Розділ IV. Територіальна організація народного господарства України

Задача вирішується з використанням формули для визначення приведених витрат виробництва (формула (2.6) розділу 2)

Висновок: приведені витрати цементного заводу на одиницю продукції складають 240004 грн.

Розділ IV. Територіальна організація народного господарства України

4.1 Методи економічного обґрунтування територіально-комплексного розвитку виробництва

Основним методом економічного обґрунтування територіально-комплексного розвитку і розміщення виробничих сил є метод побудови територіальних схем (програм).

Такі програми звичайно будуються на перспективу 15 і більш років. У планах розвитку регіонів визначається:

- завдання і показники економічного і соціального розвитку регіонів;

- шляхи забезпечення комплексного використання ресурсів регіонів;

- шляхи вирішення соціальних, економічних і екологічних проблем регіонів.

Територіальні схеми звичайно розробляють фахівці профільних науково-дослідних інститутів або проектних організацій і, у загальному випадку, вони повинні включати наступних 5 розділів:

1. Аналіз сучасного стану економічного і соціального розвитку регіонів.

2. Оцінку природних, економічних і соціальних передумов подальшого розвитку продуктивних сил і їхнього розміщення в регіонах.

3. Обґрунтування основних напрямків виробничої спеціалізації і комплексного розвитку регіонів.

4. Обґрунтування розміщення продуктивних сил у границях окремих регіонів.

5. Висновки й оцінку ефективності планованих варіантів подальшого розвитку і розміщення продуктивних сил у регіонах.

Розглянемо короткий зміст кожного з зазначених розділів.

У першому розділі територіальних схем необхідно проаналізувати рівень соціального й економічного розвитку досліджуваного регіону за останні 15 років. При цьому встановлюють:

- відповідність досягнутого рівня розвитку і розміщення продуктивних сил природним умовам і ресурсам;

- раціональність прийнятих форм поділу праці в регіоні;

- наявність негативних соціально-екологічних наслідків від розвитку продуктивних сил у регіоні.

Аналіз провадять за показниками:

- фондозабезпеченність, фондовіддача і продуктивність праці в окремих галузях виробництва;

- обсяги основних видів продукції (у натуральних величинах);

- собівартість продукції і рентабельність окремих галузей виробництв;

- ефективність капітальних вкладень;

- показники динаміки заробітної плати на окремих підприємствах;

- особливості внутрірайонних і зовнішніх економічних зв'язків;

- рівень соціального розвитку регіону, рівень життя населення;

- наявність наукового потенціалу, навчальних закладів і відповідність підготовлюваних фахівців вимогам галузевої спеціалізації виробництв регіону.

Розрахунок більшості із зазначених вище показників проводиться по раніше приведеним у підрозділі 1,4 формулам.

В другому розділі територіальних схем проводиться оцінка природних, економічних і соціальних передумов подальшого розвитку продуктивних сил і їхнього розміщення, використовуючи при цьому балансові методи (дивися підрозділ 1.4). Крім цього вивчають:

- стан земельних, водних, лісових, мінеральних і енергетичних ресурсів регіону (по показниках обсягів запасів і ступеня їхнього використання);

- площі земель, придатних для використання в різних сферах народного господарства;

- стан водних ресурсів з урахуванням потреб як населення, так і господарських об'єктів регіону;

- стан лісового фонду, що характеризується розміщенням, якісною структурою (хвойні, м'які або тверді породи дерев) і можливими площами вирубок лісу;

- стан мінеральних і паливних ресурсів на основі балансових даних про запаси копалин по категоріях А, В, і С ₁, а також на основі еколого-економічної оцінки родовищ (площа, глибина залягання корисних копалин і т.д.);

- стан трудових ресурсів, що характеризуються галузевими показники трудомісткості окремих виробництв, чисельністю населення і нормативами його зайнятості.

