Невиробничий комплекс України

Цей комплекс поєднує організації й установи сфери обслуговування, у тому числі: дошкільні і навчальні заклади, бібліотеки і музеї, науково-дослідні організації, лікувально-профілактичні установи, організації культури і мистецтва, комунальні служби, виконавчі і законодавчі органи, адміністративно-управлінський апарат, банківську сферу й ін.

Дошкільні заклади представлені дитячими яслами і садками, яких у цілому на Україні нараховується більш 23000 (2001 рік). Останнім часом інтенсивно розвивається система приватних дошкільних установ і послуг.

Навчальні заклади надають населенню освітні послуги. В даний час (2001 рік)в Україні функціонує близько 96 тис. середніх міських і сільських шкіл, у тому числі близько 470 ліцеїв, 820 гімназій,3200 інтернатів. В Україні також нараховується близько 1450 професійно-технічних училищ, більш 650 технікумів, 149 державних і більш 250 часток вищих навчальних закладів.

Бібліотечно-музейний фонд України складається з 44889 міських і сільських бібліотек (більш 720,2 екземплярів книг), 3000 музеїв різного профілю, а також включає 14 заповідних зон.

Науково-дослідні організації забезпечують науково-технічний прогрес, розробку актуальних фундаментальних і прикладних наукових проблем, проведення проектно-конструкторських і дослідницьких робіт. Усього в Україні нараховується (2001 рік) більш 120 державних науково-дослідних інститутів (НДІ) у системі Академії наук України і 2300 НДІ галузевого і відомчого підпорядкування. З 1990 року більшість науково-дослідних центрів України переживають глибоку кризу. Інтенсифікацію науково-дослідної діяльності значно стримує відсутність державних програм фінансування наукових досліджень і слабке стимулювання винахідницької і патентно-ліцензійної роботи. Так, за даними міністерства утворення і науки України (2004 рік) ліцензується всього 0,6% усіх винаходів.

Лікувально-профілактична база України складається з 3,3 тис. лікарень і до 16 тис. спеціалізованих медичних установ (диспансерів, санітарно-епідеміологічних станцій і т.д.), 574 санаторіїв і пансіонатів.

До організацій культури і мистецтва відносяться театри, кіноконцертні зали, спортивні комплекси, цирки, зоопарки і т.д. У цілому в Україні (2001 рік) функціонує більш 400 художніх і музичних театрів, 1250 спортивних комплексів.

Комунальна служба держави представлена перукарнями (більш 7 млн. об'єктів), фірмами по ремонті побутової техніки, пральнями і хімчистками, що у даний час в основному є часткою організаціями. Велику частку в комунальному господарстві займають житлово-експлуатаційні організації і теплоцентралі, що обслуговують житловий фонд міських населених пунктів.

Виконавчі і законодавчі органи поєднують обласні, міські і районні виконавчі комітети, прокуратуру, соціальні служби, органи МВС, юридично організації, митну і податкову служби і т.д.

Фінансові структури поєднують банки (у 2001 році - більш 200), страхові, лізингові і трейдерні компанії, посередницькі організації і т.п.

3.11 Стан і розвиток агропромислового комплексу (АПК) України

АПК – найважливіший сектор економіки України, що дає 95% продовольчих ресурсів держави. У структуру АПК входять наступні галузі виробництва:

- сільськогосподарське виробництво (галузі рослинництва і галузі тваринництва);

- переробна (харчова) промисловість, у т.ч. м’ясомолочна, мукомельно-круп'яна, консервна промисловість, переробка технічних культур і т.д.;

- обслуговуючі галузі, що здійснюють заготівлю і збереження сільгосппродукції, випуск, ремонт і обслуговування сільськогосподарської техніки, виробництво добрив і хімікатів, сільське будівництво і т.д.

На початку 1996 р. в Україні нараховувалося 34778 сільських господарств. Після структурних перетворень, зв'язаних насамперед із земельними реформами за станом на 01.01.2001 р. кількість селянських господарств збільшилося до 35900 юридичних осіб. У користуванні цих господарств знаходиться 1,126 млн. гектарів землі, з яких 1,082 млн. гектарів – орні. Майже 40% усіх сучасних сільських господарств України є малопотужними приватними фермерськими господарствами, що мають площа сільськогосподарських угідь від 50 до 200 гектарів. Близько 59,8% усіх господарств вважаються середньопотужними фермерськими господарствами, що володіють площею від 200 – 500 гектарів і тільки 0,2% усіх господарств відносяться до числа великих, що володіють площею понад 500 гектарів.

В даний час функціонують наступні типи форм організації агропромислового виробництва:

- державні сільськогосподарські підприємства (племінні, селективні й ін.);

- орендні, кооперативно-орендні господарства (на основі приватної власності);

- товариства з обмеженою відповідальністю (орендують землю в колишніх членів колгоспних сільськогосподарських підприємств);

- селянські господарства (також орендують землю і майно в колишніх членів колгоспів);

- приватні сільськогосподарські підприємства (ПСП) і фермерські господарства.

