Основні складові та функції системи землеустрою 2 страница

5) для максимального використання виробничого і природного потенціалу та впровадження адаптивних систем землеробства;

6) для оптимального взаємозв'язку між поселеннями, виробничими центрами, розміщенням і організацією виробництва.

Досвід проведення робіт з внутрігосподарського землеустрою t період формування нових земельних відносин і розвитку ринкових відносин показав, що його завдання значно ускладнилися.

У зв'язку з необхідністю посилення ролі держави в частині контролю за дотриманням природоохоронних вимог, режиму й умов використанім земель, екологізації систем ведення сільськогосподарського виробництва повинна бути забезпечена розробка цих питань на відповідному рівні ї проектах внутрігосподарського землеустрою.

При зниженні рівня державного регулювання землекористування техніко-економічне обгрунтування виробничої програми розробляється не з розрахунку "контрольних показників", обумовлених державою, а на основі потенційної продуктивності земель сільськогосподарського підприємства або селянського, фермерського господарства, забезпеченості його трудовими і матеріальними ресурсами, бажано на основі розробленого (до або в процесі землевпорядкування) бізнес-плану.

Бізнес-план є документом, який визначає всі основні аспекти майбутнього функціонування сільськогосподарського підприємства абоселянського та фермерського господарства і повинний дати відповідь на запитання: чи варто вкладати кошти у виробництво і чи принесе воно дохід, чи будуть окупатися витрати сил і засобів. Основним розділом бізнес-плану є комплексне обґрунтування (економічне, екологічне, техніко-економічне, агроекономічне, соціальне) організації виробництва і території сільськогосподарського підприємства.

Можлива розробка техніко-економічного обґрунтування і виходячи з контрольних показників, доведених не "зверху", а самим суб'єктом, що господарює. На підставі контрольних показників можуть також складатися проекти внутрігосподарського землеустрою спеціалізованих сільськогосподарських підприємств (державних, комунальних та ін.).

Важливою особливістю розробки проекту внутрігосподарського землеустрою є фактор використання сільськогосподарським підприємством продуктивних угідь, що мають різний правовий статус, який обумовлює необхідність диференціації підходів при їхній організації.

6.5. Зокремлений землеустрій

В умовах ринкових відносин змінюється спрямованість зокремленого землеустрою, який направлений на здійснення грунтозахисних, природоохоронних, меліоративних та заходів щодо збереження і підвищення родючості ґрунтів. Обсяги зазначених заходів встановлюються в залежності від розміру земель з особливим режимом використання, від їх природоохоронної і господарської значимості, економічних можливостей господарства тощо.

Зокремлений землеустрій не визначений змістом землеустрою в Земельному кодексі України. Разом з тим, зміст робіт по зокремленому

землеустрою випливає із завдань, викладених в пункті "д" ст. 183 Земельного кодексу України. Зокрема, до основних завдань землеустрою і віднесено "розробку системи заходів по збереженню і поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості грунтів, рекультивації порушених земель і землюванню малопродуктивних угідь, та захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення і заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами і хімічними речовинами та інших видів деградації, по.«•чсервації деградованих і малопродуктивних земель, попередження її лих негативних явищ", які реалізуються через відповідне поліпшення, гідь або земель.

Таким чином, до зокремленого землеустрою можна віднести такі основні види робіт [23]:

1) складання робочих проектів культуртехнічних заходів,

влаштування культурних пасовищ, засипки і вирівнювання ярів, рекультивації земель, землювання малопродуктивних угідь, влаштування багаторічних насаджень і виноградників, терасування тощо;

2) складання робочих проектів агротехнічних протиерозійних сходів, організації вирощування сільськогосподарських культур, освоєння; земель для сільськогосподарських потреб, організації і забудови територій колективних садів;

3) складання робочих проектів створення захисних лісних насаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд.

В сучасних умовах з'явились нові види робіт по зокремленому землеустрою. Це складання робочих проектів з консервації деградованих і малопродуктивних земель, очищення угідь забруднених радіонуклідами, промисловими відходами і хімічними речовинами тощо.

