![]() |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
|
Міжнародний бізнес – це ділові відносини між суб’єктами господарської діяльності різних країн. Лише чітке розуміння причин вигідності для фірми міжнародних (а не внутрішньодержавних) операцій дозволяє усвідомити природу і специфіку міжнародного бізнесу (рис. 8.1).
Рис. 10.1. Міжнародні бізнесові операції та фактори, що на них впливають
Американський дослідник Р.Робінзон визначає 5 основних етапів розвитку міжнародного бізнесу, до яких належать:
1) комерційна ера;
2) ера експансії;
3) ера концесій;
4) ера національних держав;
5) ера глобалізації.
Комерційна ера (1500-1850 рр.) характеризується пріоритетністю зовнішньої торгівлі колоніальними товарами в Європі в пошуках особистих величезних доходів (розвиток базової форми міжнародної торгівлі), формуванням бізнес-сервісу. В цей період міжнародні торговельні відносини супроводжувалися великим ризиком, але надприбутки виправдовували такий ризик. Набув великого розвитку бізнес-сервіс від інвестиційного і страхового (фінансування і страховий захист торговельних експедицій) до інфраструктури (розвиток складського і транспортного господарства). Саме міжнародний бізнес сприяв потужному поштовху в розвитку промисловості (суднобудування, переробка заморської сировини, металообробка) в таких країнах, як Англія, Голландія, Німеччина, Франція.
Значення комерційної ери для міжнародного бізнесу:
· усвідомлення жорсткого впливу характеру взаємовідносин між податковими системами, ліцензуванням і державними інтересами різних країн, неможливість та ефективність ведення бізнесу. Наприклад, для розглянутої ери характерною була абсолютна самоізоляція Японії (XVII століття), заборони й обмеження на працю іноземних купців у Росії в допетровські часи;
· можливість підтримки з боку уряду певної країни власних підприємців у зарубіжній діяльності.
Ераекспансії (1850-1914 рр.) характеризується рухом капіталу і фінансових ресурсів через кордони, остаточним оформленням і структуризацією колоніальних імперій на тлі бурхливого індустріального розвитку європейських держав і США, який спричинено промисловою революцією початку XIX ст. і наступними досягненнями технологічного розвитку. Докорінна зміна характеру “корисності ” колоній призвела до істотного зростання їх значимості для індустріального розвитку Європи.
Значну частку своїх конкурентних переваг розвинуті європейські країни, зокрема, Англія і Франція, черпали саме в дешевій сировині, що вироблялася в їхніх колоніях. Це, в свою чергу, потребувало інвестицій уже в розвиток колоніальної сировинної індустрії. Одночасно зростала і роль державного колоніального управління. Захист колоній від зовнішньої загрози, збереження самого колоніального режиму потребували від метрополій узгоджених дій влади і національного бізнесу на території колонії. Оскільки до національного бізнесу почали залучатися у великій кількості працівники-туземці, а вивезення до колоній кваліфікованої робочої сили було економічно невигідним, то виникла потреба у врахуванні місцевих культурних особливостей і соціально-освітніх проблем місцевого населення.
Поряд із розглянутими міжнародними економічними процесами відбувався інтенсивний розвиток внутрішньо-європейського міжнародного бізнесу. Доцільність міжнародного розподілу праці зумовила різні темпи розвитку європейських держав, розбіжності в забезпеченні природними ресурсами, різний рівень освіти населення та інші фактори. Кінець XVIII і XIX століття визначалися як період торговельних війн. Наприклад, завдяки виникненню такого роду міждержавних конфліктів Росія виборола режим найбільшого сприяння в торгівлі з найбільшими європейськими державами в останньому десятилітті XIX ст. Причому переговори з цих питань були важкими і велися нерідко – як у випадку з Німеччиною – декілька років. Наслідком переговорів став розвиток філій фірм за кордоном.
Значення ери експансії для міжнародного бізнесу:
· використання більш ефективних ресурсів (сировинних, природних, енергетичних та ін.);
· розширення ринків збуту;
· нові можливості вкладання вільних фінансових ресурсів;
· використання вигідних місцевих законодавчих правил (податкових, митних).
Ера концесій (1914-1945 рр.)була ознаменованаякісними змінами ролі найбільших компаній-концесіонерів, що оперували на колоніальних ринках і поступово перетворювалися на автономні економічні держави. Такі компанії-держави здійснювали виробничі, торговельні, освітянські, медичні, транспортні, а нерідко поліцейські функції не тільки для своїх працівників, але й для всіх мешканців районів, прилеглих до їхніх концесій.
