Правова система

Джерела права:

1) Березневі статті 1654 року підтверди­ли непорушність прав і вольностей України;

2) Звичаєве право (норми Запорізької Січі);

3) Договірні статті (Березневі, Гадяцькі статті 1658р.);

4) Гетьманське законодавство (універсали, дикрети, грамоти).

Цивільне право. Основним правовим інститутом, який потребував пильної уваги законодавця, було право власності на землю.Землі надаються ко­зацькій старшині, українській шляхті, Православній Церкві та монастирям. Джерелами права власності на землю були також кулівля-продаж, спадщина, освоєння пустощів.

Діюче законодавство знало дві форми власності на зем­лю: вотчина та рангові маєтності (землі).

Право на землю на­лежить тільки козацькій старшині та шляхті. Лише ці верстви могли вільно розпоряджатися землею.

Найбільш розповсюдженими були до­говори купівлі-продажу, позики, обміну, оренди. Більшість договорів передбачала їхнє письмове оформлення. Так, ку­півля та продаж землі затверджувалися гетьманськими універсалами або указами царя.

Сімейне право. Шлюбно-сімейні відносини регулюва­лися нормами православного церковного права для право­славних, а на території, яка залишалася під владою Речі Посполитої, — нормами уніатського та католицького пра­ва. Для дівчат шлюбний вік становив 16 років, для юнаків — 18 років. За звичаєвим правом заборонялося одружува­тися родичам по прямій лінії до восьмого коліна, а по бо­ковій — до четвертого. Обов'язковою була згода батьків на шлюб дітей.

У випадку розриву шлюбу сторони у присутності свідків та священика складали так звані "розлучні листи", в яких обумовлювалися права та обов'язки сторін.

Спадкове право. Законодавство знало спадкування за законом і спадкування за заповітом. Право спадкування мали як сини, так і дочки померлого. Якщо законних спад­коємців не було, майно переходило до держави.

На українських землях, де діяло польське законодавство, жінки були обмежені у спадкуванні. Так, дочка одержува­ла тільки четверту частину батьківського майна. Майно матері сини і дочки успадковували рівними долями. Обмеженим було спадкове право козаків і вільних се­лян. Позашлюбні діти були позбавлені права успадкову­вати батьківське майно.

Кримінальне право. Поняття злочину, яке складалося в роки Визвольної війни, носило надстановий, демократич­ний характер. Злочином вважалася дія, яка спричиняла шкоду та збитки як окремій особі, так і державі.

Суб'єктами злочину признавалися особи, які досягли 16-річного віку. Більш чітке відображення в законодавстві отримали форми вини.

1) Психічне захворювання не звільняло від відповідаль­ності, але враховувалось судом, як обставина, що пом'як­шувала вину;

2)Скоєння злочину в нетверезому стані було обставиною,

яка обтяжувала вину.

Злочини поділялися на: державні, проти православної віри, військові, службові, проти порядку управління та суду, проти особистості, майнові та проти моралі.

Законодавство знало такі покарання як: смертна кара, тілесні покарання, ви­гнання з козацької громади, позбавлення волі, ганебні, май­нові покарання. З поширенням на територію України загальноросійського законодавства стало використовуватись і таке покарання, як каторга.

Смертна кара поділялася на просту та кваліфіковану. До простої належали: розстріл, повішання, відтинання го­лови, утоплення; до кваліфікованої: четвертування, коле­сування, посадження на палю, підвішення за ребро на гак, закопування живим у землю.

VI. ЗМІНИ В ПРАВОВОМУ СТАНОВИЩІ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ

Після приєднання України до Московської держави Запорізька Січ стала грати роль опозиційного центру. Сю­ди сходилися ті, хто був незадоволений політикою геть манів. Проте на Запоріжжі не було стійкої орієнтації, його політичні орієнтири весь час змінюються. Договір з Мо­сквою не всіх задовольнив, навпаки, він викликав протест тієї частини козацтва, що ставилася вороже до політики Москви і розуміла небезпеку цього союзу для України. Тому напрямки пошуку нових союзників коливаються від зв'язків з Кримом та Туреччиною до союзу з Швецією. Ма­ючи свою незалежну політику, Січ активно впливала й на формування та функціювання державного устрою всієї України.

За Андрусовським перемир'ям між Москвою та Поль­щею Запоріжжя формально підпорядковувалося двом дер­жавам — Росії і Речі Посполитій. Насправді ж запоріжці не визнавали цього протекторату. Ситуація не змінилася і після підписання "вічного миру" Москви з Польщею у 1686 році, коли Польща відмовилась від своїх прав на Запоріж­жя. Москва вимушена була визнати право Запорізької Січі на самоврядування та на прийняття втікачів.

