва та алкоголізму;

в) інтенсивне залучення жінок до суспільного виробництва;

г) вірно все вищенаведене.

9. Спеціально-кримінологічне запобігання жіночій злочинності складається із заходів:

а) економічного стимулювання;

б) кримінологічної профілактики;

в) кримінальної відповідальності;

г) вірно все вищенаведене.

10. Рівнями запобігання жіночій злочинності є:

а) загальносоціальний;

б) політичний;

в) адміністративний;

г) вірно все вищенаведене.

Рекомендовані джерела: [2, 9, 20, 22, 24, 26, 27, 31, 44, 47, 48, 52, 58, 61, 84, 86, 90, 91, 93, 94, 108, 122, 125, 132, 144, 190, 200].

Тема 11. Кримінологічна характеристика і попередження рецидивної злочинності.

1. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.

2. Кримінологічна характеристика особи злочинця-рецидивіста.

3. Причини й умови рецидивної злочинності.

4. Профілактика рецидивної злочинності.

1. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Рецидив злочинів (лат. recidivus – той, що відновлюється) – вчинення нового умисного злочину особою, яка вже має судимість за умисний злочин (Юридична енциклопедія, т. 5, с. 308).

Аналогічне визначення поняття рецидиву злочинів міститься у ст. 34 Кримінального кодексу України.

Особи, які вчинили рецидив злочинів визнаються рецидивістами, а сукупність вчинених ними злочинів – рецидивною злочинністю.

Ці особи і вчинені ними злочини становлять предмет дослідження у кримінології рецидивної злочинності. Цей вид злочинності пов’язаний із вчиненням особою, що має судимість за вчинення умисного злочину, принаймні ще одного умисного злочину. Йдеться про легальний рецидив (від лат. lex – закон), тобто визначений у кримінальному законі.

Умовами легального рецидиву злочинів є:

1) особа була засуджена за вчинення умисного злочину і їй було призначене покарання незалежно від його виду та розміру;

2) особа вчиняє новий умисний злочин;

3) новий умисний злочин вчиняється в період до початку відбування покарання за попередній злочин; під час його відбування; після відбування покарання, але до погашення чи зняття судимості.

Вчинення рецидиву злочинів свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи рецидивіста, стійкість і сформованість її антисоціальної спрямованості.

Кримінологія досліджує рецидив злочинів у більш широкому розумінні, ніж легальний рецидив. Предметом рецидивної кримінології є вчинення особами будь-яких (умисних чи з необережності) повторних злочинів незалежно від того, чи були вони притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення будь-яких (умисних чи з необережності) попередніх злочинів. Рецидивна злочинність, як і злочинність взагалі, є загальносоціальною проблемою суспільства.

Метою кримінологічних досліджень рецидивної злочинності та її детермінант, особи рецидивіста, є вироблення науково обґрунтованих заходів щодо її профілактики.

Факт учинення нового повторного злочину свідчить про підвищену суспільну небезпечність таких осіб. У разі, якщо вони не були виявлені й своєчасно покарані за попередні злочини, у них формується почуття безкарності. Відсутність легального рецидиву зовсім не означає, що такі особи є менш небезпечними, ніж легальні рецидивісти.

Цю обставину враховує як кваліфікуючу ознаку й кримінальне право, визначаючи підвищене покарання, незалежно від наявності попередньої судимості (наприклад, повторне вбивство – п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, повторне зґвалтування – ч. 2 ст. 152 КК України). Таку повторність без наявності судимості в теорії кримінального права називають фактичним рецидивом.

Фактичний рецидив має місце і в разі, коли особа вчиняє новий злочин після звільнення її від кримінальної відповідальності за попередній злочин на підставі ст. 45-49 КК України, а також у випадку вчинення нового злочину особою, у якої попередню судимість знято або погашено.

Детальніше розглянемо кримінологічну проблему легального рецидиву, оскільки він свідчить про недостатню ефективність та недосягнення мети кримінального покарання. Легальна рецидивна злочинність має високий рівень суспільної небезпечності.

Проблема рецидивної злочинності має кримінально-правовий, кримінально-процесуальний, кримінологічний і кримінально-виконавчий аспекти.

У кримінологічній теорії і практиці розрізняють рецидиви загальний (вчинення різнорідних злочинів:) і спеціальний (вчинення тотожних або однорідних злочинів); однократний (повторна судимість) і багатократний (три і більше судимостей).

Розрізняють також пенітенціарний рецидив (з лат. poenitencia – каяття), тобто вчинення нового умисного злочину після або під час відбування покарання у виді обмеження чи позбавлення волі за попередній умисний злочин.

Сукупність усіх учинених рецидивних злочинів називають рецидивною злочинністю. Вона є складовою частиною загальної злочинності і характеризується кількісними та якісними показниками.

Рівень рецидивної злочинності визначається абсолютними кількісними показниками числа вчинених злочинів і кількості виявлених осіб, що їх учинили, на певній території та за певний період часу, а також відносними показниками (коефіцієнтами рецидивної злочинності). Коефіцієнти рецидивної злочинності визначаються відношенням числа вчинених рецидивних злочинів до загального їх числа; відношенням виявлених рецидивістів до загального числа виявлених злочинців або до чисельності населення; відношенням рецидивістів до інших злочинців окремих категорій тощо.

Злочинців-рецидивістів класифікують за певними критеріями:

• за кількістю попередніх судимостей;

• за кваліфікацією попередніх злочинів;

• за характером і розміром раніше відбутого покарання;

• за наявністю та видом співучасті;

• за інтенсивністю рецидиву (новий злочин під час відбування покарання, у перший рік після відбування покарання, у другий, третій тощо).

Динаміка рецидивної злочинності, як правило, збігається із загальною динамікою злочинності. Вона також залежить, насамперед, від соціальних та правових чинників. На динаміку рецидивної злочинності істотно впливають амністії, зміни кримінального законодавства, діяльність правоохоронних органів та інші чинники.

Статистичні дані МВС України засвідчують надзвичайно велике зростання саме рецидивної злочинності. Так, у 2005 році було виявлено 46 637 осіб, які раніше вчиняли злочини, що склало 19,7 % від усіх виявлених злочинців. У 2006 році ці цифри склали 44 514 осіб і 20,8 %; у 2007 році – 45 943 (21,5 %); у 2008 році – 46 177 (22,2 %); у 2009 році – 49 422 (23,3 %); у 2010 році – 60 373 (26,7 %) і в 2022 році – 102 694 (45,5 %). Серед цієї кількості виявлених осіб майже половина на момент вчинення злочину мали непогашену або незняту судимість. Якщо враховувати низький рівень розкриття злочинів, а також осіб, які були раніше звільнені від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав або мають уже зняту чи погашену судимість, то фактичний рецидив сягає 60 % усієї злочинності.

До 5 % засуджених за вчинення злочину вчиняють новий злочин під час відбування покарання. Серед звільнених з установ по виконанню покарань протягом року після звільнення вчиняють злочин близько 15 %, серед звільнених від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку вчиняють злочин 8-10 %.

Тенденціями рецидивної злочинності в Україні в сучасних умовах є:

• невпинне зростання частки рецидивної злочинності серед загальної злочинності;

• збільшення кількості числа судимостей у середньостатистичного злочинця-рецидивіста;

• «омолодження» рецидивної злочинності;

• збільшення кількості професійних злочинців серед рецидивістів;

• підвищення рівня психопатизації і ступеня соціальної деградації особи рецидивістів.