У цей період спостерігається активізація руху робочої сили, формується світовий ринок робочої сили (особливо після Першої світової війни і під час Великої депресії 1929-1932 рр.). Саме в цей період помітні масові появи працівників з Азії, Африки і Латинської Америки на підприємствах країн Заходу. Виникнення двох потужних тоталітарних режимів у СРСР і Німеччині продемонструвало значні можливості державного управління зовнішньоекономічною діяльністю та одночасно слабкість держави як „міжнародного підприємця” і неефективність держави як монопольного власника.
Значення ери концесій:
· самовизначення колоніальних і напівколоніальних країн в економічному плані;
· інтернаціоналізація ринків факторів виробництва, яка створює підґрунтя для становлення і розвитку міжнародного бізнесу.
Ера національних держав (1945-1970 рр.) пов’язана з перетворенням закритих для зовнішньоекономічної діяльності колоніальних імперій у багатьох самостійних гравців на зовнішньому ринку, які активно шукають ринки збуту традиційних продуктів свого експорту, і в активних реципієнтів для інвестицій, а також з появою нових фінансових інструментів, зростанням сфери міжнародного аудиту і консалтингу. На цьому етапі відбувалося створення міжнародних (транснаціональних, мультинаціональних) компаній і формування складної трьохшарової структури міжнародного бізнесу, коли конкуренція ведеться, по-перше, на ринку певної країни між місцевими фірмами, по-друге, на цьому ж ринку між національними фірмами і працюючими тут ТНК і, по-третє, між ТНК.
Суперництво охоплює також міжнародні, регіональні та державні ринки капіталів, технологій, робочої сили, інформації. Застосовування й оптимізація окремих елементів “пакета розвитку”, тобто комплексу технологій, капіталу, інформації, консалтингової підтримки, компетентності персоналу. ТНК зростають кількісно і якісно. До числа найбільших ТНК уже входять компанії країн, що розвиваються і знаходяться на різних ступенях свого розвитку (Південної Кореї, Філіппін, Індії, Тайваню). Відбувається створення мережі мультинаціонального обслуговування, яка охоплює банки, рекламні агенції, консалтингові компанії, університети, заклади охорони здоров’я і спирається на глобальну комп’ютеризацію.
Роль ери національних держав:
· перехід міжнародного бізнесу на якісно новий рівень розвитку через перетворення закритих систем типу „монополія-колонія” на міжнародну взаємодію національних держав;
· початок формування якісно нової системи управління, пов’язаної з виходом ТНК на найвищий рівень міжнародності за глибиною залученості та культурними факторами.
Ера глобалізації розпочалася з 70-х років XX ст. і триває донині. Глобалізація характеризується тим, що міжнародні економічні зв’язки охопили всі країни світу. Залежність кожної країни від міжнародного бізнесу має такі наслідки:
· кожна країна може користуватися всіма міжнародними благами, не відчуваючи негативних наслідків відсутності у неї тих чи інших ресурсів або можливостей;
· природною платою за користування іноземними ресурсами стає залежність країни від стану світових ринків у цілому, бо поряд з благами інтеграції у світову економіку зростають і ризики цього процесу (міжнародна фінансова криза 1998 р.).
Глобалізація супроводжується комп’ютерною революцією, розвитком телекомунікацій. Це збільшує економічні та науково-дослідні розбіжності між промислово розвинутими й економічно відсталими країнами. Як наслідок, зростання політичної напруги у відносинах між ними. Постсоціалістичні держави збільшують територію вільного міжнародного бізнесу на 15-20% і населення, яке ним охоплене, майже на 300 млн. людей.
Порівняння національної і міжнародної моделей управління бізнесом за метою, засобами, обсягом зростання і складністю бізнесу, його зовнішнім середовищем, масштабністю діяльності та її обмеженнями, а також сутністю системи управління дозволяє виявити спільні риси і відмінності цих моделей (табл. 10.1).
