МОДУЛЬ 1. Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни

«Регіональна економіка та екологія»

Тема 1. Предмет, метод і завдання дисципліни

Вивчення будь-якої навчальної дисципліни починається із з'ясування об'єкту та предмета дослідження. Від того наскільки правильно й конкретно визначено ці категорії, залежить результативність всієї наукової діяльності. Досить часто поняття об'єкта та предмета ототожнюють. Але це зовсім відмінні категорії.

Під об'єктом науки взагалі розуміють фрагмент об'єктивної реальності (матеріальні утворення, явища, категорії), що складають сферу людської діяльності та опановуються суб'єктом (людиною) пізнавально і практично. Таке визначення об'єкту науки свідчить про його відносну складність як у внутрішній будові, так і в зовнішніх зв'язках. Це зумовлює велику множину його властивостей та функцій, яку не здатна осягнути одна окрема наука самостійно, лише на основі «своїх» методів. Тому один і той же об'єкт є, як правило, спільним для цілого ряду споріднених наук. Під предметом науки треба розуміти певні властивості, функції, «сторони» об'єкта, що вивчаються даною наукою на основі використання притаманної їй методології. Тобто, предмет науки відображає закони будови, відношення, властивості, функції її об'єкту. Предмет вивчення науки - це певні властивості, аспекти об'єкта, які вивчаються наукою.

Таким чином, науки можуть мати один і той же об'єкт дослідження, але обов'язково відрізняться предметом вивчення.

Що ж досліджує та вивчає курс «Регіональна економіка» і що є його об'єктом та предметом вивчення? Певною мірою відповідь на ці питання закладенні в назві курсу. Одним з найважливіших є питання про співвідношення категорій «об'єкт - предмет - продуктивні сили (ПС) – розміщення». В найбільш загальному вигляді це уявляється наступним чином: об'єктом є продуктивні сили, предметом - їх просторове розміщення. Під продуктивними силами розуміють сукупність засобів виробництва та людей, що користуються цими засобами. Засоби виробництва складаються з засобів праці (знаряддя праці - машини, устаткування, транспорт) та предметів праці (природні ресурси, проміжні продукти виробництва). Тобто, в сукупності продуктивних сил виділяються різні за своїм якісним змістом, відносно автономні складові частини (компоненти).

Компоненти продуктивних сил знаходяться в стані постійної взаємодії, що зумовлює їх цілісність. Така взаємодія в умовах конкретної

(цілісної в природному, адміністративно-управлінському, господарському розумінні) території приводить до утворення різного масштабу та складності територіальних соціально-економічних систем (ТСЕС), які і є найбільш загальним об'єктом даної наукової дисципліни.

Територіальна соціально-економічна система - взаємопов'язане, взаємообумовлене, певним чином організоване поєднання різноякісних об'єктів типу "природа - населення - господарство" на цілісній території. Тобто, головними компонентами (підсистемами) ТСЕС є природні, господарські та соціально-демографічні, які в процесі взаємодії між собою утворюють нову якість, що виражається у відносній стійкості, певному вияві закономірностей і функцій розвитку цієї цілісності. Кожна з цих підсистем має свою внутрішню структуру, тобто, складається з підсистем нижчого рангу, які також у відповідній мірі структурно організовані. Складність функціонування ТСЕС полягає в тому, що кожний її елемент має множинність взаємозв'язків різного характеру, спрямованості та стійкості як з елементами даної системи, так і з зовнішнім середовищем. ТСЕС - це різного рангу форми просторової організації соціально-економічного життя суспільства у вигляді промислового чи сільськогосподарського підприємства, окремого населеного пункту, промислового району, області, країни, світової співдружності країн.

ТСЕС - це складні динамічні системи, що постійно змінюються в часі. Кожна з них має як функціональну так і територіальну структуру. ТСЕС - це цілісний організм, для якого властиві якісно більш складні закономірності, ніж сума закономірностей складових частин. Цілісність системи породжує нову якість, яка не зводиться (є складнішою) до суми властивостей її елементів. Важливою ознакою цілісності є відносна стійкість системи, яка виявляється в тому, що інтенсивність взаємозв'язків між елементами (внутрішніх зв'язків) вища, ніж інтенсивність зв'язків цих елементів із зовнішнім середовищем системи.

