Територіальна структура і типи економічних районів

Територіальна структура і типи регіонів або економічних районів – це сукупність об'єктів господарської діяльності, що визначають «малюнок території». У залежності від форми просторової організації, територіальні структури поділяються на три групи:

- окружні (окремі населені пункти або родовища копалин і т.п.);

- ареальні (включають сільськогосподарські або рекреаційні зони, басейни родовищ корисних копалин);

- лінійні (дороги, комунікації, границі населених пунктів уздовж доріг і т.п.)

Комбінації зазначених форм просторової організації об'єктів на території можуть утворювати п'ять типів територіальної структури економічних районів (регіонів):

- радіально-кільцевий тип має один економічний центр в оточенні менших населених пунктів, з'єднаних кільцевими і радіальними дорогами. Прикладом такого типу територіальної структури може служити м. Москва або м. Київ з їх кільцевими і радіальними приміськими дорогами (див. рис. 4.1).

Рис. 4.1 Схема радіально-кільцевого типу структури району

- регулярно-ґратчастий тип має кілька розвинених економічних центрів, зв'язаних дорогами. Такий тип територіальної організації характерний для сільських населених пунктів, коли у вузлах перетинання доріг розміщаються районні центри, зв'язані між собою і з більш дрібними населеними пунктами районів транспор Прикладом можуть служити Криворізький або Софиевский райони Дніпропетровської області або будь-які інші районні центри України (див. рис. 4.2).

Рис. 4.2. Схема регулярного-ґратчастого типу структури району

- приморско-фасадный тип характеризується наявністю одного економічного центра (порту), в оточенні дрібних обслуговуючих поселень. Такий тип територіальної організації характерний для морських (річкових) поселень, розташованих уздовж узбережжя моря, великої ріки і т.д. (див. мал. 4.3). Прикладом може служити м. Одеса з такими населеними пунктами, як Іллічевськ, Ізмаїл і т.д.

Рис. 4.3. Схема приморско-фасадного типу структури району

- лінійно-вузловий тип характеризується наявністю декількох економічних центрів, розташованих уздовж великий ріки або великої магістралі. Прикладом може служити розташування уздовж ріки Дніпро міст Київ – Канів – Запорожжя – Дніпропетровськ і т.д. (див. мал. 4.4).

Рис. 4.4. Схема лінійно-вузлового типу структури району

- бассейно-зірчастий тип характеризується наявністю декількох центрів, в оточенні більш дрібних поселень, зв'язаних між собою безліччю транспортних артерій. Такий тип територіальної організації характерний для розвитих адміністративних областей. Прикладом може служити Дніпропетровська область з її економічними центрами Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривій Ріг, Нікополь, Павлоград і ін. (див. мал. 4.5).

Рис. 4.5. Схема бассейно-звездчатого типу структури району

У районах нового освоєння територій, на початку найчастіше виникає безладно-окружний тип районування. Така структура має місце, наприклад, у місцях розташування селищ мисливців, геологів і таке інше та характеризується відсутністю яскравих центрів, та постійних доріг.

Територія кожного регіону або економічного району завжди має ядро, у якості якого звичайно виступають великі населені пункти, обласні центри або промислові агломерації. Окружними елементами економічного району найчастіше бувають промислові вузли, територіальні зони сільськогосподарської спеціалізації і таке інше.

По співвідношенню ядер і периферійних територіальних утворень виділяють три види економічних районів (регіонів):

- моноцентричні (з одним яскравим ядром);

- поліцентричні (з декількома яскравими ядрами);

- децентричні (відсутні яскраві ядра).

Другим аспектом економічного районування є виділення на території всієї держави мережі економічних районів.

Головна мета цього процесу – відображення на карті територіальної структури виробництва з урахуванням адміністративно-територіального розподілу, національних границь, історичного і соціально-економічного розвитку територій.

Головними ознаками або критеріями виділення будь-якого економічного району є наявність спеціалізації і комплексності розвитку його господарства. У будь-якому економічному районі повинні розвиватися три групи галузей виробництва, що забезпечують його спеціалізацію і комплексність:

- районно-утворюючі галузі, що визначають спеціалізацію району;

- допоміжні галузі, тобто добре розвиті галузі виробництва, що мало впливають на спеціалізацію району, але визначальні його економічну самостійність і незалежність;

- обслуговуючі галузі, що створюють виробничу і соціальну інфраструктуру району (транспорт, сервіс і т.д.).

Важливо відзначити, що галузями спеціалізації економічних районів є такі галузі виробництва, продукція яких користується попитом і реалізується не тільки в межах самого району, але і за його границями.

Комплексність розвитку районів повинна забезпечуватися оптимальним взаємозв'язком у розвитку і розміщенні окремих виробництв, раціональною зайнятістю населення і т.д.

Рівень комплексності району істотно залежить від віку його існування (утворення). Ніж старше район, тим звичайно більш комплексне його господарство.

Всі економічні райони можуть зароджуватися, формуватися, розвиватися, «старіти» і «відмирати». Чергування цих періодів розвитку району прийняти називати еволюцією економічних районів. У залежності від віку виділяють 5 типів районів:

1. Резервні території зі слабким розвитком продуктивних сил, але з великим ресурсним потенціалом (зародження району). Ці райони звичайно тимчасово адміністративно приєднують до розвитих сусідніх районів, поки не визначиться їхня спеціалізація. На їхній території найчастіше має місце лінійно-вузловий або безладно-окружний тип територіальної структури. Такі райони виникають у місцях видобутку корисних копалин, поселень мисливців, геологів і так далі.

2. Райони початкового розвитку, що характеризуються наявністю відкритих (доступних) природних ресурсів і достатньої кількості трудових ресурсів (населення) для наступного розвитку. Таким районам властива дрібноокружна система розселення з зірчастим, лінійно-вузловим або хаотично-безладним типом територіальної структури.

3. Райони багатоокружного розвитку господарства, що характеризуються наявністю сформованих промислових вузлів, транспортних магістралей, елементів соціальної інфраструктури і т.п. (розвинуті райони). Територіальна структура таких районів може бути зірчастої, вузлів або регулярної-ґратчастої. Такі райони можуть мати, розвинуті або такі, що інтенсивно формуються і вже сформовані господарські комплекси.

4. Остаточно сформовані райони, що характеризуються добре розвитим комплексним господарством (розвиті, з можливим переходом у розряд «старіючих»). Такі райони звичайно мають чітко визначену спеціалізацію і стабільну галузеву структуру. Для таких формувань властиві всі різновиди територіальних структур.

5. Економічні райони, що відмирають, характеризуються зниженням соціально-економічних показників діяльності. Еволюція районів, що відмирають, звичайно завершується їхньою адміністративною реорганізацією і приєднанням економічних об'єктів в адміністративне підпорядкування сусіднім більш розвитим економічним районам.

Процеси «старіння» і «відмирання» економічних районів насамперед обумовлюються такими причинами, як виснаження ресурсного потенціалу регіонів (вичерпанням корисних копалин, відсталістю техніки і технології, екологічно кризовими явищами і т.п.), соціально-політичними змінами в державі і таке інше.

Важливе значення для характеристики економічного району має його географічне положення, що визначає територіальну і галузеву насиченість. Територіальна насиченість реалізується різними типами територіальної структури, а галузева насиченість реалізується різними формами энерго-производственных циклів (ЭПЦ) або територіально-виробничих комплексів (ТПК).