Тема 7. Особливості сучасного землеустрою

7.1. Землеустрій на землях сільськогосподарського призначення

7.2. Особливості внутрігосподарського землеустрою в умовах ринкової економіки

7.3. Землеустрій в містах та інших населених пунктах

7.4. Особливості землеустрою в регіонах, які мають негативні явища при використанні земель

За час проведення земельної реформи докорінно змінилися умови і характер діяльності сільськогосподарських підприємств В більшості з них проведена приватизація земель і ліквідована монополія держави на землю. Присадибні землі і прилягаючі до населених пунктів території були передані у відання сільських та селищних рад. На базі ряду сільськогосподарських підприємств організовані селянські (фермерські) господарства. Порушено стабільність і компактність землекористування сільськогосподарських підприємств та їхня інфраструктура.

В результаті приватизації земель і виділення земельних часток сільськогосподарське виробництво здійснюється на землях різної» правового статусу: на землях, які знаходяться у власності сільськогосподарських підприємств; на землях, переданих власниками земельних часток (паїв) в оренду; на землях, орендованих в органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

На селі поступово формується поєднання малого, середнього і великого сільськогосподарського виробництва, їх економічна взаємодія. Відбувається більш тісне об'єднання інтересів особистих господарств і сільськогосподарських підприємств.

Найважливішою передумовою ефективності організації території, створення тим самим умов для стійкого економічного розвитку підприємств і раціонального природокористування, є врахування розмаїття природних і економічних умов території, яка підлягає землеустрою, агроекологічного потенціалу земель і інтенсивності виробництва. Це стратегічне завдання землеустрою є одним з найважливіших напрямів його розвитку на землях сільськогосподарського призначення.

Значне скорочення в останнє десятиліття інвестицій в інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, обсягу застосування добрив і засобів захисту рослин різко підвищило значимість врахування природних факторів виробництва і переходу до агроекологічне обгрунто­ваного землеустрою. В даний час необхідна така організація території сільськогосподарських підприємств, яка забезпечить досягнення найбіль­шої продуктивної віддачі земель різної природної якості при агроеко­логічне диференційованому використанні родючості грунтів, тому що в умовах переваги екстенсивних процесів і дефіциту матеріально-технічних ресурсів різко зростає значимість більш повного використання природних джерел родючості і продуктивності сільськогосподарських угідь.

Таким чином, новий характер і зміст землеустрою в сільському господарстві обумовлюється наступним:

• територія в межах реорганізованого сільськогосподарського підприємства, або яке змінює свій статус, у зв'язку і появою безлічі земельних власників і сторонніх землекористувачів стає, в першу чергу, об'єктом територіального землеустрою, а потім уже внутрігосподарського;

• центр ваги проектів землеустрою переміщується не тільки на рі­шення організаційно-територіальних питань, пов'язаних з утвореним но­вих і впорядкуванням існуючих землекористуваннь, розмежуванням і перерозподілом земель, але й на правове обґрунтування проекту (встанов­лення правового режиму й умов використання земель, оформлення прав на землю, створення умов для регулювання земельних відносин і т. і.);

• територіальний і внутрігосподарський землеустрій повинні базуватися на агроекологічній оцінці території, її придатності для ведення сільськогосподарського виробництва, тому що частина земель підлягає вилученню з обороту, консервації і не повинна включатися в перерозподіл через забруднення, зараженість і деградацію земель;

• територія реорганізованого сільськогосподарського підприємства або території, що знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування повинні стати об'єктом як землеустрою, так і земельного кадастру, що дозволяє створити паралельно з землевпорядними діями інформаційну основу для регулювання внутрігосподарських земельних відносин, диференціації плати за землю, її ціни, орендної плати за земельні частки тощо;

• проекти землеустрою за своїм характером повинні стати комплексними тому, що в його процесі зачіпаються питання не тільки організації раціонального використання й охорони земель, але й питання розміщення, організації і технології виробництва.

7.2. Особливості внутрігосподарського землеустрою в умовах ринкової економіки

Підсумки пройденого етапу земельної реформи свідчать, про наявність серйозних прорахунків в організації ефективного землекористування, які допущені в процесі реформування земельних відносин.

Здійснення ідеї збереження різноманітності форм земельної власності і створення багатоукладного землеволодіння виявилось не підкріпленим серйозними теоретичними обгрунтуваннями, і тому до цього часу, навіть в "Основних напрямах земельної реформи в Україні на 2001-2005 роки", схвалених Указом Президента України від ЗО травня 2001 року, залишились не встановленими функції, місце і роль землеволодінь різних форм власності в становленні і організації шляхом землеустрою цілісних регіональних багатоукладних землегосподарських комплексів, не обґрунтовані раціональні масштаби, пропорції і пріоритети виділення в таких комплексах земель відповідної категорії власності, не розроблені для цих категорій принципи організації ефективного їх використання.