У третьому розділі територіальних схем провадиться обґрунтування основних напрямків подальшої виробничої спеціалізації і комплексності розвитку окремих регіонів. Цей розділ є самим важливим розділом програми, тому що в ньому розробляють концепцію подальшого розвитку кожного регіону, основні тенденції і перспективи розміщення виробничих і не виробничих об'єктів. Наприклад, число ресурсномістких виробництв у регіоні буде скорочуватися, але при цьому буде збільшуватися кількість переробних галузей і т.д. Найважливішим у цьому розділі є визначення структури і напрямків спеціалізації регіонів.

Структура визначається виходячи з певної участі окремих галузей у загальному обсязі виробництва регіону (по продукції, по основних фондах або по кількості зайнятих робітників).

Спеціалізацію окремих галузей виробництва в регіоні оцінюють за наступними показниками (коефіцієнтами):

1. Коефіцієнт міжрайонної спеціалізації (К_М.С):

(4.1)

де: N _пгв – кількість продукції визначеної галузі регіону, що вивозиться для реалізації за його межі; N _пгд – кількість усієї продукції конкретної галузі в державі, що бере участь у міжрайонному обміні.

2. Коефіцієнт товарності продукції (К_т):

, (4.2)

де: С_пв – вартість продукції галузі, що вивозиться для реалізації за межі регіону; С_р – вартість продукції всіх галузей виробництв у регіоні.

3. Коефіцієнт локалізації галузі в регіоні (К_т):

, (4.3)

де: Д_пгр – частина продукції галузі в обсязі всієї продукції, виробленої в регіоні; Д_пгд – частина продукції галузі в загальному обсязі продукції конкретної галузі в масштабі всієї держави.

4. Коефіцієнт виробництва продукції на душу населення (К_ПН):

, (4.4)

де: П_рд – частина продукції галузі району в товарній продукції всієї держави; Н_Р – частина населення регіону від населення всієї держави.

Якщо К_Л і К_ПН більше 1, а К_т менше або дорівнює 1, то виробництво відноситься до галузей спеціалізації регіону.

Дуже важливо також визначати загальний рівень спеціалізації району (регіону), що у цілому характеризує його економічну розвиненість.

5. Загальний рівень спеціалізації (О_С):

, (4.5)

де: С_ПВ – частина сукупної вартості продукції, усіх галузей регіону, що вивозиться для реалізації за його межі; С_р – загальна вартість зробленої продукції в регіоні.

6. Рівень комплексності регіону (К_К):

, (4.6)

де: С_ПР – частина вартості загального зробленого товару всіма галузями виробництва, що реалізується в межах регіону.

Між спеціалізацією і комплексністю в розвитку регіонів існує зворотна пропорційна залежність

, (4.7)

Важливим наслідком з формули (4.7) є те, що підвищення рівня спеціалізації регіону знижує його комплексність розвитку і навпаки.

Додатковими показниками, що характеризують особливості розвитку економіки окремих регіонів, є індекс спеціалізації району (І_С), що визначається по формулі

, (4.8)

де: К_Л – коефіцієнт локалізації галузі в регіоні; ЕР – індекс ефективності виробництва, що у свою чергу визначається по формулі

, (4.9)

де: V_Р,V_г – загальні обсяги виробництва продукції підприємств, по яких досягнута спеціалізація відповідно в регіоні і у всій державі; 3_Р, 3_м – загальні витрати на виробництво спеціалізованої продукції відповідно в регіоні й аналогічної продукції у всій державі.

При І_с 1, існує спеціалізація району, у противному випадку, район має обслуговуюче значення.

Обґрунтування виробничої спеціалізації і комплексності розвитку регіону проводять у декількох варіантах:

- на основі природно-ресурсного потенціалу;

- на основі соціально-економічних умов регіону;

- на основі галузевих і міжгалузевих економічних розрахунків (територіальних балансів).

З усіх варіантів вибирають найдешевший по зведених витратах (В_п):

, (4.10)

де С – собівартість виробництва продукції; Е_к – коефіцієнт ефективності капіталовкладень (0,05-0,35); К - капітальні витрати на створення виробництва.

При визначенні враховують витрати на проектування й економічні розрахунки.

У розділі 4 програми проводиться обґрунтування розподілу продуктивних сил у границях окремих регіонів. Цю роботу проводять в основі розгляду взаємозв'язків різних галузей і оцінки перспектив включення їхній в окремі територіально-виробничі комплекси (ТПК). Для кожного ТПК у свою чергу розробляються свої схеми розвитку й удосконалювання.

