Термінологічний словник 5 страница

Вигідне положення, переважно рівнинний характер території, досить теплий клімат, значні масиви родючих земель, наявність мінеральних ресурсів (залізних руд, флюсових вапняків, рапи Сивашу, джерел мінеральних вод, будівельних матеріалів, лікувальних грязей, природного газу), неповторні живописні краєвиди морських узбереж та Кримських гір є передумовою комплексного розвитку району. Негативними факторами для розвитку господарства району є посухи, недостатня забезпеченість водними та паливно-енергетичними ресурсами.

У структурі населення переважає міське населення - понад 66%. Всього нараховується 51 місто та 139 селищ міського типу, серед яких є одне місто-мільйонер - Одеса. Усі великі міста району, за виключенням Сімферополя розташовані вздовж берегової лінії. Середня густота населення складає - 59,8 жит./ км². Найбільш густонаселена АР Крим (73,8 жит./ км²), найменш - Херсонська область (39,9 жит. / км²).

Найбільшим економічним, культурним та освітньо-науковим центром Причорноморського району є місто Одеса.

Господарство району складають такі міжгалузеві комплекси - агропромисловий, машинобудівний, рибопереробний, рекреаційний, легкої промисловості, будівельно-індустріальний, науковий та транспортний. Серед галузей промисловості виділяється машинобудування та металообробка (на їх долю припадає 52% чисельності промислово- виробничого персоналу) - це морські судна, потужні земснаряди, плавучі крани, доки, металорізальні верстати, кукурудзозбиральні комбайни, тракторні плуги, обладнання для харчової промисловості, важкі крани, будівельно-дорожні машини, кіноапаратура, телевізори, поліграфічні машини. Найбільші центри суднобудування та судноремонту - Миколаїв, Херсон, Одеса, Керч, Ізмаїл, Кілія; сільськогосподарського машинобудування - Херсон, Сімферополь, Джанкой, Кам'яний Міст; важкого машинобудування - Одеса, Миколаїв; обладнання для харчової промисловості - Одеса, Сімферополь, Миколаїв; приладобудування та електротехнічного машинобудування - Сімферополь, Нова Каховка, Одеса.

На основі міжрайонної спеціалізації та комплексного розвитку склався досить потужний Південний машинобудівний міжгалузевий комплекс України, що просторово зміщений до берегової лінії (або поруч з нею) від Ізмаїлу - на заході, до Керчі - на сході.

Сільське господарство. Степові ландшафти району перетворились на зерновий пояс озимої пшениці та кукурудзи. На полях штучного зрошення в районах Північно-Кримського каналу та дельт рік вирощують рис. Серед технічних культур слід виділити соняшник (найбільш поширений в Одеській та Миколаївській областях), ефіроолійні культури (коріандр, роза, лаванда, шавлія та інші - в передгір'ях та гірських районах Криму), тютюн (Одеська область та АР Крим), цукровий буряк (Одещина та північ Миколаївської області). Міжрайонне значення мають овочівництво, вирощування баштанних культур (кавунів та динь), виноградарство. Овочеві культури (помідори, солодкий перець, кабачки, баклажани) культивують практично по всій території району, дині та кавуни також вирощують всюди, але найбільше в Херсонській області та в степовому Криму. Найбільші площі виноградників розташовані в Криму та Одеській області.

Серед галузей тваринництва найбільш поширені скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво, бджільництво та шовківництво. Причорноморський район важливий виробник тонкорунної шерсті в нашій країні (асканійська порода овець).

Важливого значення набула плодоовочеконсервна, рибопереробна, виноробна, цукрова промисловість. Плодоовочеконсервні комбінати розташовані в Херсоні, Ізмаїлі, Одесі, Сімферополі. Центрами виноробства є Масандра, Сімферополь, Алушта, Судак, Феодосія, Одеса; цукрової промисловості - Котовськ, Одеса, Первомайськ. Рибопромисловий комплекс району має міжрайонне значення. Найбільші його центри - Одеса, Керч, Севастополь, Очаків, Генічеськ, Ялта, Кілія.

Хімічна промисловість району працює на базі ропи Сиваша та солоних озер Західного Криму, а також на основі привізної сировини (нафта, сірчаний колчедан, аміак). Серед десяти центрів хімічної промисловості району виділяють два вузли - Одеський та Красноперекопський.

Металургійна промисловість представлена Камиш-Бурунським залізорудним комбінатом поблизу Керчі та Балаклавським родовищем флюсових вапняків. Поблизу Миколаєва збудовано глиноземний завод.