Для подолання кризи, якою охоплена українська економіка, необхідно використовувати також всі ресурси і засоби підвищення ефективності господарської діяльності, особливо в таких, найбільш уразливих галузях, виробництва, як сільське господарство.

Одним з дійових способів виходу з кризи та зміцнення економічної стабільності кожного сільськогосподарського підприємства виступає раціональна організація його виробництва, яка адаптована в повній мірі до наявного ресурсного потенціалу і специфічних умов ринкової економіки. Базою для здійснення ефективного господарювання на тривалий термін є грамотно розроблений і агроекономічно обгрунтований проект земле­устрою та на його основі складений бізнес-план розвитку виробництва конкретного сільськогосподарського підприємства.

Мова йде про вибір такої стратегії і тактики господарської діяльності, яка одночасно в повній мірі враховувала б, з одного боку, кон'юнктуру цін і обсяги ринку сільськогосподарської продукції, вартість факторів сільськогосподарського виробництва (техніки, матеріальних ресурсів, робочої сили та ін.), податкову і фінансово-кредитну політику, стан конкурентного середовища та інші загальноекономічні умови. З іншого боку - забезпечувала б найбільш повне і ефективне використання наявного в розпорядженні підприємства виробничо-ресурсного потенціалу, перш за все сільськогосподарських земель з врахуванням їх якісного стану і агроекологічне доцільного використання.

На жаль, в даний час значення такого документу недооцінюється. І відбувається це в силу як суб'єктивних, так і об'єктивних причин. В першому випадку йде мова про те, що сьогоднішні землеволодільці і землекористувачі, не мають бізнес-плану, який стає чи не найважливішою життєвою необхідністю для всіх, без виключення, господарюючих суб'єктів. Але грамотно скласти, обгрунтувати в землевпорядно-агротехнологічному відношенні економічно-ефективний бізнес-план сьогодні зовсім не просто. Серед об'єктивних причин - це відсутність в розпорядженні землегосподарюючих суб'єктів, необхідних їм розробок, зокрема відсутність методичної бази, яка відповідає новим економічним умовам. При цьому слабкою ланкою виступає методика оптимізації територіальної структури землекористування в комплексному землевпорядно-агротехнічному бізнес-плані (проекті) ефективного розвитку виробництва конкретного сільськогосподарського підприємства. Іншими словами, мова йде про те, що принципи і методи внутрігосподарського землевпорядного проектування, які раніше використовувалися, в сьогоднішніх умовах виявились не придатними для вирішення відповідних оптимізаційних завдань. Підстав для таких висновків є декілька.

По-перше, принциповим методом традиційної методики внутрігосподарського землевпорядного проектування була незмінно прийнята на проектний період агроекономічна програма функціонування сільськогосподарського підприємства. Сталою на весь розрахунковий період зберігалась спеціалізація господарства, його розмір, темпи підвищення рівня інтенсифікації виробництва і т. і. В цьому випадку внутрігосподарське землевпорядне проектування зводилось до обґрунтування кількості, складу і розміщення стійких в своїх межах полів сівозмін, не розрахованих на вільний широкий виробничо-економічний “маневр” господарюючого суб'єкту. В умовах ринку можливість такого "маневру" стає чи не головною умовою "виживання" підприємства, його збереження в жорсткій конкурентній боротьбі. Звідси - несумісність методики розробки внутрігосподарського землеустрою, яка базується на стійких по часу і межах полів сівозмін, з принципово новими гномічними реаліями.

По-друге, одним з положень традиційної методики внутрігосподарського землеустрою виступала не тільки незмінність агроекономічної програми господарської діяльності, але і цілісність та стабільність її територіальної основи — землекористування сільськогосподарського підприємства. З переходом до ринку, приватизацією і виникненням правовідносин власників земельних часток (паїв) ця умова також втратила своє значення. І, як результат — стабільність землекористування, його злісність і неділимість змінилась зовсім іншим станом - перманентною трансформацією, спонтанним і спорадичним відділенням його частин від цілого. З цієї причини методичний принцип проектування стаціонарних в своєму розмірі, складі і межах полів сівозмін теж не відповідає новим економічним умовам і обмеженням.

По третє, в минулому земля у всіх планових і проектних розробках

зглядалась тільки як засіб виробництва і предмет праці. З цих пози дій всі оптимізаційні розрахунки були націлені на найбільш вигідне з точки зору агротехнічних витрат взаєморозміщення різних видів і об'ємів виробництва сільськогосподарської продукції. Зокрема, завдання полягало

творенні системи стійких і стабільних полів сівозмін, в межах яких можна було б забезпечити найбільш ефективне чергування культур, збереження і підвищення родючості грунтів та продуктивне їх використання.

