Електрохімічна корозія виникає в середовищах, що мають іонну проводимість: вологі гази, вологе повітря, вологий грунт, розчини електролітів

Всі метали, що застосовуються в техніці, мають домішки інших металів. Це означає, що на поверхні металу є ділянки, де стикаються кристали двох різних металів, при цьому утворюються мікрогальванічні елементи, які називаються корозійними елементами:

Me₁ /середовище/ Me₂,

< .

На аноді корозійного елемента завжди відбувається процес розчинення Me₁, більш активного ніж Me₂:

A(-) Me₁ – nē = Me₁ⁿ⁺.

На катоді корозійного елемента завжди відбувається процес деполяризації.

Рис. 4 Схема корозійного елемента

На рис. 4 показано схему корозійного елемента:

A(-) Ni | H₂SO₄ | Cu K (+),

A(-) Ni –2ē = Ni²⁺.

Нікель посилає електрони міді. Анод (Ni) заряджується позитивно, катод (Cu) – негативно, відбувається поляризація корозійного елемента, і якщо не буде ніяких часток, які поглинають електрони, то негативний заряд, який накопичується на міді, заважатиме подальшому переходу електронів і корозійний елемент перестане діяти. Але, якщо в середовищі є частки, здатні поглинати електрони, корозійний елемент продовжує працювати, відбувається його деполяризація.

Катіони H⁺ підходять до негативно зарядженого катоду і відновлюються, відбувається процес водневої деполяризації за схемою:

K(+) 2H⁺ + 2ē = H₂.

В реальних умовах деполяризація буває водневою, кисневою або окисною.

Киснева деполяризація відбувається за схемою:

K(+) O₂ + 4ē + 2Н ₂O = 4OH^-.

Воднева деполяризація, як правило, проходить в кислому середовищі, а киснева – в нейтральному та лужному.

Таким чином, при електрохімічній корозії анодний процес – корозія більш активного металу, а катодний – деполяризація.