По територіально-виробничій ознаці АПК поділяються на наступні організаційні структури:

1. Агропромислові підприємства, що являють собою об'єднання в одній структурі процесів виробництва сільськогосподарської продукції і її переробок (завод, ферма-завод). Найчастіше такі підприємства створюються на основі переробки технічних культур, цукрового буряка, соняшника і т.д.

2. Агропромислові об'єднання включають об'єкти виробництва сільгосппродукції, міжгосподарчі підприємства (наприклад, машинотракторні станції, ремонтні організації і т.п.), споживчу кооперацію і крапки торгівлі.

3. Інтегральні (багатогалузеві) АПК є об'єднаннями підприємство з виробництва сільгосппродукції, по її переробці і реалізації готової продукції на рівні областей, економічних чи районів усієї держави.

4. Агропромислові комплекси і комбінати є виробничо-економічними формуваннями, що поєднують декількох галузевих,-різногалузевих підприємств і організацій для забезпечення виробництва і реалізації сільгосппродукції. У такі комплекси можуть об'єднаються підприємства одного чи декількох регіонів. У їхній структурі можуть бути не тільки виробництво, переробка і реалізація сільгосппродукції, але і заводи по виготовленню сільськогосподарської техніки, устаткування для переробних виробництв і т.д.

5. Агрофірми створюються з метою забезпечення будівництва на селі об'єктів соціального і виробничого призначення, а також з метою вирощування, збереження, переробки і реалізації продукції.

6. Продуктивний--науково-продуктивні об'єднання (НПО) створюються по галузевих ознаках і покликані забезпечувати створення і впровадження нових сільськогосподарських культур, видів рослин і тварин. Наприклад, в Україні в даний час ефективне працюють НПО «Кукурудза» (Дніпропетровська область), «Цукровий буряк» (Полтавська область) і т.д.

7. Асоціації кооперативів по виробництву сільгосппродукції. Такі асоціації в даний час створені, наприклад, для виробництва м'яса і м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів, цукрового буряка і цукру, соняшника і соняшникової олії. Ці асоціації створюються з метою нівелювання впливу можливих негативних економічних і природнокліматичних факторів на результати сільськогосподарської діяльності. Основою асоціацій звичайно є первинні кооперативи орендарів по виробництву сільськогосподарської продукції.

Найважливішою ланкою АПК є аграрний сектор, вартість основних фондів якого в 2001 році складала близько 1691 млрд. гривень.. В аграрному секторі зайнято 75% сільських трудових ресурсів. Аграрний сектор України в даний час виробляє до 53% усієї харчової продукції держави. У структурі сільського господарства домінують рослинництво і тваринництво.

Найважливішою проблемою рослинництва є інтенсифікація використання земель. З огляду на, що в багатьох областях освоєння земель досягає 90-95%, те резервів їхнього подальшого освоєння практично немає. До того ж, якщо врахувати, що щорічно близько 12-14 тис. гектарів приділяються під різні нові будівництва, а до 15-20 тис. гектарів землі піддається ерозії, то площа сільськогосподарських угідь постійно знижується і зараз не перевищує 0,64 гектарів на 1 жителя. Таким чином, у перспективі варто орієнтуватися лише на підвищення врожайності полів шляхом проведення, наприклад, меліоративних робіт, більш широкого використання добрив і т.д.

У сільськогосподарському виробництві зараз дуже актуальне питання розширення трудових ресурсів. За останні роки чисельність працюючих на селі знизилася майже на 30%. Має місце так само істотна територіальна диспропорція розподілу сільських трудових ресурсів. Так, якщо в господарствах Карпатського регіону кожні 100 га сільськогосподарських угідь обслуговують у середньому 32 чоловік, то в Полісся - 17, лісостеповій зоні – 16, а в степовій зоні всього 10 чоловік. Цей фактор необхідно враховувати при розміщенні галузей сільськогосподарського виробництва.

Галузі рослинництва в загальному обсязі виробленої сільськогосподарської продукції складають 51,7%. Найбільш сприятливі ґрунтові і кліматичні, природно-кліматичні умови для рослинництва маються в лісостеповій і степовій зонах, але ефект від землеробства в цих місцях багато в чому залежить від кількості опадів і водопостачання регіонів. Загальні посівні площі України в 2001 році складали близько 30,1 млн. гектарів, у тому числі для зернових - 14,1млн. гектарів, для технічних культур - 3,7 млн. гектарів, для картоплі й овочів – 2,1 млн. гектарів, для кормів – 10,9 млн. гектарів. Під парами (незасіяні орні землі) щорічно залишається до 2 млн. гектарів земель.