Включення землі в систему ринкового обігу і фінансових ринкових операцій та зміна земельних відносин вимагає нових методичних підходів землевпорядного проектування. Необхідно не тільки оптимізувати економіку виробничо-технологічного процесу на відповідній земельно-територіальній основі, але і знайти для кожної частини цієї основи (кожної екологічно-технологічно стабільної ділянки) найбільш вигідний варіант її включення в систему ринкових операцій. Необхідно обгрунтувати для кожної ділянки землі, в залежності від її місця розміщення у виробничо-технологічному процесі і значення в економіці землекористування, ринково-фінансові операції (передачі в оренду, внесення в статутний капітал спільного підприємства, застава, купівля-продаж і т. і.).

З цих позицій розробка проекту внутрігосподарського землеустрою на базі сталих полів сівозмін себе не виправдовує. Для вирішення даного завдання необхідно, як мінімум, доводити проектні рішення до кожної агроекологічної стійкої робочої ділянки, виділяти їх в якості основної територіальної одиниці оптимізації виробничо-технологічної і фінансово-економічної діяльності кожного господарюючого суб'єкту.

Таким чином, сьогодні дуже важливо здійснити принципові зміни як в концепції, так і в методичному апараті розробки ефективних в землевпорядно-агротехнічному і економіко-екологічному відношенні бізнес-планів розвитку конкретних сільськогосподарських підприємств.

Крім того, для вирішення даної проблеми необхідно, щоб спеціалісти-землевпорядники, економісти та агрономи оволоділи системою знань, яка дозволять їм вирішити такі завдання:

1. Сформувати банк даних, які характеризують стан виробництва сільськогосподарського підприємства і умов його господарської діяльності.

2. Обгрунтувати раціональну стратегію і тактику розвитку виробництва в просторі можливих варіантів зміни умов його господарської діяльності (динаміки цін, зміни кон'юнктури ринку, податкової політики, кредитних відносин, меж землекористування тощо).

3. Обгрунтувати раціональне розміщення об'ємів виробництва на використовуваних господарством землях у відповідності до вимог динамічного економічного процесу і землеволодіння (землекористування), яке трансформується.

4. Визначити економічну значимість земельних ділянок (земельних часток) і розрахувати індекс "цінності" кожної з них шляхом встановлення величини збитків (зниження показників ефективності), які виникнуть в даного підприємства у випадку її вибуття з виробничої діяльності.

Підсумки пройденого стану земельної реформи свідчать про наявність серйозних прорахунків в організації ефективного землекористування, які допущені в процесі реформування земельних відносин.

7.3. Землеустрій в містах та інших населених пунктах

Міста й інші населені пункти — це території, що знаходяться під забудовою, площами, вулицями, промисловими зонами, комунікаціями, лісами, парками, скверами, бульварами, водоймами та землями, використовуваними для сільськогосподарського виробництва. На території міст та інших населених пунктів є зони природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, промислового і транспортного призначення. Функціональні завдання цих територій визначені генеральними планами забудови міст і селищ. Зонування міської території регулюється законом України "Про основи містобудування".

У зв'язку з цим, завдання землеустрою в межах границь міст і інших населених пунктів зводяться до проведення землевпорядних заходів разом з містобудівною діяльністю. Землевпорядні і містобудівні документи одного рівня повинні доповнювати один одного.

Землевпорядні роботи в містах та інших населених пунктах включають:

1) правове зонування міських земель;

2) проведення інвентаризації земель;

3) виявлення територіальних резервів і створення резервних земельних фондів;

4) розробку проектів організації використання земель сіл та селищ;

5) розробку планів земельно-господарського устрою земель, які не підлягають забудові або тимчасово не забудовуваних земель;

6) розробку проектів розмежування земель права державної і комунальної власності;

7) встановлення і закріплення в натурі (на місцевості) меж населених пунктів;

8) формування земельних ділянок як об'єктів нерухомості при наданні (продажу), вилученні (викупі), здійсненні угод;

9) встановлення обмежень і обтяжень (сервітутів) у використанні земель;

10) складання спеціальних тематичних карт (атласів) стану і використання земель.