Під протекторатом Московської держави (який носив чисто економічний характер) Запорізька Січ проводила незалежну політику. Характерним було те, що в Запоріжжі збереглися давні традиції суспільно-політичного ладу. Найвищим органом влади та управління залишалася Вій­ськова рада, право в збираннях якої мали всі козаки. Го­ловним виконавчим органом був Кіш на чолі з кошовим отаманом. До складу кошової старшини входили писар, суддя, осавул, обозний і хорунжий.

Політика царського уряду та гетьманського правління щодо Запорізької Січі зводилася до цілкового підпорядку­вання її владі останніх.

Перехід Мазепи і кошового отамана Гордієнка на бік Карла XII царський уряд використав як привід для лікві­дації Запорізької Січі. 14 травня 1709 року російські вій­ська зайняли Січ, зруйнували січові укріплення, вивезли артилерію та військовий скарб. Частина запоріжців віді йшла на південь і заснувала Січ на р. Кам'янка (на тери­торії нинішньої Херсонської області). Царські війська ви­тіснили запоріжців і звідціля. У 1711 році з дозволу кримського хана частина запоріжців заснувала Олешків-ську Січ (нині м. Цюрупінск). В результаті січове козацтво стало відірваним від українського народу. Невдовзі Петро І дозволив козакам повернутися на місця їхнього колиш­нього проживання. У 1744 році запоріжцям було дозволено заснувати Нову Січ на р. Підпільній (поблизу нинішнього с. Покровське Нікопольського району). Нова Січ стала центром Запорізького війська, місцем перебування військо­вої старшини. Функція контролю над Запоріжжям покла­далася царським урядом на київського генерал-губернато­ра. У 1753 році вийшов царський указ про заборону ви­борів кошового отамана та старшин на Січі. Царський уряд переходить до рішучих дій щодо обмеження тут само­врядування. Автономне існування запорізького козацтва в соціально-економічному та політичному плані дедалі більше ставало явищем несумісним з російським абсолю­тизмом.

Після завершення російсько-турецької війни 1769—1774 років Запоріжжя втратило своє значення як стратегічний форпост проти татарської та кримської агресії.

У травні 1775 року російські війська на чолі з угорським генералом Текелі вдерлися на Січ. З серпня 1775 року Катерина П підписала маніфест про ліквідацію Запорізь­кої Січі. Заборонялася навіть назва "запорізький козак". Територія Січі була приєднана до Новоросійської губернії. Закінчився третій, один із найбільш славних етапів розвит­ку українського козацтва.

По-різному складалася доля запорізького козацтва після 1775 року. Значну його частину царський уряд відніс до розряду військових поселенців. Близько 5 тис. запоріжців відійшли в межі турецьких володінь за Дунай і створили там Задунайську Січ (на місці теперішнього м. Вилкове Одеської області). Пізніше турецький уряд переселив ко­заків на правий берег Дунаю,

Царський уряд відчув втрату запорізького війська, коли готувався до чергової війни з Туреччиною. Тому у 1784 році він утворив із запоріжців, які залишилися на території Російської імперії, Бузьке козацьке військо. В ньому була запроваджена запорізька номенклатура посад, поділ на курені тощо. Однак курені як військово-адміністративні одиниці існували недовго. За царювання Олександра І у куренях залишили тільки місцеве (сільське) самоуправлін­ня, підпорядковане вищій військовій адміністрації. В роки російсько-турецької війни 1787—1791 років Чорноморське козацьке військо налічувало більше 15 тис. козаків. У 1792 році, після закінчення війни і закріплення Росії на Чорно­му морі, Чорноморське козацьке військо було переселене на так звану Чорноморську прикордонну смугу, що прохо­дила правим берегом Кубані. У 90-х роках XVIII ст. на Кубані проживало 25 тис. козаків українського походжен­ня. Незабаром сюди переселилася частина козаків Заду­найської Січі. На Кубань інтенсивно потягнулися пересе­ленці з Чернігівської, Полтавської, Харківської губерній. Було засновано 40 курінних селищ з військово-адмініст­ративним центром у м. Катеринодарі (нині Краснодар). Отже, маємо всі підстави говорити про українську колоні­зацію цих земель.

В роки російсько-турецької війни 1828—1829 років ко­заки Задунайської Січі перейшли на бік російської армії, за що турецький уряд жорстоко розправився з Задунай­ською Січчю: її було знищено. Закінчився четвертий етап існування українського козацтва.

Залишки задунайців царський уряд поселив на Азов­ському узбережжі, сформувавши з них Азовське козацьке військо. Українське козацтво вступило в п'ятий історич­ний етап свого існування.

ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОГО УСТРОЮ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ

На середину XVIII ст. значна частина південних україн­ських степів була заселена українцями. Поступово тут складається відповідна система адміністративно-терито­ріального управління. Причорноморська смуга степів все ще перебувала у складі Кримського ханства під владою Ту­реччини.

У другій половині XVIII ст. царський уряд вживає за­ходів для залучення іноземців, зокрема сербів, болгар, німців, для освоєння південних українських земель. Цей процес було започатковано указом від 24 грудня 1751 року "О принятии в подданство сербов, желающих поселиться в России и служить особьіми полками". Через деякий час тут появляються нові територіальні утворення: Нова Сер­бія (1752 р.), Слав'яносербія (1753 р.), Новослобідський ко­зацький полк (1754 р.). В адміністративному відношенні ці одиниці поділялися на полки.

Реорганізація політичного устрою південних земель почалася у 1764 році. Указом царя від 22 березня Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були перетворені у Новоросійську губернію. Управління губернією склада­лося із двох департаментів — військового і цивільного.

Адміністративно-територіальний устрій Новоросійської губернії формувався за загальноросіиським зразком, хоча враховувалися і попередні традиції військово-територіаль­ного козацького устрою. Спочатку Новоросійська губернія складалась із двох провінцій — Єлисаветградської та Кате­ринославської і одного повіту — Бахмутського. З 1765 року губернським містом став Кременчук.

З 1775 року все Північне Причорномор'я поділялося на дві губернії — Новоросійську і Азовську.

Приєднання Криму в 1783 році привело до змін політич­ного ладу цього краю. На землях колишнього Кримського ханства було створено Таврійську область з центром у Сімферополі.

Більшість населення Криму в силу історичних та релі­гійних традицій схилялася до підданства Османській імпе­рії і тому залишала Крим і переселялася до Туреччини. Це в свою чергу спричинило до масового переселення в Таврійську область українських та російських селян. Крім них сюди переселяються греки, німці, румуни.

Указом від ЗО березня 1783 року із Азовської та Новоро­сійської губерній було утворене Катеринославське наміс­ництво.

Другий і третій поділи Польщі послужили підставок для перегляду адміністративно-територіального устрою Ро­сійської імперії. У січні 1795 року було утворено Вознесен-ську губернію, яка в листопаді того ж року стала намісни­цтвом.

Відповідно до указу Павла І від 12 грудня 1796 року "Про новий поділ держави на губернії" намісництва були ліквідовані. Замість Катеринославського і Вознесенського намісництва та Таврійської області була вдруге утворена Новоросійська губернія. Ця губернія проіснувала до 1802 року, коли вся територія Південної України була поді­лена на три губернії — Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р. — Херсонська) і Таврійську. В останній чверті XVIII ст. на Півдні України були засновані нові міста: Катеринослав (нині Дніпропетровськ (1787 р.)), Херсон (1788 р.), Миколаїв (1789 р.), Одеса (1794 р.) та ін.

Отже, політичний лад Півдня України складався відпо­відно до загальноросійської політики по уніфікації місце­вого управління. Провідну роль в освоєнні Півдня Украї­ни відіграв український народ.

Контрольні запитання:

· Загальний історичний огляд.

· Суспільний лад.

· Державний лад.

· Суд і процес.

· Правова система: цивільне, сімейне, кримінальне право.

· Формування політичного устрою Південної України.

· Центральне управління здійснювали

· Органи місцевого управління

· Склад Старшинської Ради

ТЕМА: Українська держава під імперською окупацією

(XIX – початок XXст.)

План

1. Загально-історичний огляд.

2. Суспільний лад.

3. Державний лад.

4. Судова система.

5. Правова система.

Література

· Рогожин А.І.Історія держави та права України, в двох томах, 2000.

· Музиченко П.П.Історія держави та права України: Навч.посіб. – 5-те вид. – К.: Т-во «Знання», 2006.

· ГончаренкоІсторія держави та права України: Курс лекцій

1. Загально-історичний огляд. На початку XIXст. українські землі в складі Російської імперії називались Малоросія, Лівобережжя – Гетьманщина, а Південь України –Новоросія.

В цей період активно розвивається вільна торгівля, промисловість(харчова і обробка тваринної сировини), проводяться ярмарки, а також вводиться режим «безмитної торгівлі».

1866р. – маніфестом проголошується ліквідація кріпосного права, з’являється велика кількість вільнонайманих робітників.

З 1860 – 1865 рр. проводяться такі реформи:

• військова;

• фінансова;

• селянська реформи.

Це була перша Буржуазно-демократична революція з Олександром І І.

