Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення

4.1.Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Медичний захист постраждалих за умов надзвичайних ситуацій – це комплекс організаційних, планувальних, адміністративно-правових та практичних заходів, спрямованих на запобігання або зменшення ступеня ураження людей внаслідок надзвичайних ситуацій, своєчасного надання їм екстреної медичної допомоги та забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя [30].

Медичний захист і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення включає (Слайд №№11-12):

1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, рятувальникам та іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення їх медико-психологічної реабілітації. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я [4];

Пунктом 8 Положення про державну службу медицини катастроф, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 №343, передбачено, що Служба проводить свою діяльність відповідно до планів медико-санітарного забезпечення на випадок виникнення екстремальних ситуацій.

Ці плани на державному рівні розробляються МОЗ України, а на територіальному – органами управління охороною здоров’я адміністративних територій.

Вони розглядаються та узгоджуються на засіданнях координаційних комісій і затверджуються органами виконавчої влади відповідно державного або територіального рівнів (Слайд № 10).

2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;

3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;

4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

5) завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є закладом охорони здоров’я, основне завдання якого – забезпечення організації та надання екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм найменуванням.

Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України [4].

6) утворення в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових тимчасових мобільних медичн31-32их підрозділів або залучення додаткових закладів охорони здоров’я;

7) накопичення медичного та спеціального майна і техніки;

8) підготовку та перепідготовку медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги [16];

Медична підготовка для осіб, які не мають ба­зової медичної освіти, включає в себе набуття навиків надання домедичної допомоги постраждалим.

Порядок підготовки та підвищення кваліфікації з надання домедичної допомоги осіб, які зобов’язані її надавати, визначено постановою Кабінету Міністрів України.

Екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров'я.

Система екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі складається з центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги [43].

Основними завданнями системи екстреної медичної допомоги є організація та забезпечення:

надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

медико-санітарного супроводу масових заходів та заходів за участю осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона;

взаємодії з аварійно-рятувальними підрозділами міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

9) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;

Домедична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці отримання пошкодження переважно в порядку само- та взаємодопомоги, а також учасниками пошуково-рятувальних робіт, з використанням табельних і підручних засобів з метою усунення триваючого впливу вражаючого фактора, порятунку життя постраждалого, зниження й попередження розвитку тяжких ускладнень. Оптимальний термін її надання – до 30 хвилин після отримання травми. Домедична допомога постраждалим надається посиндромно, виходячи з характеру, тяжкості та локалізації пошкоджень.

Так, під час катастроф з перевагою механічних (динамічних) вражаючих факторів, обсяг домедичної допомоги передбачає [26]:

- визволення постраждалих з-під завалів, виведення осліплених з вогню, гасіння палаючого одягу або палаючих сумішей, що потрапили на тіло;

- надання постраждалому фізіологічно вигідного положення;

- боротьбу з асфіксією шляхом звільнення дихальних шляхів від слизу, крові та можливих сторонніх тіл. При западанні язика, блюванні, сильній носовій кровотечі постраждалого кладуть на бік; при западанні язика його проколюють шпилькою, що фіксують з боку зовнішньої дужки бинтом до шиї або підборіддя. Проводять щтучну вентиляцію легень методом «рот-у-рот» або «рот-у-ніс», а також за допомогою S-подібної трубки;

- закритий масаж серця постраждалому;

- тимчасову зупинку кровотечі всіма доступними засобами (пов’язка, що давить, пальцеве притиснення, джгут);

- іммобілізацію пошкодженої кінцівки за допомогою найпростіших засобів;

- накладення постраждалому асептичної пов’язки на рану (опікову поверхню);

- введення постраждалому знеболювального засобу або антидоту, що є в наявності;

- давання водно-сольового розчину (1/2 чайної ложки соди й солі на 1л. рідини) або тонізуючих гарячих напоїв (чай, кава, алкоголь) за відсутності у постраждалого блювання й даних щодо травми органів черевної порожнини;

- попередження переохолодження або перегрівання постраждалого;

- раннє винесення (вивезення) постраждалих із зони НС та зосередження їх у позначених укриттях;

- підготовка й контроль за евакуацією постраждалих у найближчий медичний пункт або в місця завантаження постраждалих на транспорт.

10) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;

11) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;

12) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;

13) здійснення інших заходів, пов’язаних з медичним захистом населення, залежно від ситуації, що склалася.

4.2. Біологічний захист населення, тварин і рослин.

Біологічний захист населення, тварин і рослин включає (Слайд №13):

1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;

2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;

3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;

4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;

5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;

6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;

7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням.

Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

4.3. Психологічний захист населення.

Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності утворюються центри медико-психологічної реабілітації. Перелік санаторно-курортних закладів, в яких утворюються центри медико-психологічної реабілітації, затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту [28].

1. Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають (Слайд №14):

1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;

2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;

3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;

4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;

5) здійснення інших заходів психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Організація та здійснення заходів психологічного захисту населення покладаються на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту [28, 30].