Плани земельно-господарського устрою міст, селищ і правового зонування міських земель повинні розроблятися, як правило, одночасно з

генеральними планами міст і селищ.

Проекти землеустрою землеволодінь та землекористувань передують проектам планування частин міських та інших поселень, проектам забудови кварталів мікрорайонів та інших елементів планувальної структури населених пунктів і є підставою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

7.4. Особливості землеустрою в регіонах, які мають негативні явища при використанні земель

Досвід проведення землевпорядного проектування показав, що в регіонах з розвитком негативних явищ або процесів деградації земель (водна і вітрова ерозія Грунтів, підтоплення, заболочування, висушення, засолення, опустинювання, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами й ін.) найчастіше можуть виявитися неприйнятними землевпорядні рішення, одержувані з використанням традиційних методів проектування. В таких випадках в основі проектів територіального і внутрігосподарського землеустрою, планування використання земель повинна лежати агроекологічна оцінка території, придатність земель для ведення сільськогосподарського виробництва, лісового господарства, будівництва й інших цілей.

Землеустрій, який базується на екологічних вимогах, повинен забезпечувати компроміс між економікою й екологією, що дозволить на взаємно вигідних умовах розвивати виробництво.

В регіонах з негативними явищами при використанні земель повинні проводитися наступні роботи:

1) проведення спеціальних обстежень земель з метою вивчення й оцінки негативних процесів для складання тематичних карт (атласів);

2) оцінка агроекологічних властивостей земель і екологічної стабільності територій;

3) визначення особливого режиму й умов землекористування шляхом складання чергових карт земель, обмежених у використанні й обтяжених правами інших осіб (сервітутів);

4) розробка схем захисту земель від деградації, їх консервації та відновлення;

5) розробка системи заходів щодо збереження і поліпшення природних ландшафтів, відновлення і підвищення родючості грунтів, захисту земель від ерозії, зсувів, селів, підтоплення, вторинного засолення і заболочування, опустинювання, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами;

6) організація території сільськогосподарських підприємств, селянських та фермерських господарств на еколого-ландшафтній основі з впровадженням ґрунтозахисних, природоохоронних і меліоративних комплексів.

При проведенні агроекологічної оцінки земель виділяються агроекологічне однорідні території, і на цій базі встановлюється придатність територій для сільськогосподарського виробництва, ведення лісового господарства, здійснення будівництва, використання їх для інших цілей.

Тема 8. Система землеустрою в Україні

8.1. Суть, зміст і структурні елементи системи землеустрою

8.2. Основні складові та функції системи землеустрою

8.3. Землевпорядне виробництво та його інформаційне забезпечення

Нагадаємо, що система — це множинність взаємодіючих елементів, які знаходяться у відношеннях та зв'язках і складають цілісне утворення Слово "система" - грецького походження (systema), яке означає створене з частин, з'єднань. Системи діляться на природні і штучні. До перших відносяться всі природні системи, до других - землеустрою, створена.людиною.

Все, що не входить в систему і діє на неї або на що діє сама система, називається її зовнішнім середовищем. В залежності від ступеня взаємодії - зовнішнім середовищем розрізняють відкриті і закриті системи За 'ступенем складності системи діляться на великі і складні. До складних систем відносяться ті з них, які побудовані для вирішення багатоцільових завдань.

Системи складаються з підсистем, кожна з яких може бути розглянута як окремо, так і в нерозривній цілісності.

Очевидно, що система землеустрою відноситься до соціальних систем, підтримка яких в цілісності і якісній визначеності здійснюється на рівні не тільки саморегулювання, але і цілеспрямованої дії. Тому система землеустрою складається з двох самостійних, але взаємопов'язаних систем: управляючої та керованої. До керованої системи відносяться всі "лементи, які забезпечують процес цілеспрямованої дії землеустрою на формування еколого-економічної системи землекористування в Україні

Тому управління системою розглядають як специфічну форму інформаційного регулювання, при якому з керованої системи виділяється управляюча підсистема. Управління як інформаційне регулювання здійснюється на основі ідеальної (теоретичної, абстрактної) моделі процесу при наявності цілі й алгоритму управління [24].

Кожна з названих систем має свої особливості. Структурні елементи керованої системи ми розглянули в Розділі 5 "Теоретичні основи сучасного землеустрою". В цьому розділі ми розглянемо управляючу, як основну систему, яка характеризує організаційну, технічну та технологічну сторону «правління.

