Твердження, згідно з яким добробут суспільства залежить не стільки від розвитку його продуктивних сил, скільки від справедливого розподілу створеного багатства

8.. Заперечення ідеї економічного лібералізму та обґрунтування необхідності державного регулювання процесів виробництва та розподілу суспільного багатства. Піддаючи сумніву принцип "laissez faire", вчений звертав увагу на те, що економічна свобода та необмежена конкуренція породжу­ють анархію виробництва, за якої ніхто не в змозі врахувати дійсну величину попиту та реальні потреби споживачів. За цих умов держава покликана не допустити "пожертви людьми заради багатства, яким вони зовсім не будуть користуватися", оскільки "лише вона єдина може піднятися над матеріальним розрахунком збільшення продукції, необхідної для виживання, і порівняти з ним зростання споживання і достатків всіх, що і має бути метою, до якої прагнуть нації"[49].

Держава, на думку С. Сісмонді, повинна спрямовувати свою діяльність:

— на регулювання темпів економічного зростання та об­меження конкуренції;

— стримування швидкого прогресу нових винаходів, за­безпечення повільної і поступової еволюції суспільства;

— законодавче заохочення роздробленості, а не концен­трації виробництва, шляхом поділу фабричної промисло­вості на невелику кількість самостійних майстерень, від­родження дрібного селянського землеволодіння тощо.

Звернувши увагу на соціальні наслідки економічних перево­ротів та проблему нерівномірного розподілу власності й доходів, С. Сісмонді одним із перших вказав на необхідність проведен­ня державою активної соціальної політики. Він виступив із програмою соціальних реформ, для проведення яких необхід­ними були "лише поступові й непрямі заходи з боку законо­давства, лише здійснення у відносинах між господарем і робі­тником повної справедливості, яка б покладала на першого всю відповідальність за зло, яке він завдав другому"[50], в тому числі:

— впровадження соціального забезпечення робітників за ра­хунок підприємців;

— забезпечення участі найманих робітників у прибутках підприємств;

— створення грошових фондів, які б захищали робітників у період безробіття, інвалідності, старості (праобраз ме­ханізмів соціального захисту);

— обмеження робочого днята встановлення мінімальної за­робітної плати тощо.

Шлях динамічного аналізу, що опирається на час і простір, відкритий Сісмонді, робить автора видатною особистістю в історії економічної думки.