 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
ТЕМА 1.1. Характеристика та історичний аналіз розвитку менеджменту
|
|
Курс “ Менеджмент ” спрямовано на вивчення структури системи менеджменту, процесу прийняття управлінського рішення, планування діяльності підприємства, організації виробництва, управління виробничими процесами, реалізації стратегії маркетингу, організаційних структур менеджменту, методологій менеджменту та аналізу функцій управління організацією.
В загальному вигляді менеджмент – це процес управління підприємством та сукупність принципів, методів, засобів, форм управління з метою підвищення його ефективності та прибутковості.
При визначенні менеджменту як виду діяльності людини зазначимо, що м енеджмент – це вид професійної діяльності людей, які займаються організацією та координацією процесів по досягненню певних цілей, що приймаються та реалізуються з використанням наукових підходів.
Система менеджменту – це система наукових підходів і методів сприятливих прийняттю і реалізації конкурентоспроможних управлінських рішень.
Процес менеджменту пов’язаний із формуванням стратегії, створенням системи управління об’єктом, використанням нових методів для підвищення ефективності усієї системи.
В цілому метою менеджменту є забезпечення високої ефективності діяльності підприємства.
Вже на самому початку розвитку суспільства думка людини призвела її до розуміння необхідності об'єднання зусиль для вирішення життєвих задач, направлених на задоволення тих чи інших потреб. З тих пір об'єднання (організації) – норма життя людей.
Вивчаючи науку управління неодноразово будемо звертатися до поняття організація. Таким чином, необхідно спочатку надати визначення організації.
Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети.
Розрізняють організації формальні і неформальні, а також прості та складні.
Формальна організація представляє собою безособистністну систему, в основі якої лежить принцип доцільності, свідомого руху до поставленої мети. В ній передбачені тільки службові зв'язки між індивідами, що припускає стабільну структуру, ієрархію і суворо означені зони для кожного члена організації.
Неформальна організація – це стихійно складена система соціальних зв’язків, норм і дій. В ній люди взаємодіють не за приписом керівництва, а в результаті більш-менш довгострокового спілкування між особового і всередині групи. У такої організації відсутні єдині цілі. Її головними функціями є: комунікація, підтримка самодіяльності індивідів, укріплення почуття особистої тотожності, самоповаги, незалежності і разом з тим, єдності, взаємодії з іншими людьми.
Окрім поділу на формальні і неформальні, також підрозділяють організації на прості та складні.
Прості організації, особливо в сфері бізнесу, створюються, як правило, власником і підпорядковуються йому. За розміром вони не великі. Мають тільки одну або декілька спільних цілей.
Складні організації складаються із множини самостійних підрозділів (цехи – на заводі, факультети та інститути – в університеті і т.п.).
В складній організації в умовах ринкової економіки управління як функція власника неможлива. Виникає потреба в спеціальній діяльності – менеджмент (управління) і спеціальній професії – менеджер.
Необхідно надати визначення загальним характеристикам, ознакам складних організацій:
1. Наявність ресурсів. Основні ресурси – капітал, земля, матеріали, технології, інформація.
2. Залежність від навколишнього середовища. Навколишнє середовище – визначені економічні умови, споживачі, профспілки, урядові акти, законодавство, конкуруючі організації, система цінностей в суспільстві.
3. Підрозділи. Це частини організації, які представляють собою групи людей, які виконують специфічні конкретні завдання для досягнення спільної мети.
4. Горизонтальний розподіл праці, тобто розподіл праці між зайнятими по видам виробництва, на складові компоненти.
5. Вертикальний розподіл праці, тобто координація діяльності складових (підрозділів) організації. Координація роботи співробітників – сутність управління. Без управління діяльність організації неможлива. Управління викликане потребою узгодження дій для отримання передбачуваного результату спільної діяльності людей і направлено на ефективне здобуття, розміщення і використання людських ресурсів для досягнення мети.
Об'єктом професійного менеджменту як самостійного виду діяльності є господарська діяльність організації в цілому або її конкретна сфера (виробництво, збут, фінанси, НДДКР та ін.) і суб'єктом – спеціаліст-менеджер.
Управління різноманітними рівнями організації – низовим, середнім та вищим – забезпечують відповідні менеджери.
Необхідно розрізняти поняття "менеджер" і "підприємець".
Менеджер не залежить від власності на капітал фірми, в якій він працює по найму.
Підприємець – це власник, який бере на себе ризик витрат, пов’язаний з організацією нового підприємства або з розробкою нової ідеї, нового продукту, нового виду послуг. Однак часто, особливо на початковій стадії господарської діяльності, підприємець одночасно являється і менеджером.
У сучасній літературі існує багато визначень менеджменту, серед них можна назвати наступні:
Менеджмент - це процес керівництва, управління окремим працівником, групою людей, організацією в цілому.
Менеджмент - це процес оптимізації людських, матеріальних і фінансових ресурсів для досягнення цілей підприємства.
Менеджмент - це процес планування, організації, обліку, контролю, необхідний для того, щоб спланувати і досягти мети організації.
Менеджмент - це уміння домагатися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект і мотиви поводження інших людей.
Менеджмент - це діяльність, спрямована на досягнення визначеного кінцевого результату, за допомогою прийняття управлінських рішень.
Загальне у всіх визначень: менеджмент - це процес, спрямований на досягнення мети.
У країнах ринкової економіки поняття менеджмент сусідить з поняттям бізнес. Бізнес - це діяльність спрямована на одержання прибутку шляхом створення і реалізації визначеної продукції або послуг.