Наукова постановка завдання управляючою системою землеустрою передбачає:

1) формулювання бажаної мети, яка може бути виражена через критерії якості управління;

2) визначення обмежень, які виражають економічні передумови організації використання й охорони земель шляхом землеустрою;

3) визначення обмежень, що виражають закони природи руху керованої системи.

Основна мета системи землеустрою випливає із мети землеустрою:

організація раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища та поліпшення природних ландшафтів шляхом землевпорядних дій.

Основні складові та функції системи землеустрою

Структура системи землеустрою як управляючої (в подальшому -системи землеустрою), складається з 8 основних елементів: земельної політики держави, попиту і пропозицій на типи землекористування, інфраструктури, процедури, менеджменту і маркетингу (рис. 8.1).

Земельна політика держави. Досвід унікального для історії України переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки переконливо доводить, що в такі періоди роль держави в організації перехідних процесів і їх наступного активного регулювання не тільки не знижується, але при необхідності зростає. У сфері землекористування адміністративно-командна система змінюється на земельно-регуляторну, яка стосовно землекористування чітко прописана правовим полем відповідно суворої юридичної регламентації поведінки землевласників і землекористувачів.

Менеджмент · кадри · ліцензовані суб’єкти · інвестиції · угоди · податки · нормативи · закони	Земельна політика держави	Маркетинг: 1.аналіз 2.прогнозування 3.районування (зонування) 4.об’єкти 5.моніторинг 6.оцінка
Попит на типи землекористування	СИСТЕМА ЗЕМЛЕУСТРОЮ	Пропозиції типів землекористувань
Інфраструктура: · науково-методична · землевпорядкування · інформаційна, в т. ч. земельно-інформаційна · консалтингова · рекламна	Процедури: · процес (землевпорядний) · оцінка землі як ресурсу та власності · тендер · конкурс

Рисунок 8.1. Система землеустрою

Допущені прорахунки в стратегії і тактиці економічної та земельної реформ, перш за все переоцінка значення приватної власності в порівнянні з іншими факторами ефективного землекористування, недооцінка значення соціальних факторів її проведення, ролі екології землекористування знизили регулюючу роль землеустрою.

Як було відмічено на "Круглому столі" 12 червня 2001 року, організованому Центром Розумкова і Фондом Ганса Зайделя, недостатньо в структурній політиці враховуються загальносвітові рамки перспективного розвитку агросфери, намічені Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (FAO), зокрема стратегічними рамками FAO на 2000 - 2015 роки.

Сьогодні суспільство й економічні зміни, що відбулися у світі наприкінці XX століття, вплинули на всі сфери людської діяльності. Падіння комуністичних урядів у країнах Східної Європи і розпад Радянського Союзу відкрили можливості для прискорення розвитку

економічних взаємозв'язків між країнами з ринковою економікою. В результаті перетворень, що відбуваються, контакти між людьми стають усе більш тісними. Усі ці процеси характеризуються всесвітньою економічною інтеграцією, ослабленням ролі національних границь, широким поширенням демократичних інститутів і інформаційних технологій, об'єднаних загальним поняттям глобалізації.

Змістом глобалізації є створення механізмів більш леткого проходження товарних, фінансових і інформаційних потоків з метою спрощення процесів перерозподілу ресурсів між різними країнами, а також умов для стійкого розвитку усього світу. Концепція стійкого розвитку виникла у зв'язку з обмеженістю наявних ресурсів та з збільшенням чисельності населення планети. У найближчому майбутньому суспільству потрібно розв'язати проблему досягнення більш високого рівня споживання при зменшенні необхідних для цього ресурсних витрат і зниження рівня бідності. Ця концепція в даний час є предметом обговорення багатьох міжнародних форумів і знаходить висвітлення в підсумкових документах ООН.

Як будь-яке явище, глобалізація має позитивні і негативні риси. Деякі країни і народи, у міру того як світ усе більше стає схожим на франчайзингову систему, в зростаючому ступені стають підданими впливу:світової культури і втрачають національні особливості. В економічному змісті глобалізація порівнюється з деякою лійкою, у центрі якої знаходяться розвинуті країни, що втягують у себе всі ресурси, а потім Розподіляють їх серед країн, що розвиваються, у вигляді інвестицій. За словами Джоржа Сороса, "система може розглядатись як гігантська Циркулююча система, що всмоктує капітал у фінансові ринки, що находяться в центрі, і інститути, яка викачує його із себе на периферію, бо безпосередньо у формі чи кредитів інвестиційних портфелів, або побічно через міжнародні корпорації".