Таблиця 10.1
Порівняння національної і міжнародної моделей управління бізнесом
Позиції для порівняння | Національна модель управління бізнесом | Міжнародна модель управління бізнесом | Висновок |
1. Мета | Формування і розвиток конкурентних переваг на національних ринках для одержання прибутків | Формування і розвиток конкурентних переваг за допомогою використання особливостей країн і міжнародної взаємодії для одержання прибутків | Немає принципової різниці |
2. Засоби | Пошук засобів розвитку бізнесу в середині країни: · розширення ринків · використання більш вигідних ресурсів · використання зако-нодавчих, політичних і соціальних можли-востей у середині країни | Пошук засобів розвитку бізнесу у міжнародній взаємодії фірм різних країн: · розширення ринків · використання більш вигідних ресурсів · використання зако-нодавчих, політичних і соціальних можливостей у міжнародній взаємодії фірм різних країн | Немає принципових відмінностей |
3. Обсяг, зростання і складність бізнесу | Менеджмент розробляє стратегію зростання фірми в залежності від диверсифікації бізнесу в середині країни | Менеджмент розробляє стратегію зростання фірми в залежності від: · числа країн перебування · глибини залучення кожної країни до наукових розробок, продажу і сервісу фірми | Не спостерігається істотних відмінностей |
4. Зовнішнє середовище бізнесу | Не враховує культурного середовища, тому що об’єкт управління адаптований до нього | Отримує при врахуванні культурного фактора додаткові можливості розвитку конкурентних переваг, тому що здійснює діяльність у різних культурних середовищах | Рівні конкурентних переваг у міжнародній моделі залежать від ступеня різниці між культурами країн базування і країн перебування |
5. Масштаб-ність діяль-ності та її обмеження | Шукає і використовує конкурентні переваги в рамках окремої країни і обмежений рівнем її розвитку | Шукає і використовує конкурентні переваги через глобалізацію (всесвітній бізнес-сервіс) і не обмежується державними можливостями | Міжнародний менеджмент долає обмеження рівня розвитку країни |
6. Сутність системи управління | Управління бізнесом утворює систему управління знаннями у межах країни | Управління бізнесом утворює систему управління знаннями в міжнародному просторі | Немає принципової різниці |
Відмінності міжнародного бізнесу від його національної моделі:
1) використання переваг виходу за межі національних кордонів для ефективного ведення ділових операцій;
2) якщо національний бізнес регулюється законодавством окремої країни, то міжнародний бізнес регулюється або міжнародними економічними організаціями, або на підставі двох- або багатосторонніх домовленостей між країнами-учасницями бізнесових угод;
3) на відміну від національного бізнесу, управління яким здійснює національний підприємець у своїй країні, міжнародний бізнес може здійснюватися на території іншої держави, причому управління ним здійснює нерезидент або має місце спільне управління;
4) деякі суб’єкти міжнародного бізнесу за своїми розмірами є державою в державі (ТНК);
5) використання глобального бізнес-сервісу, всесвітнього ринку фінансових послуг, світової системи міжнародного інформаційного ділового обміну;
6) можливість так званої оберненої оцінки державної ситуації, коли негативні тенденції в економіці країни (або окремої її галузі) зовсім по-іншому розцінюються міжнародною фірмою, тому що саме вони можуть відкрити для ТНК додаткові можливості бізнесу;
7) міжнародний бізнес може відчувати підтримку своєї держави у багатьох неявних формах в умовах міжнародної конкуренції;
8) великий ступінь варіювання міжнародного бізнесу в залежності від глибини залучення країни до міжнародних зв’язків (від поодиноких експортних поставок до створення ТНК).