Під зернові культури зайнято 40-42% посівних площ. Озима пшениця вирощується в степовій і лісостеповій зонах, озиме жито – у Полісся (60%), у Карпатах і інших північних регіонах України, затятий ячмінь – у передгір'ях Карпат і Криму, у північних районах степів і лісостепу, кукурудза – у степових і північних районах лісостепу; овес – у районах Карпат і Полісся, пшоно і гречка – у степових районах, рис – у Херсонській, Миколаївській і Одеській областях, а так же в Криму.

Технічні культури складають 11,1% від загального обсягу сільськогосподарського виробництва. Основними технічними культурами України є цукровий буряк, соняшник, тютюн, хміль, льон, рицина. Цукровий буряк займає 12% посівних площ і вирощується у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській і Чернівецькій областях. В Україні найбільший у Європі ареал цієї культури, хоча цукру виробляється відносно мало через відсталу технічну і технологічну базу цукропереробних заводів. Соняшник вирощується в північній і центральній частинах степів. Льон-довгунець вирощується в передгір'ях Карпат (Львівська область) і в Полісся (Житомирська і Чернігівська області). Тютюн вирощується в Криму, у Закарпатті й у Наддністрянщині. Хміль вирощується в Житомирській, Сумській і Ровенській областях. Картопля вирощується на площі 1,4-1,7 млн. гектарів в основному в Полісся. Рицину, що є сировиною для виробництва високоякісних технічних і лікувально-косметичних олій, вирощується в південно-степових районах України (Запорізька, Дніпропетровська і Донецька області).

Овочівництво поширене по всій території України, а баштанництво зосереджене в основному в південних областях. За період 2001-2006 рр. Україна поступово нарощувала виробництво овочів (з 5906,8 тис. - до 8053 тис. т), а у 2007 році відбувся різкий спад цього виду виробництва (до 3500 тис. т.) подальше відродження овочівництва можливо при наявності стабільних ринків (в тому числі Європейських) та додаткового фінансування галузі.

Виноградарство розвите в основному в Криму, Миколаївської, Одеської, Херсонський областях і в Закарпаття.

Садівництво і ягідниководство поширене повсюдно, однак найбільші сади розташовані в Західних регіонах і в Криму.

Тваринництво поширене повсюдно і має багатогранну структуру.

Скотарство в Україні розвите повсюдно і є джерелом одержання молока, м'яса і шкір. У 1996 році в Україні було 17,7 млн. голів худоби, а в 2001році – 15,6 млн. голів.

Свинарство найбільш розвите в районах інтенсивного землеробства і в даний час нараховується 13,1 млн. голів свиней.

Птахівництво найбільш часте розміщається поблизу великих міст і є джерелом виробництва м'яса птахів і яєць. Виробництво яєць в Україні в даний час (2002 рік) складає до 9,4 млрд. штук у рік.

Вівчарство розвите в основному в степовому і лісостеповому і гірському районах. В даний час (2001 рік) нараховується близько 4,1 млн. голів овець і кіз. У степових районах розводять тонкорунних породних овець, а в лісостепових і гірських районах – мясошерстні породи.

Конярство розвите слабко і представлене (2001 рік) поголів'ям у 1 млн. голів. Цих тварини використовуються в основному в гужовому транспорті й у спорті.

Шовківництво (розведення шовковичного шовкопряда) розвите в степовій і лісостеповій зонах (Вінницька і Хмельницька області).

На Україні в залежності від природних, економічних і історичних умов виділяють три основні зони спеціалізації сільського господарства.

Поліська зона, що включає Волинську, Ровенську, Житомирську, Сумську, а так само частина Київської і Чернігівської областей Основними напрямками спеціалізації цієї зони є м'ясо-молочне скотарство, картоплярство, зерноводство і т.д.

Лісостепова зона, що включає Львівську, Чернівецьку, Тернопільську, Хмельницьку, Вінницьку, Кіровоградську і Черкаську області. Основною спеціалізацією господарств цієї зони є зерноводство, а так само вирощування круп і буряка.

Степова зона, що включає Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Одеську і частина Дніпропетровської, Донецький і Полтавської областей. Основне виробництво цієї зони - це зерноводство і виноградарство.

Переробна промисловість включає м'ясне, молочне, цукрове, круп'яне (мукомельно-круп'яне), консервне, маслоробне і крахмально-патокове виробництва. Основними факторами розміщення підприємств цього профілю є чисельність і щільність населення, а так само наявність сировини. У залежності від виробничої орієнтації всі підприємства переробної промисловості, поділяються на наступні групи:

- орієнтовані на джерела сировини (цукрове, консервне, жиро-масляне й ін. виробництва);

- орієнтовані на споживача (молочне, кондитерське й ін. виробництва);

- орієнтовані одночасно на сировину і споживача (м"ясопереробне, борошномельне й ін. виробництва).

