Структура валютного ринку

Проведемо класифікацію суб'єктів валютного ринку

Центральні банки – керують валютними резервами, проводять валютну інтервенцію. Регулюють рівень відсоткових ставок по вкладаннях на світові валютні ринки.

Комерційні банки – здійснюють основний обсяг валютних операцій – як для клієнтів, так і самостійно, за рахунок власних коштів.

Великі міжнародні банки – виступають як провідні споживачі (покупці) на валютному ринку і здійснюють потужний вплив на процес формування валютних курсів.

Фірми які здійснюють зовнішньо-торгівельні операції - мають стабільний попит на іноземну валюту (фірми-імпортери) або стабільну пропозицію валюти (фірми-експортери), розміщують і залучають вільні залишки у короткострокові депозити. Прямого доступу на валютний ринок не мають, діють через посередників.

Компанії, що здійснюють закордонні вкладення активів – міжнародні інвестиційні фонди, здійснюють диверсифікацію управління портфелем активів, вкладаючи кошти в цінні папери держави та корпорацій будь-яких країн.

Валютні біржі – здійснюють обмін валют для юридичних і фізичних осіб, формують ринковий валютний курс. Держава, як правило, активно регулює рівень обмінного курсу, користуючись компактністю біржового ринку. Валютні біржі існують не в усіх країнах світу.

Валютні брокерські фірми – зводять покупців та продавців іноземної валюти, здійснюють між ними конверсії або депозитно-кредитні операції. За посередництво беруть брокерські комісійні.

Об'єкти валютного ринку

Функціонування валютного ринку пов’язано з використанням деяких економічних категорій та понять:

Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

На основі валютного курсу зіставляються цінові структури окремих країн. Розвиток їхніх продуктивних сил. Темпів економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів. Валютний курс чутливий до чинників, що визначають політичну й соціальну стабільність країни, її міжнародний авторитет. На валютний курс впливають фактори, як зміни обсягів ВВП, стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, відсоткові ставки. Усі ці обставини ускладнюють визначення і вибір режиму валютногокурсу.

Котирування – це встановлення курсів іноземних валют у відповідності з практикою, що склалася, і законодавчими нормами.

У світовій практиці існує два методи котирування:

1. Пряме котирування – коли одиниця іноземної валюти прирівнюється до певної кількості національної валюти;

2. Побічне котирування – коли одиниця національної валюти прирівнюється до певної кількості іноземної валюти.

Конвертованість – це здатність валюти обмінюватися на інші валюти.

За ступенем конвертованості валюта буває:

¨ Вільно конвертована – валюта, що вільно та без обмежень обмінюється на валюти інших країн і застосовується у всіх видах міжнародного обігу. Деякі вільно конвертовані валюти є резервними.

¨ Резервна валюта – це валюти які використовуються для міжнародних розрахунків і зберігаються центральними банками інших країн. До них відносять – долар США, фунт стерлінгів, швейцарський франк, японську ієну, євро. Ці пять валют становлять практично 100% світових валютних резервів.

¨ Частково конвертована валюта – обмінюється на обмежену кількість іноземних валют, у міжнародних розрахунках застосовується з обмеженнями. Наявність обмежень зумовлюється нестабільністю економічного стану країни. Обмеження вводяться урядом або центральним банком.

¨ Неконвертована (замкнена) валюта – не обмінюється на інші іноземні валюти і застосовується лише на території країни.

¨ Клірингова валюта – розрахункові валютні одиниці, які існують лише як розрахункові гроші у вигляді бухгалтерських записів банківських операцій за взаємними поставками товарів та наданням послуг між країнами-учасницями клірингових розрахунків.

Класифікатор іноземних валют

Усі види валют у класифікаторі поділені на три групи:

1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші вити валют і курс яких конвертується НБУ. Це – австралійські долари, канадські долари. Долари США, японські ієни, євро, СПЗ;

2) валюти з обмеженою конвертованістю, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням і крос-курси яких визначаються НБУ. Це – чілійські песо, китайські юані, чеські крони, словацькі крони, єгипетські фунти, гонконгські долари, сінгапурські долари, угорські форинти, індійські рупії, ізраїльські шекелі, корейські вони, польські злоті, румунські леї, реали Саудівської Аравії, тайванські долари, турецькі ліри, кувейтські динари, новозеландські долари, мальтійські ліри, російські рублі, болгарські леви, хорватські куни та деякі інші;

3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ. До цієї групи у класифікаторі відносяться усі інші валюти, які не включені до першої та другої груп валют.

Класифікатор іноземних валют

Усі види валют у класифікаторі поділені на три групи:

1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші вити валют і курс яких конвертується НБУ. Це – австралійські долари, канадські долари. Долари США, японські ієни, євро, СПЗ;

2) валюти з обмеженою конвертованістю, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням і крос-курси яких визначаються НБУ. Це – чілійські песо, китайські юані, чеські крони, словацькі крони, єгипетські фунти, гонконгські долари, сінгапурські долари, угорські форинти, індійські рупії, ізраїльські шекелі, корейські вони, польські злоті, румунські леї, реали Саудівської Аравії, тайванські долари, турецькі ліри, кувейтські динари, новозеландські долари, мальтійські ліри, російські рублі, болгарські леви, хорватські куни та деякі інші;

3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ. До цієї групи у класифікаторі відносяться усі інші валюти, які не включені до першої та другої груп валют.

ТЕМА № 8 Грошовий ринок та ринок банківських позичок .

Лекція 1 Характеристика грошового ринку

Вид заняття - лекція

Цілі заняття:

Навчальна: Вивчити структуру і суть грошового ринку.

Розвиваюча: дізнатися про особливості облікового ринку.

Виховна: мати уяву про міжбанківський ринок та його операції.

Зміст заняття:

1. Структура і суть грошового ринку;

2. Об’єкти і суб’єкти грошового ринку;

5. Характеристика облікового ринку та його особливості.

6. Характеристика міжбанківського ринку (самостійна робота).

7. Операції на міжбанківському ринку (самостійна робота).

Література

1.С.О. Маслова., О.А. Опалов Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ – 2000”, 2002. - 304с.