Основні тенденції у сфері міжнародного бізнесу:
Ø панування ТНК, величезний масштаб операцій ТНК. Щорічний обсяг продажів товарів і послуг ТНК та їхніх зарубіжних філій сягає 7 трлн. дол., що значно перевищує загальносвітовий експорт. На ТНК припадає близько 7% міжнародного технологічного обміну, „ноу-хау ”, патентів і ліцензій. Глобальний нагромаджений обсяг інвестицій ТНК (материнських компаній і філій) досяг у 3,5 трлн. дол., а загальний обсяг продажів їхніх закордонних філій – 9,5 трлн. дол. Про зростання масштабів транснаціоналізації світової економіки свідчить те, що сума внутрішнього і зовнішнього нагромадження прямих іноземних інвестицій (ПІІ) досягла 1/5 світового ВВП, експорт закордонних філій ТНК – 1/3 світового експорту;
Ø різке збільшення злиття і поглинання дрібних та середніх фірм транснаціональними корпораціями, залучення малих підприємств до зовнішньоекономічного і зовнішньоторговельного обороту. Статистика свідчить про зв’язок ступеня міжнародності (транснаціональності) ділових операцій з розмірами фірми. У 90-х роках XX ст. у найбільших ТНК США, Німеччини та Японії за кордоном було зосереджено 1/3 – 1/4 всіх активів. Трансграничні злиття і поглинання на початку XXI ст. досягли 3/5 (60%) припливу іноземних інвестицій і поширилися в банківській сфері, страхуванні хімічній і фармацевтичній промисловості, в секторі телекомунікацій та автомобілебудування;
Ø поряд з домінуванням ТНК у країнах з розвинутою ринковою економікою (де зосереджено 90% транснаціональних фірм) відбувається залучення до процесів транснаціоналізації країн Східної і Центральної Європи і поява ТНК зі штаб-квартирами в країнах, що розвиваються („Деу”, „Фуджі”, „Самсунг”). П’ять країн – Німеччина, Японія, США, Велика Британія, Франція є районами базування для багатьох материнських транснаціональних корпорацій промислово розвинутих країн. На країни припадає також 2/3 прямих іноземних інвестицій (ПІІ). У промислово розвинутих країнах розміщено близько 46% усіх філій ТНК, у той час як у країнах, що розвиваються, – 42%;
Ø трансформація організаційної стратегії ТНК у напрямку формування регіональних інтегрованих мереж, які ґрунтуються не тільки на переміщенні прямих інвестицій, але й на контрактних, неакціонерних формах взаємозв’язків і міжфірмових угодах;
Ø децентралізація управління ТНК, тобто поява в межах цілого частин ідентичних рівню макросистеми ТНК. Наприклад, японські ТНК одними з перших створили в Сингапурі регіональні офіси, які керують виробництвом автомобілів та електропобутової техніки в країнах Південно-Східної Азії. ТНК „IBM” (США) перенесла свою штаб-квартиру з виробництва комп’ютерних систем із країни базування до Великої Британії, АТ&Т (США) створила у Франції головний офіс для керівництва своєю глобальною мережею з виробництва телефонної техніки, а „Дюпон” – дві зарубіжні штаб-квартири з певних видів діяльності;
Ø створення міжнародних стратегічних альянсів (МСА), які координують на довгостроковій основі виробничу та ринкову діяльність двох або більше компаній. Про значне поширення стратегічних альянсів свідчить те, що тільки європейські ТНК у галузі інформатики створили ще у 80-ті роки XX ст. понад 700 таких союзів. Великий резонанс викликав альянс ТНК „Сіменс” та IBM з виробництва напівпровідників, до якого потім приєдналися найбільші японські ТНК, а потім і головні споживачі напівпровідників. Цей стратегічний союз символізував фундаментальну трансформацію цієї галузі електроніки. „Тошиба”, „Епл” та IBM вступили в стратегічний альянс у галузі розробок та обміну програмними продуктами для нового покоління ЕОМ. З середини 80-х років XX ст. кількість МСА у світі щорічно зростала більш як на 25%;
Ø розвиток міжнародних альянсових мереж (МАМ), тобто об’єднань трьох або більше міжнародних фірм, пов’язаних між собою павутиноподібно формальними і неформальними угодами про співробітництво. За декілька років МАМ сформували мультимедійну галузь. У цій галузі групи альянсів з’явилися ще наприкінці 80-х років XX ст. Комп’ютерні компанії об’єдналися з компаніями-споживачами електроніки, операторами кабельного телебачення, провайдерами телекомунікацій і розважальними компаніями для того, щоб розробляти нові проекти і послуги. Так, японська Sega („Сега”) – виробник відеоігор, яка переслідувала мету зайняти провідне місце в першому ешелоні індустрії розваг, створила мережу альянсів. Серед її партнерів виявилися такі американські компанії, як AT &T, Time Warner, NCI. Серед японських – Ямаха, Хімасі, Мацусіта, Піонер. В результаті МАМ Sega отримала доступ до технологій, що дозволили запускати комп’ютерні ігри живою графікою, створити віртуальні парки розваг і багато іншого. Таким чином, стратегічні союзи (альянси) найчастіше укладаються між ТНК різних країн базування. Кожна транснаціональна фірма може вступати в тривале або тимчасове об’єднання з великою кількістю інших компаній. Іноді МСА створюють фірми-конкуренти, породжуючи складні взаємовідносини одночасного співробітництва і суперництва. В результаті виникають цілі скупчення, галактики ТНК, що об’єднують значну кількість прямо й опосередковано контрольованих ними міжнародних компаній. Надвеликі ТНК можуть опинятися в центрі міжфірмових угод, утворюючи МАМ.
Дата публикования: 2014-11-29; Прочитано: 3470 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!