М'ясна промисловість розміщається з урахуванням наявності сировини і споживачів. Наявність холодильної техніки дозволяє орієнтувати це виробництва на сировину. Найбільші м'ясокомбінати України розташовані в Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Дніпропетровську, містах Донбасу і Кіровограді.

Молочне виробництво поєднує масловиробничу, сироварну і консервні-консервне-консервний-молочно-консервну галузі, а також виробництво молочнокислих продуктів. Підприємства цього профілю в основному розташовуються поблизу місць споживання. Найбільш великі з них знаходяться в Дніпропетровську, Києві, Харкові, Одесі і Львові. Олія і сири виготовляють у Бердянську, у Маликову і Тальному (Черкаська область), у Ріпках і Козельцю (Чернігівська область), у Баштанці (Миколаївська область), а так само на багатьох приватних підприємствах Житомирської, Чернігівської й ін. областей. Щорічно (2005 рік) в Україні випускається більш 280 тис. тонн коров’ячої олії і більш 90 тис. тонн твердих сирів.

Згущене молоко роблять у Молочанску (Запорізька область), Бахмачеві (Чернігівська область), Смела (Черкаська область), Первомайську (Миколаївська область).

Цукрова промисловість поєднує близько 120 цукрових заводів і кілька сотень сільськогосподарських підприємство з виробництва цукрового буряка. У 1994 році було створено спільне українсько-автрійсько-німецьке підприємство «Укрінтерцукор», до складу якого ввійшли 252 буряководчеських господарства (80 тис. гектарів угідь) і 72 цукрових заводу, кілька банків і агропромислових бірж.

Створене також суспільство з повною відповідальністю «Агропромислова фінансово-інвестиційна цукрова компанія» (Опоцукор-фінанс), куди ввійшли 4 цукрових заводи і буряководчеські господарства Харківської області.

Відкрите акціонерне товариство «Глобенський цукровий завод», акціонерне товариство «Лещиновка» (Полтавська область), а так само товариство з обмеженою відповідальністю спільне з іноземними інвесторами підприємство «Укринтерсахар–сервис» (Київ) створили виробниче об'єднання з загальним обсягом виробленого цукру більше 2 млн. тонн у рік (1998 р. – 1,87 млн. тонн).

Мукомельно-круп'яна промисловість розташовується в місцях виробництва зерна і споживачів. Найбільшими її центрами є Донецьк, Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Запорожжя, Херсон, Миколаїв і Львів.

Консервне виробництво звичайне знаходиться в місцях вирощування овочів, фруктів, ягід і лову риби. Найбільшими центрами консервної промисловості є Одеса, Сімферополь, Херсон, Ізмаїл Одеська область), Черкаси, Ніжин (Полтавська область), Керч (Крим), Бердянськ (Запорізька область), Кам'янець-Подільський (Хмельницька область).

Маслоробне виробництво переробляє рослинні жири і робить маргарини, майонези і т.п. Даний вид виробництва широко розповсюджений у Центральних і Південно-Східних регіонах України. Останнім часом, у зв'язку з розвитком мінітехніки, значно зросло число підприємств маслопереробного виробництва, у тому числі на рівні малого підприємництва. Найпотужніші заводи рослинної олії розташовані в Донецькій, Миколаївський і Дніпропетровській областях, виготовлення маргаринів і майонезів у Чугуєві (Харківська обл.), у Запоріжжі, Донецьку, Києві, Львові, Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших.

3.12 Продуктивні сили Криворізького залізорудного басейну і перспективи їхнього розвитку

Кривий Ріг є районним центром Дніпропетровської області і розташований на річці Інгулець у місці впадіння в неї річки Саксагань.

У геоморфологічному відношенні територія Криворіжжя являє собою південноукраїнський степ, полого спадаючий на південь до Азовського і Чорного морів. Поверхневий шар ґрунту в районі Кривого Рогу представлений в основному чорноземами, товщина яких в окремих місцях коливається від 0,35 до 1,8 м. Степ незначно розсічений положистими балками, назви яких визначають назви окремих територіальних районів Кривого Рогу (Дубова балка, Суха балка й ін.).