2. В.М. Шелудько Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: Знаня – Прес, 2002. – 535с.

Структура і суть грошового ринку.

Грошовий ринок – частина ринку позикових капіталів, де здійснюється переважно короткострокові (від одного дня до одного року) депозитно-позикові операції, що обслуговують головним чином рух обротного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, держави і приватних осіб.

Грошовому ринку властиві елементи звичайного ринку – попит, пропозиція, ціна. Особливості грошового ринку визначають особливості кожного з елементів:попит має форму попиту на позики, припозиція – форму пропозиції позик, а ціна – форму відсотка на позичені кошти.

Розмір відсотка визначається не величеною вартості, яку несуть у собі позичені гроші, а їх споживчою вартістю – здатністю надавати позичальнику потрібні блага. Тому розмір відсоткового платежу залежить не лише від розміру позики,а й від терміну її дії.

На грошовому ринку розрізняють декілька видів відсотків: обліковий, банківський, облігаційний, міжбанківський.

Облігаційний відсоток – норма доходу, встановлена зацінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладанні грошей у цінні папери. Цей відсоток повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами, оскільки останні ліквідніші, ніж цінні папери.

Банківський відсоток – узагальнена назва відсотків за операціями банків.

Депозитний відсоток – норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми депозитами.

Позиковий відсоток – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими заставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Наслідки зміни ставки відсотка різні й зачапають як грошову сферу, так і реальну економіку: виробництво, інвестиційну сферу, сферу обігу.

Перш за все зміни ставки відсотка впливають на попит на грошовому ринку: при зростанні ставки попит обмежується, а при зниженні – підвищується. За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок, і рівень відсотка стає об’єктом державного регулювання, а відсоткова політика центрального банку країни – важливим інструментом грошово-кредитного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка що встановлюється центральним банком на основі реального вивчення стану грошового ринку.

Обліковий відсоток – є нормою доходу, яку центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.

Використання облікової ставки центральним банком при видачі позик комерційним банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює її в офіційний норматив ціни грошей, на який орієнтується всі субєкти грошового ринку. Центральний банк може використовувати ставку відсотка як інструмент вирівнювання циклічних коливань – стримувати їх на стадії зростання і стимулювати на стадії спаду. Відсоток – важливий інструмент банківської політики, банківської конкуренції, водночас важливий фактор консолідації банків у цілісну систему.

Об’єкти і суб’єкти грошового ринку.

Кон’юнктура грошового ринку залежить від таких факторів:

Ø Циклічних змін в економіці;

Ø Темпів інфляції;

Ø Особливостей національної кредитно-грошової політики;

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню пропозицію.

Під пропозицією грошей розуміється загальна кількість грошей, що перебувають в обігу.

Попит на гроші – це платоспроможна потреба або сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари та послуги.

Попит на гроші формується з таких складових:

¨ Попит на гроші як засоби обігу (діловий, операційний або попит на гроші для здійснення угод);

¨ Попит на гроші як засоби збереження вартості (попит на гроші як активи, попит на запасну вартість, або спекулятивний попит).

Грошовий ринок слід розглядати як механізм відносин між юридичними особами, які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, і організаціями й громадянами які можуть надати такі кошти -–з другого.

Цей ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський, валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їхня схожість:

v Об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

v Трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування підприємств;

v Спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи, а також процес розширеного відтворення через видачу опосередкованих позик за схемами:

1. центральний банк – комерційний банк;

2. комерційний банк – комерційний банк;

3. комерційний банк – підприємство, населення;

v Надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Таким чином, грошовий ринок дає змогу здійснювати накопичення, оборот, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами національної економіки. Він може бути представлений ринком готівки і ринком боргових зобов’язань (облікових або боргових інструментів).

Характеристика облікового ринку та його особливості.

Обліковий ринок – це частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення як правило, до одного року.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

v Центральний банк (в Україні – НБУ);

v Комерційні банки;

v Спеціальні фінансово-кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери);

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

Онкольний кредит – короткостроковий кредит, який погашається на першу вимогу. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами; погашається позичальником звичайно з попередженням за 2-7 днів. Онкольний кредит вважається найліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Вексельний кредит – це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів. Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, негайно його оплачує пред’явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі терміну. За достроковий платіж банк отримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у термін платежу,називається зарахуванням, або дисконтом.

Основними інструментами на обліковому ринку є банківські, казначейські і комерційні векселі, інші види короткострокових зобов’язань.

Банківський вексель – це вексель, що засвідчує право його власника одержати і безумовне зобов’язання векселедавця сплатити при настанні обумовленого терміну визначену суму грошей особі, яка дала гроші в кредит банку. Банківський вексель дає змогу вигідно розмістити капітал завдяки багаторазовій оборотності, а також більш високому відсотку, ніж за депозитними вкладами. Банківські векселі можуть бути засобами платежу.

Казначейський вексель – один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Це короткострокові зобов’язання (терміном до 12 місяців). Вони випускаються на пред’явника і обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Широка їх емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки це сурогати грошей, які легко можуть перетворюватись у капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не приносять високого прибутку;вони є соло-векселями.

Комерційний вексель - це вексель, який видається позичальником під заставу товару.

Депозитний сертифікат – письмове свідоцтво комерційного банку про депонування грошових ресурсів, яке свідчить про право власника на отримання депозиту (внеску). Вони бувають термінові і до запитання. На ринку обертаються термінові депозитні сертифікати, вони можуть бути продані вкладникам банку або дилерам з втратою відсотків або передані однією особою іншій за допомогою передатного напису. Як правило, депозитні сертифікати випускаються на великі суми.

Банківський акцепт – згода банку на оплату платіжних документів,форма гарантії їх оплати, оформлюється банком-акцептантом у вигляді відповідного напису. Це акцептовані комерційними банками тратти з терміном оплати,як правило, до 180 днів.

Чек – складений за встановленою формою документ, який містить письмовий наказ власника рахунка в комерційному банку заплатити певну суму грошей чекотримачу. В Україні чеки використовують для безготівкових розрахунків, а також для отримання готівки з рахунка (грошовий чек). Чеки бувають ордерні – виписані на певну особу з обов’язковим попередженням про наказ заплатити; чеки на пред’явника – без найменування отримувача; іменні – на певну особу. Чек замінює гроші в платіжному обігу, виступає у ролі кредитних грошей. Він повинен мати покриття.

Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока ліквідність і мобільність.

Характеристика міжбанківського ринку.

Міжбанківський ринок – частина фінансового ринку, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються і розміщуються банками між собою переважно у формі міжбанківських депозитів на короткі терміни.

В Україні суб'єктами міжбанківського ринку є комерційні банки, які виступають у ролі фінансових посередників при перерозподілі коштів і здійсненні платежів на фінансовому ринку. НБУ проводить операції з рефінансування комерційних банків. Кредитні ресурси надаються у вигляді прямих і ломбардних кредитів, переобліку векселів і проведення кредитних аукціонів. Ці операції проводяться тоді коли комерційні банки зазнають труднощів і не можуть у короткий час залучити ресурсів з інших джерел. НБУ відіграє роль кредитора останньої інстанції. Такі кредити короткострокові, видаються під високі відсотки і потребують забезпечення заставою.

Комерційні банки, як економічно незалежні кредитні інститути, самостійно встановлюють рівень відсоткової ставки за міжбанківськими кредитами залежно від попиту і пропозиції на міжбанківському ринку та рівня облікової ставки.

Кредитні відносини між комерційними банками визначаються на договірних засадах шляхом укладання кредитних угод із визначенням прав і обов'язків сторін і відповідним оформленням прав із міжбанківських кредитів. Надання міжбанківського кредиту супроводжується відкриттям рахунків відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку банків України.

Проведення операцій на міжбанківському ринку впливає на платоспроможність комерційних банків через можливість рефінансування в НБУ. Ресурси міжбанківського ринку належать до сфери забезпечення ліквідності комерційних банків, якщо розглядати цю ліквідність як потік коштів з урахуванням можливості банку одержати кредит на міжбанківському ринку і забезпечити надходження готівки від операційної діяльності. Нестача ліквідних коштів підштовхує комерційні банки до операцій на міжбанківському ринку і встановлення норми ліквідності на звітну дату.

Операції на міжбанківському ринку.

Міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками, відіграють роль інструмента налагодження тісніших і довірливіших відносин між банками. Тимчасово вільні кошти у банку виникають через відсутність необхідного попиту на фінансовому ринку або невигідність розміщення кредитних ресурсів серед клієнтів.

Найпоширеніші терміни депозитів - один, три шість місяців, граничні – від одного дня до двох років. Засоби міжбанківського ринку використовуються комерційними банками не тільки для короткострокових, а й для середньо і довгострокових активних операцій, регулювання балансів, виконання вимог центральних банків. Відсоткові ставки враховують власні витрати банків, прийнятий ними кредитний ризик, співвідношення попиту і пропозиції та інші фактори. Вони є базовими при розрахунку відсоткових ставок за іншими, довгостроковими кредитами на національному і міжнародному ринках позикових капіталів.

Міжбанківські депозити пов'язані з активними депозитними операціями банків, тобто вкладанням тимчасово вільних коштів одних банків у інші кредитні установи, у тому числі Центральний банк. Внесення депозитів комерційними банками у центральний банк у межах обов'язкових резервів є одним із методів регулювання сукупного грошового обігу в країні.

Міжбанківські кредити – одне з основних джерел формування банківських кредитів. Одержання кредитів в інших банках дає можливість банківським установам поповнювати власні кредитні ресурси. При надлишку ресурсів банк розміщує їх на міжбанківському ринку, при нестачі – купує на ринку. Ринок міжбанківських кредитів є важливою складовою фінансового ринку. На практиці використовуються такі основні різновиди міжбанківського кредиту:

¨ Овердрафт – за кореспондентськими рахунками на відповідному рахунку обліковуються суми дебетових (кредитових) залишків на кореспондентських рахунках банків на кінець операційного дня;

¨ Кредити овернайт – які надані (отримані) іншим банком: вони надаються банкам на термін не більше одного операційного дня. Цей вид міжбанківського кредиту використовується для завершення розрахунків поточного дня;

¨ кошти, які надані (отримані) іншим банком за операціями РЕПО. Ці операції пов'язані з купівлею цінних паперів на певний період з умовою зворотного їх викупу за заздалегідь обумовленою ціною або з умовою безвідкличної гарантії погашення у разі, якщо термін операції РЕПО збігається із терміном погашення цінних паперів.

Міжбанківські позики – одна з найпоширеніших форм господарської взаємодії кредитних організацій. Поточна ставка з міжбанківських кредитів – найважливіший фактор, що визначає облікову політику конкретного комерційного банку з інших видів кредитів. Конкретна величина цієї ставки залежить від Центрального банку, який є активним учасником і прямим координатором ринку міжбанківських кредитів. Відсутність регулювання на ньому може викликати кризу міжбанківських платежів.

Тема 8. Лекція 2. Організація проведення операцій на валютному ринку

Зміст

1. Сутність валютних операцій.

2. Види банківських ліцензій.

3. Валютне регулювання та валютний контроль.

4. Здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку (самостійна робота).

Сутність валютних операцій.

Для характеристики прав і обовязків субєктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи: групу резедентів і групу нерезидентів. При розгляді прав резидентів і нерезидентів необхідно мати на увазі, що всі операції повязані з рухом іноземної валюти поділяються на два види:

1. Поточні операції:

· Перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг. а також розрахунків, повязаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

· Отримання і надання фіннасових кредитів на термін, що неперевищує 180 днів;

· Перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, повязаних з рухом капіталу;

· Перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної плати, пенсій, аліментів, спадщини. А також інші аналогічні операції;

2. операції за рухом капіталу:

· прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;

· портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

· переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

· надання і отримання відстрочки платежу за експортом та імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на термін більший 180 днів.