В шельфовій зоні Чорного та Азовського морів поки що експлуатуються незначні родовища газу (Глібовське, Джанкойське та інші). Функціонують Одеський та Херсонський нафтопереробні заводи.

Важливою галуззю міжрайонної та міжнародної спеціалізації є рекреаційний комплекс. Виділяють Кримський та Одеський рекреаційний

райони. Сприятливий клімат, лікувальні грязі, морська вода, прекрасні пейзажі та історичні пам'ятки - це основні лікувально-оздоровчі фактори Причорноморського району. Найвідоміші курорти - Ялта, Алушта, Алупка, Гурзуф, Місхор, Артек, Євпаторія, Саки, Севастополь, Судак, Феодосія, Керч, Одеса.

Міжнародне значення має морський транспорт. Найбільшими портами є Іллічевськ, Південний, Одеса, Херсон, Миколаїв. Важливу роль відіграє залізничний паром Іллічевськ - Варна (Болгарія) та паром через Керченську протоку (між Республікою Крим та Кавказом). Річкові порти - Херсон та Нова Каховка. На залізничний транспорт припадає 13% колій України.

Зверніть увагу на те, що в територіальній структурі району виділяють три підрайони - Одеський, Дніпровсько-Бузький (Херсонська та Миколаївська обл.) та Кримський. Основними господарськими ядрами району є великі міста - Одеса, Херсон, Миколаїв, Сімферополь.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

1. Данилишин Б.М., Чернюк Л.Г., Фащевський М.І. та інш. Продуктивні сили економічних районів України. - К.:ЗАТ "НІЧЛАВА", 2000. - 517 с.

2. Економічні райони України. Посібник / Горленко І.О., Тарантул Л.Л. - К., 1999. - 205 с.

3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та інш. - К., КНЕУ, 2005. - 562 с.

4. Розміщення продуктивних сил України. Курс лекцій. За ред. І.М. Дудника. - Полтава: РВВ ПКІ, 2000. - 170 с.

5. Симоненко В.К. Регионы Украины: проблемы развития. - К.: Наукова думка, 1997. – 264 с.

6. Соціально-економічні системи продуктивних сил регіонів України / С.І. Дорогунцов, Л.Г. Чернюк, П.П. Борщевський, Б.М. Данилишин та ін. - К.: Нічлава, 2002. - 690 с.

7. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика. - К.: Вікар, 2002. - 374 с.

8. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. - К.: Кондор, 2005. - 344 с.

9. Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Економіка регіонів (областей) України. - К.: ЦУЛ, 2002. - 644 с.

Тема 8: Міжнародні економічні зв'язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури

Для характеристики даної теми треба згадати визначення MПП із теоретичного розділу даного посібника (тема 1-2). Нагадаємо, що міжнародний територіальний поділ праці - це концентрація в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби шляхом обміну або продажу іншим країнам. Виділяють наступні типи міжнародного ТПП: загальний, частковий та одиничний. Загальний - це розподіл праці у сфері виробництва: добувна, переробна промисловість та ін. міжнародна спеціалізація країн визначається сприятливими природно-кліматичними умовами. Країни експортери поділяються на індустріальні, сировинні та аграрні. Частковий ТПП - це спеціалізація на рівні галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовою продукцією. Для даного типу ТПП властивий вищий рівень диверсифікації виробництва та експорту. Одиничний міжнародний ТПП - це спеціалізація окремих країн на виготовлення окремих компонентів продукції або на технологічних стадіях виробництва товарів та послуг. НТР істотно змінила сутність та форми ТПП. Міжнародний поділ праці включає обмін готовими виробами, сировиною, продуктами харчування, робочою силою.

Відзначимо, що світовий ринок споживчих товарів є провідним у міжнародному поділі праці, тому що цим товарам притаманна висока експорторієнтованість. У машинобудування як провідні галузі світового промислового виробництва найбільш виразно проявляється НТП. Міжнародний поділ праці у сільському господарстві склався раніше, як в інших сферах матеріального виробництва, що пов'язано з призначенням аграрної продукції, як продуктів харчування та сировини для харчової та переробної промисловості. У формуванні економіки особливу роль відіграють міжнародні монополії. Транснаціональні компанії - це концерни, трести, які і є національними за капіталом та контролем, міжнародними за масштабом та характером діяльності. Багатонаціональні корпорації - це концерни або трести, які і є міжнародними за масштабами і особливостями об'єднання міжнародних коштів. Причини переміщення робочої сили пов'язані з різною оплатою праці, рухом капіталу, створенням нових робочих місць. При розробці соціально-економічної типології країн врахували наступні показники: площу, чисельність населення, економіко- географічне положення, політичний, державний лад, рівень соціально- економічний, валовий національний продукт, в т. ч. на душу населення, показники якості життя, купівельна спроможність в перерахунку на душу населення.