Місто Кривий Ріг виникло як козацьке поштове поселення наприкінці XVIII століття (у 1775 році). Початком дослідження ресурсних можливостей Криворізького регіону можна вважати 1774 рік, коли Петербурзький академік И. А. Гюльденштедт уперше відвідав і описав природно - географічні особливості околиць майбутнього міста. Дослідження Криворіжжя у подальшому продовжили академік Зуєв В.Ф. (1781 р.), гірські інженери Палас Н.К., Ізмайлов С.П. (1799 р.), що відкрили поблизу Кривого Рогу родовища граніту, срібла, мармуру. Залізна руда в районі Кривого Рогу була виявлена в 1865 р., коли дослідник Поль А.М. виявив її вихід на поверхню землі в районі Дубової балки. Спочатку запаси руди були оцінені в 2 млрд. тонн і з 1881 року почалася їхня промислова розробка на руднику „Саксаганський”. Саме з цього періоду відзначається розвиток Кривого Рогу, як промислового міста. За минулі 126 років свого розвитку Кривої Ріг став одним з наймогутніших індустріальних центрів України. Зараз у межах Кривого Рогу відкрито 16 родовищ руди загальні промислові запаси (категорія А, В і С₁) яке оцінюються в 18-20 млрд. тонн, а прогностичні запаси (С ₂) досягають до 40 млрд. тонн. Запаси залізної руди Криворізького залізорудного басейну складають приблизно 72% усіх запасів залізних руд України, а щорічний видобуток залізорудної сировини досягає 82% від загального обсягу виробництва відповідної продукції в Україні.

Градоутворючим фактором для Кривого Рогу є саме родовища залізної руди, що простираються з півночі на південь більш ніж на 160 км. Виробничі об'єкти, розташовані уздовж родовищ (разом з виробничою і соціальною інфраструктурою) і створили сучасне місто протяжністю більш 120 км шириною від 2,5 до 20 км. Місто в цілому займає територію близько 41,2 тис. гектарів, з яких приблизно 22 тис. гектарів знаходиться під різноманітними забудовами промислового і соціального призначення. Схема розташування основних родовищ руди в Криворізькому басейні представлена на мал.3.1.

За даними 2006 року в місті проживає 723 тис. чоловік і щодня на роботу в місто із сусідніх районних поселень приїжджає від 11 до 15 тис. чоловік. На кожну 1000 жителів міста в рік народжується приблизно 15,9 чоловік і вмирає 19,1 чоловік. Природний річний приріст населення складає -2,2 чоловік, тоді як у середньому на Україні (2006 рік) він значно нижче (-5) на кожну тисячу чоловік).

У структурі економіки міста переважає промислове виробництво. З числа всіх жителів Кривого Рогу трудові ресурси (тобто працездатні, особи працездатного віку) складають близько 48% чоловік, з них близько 135 тис. чоловік (39,5% усіх зайнятих) трудиться на промислових підприємствах; у будівництві зайнято 9%, а на транспорті – 8,5 % працездатних; 18,4% усіх зайнятих працює в інших сферах виробництва (приватний бізнес, торгівля і т.д.) і близько 12% зайнято у невиробничій сфері (в утворенні, охороні здоров'я, сфері послуг і т.д.). З числа всіх працездатних криворожан 1.7-2.5% (2006 рік) мають статус безробітних, у структурі яких 43.4% є колишніми що служать, а інші (56.6%) - колишніми робітниками. Серед усіх безробітних 26.9% є молодими людьми у віці до 28 років; 78.9% усіх безробітних складають жінки. Близько 52% усього населення Кривого Рогу складають діти до 16 років, пенсіонери, інваліди праці і дитинства, а також інші не працюючі категорії людей.

Основним ресурсним багатством Криворіжжя є залізна руда і, відповідно, одним з основних напрямків спеціалізації регіону є гірничорудне виробництво. Усі залізні руди Криворізьких родовищ по змісту заліза умовно поділяються на двох категорій:

- багаті руди, що містять заліза ≥ 46% (гематитовий магнетит, гематитові, гетито-гематитові, роговик - мартитові руди, а також руди мартитові окварцьованні, залізняки й ін.);

- бідні руди, що містять залоза від 25 до 46% (бідні мартитові руди, джеспіліт, кварцити магнетитові й ін.). Магнетитові руди кар’єрів мають промислове значення при вмісті заліза 12-16%.

Рис.3.1. Схема розташування залізорудних родовищ Кривбасу.