Розрахунки за міжнародними операціями між безпосередніми учасниками здійснюється через банки, які розглядають валютні операції як один із способів отримання доходу. У звязку з цим при котируванні банки встановлюють два курси:

Курс покупця – курс, за яким банк купує валюту;

Курс продавця – курс, за яким банк продає валюту;

Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею

При укладанні угод купівлі-продажу на валютному ринку використовується такі види курсів:

¨ крос-курс – це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виникають ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс;

¨ спот-курс – ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, виражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди;

¨ форвардний курс – ціна, за якою дана валюта продається або купується за умови передачі її на певну дату в майбутньому.

¨ Фючерсний курс – курс у майбутньому, тобто ціна, за якою через деякий час буде укладено угоду.

Також на валютному ринку розрізняють такі види операцій:

Валютний арбітраж – одночасна купівля та продаж іноземної валюти на різних ринках. Прибуток виникає як різниця в курсах на валютних ринках.

Складний арбітраж - передбачає роботу з низкою валют на різних ринках

Види банківських ліцензій

Всі валютні операції здійснюються уповноваженими банками, тобто банками що мають ліцензію Центрального банку. Ліцензії, отримувані комерційними банками, поділяються на генеральні, внутрішні та розширені внутрішні.

Генеральна ліцензія дає право банку на такі дії:

§ Здійснення багатьох банківських операцій в іноземній валюті як на теріторії країни так і за її межами;

§ Формування частини свого статутного фонду в іноземній валюті за рахунок вітчизняних, іноземних та міжнародних підприємств і організацій;

§ Створення резервного, страхового та інших фондів із прибутком в іноземній валюті;

§ Участь у створенні банківських установ усередені країни ьа за її межами у ролі засновника або пайовика з використанням для цієї мети іноземної валюти;

§ Відкриття своїх флій та представництв за кордоном;

Внутрішня ліцензія надає комерційному банку право на здійснення повного або обмеженого переліку банківських операцій в іноземній валюті лише на теріторії країни. Банк може проводити такі операції:

§ Відкриття і ведення рахунків в іноземній валюті юридичних або фізичних осіб (резидентів або нерезидентів), а також рахунків нерезидентів у національній валюті країни перебування;

§ Здійснення кореспонденських відносин із банками, що мають генеральну ліцензію;

§ Організація через банки, які мають генеральну ліцензію, розрахунків, повязаних з експортно-імпортними операціями клієнтів банку в іноземних валютах у формі документарного акредитива, інкасо, банківського переказу, а також інших формах, що застосовуються в банківській практиці.

§ Валютне обслуговування юридичних і фізичних осіб, включаючи купівлю та продаж іноземних валют у відповідності з чинним законодавством;

§ Залучення і розміщення коштів в іноземній валюті юридичних осіб у формі кредитів, депозитів та інших формах, а також видача гарантій на користь клієнтів банку в межах власних ресурсів банку в іноземних валютах;

Розширена внутрішня ліцензія – надає комерційному банку право здійснювати на території країни ті ж операції, щой за внутрішньою ліцензією, але, крім того, дає право відкривати обмежену кількість кореспонденських рахунків у конкретних іноземних банках.

Головними функціонерами валютного ринку є комерційні банки, які мають відповідну ліцензію. Вони називаються уповноваженими банками і проводять такі операції:

· Купівля і продаж іноземної валюти за рахунок власних коштів банку та за рахунок коштів клієнтів;

· Розрахунки в іноземній валюті, повязані з експортом-імпортом товарів і послуг, а також проведенням різного роду нетоварних операцій;

· Встановлення кореспонденськихвідносин з іноземними банками;

· Пасивні й активні операції в іноземній валюті;

· Депозитні та конверсійні операції на міжнародних грошових ринках;

· Обмін для населення іноземної валюти;

· Операції з чеками та іншими цінними паперами в іноземній валюті;

Висновок - таким чином валютний ринок – один з найважливіших сегментів фінансового ринку. Ступінь його розвитку безпосередньо впливає на стан та розвиток економіки. Операції, які проводяться на валютному ринку, тісно повязані з комплексом операцій і станом грошового ринку в країні, з ринком капіталів.

Валютне регулюванні і валютний контроль.

Основи валютного регулювання та валютного контролю були закладені з прийняттям Декрету Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контрою” в лютому 1993 року. У декреті встановлювався режим здійснення валютних операцій на території України, права та обовязки субєктів валютного ринку, відповідальність за порушення валютного законодавства, а також повноваження державних органів управління і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій.

Відповідно до законодавства України визначає струкутру валютного ринку, організовує торгівлю валютними цінностями на ньому та регулює імпорт і експорт капіталу Національний банк України. До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання належать:

¨ Видання нормативних актів щодо ведення валютних операцій;

¨ Видавання та відкриття ліцензій, здійснення контролю за діяльністю банків й інших установ, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

¨ Здійснення валютної політики виходячи з принципів загальної економічної політики України;

¨ Накопичення, зберігання і використання валютних резервів;

¨ Установлення способів визначення і використання валютних курсів іноземних валют;

¨ Встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують і продають іноземну валюту.

Валютні цінності та інше майно резидентів, які перебувають за межами України, підлягають обовязковому декларуванню у НБУ.

Крім НБУ функції валютного контролю здійснюють Державна податкова адміністрація, міністерство звязку, державний митний комітет України. Державна податкова адміністрація здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидетами і нерезидетами на території України. Міністерство звязку контролює дотримання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет здійснює контроль за дотримання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

До резидентів і нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності:

Ø За торгівлю іноземною валютою баками без генеральної ліцензії НБУ або за порушення порядку торгівлі – штраф у сумі, еквівалентній вартості зазначених валютних цінностей.

Ø За здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання індивідуальної ліцензії НБУ, без такої ліцензії – штраф у сумі, еквівалентній сумі зазаначених валютних цінностей;

Ø За порушення резидентами порядку розрахунків – штраф у розмірі еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках;

Ø За невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, а також за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції – штраф у сумі, що встановлюється НБУ.

Ø За незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, якщо вартість предмета незаконної операції не перевищує двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати, накладання штрафу у розмірі 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей;

Ø За незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей, вчинені протягом року після накладання адміністративного стягнення за такі самі порушення, а також вчинення цих дій у значних розмірах караються позбавленням волі на термін до 5 років з конфіскацією валютних цінностей. Ті самі дії, вчинені організованою групою чи у великих розмірах, краються позбавленням волі на термін від 5 до 10 років з конфіскацією майна і валютних цінностей.

Здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку

Суб'экти міжбанкывського валютного ринку мають право здійснювати на ринку спот операції з купівлі продажу іноземних валют за вільним договірним курсомбез обмежання розміру маржі між курсами купівлі та продажу у разі, коли НБУ не встановлені граничні розміри маржі.

При проведенні безготівкових операцій з купівлв-продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку суб'єкти ринку отримують комісійну винагороду від клієнтів у гривні. Розмір комісійної винагороди та граничні розміри маржі за строковими угодами з валютою встановлюються суб'єктами ринку самостійно.

Уповноважені банки та кредитно-фінансові інститути, які виступають покупцями іноземної валюти, несуть відповідальність за наявність усіх документів, які є обов'язковими для здійснення операцій купівлі продажу валюти на міжбанківському валютному ринку.

Підставою для купівлі іноземної валюти резидентами на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

¨ Договір з нерезидентом;

¨ Вантажна митна декларація;

¨ Акт який свідчить про виконання робіт чи послуг;

¨ Довідка ДПА

¨ документи, передбачені при документарній формі розрахунків (інкасо, акредитив);

Купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку резидентами-страховиками, а також об'єднаннями страховиков з метою виконання зобов'язань перед нерезидентами здійснюється відповідно до порядку про застосування іноземної валютив стаховій діяльності' затвердженого постановою Правління НБУ від 23.09.96 року.№245.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами-підприємцями при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

¨ заявки з розрахунком витрат на відрядження за кордон;

¨ укладені трудові договори;

¨ рішення судів про сплату за межі України пенсій, аліментів, штрафів;

¨ угоди між пенсійними фондами про переказ за межі України пенсій в іноземній валюті;

¨ документи які мають силу договору і можуть використовуватися контрагентами-нерезидентами згідно з міжнародною практикою оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, для оплати навчання, лікування іт.д.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України постійними представництвами нерезидентів які здійснюють підприємницьку діяльність' при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

¨ заявки з розрахунком витрат на відрядження за кордон;

¨ укладені трудовідоговори;

¨ заявки на перерахування іноземної валюти на рахунок юридичної особи нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України фізичними особами – резидентами при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

¨ заявка на перерахування за кордон власних коштів з поточного рахунку в гривнях;

¨ документи, які передбачені для переказу коштів за кордон фізичними особами.

Уповноважені банки та фінансово-кредитні організації можуть купувати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку з метою формування резервів під заборгованість в іноземній валюті для відшкодування можливих втрат за кредитами, виконання власних зобов'язань за операціями пов'язаними зі сплатою коштів банкам-кореспондентам' а також з метою виконання зобов'язань банків – членів міжнародних платіжних систем за операції пов'язані з організацією розрахунків з використанням платіжних карток.

Уповноважені банки та кредитно-фінансові установи які мають кореспондентський рахунок у гривнях у територіальному управлінні НБК, мають право купувати у клієнтів протягом робочого дня іноземну валюту за власні кошти в загальному обсязі, що не перевищує 10000 долл. США. Ці кошти повинні бути продані на міжбанківському валютному ринку або використані для закриття власної відкритої валютної позиції.

Іноземна валюта, придбана резидентамичерез уповноважені банкина міжбанківському валютному ринку для забезпечення виконання зобов'язань перед нерезидентами, має бути використана резидентом протягом 5 днів з часу зарахування її на його поточний рахунок, на цілі зазначені в заяві на купівлю валюти.

У разі порушення резидентами термінів використання валюти придбана іноземна валюта продається уповноваженим банком протягом 5 днів на міжбанківському валютному ринку України.

Уповноважені банки повинні продавати на міжбанківському валютному ринку України всю іноземну валюту яка надходить на користь клієнта без доручення цього клієнта на протязі 5 робочих днів з момента зарахування іноземної валюти на рахунок.

ТЕМА № 9 Фондова біржа та біржові операції .

Лекція 1 Організація роботи фондових бірж.

Вид заняття - лекція

Цілі заняття:

Навчальна: Вивчити організацію фондових бірж.

Розвиваюча: дізнатися про типи фондових бірж.

Виховна: мати уяву про членів фондової біржі.

Зміст заняття:

1. Організація фондових бірж;

2. Типи фондових бірж;

8. Характеристика членів фондової біржі;

9. Історія розвитку фондових бірж (самостійна робота).

Література

1.С.О. Маслова., О.А. Опалов Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ – 2000”, 2002. - 304с.

2. В.М. Шелудько Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: Знаня – Прес, 2002. – 535с.

1. Організація фондових бірж

Біржова торгівля цінними паперами є однією з форм організованого ринку, що діє за визначиними правилами. На біржових торгах здійснюється організоване укладання цивільно-правових угод, які приводять до зміни права власності на цінні папери особами, що мають виключне право на укладання таких угод. Характерними рисами біржової торгівлі є визначеність місця і часу, концентрація попиту і пропозиції, підпорядкованість встановленим правилам біржової торгівлі, публічність, гласність, регульованість з боку держави і громадськості.

Фондова біржа є організаційно оформленим, постійно діючим ринком, на якому створюється сприятливі умови для вільної купівлі-продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та впорядкованій основі. За своїм правовим статутом фондові біржі можуть бути асоціаціями, акціонерними товариствами або установами, що підпорядковуються державі.

Фондові біржі – це некомерційні організації, що не перслідують мету отримання власного прибутку і не виплачують доходів від власної діяльності своїм членам. Фінасова діяльність фондової біржі може здійснюватись за рахунок продажу її акцій, що дають право вступати в її члени, регулярних як правило, щорічних членських внесків біржі та біржових зборів з кожної угоди, що укладається на біржі.