Одночасно з цим складають перелік населених пунктів, де не слід створювати виробничі об'єкти (наприклад, із причин виробничої перенасиченості, екологічної нестабільності і т.д.), а також складаються плани розвитку середніх і малих населених пунктів.

У розділі 5 територіальних програм викладаються головні висновки по проведеному аналізу й обґрунтуванню основних напрямків розвитку продуктивних сил, а також проводиться оцінка ефективності від реалізації майбутніх проектів.

Соціально-економічними показниками ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил у регіоні звичайно вважаються:

- поліпшення зайнятості населення;

- збільшення загального суспільного продукту, виробленого в регіоні;

- підвищення відрахувань у національний доход або ріст рентабельності виробництва.

Річну економію від спеціалізації Е_с визначають по формулі

Е_с=[(С₁+Т₁)-С₂+Т₂]·У₂, (4.11)

де: С ₁, С₂ – повна собівартість продукції до і після спеціалізації;

Т₁, Т₂ – витрати на транспортування продукції до і після спеціалізації; У₂ – обсяг продукції, що випускається, після спеціалізації.

В остаточному підсумку визначають ефект від удосконалювання продуктивних сил у регіоні

, (4.12)

де: I_P – сумарний обсяг продукції на одну грошову одиницю виробничих витрат усіх галузей виробництва в регіоні; L_Д – показник рентабельності виробництв регіону щодо витрат на одиницю зробленої продукції в державі.

У свою чергу L_Д визначається по формулі

, (4.13)

де: ДР – сумарний доход підприємств усіх галузей виробництва регіону; С_Д – середня міжгалузева собівартість виробництва одиниці продукції у всій державі.

4.2 Основи районного планування розміщення продуктивних сил

Районне планування розміщення продуктивних сил (РПС) є засобом деталізації господарських (територіальних) програм розвитку держави або окремих його регіонів.

Районне планування РПС ґрунтується на прогнозах основних напрямків розвитку національної економіки і враховує генеральну схему розміщення продуктивних сил усієї держави.

Районне планування РПС проводиться на рівні промислових, сільськогосподарських, курортних, приміських або адміністративних районів.

Метою районного планування РПС є комплексне розміщення всіх галузей виробництва і невиробничих об'єктів у регіоні для найбільш раціонального використання території, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, прискорення окупності витрат на виробництво і т.д.

Основні завдання районного планування повинні відповідати загальним задачам і принципам РПС. При цьому повинні забезпечуватися:

- реалізація задач раціонального розміщення об'єктів стосовно джерел сировини і споживачам;

- раціональне розміщення і використання у виробничому процесі населення, а так само елементів виробничої і соціальної інфраструктури;

- комплексний розвиток усіх галузей виробництва з максимальним використанням наявних природних ресурсів з найменшим збитком для навколишнього середовища і т.д.

Найважливішими проблемами районного планування РПС є науково-обґрунтоване розміщення виробничих і невиробничих об'єктів і розселення населення. Районний план РПС у загальному випадку повинний включати:

- схеми й обґрунтування до розміщення виробничих і невиробничих об'єктів і населених пунктів;

- проекти розвитку міських і сільських населених пунктів;

- плани організації внутрірайонного транспорту;

- плани розвитку місць масового відпочинку, санаторно-курортних і санітарно-захисних зон;

- плани розвитку сільських адміністративних районів;

- плани розміщення об'єктів спеціального призначення (гідротехнічних споруджень, електричних станцій і т.д.)

Основними показниками економічної ефективності районного планування РПС є:

- забезпечення запланованого випуску асортименту продукції

- участь у розвитку економіки регіону й у підйомі загальних показників економіки держави;

- позитивна роль виробничих об'єктів району в забезпеченні обороноздатності і поліпшенні екологічної безпеки держави.

Найважливішим результатом економічного районування повинне бути поява на даній території об'єктів господарської діяльності, що знаходяться один з одним у визначених певних просторово-економічних відносинах.