Різна кількість залізних руд окремих родовищ, а також різна глибина залягання рудоносних шарів вимагають застосування техніки, що відрізняється, технологією рудного виробництва, що наклало свої відбитки на особливості виробничих об'єктів, що створювалися і нині діючих на основі окремих родовищ. За 120 років експлуатації Криворізьких родовищ руди такі технології неодноразово мінялися через відпрацьовування одних умов і переходу до інших. Багаті, близько розташовані до поверхні землі руди, спочатку добували відкритим способом. Таких щодо невеликих кар'єрів (площа кожного від 0,1 до 0,6 км² і глибина до 100-120 м) на території Криворіжжя було у свій час відпрацьовано до 100 одиниць. Багато які з цих кар'єрів зараз засипані чи затоплені водою, інші зяють порожнечами на поверхні землі. Відкрита розробка корисних копалин (в основному бідних руд) здійснюється і в даний час. Для цього в межах Кривого Рогу функціонує 11 кар'єрів-гігантів, площа кожного з який, за даними Малахового И.Н. (1999), коливається від 4 до 8 км² (загальна площа всіх кар'єрів досягає 45 км²), а глибина більшості з них становить 300-350 м. Видобуток руди в таких кар'єрах здійснюється звичайно підривним, буро-вибуховим способом, а вивіз на поверхню добутої гірської маси забезпечується автотранспортом (в основному імпортними багатотонними автомобілями типу „ Белаз” чи „Камацу”). Бідні руди, перед їхнім використанням у доменному виробництві, вимагають збагачення до рівня змісту заліза 60-65%. З цією метою поблизу кар'єрів створені Гірничо-збагачувальні комбінати (ГЗКи), яких у межах Кривого Рогу діє п'ять: Південний (ПівдГЗК, що працює з 1955р.), Новокриворізький (НКГЗК, що працює з 1959р.), Центральний (ЦГЗК, що працює з 1961р.); Північний (ПівнГЗК, що працює з 1963р.) і Інгулецький (ІнГЗК, що працює з 1965р.). Кожен ГЗК включає виробничу структуру, що складається з одного чи декількох кар'єрів, дробильно-сортувальної, випалювальної й агломераційної фабрик чи фабрики огрудкування, а також розвиту мережу виробничої інфраструктури.

Використовується в основному магнітний метод збагачення руди.

Відкритий видобуток залізної руди сполучений зі значними екологічними проблемами, зв'язаними з антропогенним впливом на літосферу (земну поверхню). Робота кар'єрів вимагає випереджального проведення робіт з розкриву корисних копалин з видаленням величезних обсягів гірської маси у відвали, у яких в даний час накопичено більш 5 млрд. т матеріалів розкриву, що складаються з осадових і скельних порід, бідних руд, сланців, роговиків, амфіболітів, магматитів, поліметалевих руд і т.д. За даними Малахова И.Н. (1999) навколо Кривого Рогу мається 24 кар'єрних відвала висотою від 80 до 120 м і довжиною до 2,5 км, що займають загальну площу близько 65 км². Якщо до цього додати близько 50 більш дрібних відвалів старих кар'єрів по видобутку природно-багатих руд (вік більшості з який 80-90 років), а так само відвали порожньої породи від шахт, то загальна площа усіх відвалів Кривого Рогу досягає 80-85 км². При цьому відвали розташовуються на поверхні чорноземних ґрунтів, вилучаючи їх зі сфери сільськогосподарського використання. Усі виробничі відвали є джерелами величезної кількості пилу, що забруднює, насамперед, атмосферу регіону.

Значну екологічну проблему створюють також шламосховища відходів збагачення залізної руди на ГЗКах, загальна площа яких досягає більш10 км².

Сучасні ГЗКи мають ряд найгостріших проблем, без рішення яких неможлива їхня подальша ефективна експлуатація. За останні 15 років більш ніж у 5,3 рази знизилися капітальні вкладення в розвиток гірничорудного виробництва. Продуктивність праці на ГЗКах у 2003 році в порівнянні з 1989 роком у середньому упала в 2 рази, а собівартість – навпаки, зросла більш ніж у 2 рази. Рентабельність більшості ГЗКів у 1995-2000 рр. не перевищувала 2,5-3% і лише в останні роки стала поступово зростати. Вартість залізничних перевезень складає до 30% вартості руди, тоді як частка амортизаційних відрахувань у собівартості різко упала (з 43% до 5,6%). За даними Капиці В.Ф. (2003) на підприємствах ГЗКів зараз практично припинилася заміна застарілого устаткування. Фактичний знос гірського устаткування по кар'єрах складає 40-80%, на дробильно-сортувальних і агломераційних фабриках, а так само на фабриках огрудкувания – 60-90%. Значно застаріли технології збагачення, тому концентрат і окатиші з нього стають усе менш конкурентноздатними. Прогресивним варто вважати упровадження флотаційних методів збагачення, використовуваних зараз на Інгулецькому та Полтавському гірничо-збагачувальних комбінатах, що значно підвищило якість залізорудного концентрату. У перспективі відкриті розробки руди можуть скорочуватися, що обумовлено наступними причинами:

- рівень ведення робіт у кар'єрах майже повсюдно досяг граничної глибини;

- значно зріс коефіцієнт розкриву (тобто кількість порожніх порід, що приходяться на одиницю корисної копалини, що добувається,), що істотно здорожує продукцію;

- мається обмежений обсяг балансових запасів залізистих кварцитів у родовищах кар'єрів ГЗКів, що оцінюється в 12552 млн.т. При нинішніх обсягах видобутку руди, цих запасів вистачить для кар'єрів Центрального ГЗКа на 120 років, для кар'єрів Північного ГЗКа – на 119 років, для кар'єру Південного ГЗКа – на 79 років і, для кар'єру Інгулецького ГЗКа – на 57 років.