Основні функції біржі:

1. організація біржових зборів для проведення гласних публічних торгів;

2. визначення ринкової ціни цінних паперів, що котируються на біржі;

3. гарантування виконання умов біржових угод, розробка системи розрахунків за укладеними на біржі угодами;

4. здійснення біржового арбітражу, розв’язання спірних питань, що виникають по біржових угодах у процесі біржових торгів;

5. забезпечення учасників ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан та тенденції розвитку фондового ринку;

Порядок проведення операцій на фондовій біржі полягає:

1. подача заявки;

2. укладання угоди;

3. здійснення взаєморозрахунків;

4. виконання угоди;

Переважна більшість біржових операцій має невиробничий характер і орієнтована на отримання спекулятивного прибутку від використання постійних коливань курсів цінних паперів. Існує тільки одна біржова операція, яку можна вважати виробничою,- це розміщення нових цінних паперів.

Крім стандартних послуг по операціях з цінними паперами, фондові біржі забезпечують учасників операцій на фондовому ринку оперативною та аналітичною інформацією про стан фондового ринку та тенденції його розвитку. До 30% доходів бірж становлять доходи від надання інформаційних послуг.

Найбільшими фондовими біржами світу є біржі Нью-Йорка, Токіо, Лондона.

Типи фондових бірж.

1. Публічно правові компанії – біржі знаходяться під постіним державним контролем. Держава бере участь у написанні правил біржової торгівлі та контролює їх виконання.

2. Приватні компанії – створюються у формі акціонерних товариств. Всі угоди на біржі провадяться у відповідності з діючим в країні законодавством, і держава не відповідає за забезпечення стабільності біржової торгівлі.

3. Змішані компанії – біржі створюються у формі акціонерних товариств, але 50% їх капіталу належить державі. Такі біржі очолюються виборчими біржовими органами.

3. Характеристика членів фондової біржі

Членом біржі є той, хто приймає участь у створенні її статутного фонду чи робить вклади чі інші цільові внески в майно біржі та став її членом у встановленому порядку.

Членом біржі може бути як фізична так і юридична особа, але тільки професіональний учасник ринку цінних паперів.

К професіональним учасникам ринку цінних паперів відносяться комерційні банки, як правило вони і є самими активними членами біржі, але в деяких країнах комерційним банкам заборонено займатися біржовою діяльністю, чи навпаки ни них робиться основний наголос.

Число членів біржі обмежено, воно залежить від розміру статутного фонду та номінальной вартості однієї акції чи паю, а також від кількості акцій, якими може володіти один член біржи. Акція (пай) дає змогу використовувать права члена біржі. Вони визначають вартість “місця” на біржі. Місце- це власність члена біржі. Воно може продаватися, коли член біржі виходить з списку членів, або може сдаватися в аренду. Вартість місця визначає Біржевий комітет, вона залежить від попиту та пропозиції.

Після того як біржа зареїстрована і усі місця розподілені, стати її членом можно тільки купивши членство у одного з членів біржі.

В зарубіжній практиці виділяють різні категорії членів біржі. Наприклад фірми-члени на Лондонській біржі поділяються на три групи:

1. відносяться члени біржі котрі можуть бути дилерами, чи брокерами, або дилерами та брокерами одночасно. Коли член біржі займається дилерською діяльністю, він може зареєструватися на біржі у ролі організатора ринка- “маркет-мейкера”. Як правило, такі функції беруть на себе тільки великі фірми. Основна їх функція це активна покупка (продаж) цінних паперів у визначений період який називається обов’язковий період котирувань.

2. до другої категорії відносяться междилерські брокери, це фірми які надають посередницькі послуги тим установам ринку, які бажають взаємодіяти один з одним анонімно. Використання междилелерських брокерів дозволяє організаторам ринку приховувати від конкурентів свої поточні позиції по цінним паперам.

3. категорію членів представляють грошові брокери. Їх функція - запозичення цінних паперів для організаторів ринку.

Біржа дає змогу своїм членам:

1. брати участь у загальних зборах біржі та в управлінні її справами;

2. обирати та бути обраним в органи управління та контролю;

3. використовувати майно біржі, інформацію та послуги які надає біржа;

4. торгувати у залі біржи як від свого ім’я та за свій рахунок (виконуючи функції дилера), так і від імені так і за рахунок клієнта (виконувати функції брокера)

Обов’язки членів біржи:

1. додержуватися статуту біржі та іншіх внутрішньобіржових нормативних документів;

2. вносити вклади та додаткові внески у порядку, розмірі, які відображені у статуті та нормативній документації;

3. сприяти біржі у її діяльності, реалізації цілей та задач біржі у подальшому розвитку;

Прийняття до членів біржі визначається її статутом. Як правило статут вказує на то що права та обов’язки члена біржі здобуваються після повної оплати вступного внеску чи повної оплати акції. Прийняття нового члена, потребує надання 2-3 рекомендацій дійсних членів біржи, представлення статутних документів, підтвердження стійкого фінансового становища, деякої практики роботи з тим або іншим біржовим товаром.

В зарубіжній практиці новому члену біржі на протязі першого року після прийняття не дозволяється виконувати брокерські функції. Для цього треба пройти додаткове навчання та здати іспит.

Історія розвитку фондових бірж.