Специфічною властивістю ТСЕС, що підкреслює її суспільно- географічну якість, є територіальність. Територія, як складова частина системи, для решти елементів слугує своєрідним базисом, вона характеризує систему з точки зору територіальної впорядкованості, густоти, рівномірності розміщення, протяжності, географічного положення. Територіальність системи виявляється в територіальних (просторових) зв'язках та відношеннях між її елементами.

Предметом вивчення курсу є вивчення закономірностей та принципів територіальної організації продуктивних сил з метою раціоналізації їх розміщення для підвищення ефективності їх використання та функціонування.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Територіальна соціально-економічна система (ТСЕС) - взаємопов'язане, взаємообумовлене, певним чином організоване поєднання різноякісних об'єктів типу «природа - населення – господарство» на цілісній території.

Розміщення ПС - це географічний (просторовий) розділ ПС по території, іншими словами приуроченість господарських об'єктів до тих чи інших джерел сировини, палива, енергії, місць концентрації трудових ресурсів та районів споживання готової продукції.

Територіальна організація ПС - це науково-обгрунтоване просторове поєднання складових ПС, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних та трудових ресурсів, заощадження витрат на подолання диспропорцій у взаємо розміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва, споживання продукції.

Територіальний поділ праці - за визначенням М. Баранського «Географічний поділ праці» - це просторова форма суспільного поділу праці. Суспільний поділ праці - це розподіл виробничих та невиробничих обов'язків між членами суспільства.

Господарська спеціалізація - це реальне відродження територіального поділу праці. Вона може бути внутрідержавною, міждержавною, міжрегіональною і виражається спеціалізацією окремих районів країни, окремих країн чи регіонів на виробництві окремих видів продукції чи наданні певних видів послуг.

Кооперування - наслідок господарської спеціалізації в рамках ТПП і являється формою тривалих виробничих зв'язків між окремими районами та країнами, що виробляють певний вид продукції чи послуг.

Концентрація ПС (чи виробництва) - зосередження на певній території (із зростанням населення) виробничих потужностей, що дозволяє посилювати інтенсивність господарської спеціалізації та підвищувати її ефективність.

Територіальна структура - це результат стислих господарських зв'язків у просторі між елементами об'єкта. Вона відбиває розміщення ПС певними територіальними зосередженнями у вигляді промислових центрів, промислових вузлів, сільськогосподарських районів.

Форми ТО ПС - це стійкі територіально-економічні утворення, що характеризуються своєю різноманітністю, конфігурацією, складністю, ієрархічністю.

Територіальна концентрація - зростання кількості великих підприємств і населених пунктів на певній території, висока територіальна густота засобів виробництва, робочої сили, готової продукції. Рівень територіальної концентрації продуктивних сил визначається на основі відношення вартості валової продукції, основних фондів до площі території та до кількості підприємств.

Територіальна спеціалізація - переважний розвиток на певній те­риторії найефективніших видів діяльності (у відповідності з наявними умовами та ресурсами), продукти якої йдуть переважно для міжрайонного обміну (вивозяться за межі цієї території). Для визначення територіальної спеціалізації застосовуються такі показники:

1) Індекс локалізації виробництва

І_л - індекс локалізації; P1 - обсяг певного виду продукції, що виробляється вконкретному районі (території); P_k- обсяг цієї ж продукції, що виробляється в країні; SP_l - обсяг всієї продукції, що виробляється в цьому районі; SPk ^_ обсяг всієї продукції, що виробляється в країні.

Якщо значення таких індексів для досліджуваної території перевищує одиницю, то виробництво (діяльність) вважається спеціалізованим, високо розвинутим.

Територіальне кооперування - організація виробничо-економічних зв'язків між підприємствами регіону для спільного виготовлення кінцевої продукції (взаємопостачання вузлів, деталей, напівфабрикатів, з яких виготовляється кінцевий продукт).

Територіальне комбінування - технологічне і організаційне поєднання на території одного підприємства (комбінату) декількох видів виробництв, різних галузей, між якими існують постійні технологічні зв'язки.

ІНФОРМАЦІЙНІ ДЖЕРЕЛА

1. Заблоцький В.Ф. Розміщення продуктивних сил України. Національна макроекономіка. - К.: Академвидав, 2003. - 353 с.

2. Іщук СІ. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи практика). К.: Європейський ун-т, 2001. - 216 с.

3. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / Дорогунцов С.І., Пітюренко Ю.І., Олійник Я.Б. та інш. - К., КНЕУ, 2005. - 562 с.

4. Розміщення продуктивних сил України. Курс лекцій. За ред. І.М. Дудника. - Полтава: РВВ ПКІ, 2000. - 170 с.

5. Розміщення продуктивних сил. За ред. Є.П. Качана. - К.: ВД "Юридична книга", 2004. - 532 с. - 375 с.

6. Сонько С.П., Кулішов В.В., Мустафін В.І. Ринок і регіоналістика. - Київ: Ельга, Ніка-Центр 2002. - 380 с.

7. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил та регіоналістика. - К.: Вікар, 2002. - 374 с.

8. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка. - К.: Кондор, 2005. - 344 с.

Тема 2. Закономірності, принципи і фактори розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів

Починаючи вивчення теми, слід враховувати, що процес розміщення

відбувається як під впливом дії як об'єктивних законів та закономірностей так і під впливом волі суб'єкта (людини).

Чистого розмежування між законами та закономірностями не існує і досить часто в науковій літературі одні й ті ж відношення чи залежності розглядаються то як закони, то як закономірності. Навіть у визначенні закони та закономірності дуже схожі. Економічні закони - це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства. Досліджуючи категорію "закономірності" розміщення продуктивних сил і регіональної економіки треба акцентувати, що це фактично просторовий вияв окремих економічних законів.

Різниця між законом і закономірністю тут не просто у додаванні слова «територіальний», а саме - у проекції закону на територію. Наприклад, суспільний поділ праці може існувати в певній родині, в певному колективі, а територіальний поділ передбачає економічну диференціацію простору.

Територіальні соціально-економічні системи, незважаючи на їх велику різноманітність, в своєму розвитку виявляють досить стабільну сукупність суттєвих спільних функцій, ознак, відношень. Ця спільність знаходить вияв в законах територіальної організації продуктивних сил, під якими слід розуміти найбільш загальні, суттєві, об'єктивно неминучі внутрішні просторові відношення між елементами ТСЕС. Одне з найбільш повних формулювань таких законів зробив професор М.Д. Пістун, який виділив такі закони:

1. Закон раціональних територіальних зв'язків, який виявляється в своєрідному «еволюційному відборі» в певних (вигідних людині) пунктах взаємодіючих елементів (сировини, енергії, трудових ресурсів, споживачів, і т.п.) для нормального функціонування ТСЕС.

2. Закон територіальної спеціалізації - відносно високі масштаби та рівень розвитку певного виду діяльності (виробництва) на певній території (регіоні) у відповідності з наявністю сприятливих умов (ресурсів, факторів) для цього виду діяльності. Цей закон визначає місце даного об'єкту в географічному поділі праці.

3. Закон територіальної концентрації - тяжіння (доцентрова сила) підприємств до вигідних в технологічному та економічному розумінні пунктів (тобто, до таких, де є сприятливі умови для кооперування, комбінування) з метою підвищення продуктивності праці.

4. Закон територіальної комплексності - обумовлює формування раціональних взаємозв'язків як безпосередньо у виробництві (взаємодоповнення виробничих стадій і циклів), так і в інших сферах ТСЕС (природні ресурси, розселення, інфраструктура).

5. Закон територіальної пропорційності функціонування компонентів територіальної соціально-економічної системи, який визначає найбільш раціональний обмін речовини, енергії та інформації в кожному пункті людської діяльності.

Дія законів знаходить конкретний вияв через призму факторів, принципів та показників ефективності територіальної організації ТСЕС.

Фактори розміщення продуктивних сил (РПС) - це сукупність матеріальних об'єктів, природних, соціально-демографічних, господарських та просторових явищ і відносин, що суттєво впливають на процеси і результати територіальної організації виробництва, а в більш широкому розумінні - на територіальну організацію ТСЕС.

Зрозуміло, що на досить складний (як за змістом, так і за формами) процес розміщення продуктивних сил впливає велика різноманітність факторів, які можна згрупувати наступним чином:

- Природно-ресурсні.

- Екологічні.

- Техніко-технологічні.

- Демографічні.

- Соціальні.

- Загальноекономічні.

- Суспільно-географічні.

- Суспільно-політичні.

- Історичні.

- Національно-етнічні.