Поряд з відкритим способом видобутку руди, у Кривбасі широко проводиться підземний її видобуток. За 120 років експлуатації Криворізького басейну діяло до 70 шахт, а довжина всіх підземних вироботок досягає 12 тис. км. Зараз (2006 р.) у Кривому Розі функціонує 29 шахт, що добувають до 20-25% усієї руди Криворізьких родовищ, в основному багатих категорії (в основному гематитів). У межах шахтних відводів земна кора пронизана горизонтальними і вертикальними виробками. Глибина обріїв сучасних шахт досягає 2500-3000 м. Негативними екологічними наслідками ведення підземних гірських робіт є утворення поверхневих зон обвалення, що наносять шкоду земельним угіддям. У межах Кривого Рогу площі зон гірських відводів шахт і можливих зон обвалень досягають 20-22 км².

У підземних умовах руда добувається так само буровибуховим способом і, далі, за допомогою підземного електротранспорту, скіпів чи транспортерів „перекачується” на поверхневі рудні двори, відкіля вивозиться споживачам чи на збагачувальні комбінати. При підземному видобутку руди виникають приблизно такі ж проблеми, як і для відкритих розробок, у тому числі проблема відтворення шахтного устаткування, що так само на 60-90% виробило свій ресурс.

Залізна руда є не єдиним багатством надр Криворіжжя. Виявилося, що крім заліза в рудних і нерудних породах Криворізьких родовищ міститься більш 50 видів металевих і неметалевих корисних компонентів, що у процесі видобутку і переробки залізних руд практично не вилучаються і безсистемно складуються у відвалах чи накопичуються у шламосховищах ГЗКів. До металевих додаткових компонентів, що міститься в Криворізьких рудах, відносяться золото, германій, скандій, ітрій, лантаноїди, цирконій, берілій, літій, титан, хром, ванадій, нікель, платина, цинк, марганець, молібден і т.д. До неметалічних компонентів руд насамперед слід віднести бром, йод, графітові породи, гетито-гематитові (красковые) сланці, тальк і ін. Таким чином, для Кривбасу є дуже актуальним створення продуктивних об'єктів, у тому числі можливо малих підприємств, які б орієнтувалися у своїй діяльності на вилучення з гірської маси інших (крім заліза) корисних компонентів, тим більше що запаси багатьох з них цілком промислові. Наприклад, у складі залізистих кварцитів Анновського родовища міститься до 7- 8,9 г/тонну германія (загальні запаси до 0,06 млн. тонн), міститься до 0,06% молібдену і т.д.

До продуктивних сил Кривого Рогу відноситься також найбільший на Україні металургійний комбінат “Арселор Міттал Стіл - Кривий Ріг”, побудований у 1934 році, але зараз його власником є капіталіст Індії. В даний час цей комбінат є лідером вітчизняної металургії, являє собою підприємство повного циклу, тобто забезпечує виробництво чавуна, сталі і прокату. Комбінат поєднує в один гірничо-металургійний комплекс (ГМК) гірничо-збагачувальний комбінат (НКГЗК), доменне, сталеплавильне (мартенівське), прокатне і коксохімічне виробництво, а також переробку шлаків. Структуру комбінату „Арселор Міттал Стіл - Кривий Ріг” (ВАТ КГМК) складають 6 доменних печей, загальною потужністю до 10,6 млн. тонн чавуна в рік. Сталеплавильне виробництво дає до 5,1 млн. тонн сталі в рік, агломераційне виробництво (колишній Новокриворізький ГЗК) має потужність 8,1 млн. тонн агломерату на рік. Коксохімічне виробництво комбінату випускає до 2,85 млн. тонн коксу на рік. Комбінат щорічно (2005 рік) реалізує металопродукції приблизно на 7,5 млрд. грн. Рентабельність підприємства досягає 30-32%, а щорічний прибуток становить більш 870 млн. грн. На об'єктах підприємства трудиться до 55 тис. жителів Кривого Рогу. “Арселор Міттал Стіл –Кривий Ріг” має могутню виробничу і соціальну інфраструктуру. Проблемами подальшого розвитку ГМК є відновлення техніко-технологічних ліній, підвищення конкурентноздатності продукції. Знос основних виробничих фондів на ВАТ ГМК у даний час (2003 р.) складає від 52 до 63%, що вимагає значних інвестицій у модернізацію виробництва.

На основі розвитого гірничорудного і металургійного виробництва Кривого Рогу виділяють Криворізький металургійний вузол, що поєднує усі кар'єри, ГЗКи і шахти Кривого Рогу, що добувають і збагачують залізну руду, ГМК “Арселор Міттал - Кривий Ріг”, марганцеве виробництво міст Інгульця і Нікополя, Нікопольські феросплавний і південно-трубний заводи, виробництво вогнетривів.