Становлення фондового ринку розпачалося з кінця 15 – початку 16 століття увеликих містах Європи. Прообразом бірж стали збори купців на міських площах перед прилавками мінял. На біржових зборах у Вінеції та Флоренції здійснювалась торгівля облігаціями державних позик, на лейпцизьких ярмарках продавались частки (акції) рудників, у Генуї існував ринок вексилів. Проводилась торгівля вексклями також у місті Брюгге (Нідерланди) на майдані біля будинку знатного міняли та маклера. На початку 17 століття виникла Амстердамська біржа, яка надовго стала найважливішою біржею світу, головними носієм прогресу в галузі біржової торгівлі. Важливим фактором в історії Амстердамської біржі було те, що вона першою ввела всвій обіг акції. В 18столітті на Амстердамській біржі котирувались цінні папери 44 найменувань. Лондонська біржа почала свою роботу у 1770 році. Перша Американська біржа з’явилась у 1792 році яка сьогодні називається Нью-йорською фондовою біржою. Першою біржею Росії стала Петербурзька фондова біржа, відкрита за ініціативою Петра 1 у 1703 році. Спочатку на біржі котирувались іноземні векселі та облігації державних позик, аз 1827 року почали котируватися акції. Незважвючи на те, що біржа була відкрита на 70 років раніше Лондонської, відігравати значну роль в економічному житті країни вона стала ли у 19 столітті. Стабільна робота біржі з щоденним котируванням цінних паперів почалась після затвердження її статуту в 1870 році. У 1900 році на Петербузькій фондовій біржі було створено фондовий відділ, що засвідчив створення в країні єдиної централізованої фондової біржі, яка отримала право здійснювати котировку цінних паперів у масштабах всієї імперії. Протягом майже століття Санкт-Петербурзька біржа залишалася єдиною в Росії. У 796 році буловідкрито біржу в Одесі, в 1816 році – у Варшаві, в 1837 році – у Москві. На теріторії України Відкрились біржі у Києві 1869р., у Харуові у 1876р., у Миколаєві у 1885р. На Київській біржі проводились операції з державними цінними паперами, акціями цукрових заводів, облігаціями приватних підприємств, векселями, заставними листами, золотом, сріблом. Протягом 90-х років у Києві сформувався вторинний ринок паперів цукрових заводів, комерційних банків, промислових товариств. У 1907 – 1908 роках у зв’язку зі зростанням експорту цукру, виникли специфічні цінні папери, пов’язані з правами на вивіз цукру, які мали риси строкових угод. У роки Першої світової війни діяльність бірж припинилася. Функціонування фондового ринку у імперії перервалося подіями 1917 року, а потім відновилася на деякий час у роки НЕПУ.

У 1930 році з ліквідацією багатоукладності в економіці, посилинням командно-адміністративної системи потреба в біржовій торгівлі відпала, і в країні ринок цінних паперів перервав своє існування на довгі роки.

ТЕМА № 9 Фондова біржа та біржові операції .

Лекція 2 Основи організації біржової гри.

Вид заняття - лекція

Цілі заняття:

Навчальна: Вивчити організацію біржових торгів.

Розвиваюча: дізнатися про дилерів та брокерів.

Виховна: мати уяву про біржові індекси.

Зміст заняття:

1. “ Бики” та “Ведмеді”, брокери та дилери в біржовій грі;

2. Основи організації біржових торгів;

10. Характеристика біржових індексів;

11. Характеристика Української фондової біржі (самостійна робота).

12. Державне регулювання фондового ринку України (самостійна робота);

Література

1.С.О. Маслова., О.А. Опалов Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ – 2000”, 2002. - 304с.

2. В.М. Шелудько Фінансовий ринок: Навчальний посібник. – К.: Знаня – Прес, 2002. – 535с.

Брокери, дилери, спеціалісти на фондовій біржі.

Біржові операції по покупці чи продажу цінних паперів можуть здійснюватися тільки через біржевих посередників:

брокерів – це члени біржі, які заключають контракти на продаж чи покупку цінних паперів на заказ клієнтів та отримують за свою роботу комісійні виногородження.

дилери - члени біржі, які здійснюють біржеве посередничество за свій рахунок та від свого ім’я. Вони мають місце на біржі, проводять котировку. Їх доходи образуються за рахунок різниці між покупкою та продажею цінних паперів, а також за рахунок зміни курсів цінних паперів.

трейдери (біржові спекулянти) – член біржі, торгующій для себе.

маклери (джоббери) – біржові посередники, які покупають та продають тільки для себе та за свій рахунок.

маклери які ведуть біржевий торг.

оператори фіксують заключення угоди у свойому колі. (помічники маклера)

клерки – службовці виконуючи різноманітні обов’язки у торговій залі біржі. Телефонний брокер приймає заявки від фірми чи від клієнта. Ранер (клерк посильний) переносить закази від телефонного клерка до брокера фірми та обратно.

Основні схеми укладання угод:

1. ПРОДАВЕЦЬ БРОКЕР БРОКЕР ПОКУПЕЦЬ

2. ПРОДАВЕЦЬ ДИЛЕР ПОКУПЕЦЬ

3. ПРОДАВЕЦЬ БРОКЕР ДИЛЕР БРОКЕР ПОКУПЕЦЬ

Згідно с першою схемою покупець та продавець подають відповідні заявки брокерам. При цьому попередньо укладають угоду з брокерами на обслуговування і гарантують оплату куплених цінних паперів або передають брокеру цінні папери, що пропонуються до продажу. Брокери виконують замовлення клієнтів. Після чого проводять кліринг та розрахунки за угодою.

За другою схемою ділер скуповує цінні папери у продавця і від свого імені продає покупцеві.

Відповідно до третьої схеми один брокер бере заявку покупця і виконує її, купивши цінні папери у дилера. Другий брокер виконує заявку продавця, продаючи відповідні цінні папери дилеру.

Розповсюдженними операціями є спекулятивні угоди, які здійснюються з метою отримання прибутку в умовах зміни цін. Спекулянти можуть купувати цінні папери з метою їх перепродажу за більш високими цінами. Цей вид спекуляції має назву гра на підвищення цін. Спекулянтів у цьому випадку називають “ биками”, а придбання біржового контракту – довгою позицією. Другий вид спекуляції – це гра на зниження цін. Спекулянти продають біржові контракти з метою їх відкупу за більш низькими цінами – “ ведмеді”, продажу контракту – придбання короткої позиції, а його наступний відкуп – покриттям.

Основи організації біржових торгів.

Правилами біржової торгівлі повинні передбачати:

1. види цінних паперів, що можуть котируватись на біржі;

2. умови допуску цінних паперів до торгів;

3. види угод що можуть укладатись на біржі;

4. порядок проведення торгів;

5. формування біржового курсу та ведення розрахунків;

6. види послуг які може надавати біржа, розмір плати за них

7. обов’язки членів біржи;

8. систему інформаційного забезпечення;

Біржевой ринок – це ринок не лише регульований державою ззовні, а й ринок з досить жорсткою системою саморегулювання, де діють писані та не писані кодекси поведінки. Для допуску до обігу та катерування на фондовій біржі цінні папери мають прйти процедуру лістингу – включення до списку цінних паперів, що вже катируються на біржі.