Масштаби і обсяги світового господарства значною мірою залежать від стану міждержавних відносин, які є об'єктивною передумовою широкого співробітництва між усіма країнами світу. Основою цього співробітництва є зовнішньоекономічні зв'язки (ЗЕЗ), що являють собою сукупність напрямів, методів і засобів здійснення торгово-економічних, виробничих, науково-технічних, а також валютно-фінансових і кредитних відносин між країнами. Вони містять в собі різні форми економічного сприяння, спеціалізацію, кооперацію виробництва, надання послуг і спільне підприємництво. їх розвиток обумовлений зростанням товарного виробництва, урізноманітненням форм діяльності.

Розвиток ринкових відносин в Україні передбачає її відкритість і інтеграцію в світове господарство. Різні підприємства, фірми, кооперативи і їх спілки, незалежно від форми власності, беручи участь у формуванні ринкових відносин, повинні мати вихід на зовнішній ринок. Тільки в цьому випадку вдається забезпечити їх реальне входження в міжнародні економічні процеси.

На основі зовнішньоекономічних зв'язків здійснюється міжнародний поділ праці, що дозволяє добитися економії суспільних затрат в процесі раціонального виробництва і обміну його результатами між різними країнами.

До основних форм зовнішньоекономічних зв'язків відносяться:

1.Торгівля. Основу зовнішньої торгівлі складають експорт (вивезення товарів, сировини і матеріалів в інші країни) і імпорт (ввезення їх в дану країну). З економічної точки зору міжнародна торгівля вважається вигідною тільки в тому випадку, якщо завдяки ввезенню товарів вдається економити на їх виробництві і одержувати прибуток. Ефективність зовнішньої торгівлі визначається співвідношенням обсягів експорту і імпорту товарів, а також їх структурою. У випадку обґрунтованого формування структури експорту і

2.імпорту міжнародний обмін товарами може бути вигідний як розвиненим, так і країнам, що розвиваються. Пріоритетним в зовнішній торгівлі слід вважати орієнтир на розвиток експорт.

В даний час доля експорту в національному доході країн з ринковою економікою, таких як США, Англія, Франція, Німеччина і інших, складає 16-18%, а в Україні - менше 5%.

3.Спільне підприємництво, як форма зовнішньоекономічних зв'язків, може бути реалізована шляхом спільної виробничо-господарської діяльності партнерів двох чи кількох країн, суттю якої є кооперація у сферах виробництва і обігу в науково-технічній, інвестиційній і сервісній областях. В основі цієї діяльності лежить об'єднання зусиль, фінансових засобів і матеріальних ресурсів, довгострокова гарантія збуту товарів, систематичне оновлення продукції, науково-виробнича і торгова кооперація, участь в прибутку, розподіл технічних, інвестиційних і комерційних ризиків.

4.Надання послуг. Послуги, які надходять на зовнішній ринок, являють собою споживчу вартість, що переважно не набуває матеріалізованої форми. Вони утворюють світовий ринок послуг, який розпадається на вужчі ринки: ліцензій і ноу-хау, інженерно- консультаційних, транспортних послуг та ін. Швидкими темпами росте обсяг послуг, які надають комп'ютерні мережі.

5. Співробітництво. Все більше поширення у зовнішньоекономічних зв'язках набуває наукове, технічне, економічне співробітництво. Посилюється та поширюється культурний обмін і спортивні заходи.

Для успішного використання даних форм необхідне ефективне керівництво і управління зовнішньоекономічними зв'язками. Керівництво ЗЕЗ в зарубіжних країнах здійснюють вищі державні законодавчі органи: парламенти, законодавчі збори, конгреси. Вони визначають зовнішньоекономічну політику країн, видають закони, що регулюють ЗЕЗ, ратифікують міжнародні договори.

Великими повноваженнями наділений президент України, якому надано право одноособово встановлювати тарифи, надавати преференції, вводити ембарго на визначені види продукції і т.д.