Серед інших підприємств спеціалізації і комплексності Кривого Рогу, а їх усього більш 65, варто виділити:

- паливно-енергетичний комплекс, що поєднує Криворізьку-1 (КРЭС) і Криворізьку-2 (м. Зеленодольск) теплові електростанції, а також газотранспортні мережі;

- машинобудівний комплекс, що поєднує машинобудівний завод гірського устаткування, Криворізький турбінний завод ВАТ «Констар», три рудоремонтних заводи, дизельний завод, електрозавод і завод рухомого складу й ін.;

- будівельний комплекс поєднує цементний завод ВАТ «Кривий Ріг Цемент», домобудівний комбінат, чотири комбінати залізобетонних виробів, три цегельних заводи, шлакоблоковий завод, два асфальтобетонних заводи, три гранітних кар'єри, вапняний завод і ін.;

- хімічне виробництво, що включає Криворізький суриковий завод і завод пластмасових виробів;

- комплекс по виробництву товарів народного споживання, у тому числі підприємства легкої промисловості (взуттєва фабрика, бавовняна фабрика ЗАТ «Веретено», швейна фабрика й ін.);

- харчова промисловість, що включає п'ять хлібокомбінатів, Коломойцевський комбінат хлібопродуктів, два молокозаводи, два м'ясокомбінати, завод макаронних виробів і ін.;

- науково-технічний потенціал Кривого Рогу представлений 19 науково-дослідними інститутами (НДІ) і філіями інститутів.

Освітянський та економіко-соціальний сектор Криворіжжя представлений 143 середніми школами, ліцеями і гімназіями, 18 лікарнями і більш ніж 52 іншими медичними установами, 3 самостійними і 5 філіями державних вищих навчальних закладів і більше 15 комерційними вищих навчальних закладів. У місті функціонує більше 30 технікумів і профтехучилищ, більше 20 палаців культури, 3 театри, стаціонарний цирк, 52 бібліотеки, десятки стадіонів і ін. Останнім часом інтенсивно розвивається торгова мережа й установи обслуговуючого сектора.

Найважливішими проблемами подальшого розвитку Криворіжжя варто вважати екологізацію регіону, у тому числі поліпшення умов праці на усіх видах виробництва, рішення питань рекультивації земель, зниження шкідливих викидів підприємств гірничодобувного (особливо ГЗКів), металургійного і коксохімічного виробництва, оптимізацію буровибухових робіт з відмовою від використання тротиловміщуючих речовин, зниження потужності відвалів і шламохранилищ, зменшення обсягів забруднюючих стічних вод, у тому числі шахтних.

3.13 Контрольні питання і задачі до розділу III

1. Яким показником у цілому характеризується нинішній стан економіки України (Вона в стані кризи чи стабільного розвитку, чи упевнено розвита)?

2. Які галузі виробництва в Україні за останні роки одержали розвиток, а які зазнали занепаду?

3. Яка сума іноземних інвестицій вкладена за роки перебудови в економіку України?

4. У яку сферу діяльності (виробництва) вкладено більше всього іноземних інвестицій?

5. Яка форма власності зараз переважає в економіці України?

6. Скільки і які комплекси виділяються в структурі економіки України?

7. Структура паливно-енергетичного комплексу.

8. Який відсоток промислової продукції приходиться на паливно-енергетичний комплекс у загальному обсязі усього виробництва держави і як це характеризує перспективи розвитку економіки України?

9. Поняття енерго-виробничих циклів. Приклади ЕВЦ.

10. Структура комплексу по виробництву сировини і матеріалів і його внесок у загальний обсяг виробленої продукції держави.

11. Структура чорної металургії й основні металургійні райони і вузли України.

12. Галузева структура хімічної промисловості України.

13. Стан і галузева структура машинобудівного комплексу України. Частка машинобудування в загальному обсязі ВВП держави.

14. Основні центри машинобудування в Україні.

15. Галузева структура будівельного комплексу України.

16. Ведуча галузь виробництва в будівельному комплексі.

17. Структура комплексу по виробництву товарів народного споживання.

18. Назвіть ведучі галузі у виробництві товарів народного споживання.

19. Структура транспортного комплексу України. Поняття транспортний вузол і приклади найбільших транспортних вузлів.

20. Військово-промисловий комплекс України і його структура.

21. Існуючі в Україні форми організації агропромислового виробництва.

22. Організація і галузева структура АПК.

Задачі

У розділі III зважуються задачі по загальних питаннях вибору варіантів розміщення виробничих об'єктів.

Задача 1

Визначити приведені витрати на виробництво 1 тонни цементу, собівартість якого 0,004 грн/кг. Капітальні витрати на будівництво цементного заводу склали 2 млн. грн., а коефіцієнт ефективності капітальних вкладень 0,12. За рік підприємство робить 500 тис. тонн цементу.