Україна – це центр харчової промисловості Росїї. Розвивається цукрова, металургійна, вугільна та інші галузі. А також Україна є об’єктом іноземних інвестицій.

Кінець XIX – початок XXст. – в Україні назріває Національно-визвольний рух. Серед українських робітників поширюються національно-визвольні ідеї. В 1905р. вибухнула друга Буржуазно-деократична революція – це революція «низів». В цих умовах цар Микола І І проголошує маніфест щодо особистої свободи, свободи зібрань і свободи слова, утворюються різні політичні партії.

1914р. – розпочалась Перша Світова війна, яка затягувалася і тому голод, розруха призвели до революційної ситуації в Україні. З березня 1917р. було створено Центральну Раду.

2. Суспільний лад. Панівний стан:

І. Дворянство – це політичний осередок суспільства.

ІІ. Буржуазія – економічний осередок суспільства.

Велика середня дрібна

(промислова, (інтелігенція) (невеликі

банківська підприємці).

буржуазія)

ІІІ. Духовенство – було і економічним і політичним осередком суспільства, звільнене від податків, повинностей, не мали права займатись підприємством, дозволяється вихід із духовенства.

ЗАЛЕЖНИЙ СТАН:

І. Міське населення – робітні люди, купці, поміщики, юридично безправні.

Магістрацькі ратушні

ІІ. Селяни

Держ. Кріпосні

ІІІ. Козацтво (з 1917р. козацтво ліквідовується)

В цей період існує велика кількість політичних партій. Буржуазія (а саме- велика) підтримує партію Октябристів, середня партію Кадетів. Діти священослужителів отримали статус «потомствєнних громадян». В цей період ліквідовується уніатська церква, єдина релігія – православна, священиків призначає губернатор.

Царський уряд для поліпшення життя селян проводить Інвентарну реформу:

1) зменшилась панщина;

2) скасовувались повинності;

3) праця жінок в тяжких роботах не використовувалась;

4) зменшується вплив поміщиків на селян;

5) селяни могли купувати нерухомість, займатись торгівлею, давати позови в суд;

6) утворювалось селянське самоврядування.

3. Державний лад. Намісництва перетворились у губернії.

Центральне управління. Здійснюється імператором та відповідними міністерствами. Губернії об’єднуюються у генерал-губернаторства, очолює генерал-губернатор.Система губернського управління складається з губернатора, губернське правління, губернські установи. Також у повітах існувала такаж система управління. Нововеденним було створене селянське самоврядування.

Сільський схід. Очолював сільський староста.Повноваження:

1) вирішували сімейні спори;

2) розподіл землі;

3) скликання і розпуск зборів селян.

Після реврлюції 1905 – 1907рр. вводяться громадянські свободи, а також затверджено Державну Думу як законодавчий орган, в думі була створена Українська парламентська громада.

4. Судова система. Поділялась так:

ПІВДЕНЬ: в губерніях – губернські суди, в яких існували палати кримінальних та цивільних справ, існували надворні суди(розглядали справи військовослужбовців, а також справи осіб, правовий статус яких визначити неможливо), колдовські або совісні суди(вирішували справи неповнолітніх, майнові справи, суперечки між родичами).

ПРАВОБЕРЕЖЖЯ: існував головний суд, підкоморські, ратушні.

ЛІВОБЕРЕЖЖЯ: Існував Генеральний суд і дві палати кримінальних і цивільних справ, а підкоморські і міські суди скасовувалися. Найвищою інстанцією у всіх частинах України був Сенат. За судовою реформою 1864р. Генеральний і Головний суд перетворені в палату кримінального і цивільного судів. Суди відокремлені від адміністрацій, імператор міг помилувати особу.

6. Правова система. Цивільне право регулювалося 10 томом зводу Російської імперії. Посилилась охорона приватної власності, покращуються умови кредиту, признач. об’єкти і суб’єкти власності.

Кримінальне право. Злочин – це діяння, яке заборонене законом. На кваліфікацію впливає умисл і необережність. Покарання визначаються судами і поліцією. Покарання встановлюються залежно від суспільної верстви. Злочини поділяються на: тяжкі, середні, невеликої тяжкості.

Адміністративне право. Ця галузь формувалась в ХХ ст. і передбачала порушення громадського і державного спокою. Види покарань: штраф, арешт.

Контрольні запитання:

· Історичні події данного періоду.

· Суспільний лад. Панівний стан:

· Правовий статус Дворянства

· Правовий статус Буржуазії

· Проаналізуйте Центральне управління.

·.Що таке «Сільський схід.» Хто очолював, повноваження

· Проаналізуйте Судову систему.

· Перечисліть основні галузі права даного періоду та проаналізуйте їх.

Тема: Українська Народна Республіка часів Директорії