Організація ЗЕЗ заснована на використанні адміністративних і економічних методів. До адміністративних методів належать різні законодавчі акти, митні кодекси, постанови, міжнародні торгові договори, протоколи, ліцензії і т.п.

Економічні методи включають в себе пряме і непряме фінансування експортного виробництва, зниження податків з експортерів, кредитування експорту, страхування експортних операцій.

Поряд з адміністративними і економічними заходами держави проводять ефективну організаційну, статистичну, дослідну і інформаційну роботи.

Експортний потенціал визначають як обсяг благ, які національна економіка може виробити та реалізувати за своїми межами. Експортний потенціал країни - це також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.

Експортна орієнтація економіки та лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків потребують визначення існуючих і потенціальних переваг українських товаровиробників. Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості.

Відмітимо, що економічний потенціал України має зростати за рахунок найважливіших товарів і послуг. Найважливішими завданнями державної політики у цьому напрямі є такі:

- всебічне забезпечення сприятливих умов для виходу України на світові ринки, підтримка вітчизняних експортерів, розробників імпортозамінюючих товарів і виробників конкурентоспроможної продукції;

- створення ефективної банківської та гнучкої кредитної систем, гарантування прав власників валютних коштів та їх вільного (в межах закону) використання;

- створення інфраструктури зовнішньої торгівлі та нової системи її інформаційного забезпечення;

- проведення гнучкої імпортної політики (тарифне регулювання, механізм обмеження імпорту, обсяги і перелік товарної номенклатури критичного імпорту, перелік імпортозамінюючої продукції);

- удосконалення систем державного регулювання зовнішньої торгівлі (правова база, узгоджена з міжнародними правилами і стандартами, обмежений протекціонізм, комплекс нормативних документів);

- інтенсифікація зусиль і реалізація заходів, які б забезпечили одержання доступу на світові ринки товарів, робіт і послуг, а також іноземних інвестицій, гарантія захисту своїх інтересів на світових ринках);

- реалізація режиму вільної торгівлі з країнами СНД (без будь-яких винятків);

- подальше розширення торговельно-економічних відносин між Україною і країнами Балтії та Північного Союзу;

- зміцнення і подальший розвиток торгівлі з Європейським Союзом (розширення доступу українських товарів на європейські ринки, зокрема ядерних матеріалів, текстилю, мінеральних добрив, металургійної та сільськогосподарської продукції);

- використання можливості одержання нових технологій та інвестицій від країн «великої сімки» на основі взаємного захисту інвестицій;

Конкурентоспроможність національної економіки — це вирішальний критерій її розвитку. Його слід враховувати при вирішенні проблем лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і рівня відкритості економіки. Сьогодні економіка України є надто відкритою. Як відомо, головним каналом відкритості є зовнішня торгівля, її частка у ВНІІ коливається від 8­10 відсотків у великих держав до 70-80 відсотків у деяких малих країн (Нідерландів, Бельгії). Рівень відкритості економіки України розрахований як частка експортної квоти у ВВП, становить більше третини.

Така ситуація спричиняє серйозну небезпеку для вітчизняної економіки. Високий рівень відкритості в цій ситуації є наслідком безсистемної торгівлі на тлі глибокої кризи.

Для України механізм ув'язування і збалансування інтересів умови- має складатися з трьох взаємоузгоджених рівнів, на кожному з яких реалізуються конкурентні переваги різних рівнів.

I рівень. Стабілізація та нарощування виробництва відповідно до стратегічних цілей, традиційних товарних зв'язків із зміщенням акценту на готову продукцію.

II рівень. Реалізація певних тимчасових переваг, які забезпечуються відносно високою вартістю робочої сили, наявністю розвинених виробничих фондів і технологічних знань, а також матеріальних ресурсів.

рівень. Реалізація конкурентних переваг, втілених у високих технологіях - як існуючих, так і майбутніх.

Для інтеграції України до світового господарського комплексу треба створити відповідні умови як на внутрішньому, так і на зовнішньому рівні. Необхідна державна підтримка високотехнологічних розробок за рахунок державних субсидій, а також підтримка їхньої високої конкурентоспроможності на міжнародному ринку через систему міждержавних угод і домовленостей.

Безумовно, реалізація механізму інтеграції до світової економіки неможлива без динамічних ринкових перетворень у державі. Головними чинниками, що не дають можливості створити належні умови для зростання конкурентоспроможності вітчизняної продукції, є практична відсутність конкуренції на внутрішньому ринку, його незначна місткість і патологічна невибагливість споживачів.