Бізнесмен і менеджер - це не одне і теж. Бізнесмен - це той, хто "робить гроші", власник капіталу, що знаходиться в обороті, що приносить доход. Менеджер же займає постійну посаду, у його підпорядкуванні знаходяться люди.
Також необхідно визначити існуючі у світі школи або концепції менеджменту (концепція – це система поглядів на певне явище).
Кожна школа – це сукупність концепцій відносно розуміння сутності, принципів, функцій і методів менеджменту як процесу приймання управлінських рішень на основі мети, програми, дій, інформації та ін.
1. Школа наукового управління (1885 – 1920). Школа наукового управління розробила принципи і методи організації праці, які сприяють підвищенню виробництва праці і ефективності роботи підприємства.
Книгу Фредеріка Тейлора " Принципи наукової організації управління" вважають початком визнання менеджменту наукою і самостійною галуззю дослідження.
Завдяки розробці цієї концепції менеджмент був визнаний самостійною галуззю наукових досліджень і було доведено, що методи, які використовуються в науці й техніці, можуть ефективно використовуватися в практичній діяльності організації для досягнення намічених цілей.
Основні представники: Фредерік Тейлор, Френк і Ліліан Гілбрет.
Вивчали управління виробництвом на низовому рівні, а не в цілому.
2. Школа адміністративного управління (1920 – 1950). Спрямована на розробку загальних проблем і принципів управління організацією в цілому. В рамках цієї концепції в 20-ті роки було сформульовано поняття організаційної структури підприємства як системи взаємозв'язків, які мають певну ієрархію.
Адміністративна школа відома в історії менеджменту розробкою принципів і функцій управління як універсального процесу. Вони сьогодні залишаються необхідними умовами, без виконання яких ефективне управління організацією неможливе.
Вище названі дві школи в західній літературі об’єднуються в одну, яка одержала назву класичної школи управління.
З'явилося розуміння того, що організацією можна управляти систематизовано, щоб більш ефективно досягати її цілей. Робітник в цій системі представлявся як знаряддя праці з метою максимізації прибутку.
Основні представники: Анрі Файоль, Лінделл Урвік, Джеймс Муні. Вивчали управління стосовно всієї організації, а не її окремих частин.
14 принципів управління Анри Файоля:
1. Спеціалізація (розподіл праці).
2. Повноваження і відповідальність - де надаються повноваження, там виникає відповідальність.
3. Дисципліна.
4. Єдиноначальність.
5. Єдність напрямку.
6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним.
7. Винагорода персоналу.
8. Централізація.
9. Скалярний ланцюг. Ієрархія.
10. Порядок.
11. Справедливість.
12. Стабільність робочого місця для персоналу.
13. Ініціатива.
14. Корпоративний дух.
3. Школа людських відносин (1930 – 1950).
Внесок школи людських відносин в теорію менеджменту пов’язаний з розробкою наукових основ вирішення проблем людського фактору в організації, вмінням ефективно управляти поведінкою людей. Застосовується концепція управління з позиції психології і людських відносин.
Ця школа вперше визначила менеджмент як "забезпечення виконання роботи за допомогою людини". Дослідження, проведені психологом А. Маслоу, показали, що мотивами вчинків людини є її потреби (а не економічні відносини), які не можуть задовольнятися лише грошима. Враховуються психологічні фактори працівника, його почуття, емоції, взаємини з колективом.
У цьому стали бачити резерви продуктивності праці.
Основні представники: Мері Паркер Фоллет та Елтон Мейо.
В 1950 роках трансформувалась в школу поведінкових наук (Дуглас Макгрегор, Герберт Саймон, Девід Макклелланд та ін.).
4. Наука управління чи кількісна школа. Ця теорія існує з 1950 років до наших часів. Особливо швидкий розвиток ця школа отримала в другій половині ХХ ст. з появою комп’ютерів і відповідної освіти у менеджерів.
Суть кількісної школи полягає в дослідженні окремих операцій і моделей, що полегшує можливість побачити і зрозуміти складну ситуацію конкретної дійсності. Ця школа спирається на економіко-математичні методи.
Кількісну школу іноді називають наукою управління.
Основні представники: Людвіг фон Берталанфи, Норберт Вінер, Кеннет Боулдинг.
В основі менеджменту, як концепції ринкового управління, лежить об'єктивний процес до усуспільнення виробництва, в результаті якого у великих фірм з'явилася можливість впливати на ринок, здійснюючи його розподіл, впливати на характер і механізм економічних відносин, які регулюють зв'язки між ринком та виробником.
Необхідно розглянути внесок різних наукових шкіл в науку управління та їх характерні риси.
1) Школа наукового управління (1885 – 1920):
1. Використання наукового аналізу для визначення кращого способу виконання задач.
2. Підбір працівників, що найкраще підходять для виконання та реалізації задач.
3. Забезпечення працівників ресурсами для ефективного виконання поставлених задач.
4. Систематичне матеріальне стимулювання для підвищення продуктивності праці.
5. Відокремлення етапу планування від виконання самої роботи.
2) Класична школа управління(1920-1950 рр.):
1. Розвиток принципів управління
2. Опис функцій управління
3. Системний підхід до управління організацією
3) Школа людських відносин (30-50р.):
1. Застосування прийомів управління міжособистісними відносинами для підвищення продуктивності праці і морального задоволення.
2. Застосування науки про поводження людини для реалізації її потенціалу і можливостей.
4) Сучасна школа науки управління (1950)
1. Розвиток існуючих методів управління, що забезпечує допомогу керівникові для прийняття управлінських рішень.
2. Забезпечення розуміння складних управлінських процесів на основі розробки моделей.
3. Досконалості структур управління і процесу управління.
Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 445 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