Принципи розміщення продуктивних сил - це вироблені людиною (суб'єктивно) на основі вивчення законів, процесів, факторів і форм розміщення виробництва правила цілеспрямованого впливу (управління) на розміщення виробництва. При цьому визначальний вплив на характер принципів повинна мати кінцева мета управління - оптимізація територіальної соціально-економічної системи держави. Найважливішими принципами розміщення продуктивних сил є наступні:

1. Досягнення найбільшої економії суспільної праці за рахунок наближення виробництва до джерел палива і сировини, районів споживання продукції, до трудових ресурсів.

2. Першочергове освоєння найкращих (найвигідніших) природних ресурсів при умові їх комплексного та економного використання.

3. Прогнозно-планове узгодження і гармонійне поєднання спеціалізації і комплексного розвитку районів (територій).

4. Зростання господарського потенціалу всіх регіонів країни.

5. Раціоналізація (вдосконалення) територіально-виробничих зв'язків за рахунок зближення добувної промисловості з обробною.

6. Обмеження надмірної концентрації промисловості і населення у великих містах, переважне розміщення нових промислових підприємств в малих і середніх містах.

7. Нівелювання суттєвих відмінностей в рівнях соціального розвитку районів.

8. Максимальне врахування і використання в розміщенні виробництва результатів науково-технічного прогресу.

9. Екологізація виробництва, раціональне природокористування та охорона природного середовища.

10. Врахування міжнародного поділу праці та міжнародної спеціалізації господарства країни.

11. Зміцнення обороноздатності країни.

12. Принцип обмеженого централізму.

Ефективність принципів розміщення виробництва визначається сукупністю критеріїв раціональності його розміщення, головними серед яких є підвищення економічної ефективності виробництва та поліпшення умов життя людей. Ефективність виробництва визначається співвідношенням продуктивності праці та затратами праці і засобів виробництва. Для її визначення доцільно застосувати формулу:

Z - затрати,

Е - ефект (прибутки).

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують за розміром відповідних витрат на виробництво одиниці готової продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному і натуральному обчисленні:

1. Матеріаломісткості виробництва: Мм = Зм/Пр, де Зм - витрати матеріалів; Пр - річний випуск продукції.

2. Енергомісткості виробництва: Ем = 3с/Пр, де Зс - затрати енергії.

3. Трудомісткості виробництва Вм = 3в/Пр, де Зв - затрати праці.

4. Водомісткості виробництва: Фм=Вф/Пр, де Вф - витрати води.

5. Фондомісткості виробництва Фм=Вф/Пр, де Вф - вартість основних фондів.

6. Капіталомісткості виробництва: Км=Вкв/Пр, де Вкв вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта.

7. Транспортабельності продукції: Тп=3пр/Пр, де Зпр - витрати на перевезення продукції.

8. Собівартість продукції: С=Вс+Вм+Зо, де Вс і Вм - вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань; Зо - витрати на оплату праці та реалізацію продукції.

Таким чином, при визначенні ефективності функціонування підприємства використовують систему вартісних показників: валова і товарна продукція, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні використовують економіко- статистичні методи. Найпоширенішими з них є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Передумови - це загальні умови, обставини, явища, що визначають можливість або неможливість існування якогось виробництва хоча б не найменш ефективному рівні;

Фактори розміщення продуктивних сил - це сукупність матеріальних об'єктів, природних, соціально-демографічних, господарських та просторових явищ і відносин, що суттєво впливають на процеси і результати територіальної організації виробництва, а в більш широкому розумінні - на територіальну організацію ТСЕС.

Принципи розміщення продуктивних сил - це вироблені людиною (суб'єктивно) на основі вивчення законів, процесів, факторів і форм розміщення виробництва правила цілеспрямованого впливу (управління) на розміщення виробництва.

Закон - це необхідне, істотне, об'єктивне, стійке та повторюване відношення між явищами чи об'єктами у природі та суспільстві.

Економічні закони - це об'єктивні закони розвитку суспільства, що відображають відносини в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ. Вони виражають найбільш істотні стійкі зв'язки між явищами економічного життя суспільства.

Закономірність - це об'єктивно існуючий, повторюваний, істотний зв'язок явищ природи з суспільним життям.

Закономірності РПС і РЕ - це фактично просторовий вияв окремих економічних законів.