Таким чином, головне завдання, яке повинна виконати держава щодо своїх товаровиробників і споживачів - якнайшвидше створити передумови для конкурентного середовища. Без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не можна забезпечити ефективний вихід на міжнародну арену.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Зовнішньоекономічні зв'язки - сукупність напрямів, методів і засобів здійснення торгово-економічних, виробничих, науково-технічних, а також валютно-фінансових і кредитних відносин між країнами.

Міжнародний територіальний поділ праці - це концентрація в окремих країнах виробництва товарів та надання послуг понад необхідні внутрішні потреби шляхом обміну або продажу іншим країнам.

Загальний ТПП - це розподіл праці у сфері виробництва: добувна, переробна промисловість та ін., міжнародна спеціалізація країн визначається сприятливими природно-кліматичними умовами.

Частковий ТПП - це спеціалізація на рівні галузей виробництва, видів готової продукції, що означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовою продукцією.

Одиничний міжнародний ТПП - це спеціалізація окремих країн на виготовлення окремих компонентів продукції або на технологічних стадіях виробництва товарів та послуг.

Транснаціональні компанії - це концерни, трести, які і є національними за капіталом та контролем, міжнародними за масштабом та характером діяльності.

Багатонаціональні корпорації - це концерни або трести, які і є міжнародними за масштабами і особливостями об'єднання міжнародних коштів.

Економічна інтеграція - це об'єктивний процес розвитку глибоких, етичних взаємозв'язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів в межах держави.

Міжнародна торгівля - це оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва у сферу споживання.

Кредитування - це надання кредиту у грошовій або товарній формі з виплатою процентів.

Іноземні інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у галузі народного господарства.

Експортний потенціал - обсяг благ, які національна економіка може виробити та реалізувати за своїми межами, а також здатність національної економіки відтворювати свої конкурентні переваги на світогосподарській арені.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

1. Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С. Ю. Управління розвитком регіону. - К.: ЦУЛ, 2006. - 328 с.

2. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика. - Київ: Ельга, Ніка-Центр 2002. - 380 с.

3. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С.Філіпченко, В.С.Будкін, А.С. Гальчинський та ін. - К.: Либідь, 2002. - 470 с.

ПИТАННЯ ДО МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

1. В чому полягає зміст теорії розміщення промисловості?

2. Вугільна промисловість. Місце галузі в паливному балансі країни.

3. Газова промисловість. Місце галузі в паливному балансі.

4. Визначальна роль екологічних і соціальних критеріїв у розміщенні виробництва.

5. Галузева структура хімічної промисловості. Умови і чинники, що впливають на розміщення підприємств хімічної промисловості.

6. Зернове господарство і динаміка його розвитку.

7. Сучасні теорії і моделі розміщення продуктивних сил і розвитку регіонів.

8. Значення і структура будівельного комплексу.

9. Місце і роль Донецького регіону в економіці країни.

10. Галузі паливно-енергетичного комплексу як районоутворюючий фактор.

11. Місце і роль Карпатського регіону в економіці країни.

12. Місце і роль Подільського регіону в економіці країни.

13. Місце і роль Поліського регіону в економіці країни.

14. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства.

15. Місце і роль Придніпровського регіону в економіці країни.

16. Закономірності розміщення продуктивних сил, їх об'єктивний характер

17. Місце і роль Причорноморського регіону в економіці країни.

18. Місце і роль Столичного регіону в економіці країни.

19. Накресліть модель територіальної структури сільського господарства за И. Тюненом. в чому сутність теорії?

20. Місце і роль Східного регіону в економіці країни.

21. Народонаселення та його роль у розвитку і територіальній організації народного господарства.

22. Місце і роль Центрального регіону в економіці країни.

23. Спеціалізація і комплексний розвиток регіонів.

24. Місце металургійного комплексу в економіці України та його структура.

25. Урбанізація та проблеми довкілля.

26. Нафтова промисловість. Місце галузі в паливному балансі країни.

27. Охарактеризуйте стан паливно-енергетичного комплексу України.

28. Проаналізуйте стан машинобудівного комплексу України.

29. Чисельність, динаміка і густота населення різних регіонів.

30. Розкрийте особливості хіміко-лісового комплексу України.

31. Розміщення галузей рослинництва.

32. Сільськогосподарські зони України. Спеціалізація і концентрація виробництва.

33. Структура вантажообороту та пасажирообороту.