Основні критерії лістингу:

a. ступень інтересу інвесторів до цієї компанії;

b. місце компанії в галузі та її стабільність;

c. належність компанії до галузі що розвивається, перспективи, які дають змогу і надалі зберігати свої позиції на ринку;

Котирування – це визначення курсів цінних паперів через зосередження попиту та пропозиції, зіставлення лімітів цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів та встановлення оптимальної ціни, при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг цінних паперів. Розрізняють:

фіксингове котирування – простий аукціон – замовлення на купівлю продаж цінних паперів збираються брокерами і подаються на біржу перед проведенням котирування. У визначений час проводиться зіствлення реального попиту та пропозиції цінних паперів. У результаті котирування встановлюється єдина ціна, за якою виконується всі заявки і яку називають – ціною дня. Момент встановлення єдиної ціни називають – фіксингом.

безперервне котирування – безперервний аукціон (мультифіксинг) – полягає в постійному зіставленні попиту і пропозиції цінних паперів. Учасники торгів можуть виставляти заявки на купівлю та продаж цінних паперів у будь який момент торгової сесії. Курсом цінного папера на певний момет часу є ціна, за якою були виконані останні замовлення, а протягом дня існує безліч курсів. При безперевному котируванні протягом дня фіксується максимальна, мінімальна ціни та ціна угоди “на закриття”, або ціна цінного папера за угодою, Що укладається перед закриттям біржі. На наступний день саме ця ціна буде вважатись ціною дня при опрелюдненні результатів торгів та розрахунку цінозмін на ринку.

Котирування акцій може бути припинено за рішенням біржової ради або за вимогою самої компанії. Тимчасове призупинення торгів може бути у випадку ажіотажу навколо акцій, або велика незбалансованість між кількістю заявок на купівлю та продаж цих акцій.

Характеристика біржових індексів.

Біржовий індекс – середні або середньозважені показники курсів цінних паперів, як правило, акцій.

Індекси ділової активності достатньо адекватно відображають кон’юнктурну ситуацію і допомогають дати прогноз її зміни.

¨ По-перше, індекси дають змогу формально описувати складні явища, тобто вирішують завдання зменшення кількості параметрів, за якими оцінюється певна сукупність об’єктів;

¨ По-друге, індекс у локальній системі координат можна інтерпритувати як певну базову точку відліку (наприклад, для визначення мінімально допустимої дохідності портфеля).

¨ По-третє, у ряді випадків індекси розв’язують проблему “статистичної неповноти”. Так, багато які об’ємні індикатори неможливо використовувати щодо окремих акцій, але можна – щодо зв’язку фондового індексу та сукупних обсягів.

Індекси використовують у таких напрямках:

· Індекс як індекатор стану економіки (узагальнюючих характеристик макроекономічної ситуації та інвестиційного клімату). Індекс має відображати довгострокові тенденції розвитку економіки, демонструвати різницю в рівнях розвитку галузей промисловостей. Такий індекс повинен базуватися на широкій вибірці, щоб із неї можна було вибрати галузеві складові. Споживачами такого індексу є органи державного регулювання економіки, великий бізнес, громадська думка.

· Індекс як індекатор та інструмент аналізу і прогнозування кон’юнктури ринку цінних паперів. Цей підхід полягає в тому, що індекс повинен відображати поточну ситуацію на ринку та простежувати локальні коливання кон’юнктури. Споживачі: професійні учасники ринку цінних паперів, у першу чергу інвестори та керуючі портфельними інвестиціями.

· Індекс як основа для інструме6нтів хеджування та фінансовому ринку ф’ючерсних і опціонниїх контрактів. У даному разі використовують індекси як базових актив із метою страхування від цінових ризиків. Споживачами є керуючі великими інвестиційними фондами з консервативною стратегією.

· Індекс як індекатор портфеля акцій і орієнтир при оцінці ефективності управління портфелями клієнтів. У даному разі слід говорити про індекс як індекатор стану певного портфеля цінних паперів. Порівнюючи дохідність портфеля з певним “середнім” поступом ринку, можна зробити висновок про якіть управління.

Кожен індекс має такі характеристики:

1. Список індексу – головний критерій відбору акцій компаній для складання списку індексів – репрезентативність (коливання цін на дану акцію повинне відображати загальні коливання цін на акції емітентів галузі).

2. Метод зведення до середнього. Це може бути метод арифметичної або геометричної середньої.

3. Види ваг. При зважуванні акцій, що входять до списку індексу, можуть бути обрані такі вагові кофіценти6 курсова вартість акцій компаній; капіталізація компанії – емітента.

4. Базисне значення індексу. Всім індексам, крім індексів із ціновим зважуванням, притаманна така характеристика, яка базисне значення індексу. Це його величина за рік, узятий за базу.

5. Статистична база. За статистичну базу беруться результати торгів на фондовій біржі або на торгах позабіржового інституту ринку цінних паперів, або їх сукупності.

Отже, біржовий індекс являє собой число, що характеризує рівень або динаміку цін на акції, що входять до біржового лістингу, станом на певний момент часу.

У світовій практиці використовують чотири методологічних прийоми для побудови опосередкованих індексів зміни курсів акцій. Ці проблеми зводяться до розрахунків за відповідний період:

Ø Темпів зміни середньоарифметичної ціни акцій певної кількості обраних корпорацій (індекс Доу-Джонса);

Ø Темпів зростання (зниження) середньозваженої (за кількістю акцій в обігу) ціни переважної більшості акцій корпорацій (індекси “Стандарт енд Пурз” та “Уілшир-5000”);

Ø Середньоарифметичного значення темпів приросту (зниження) цін акцій;

Ø Середньогеометричного значення темпів зміни цін акцій (індекс “Велью Лайн”).

Базою відліку вважається день, коли значення індексу дорівнювало 100 або 1000. Із зростанням або падінням цін на акції їх середнє значення також зростає або падає, відповідно й зростає або падає значення індексу.

Математичні індекси являють собою компіляцію чисел (цін) для отримання одного числа, яке дає можливість оцінити його складові частини. Сума всіх чисел прирівнюється до більш відповідного числа. (часто 100 або 1000), і це опосередковане число використовується як основа, що дає можливість подати всі складові цього числа.